< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Правове регулювання виноградарства

Протягом тисячоліть людству відомі корисні властивості винограду та вина. їх споживання у помірній кількості підвищує імунітет, нормалізує тиск, активізує обмінні процеси в організмі, відновлює нервову систему після стресу та організм у цілому після хвороби тощо. Знання про лікування свіжим виноградом та виноградним соком використовуються в ампелотерапії – виноградолікуванні[1]. Численні дослідження останніх років підтверджують, що помірне вживання червоного вина допомагає здоров'ю[2]. Таким чином, вирощування винограду та виробництво виноградної продукції має важливе значення для забезпечення продовольчої безпеки держави та здоров'я її громадян.

Відповідну галузь рослинництва, яка займається вирощуванням винограду для споживання свіжих ягід і забезпечення сировиною промисловості прийнято називати виноградарством[3]. На сьогодні виноградарство як сільськогосподарська галузь, забезпечує виробництво специфічної та багатогранної продукції; виноград для споживання у свіжому, сушеному і переробленому вигляді (кишмиш, ізюм, соки, напої, сиропи, вина, коньяки, компоти, джеми, вакуум- сусло, варення, желе, маринади, мед виноградний тощо); з вижиму виробляють кормове борошно, барвники, винну кислоту, оцет; з насіння – танін і навіть масло[4].

Виноградарсько-виноробна галузь України завжди забезпечувала значні надходження до бюджету держави та суттєво впливала на рівень соціально-економічного розвитку виноградарських регіонів, надаючи можливість створення десятків тисяч робочих місць для сільського населення і підвищення рівня їх життя. Окрім цього, виноградарство відноситься до галузей, що мають перспективи виходу на світовий ринок із якісною та конкурентоспроможною виноградною продукцією.

Проте слід зауважити, що сьогодні політична та економічна ситуації в країні негативно відображується на розвитку виноградарства. Так, політична ситуація в Криму призвела до втрати майже третини виноградників України та "відрізала від материка" найбільші виноробні компанії, які здійснюють переробку винограду. За останніми підрахунками Міністерства аграрної політики та продовольства України на території Криму налічувалося близько 25 тис. га плодоносних виноградників, через що півострів посідав друге місце за обсягом площ в Україні після Одеської області. Скоротилося й виробництво винограду: у 2014 році на виноматеріал було перероблено 229 тис. тонн, тоді як у 2013 – 425 тис. За даними асоціації "Виноградарі та винороби України" за 11 місяців 2014 року в Україні вироблено 8,7 млн. дал виноградного вина, на відміну від 2013 року, в якому цей показник становив 15,4 млн.[5] Фінансові труднощі виробників виноградної продукції та економічна нестабільність в Україні зменшили попит на саджанці, у зв'язку з чим залишилось тільки три господарства, які займаються виробництвом посадкового матеріалу, із діючих сімдесят у 2006 році.

Серед численних проблем правової регламентації виноградарства особливо негативно відображується на розвитку галузі неврегульованість земельних відносин у цій сфері, незабезпечення раціонального розміщення виноградників, відсутність паритетних економічних відносин між аграрним сектором та іншими галузями економіки, між суб'єктами інтеграційної структури "виробник винограду – виробник вина", відсутність стійкої підтримки галузі[6].

В умовах глобалізації ринку вина та вступу України до Світової організації торгівлі, Європейського союзу та Міжнародної організації винограду і вина, питання розробки й втілення механізмів економічного розвитку виноградарсько-виноробної галузі постало дуже гостро, адже без цього неможливо підняття виноградарства з кризового стану і встановлення конкурентоздатного становища вітчизняної виноградної продукції на світовому ринку.

Основним нормативно-правовим актом у сфері виноградарства є Закон України від 16 червня 2005 р. "Про виноград та виноградне вино"[7]. Проте, виходячи з аналізу змісту цього Закону, можна стверджувати, що ним фактично врегульовано відносини у сфері виноробства як підгалузі харчової промисловості, а виноградарство в цьому Законі розуміється як похідне від виноробства. Однак очевидно, що первинним є виробництво винограду, як сільськогосподарської продукції з урахуванням специфіки її виробництва, а вже потім його переробка. Тому питання правового статусу суб'єктів виноградарства, специфіки правовідносин, які складаються в процесі їх діяльності, особливостей земельних відносин у виноградарстві, зокрема права власності на земельну ділянку під виноградними насадженнями, поетапне визначення процесу виробництва винограду, як столового, так і технічного, іншої виноградної продукції, та багато інших питань залишаються неврегульованими.

Закон України "Про виноград та виноградне вино" складається з п'яти розділів, які вміщують п'ятнадцять статей. У ст. 1 цього Закону визначаються такі важливі терміни, як виноградарство, виноробство, виноградники, підприємства первинного виноробства та ін. Зокрема, виноградарство визначається як сукупність організаційних і технологічних прийомів розмноження, культивування і збору винограду. Загальне уявлення про утримання виноградників надає ст. 2 Закону, відповідно до якої виноградні насадження технічних та столових сортів у господарствах усіх форм власності підлягають реєстрації в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну аграрну політику, політику у сфері сільського господарства. Детальніше порядок реєстрації виноградних насаджень урегульовано наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 12 серпня 2014 р. № 303 "Про реєстрацію виноградних насаджень"[8].

Міністерство аграрної політики та продовольства України визначає з виділенням у натурі зони виробництва винограду, в яких регламентується сортовий склад вирощування винограду відповідно до спеціалізації району виноградарства та заявлених категорій вина. Садіння виноградників для виноробства дозволяється лише у виноробних місцевостях із застосуванням районованих або перспективних сортів винограду відповідно до затвердженого проекту. Сорти винограду, посаджені згідно з проектами для випробування нових селекційних сортів винограду, за позитивних результатів сортовипробування районуються у встановленому законодавством порядку. Придбаний садивний матеріал вітчизняного або іноземного походження, призначений для садіння виноградників, проходить обов'язкову сертифікацію в установах, які мають на це повноваження та акредитацію. Ця вимога не поширюється на садивний матеріал, отриманий у власних розсадниках, розміщених у зоні садіння виноградників. Не менше одного разу на 10 років здійснюється державний перепис виноградників.

Списання виноградників усіх форм власності, які закладені за рахунок державних коштів, організується і проводиться з обов'язковим відновленням площ виноградних насаджень. Зрідженість молодих (до 5 років) виноградників, на закладення яких та на догляд за якими використовувалися повністю державні кошти, що зумовлена недбалим доглядом за ними, розцінюється як безгосподарне використання земель, у зв'язку з чим винних осіб може бути притягнуто до адміністративної відповідальності. При зрідженості понад 60 відсотків виноградники виключаються з державного реєстру, паспорт на них анулюється і державне фінансування на садіння та догляд за виноградниками припиняється[9]. Таким чином, можна констатувати досить суворі вимоги до створення та списання виноградників, що має гарантувати якість вирощеного винограду як важливої сировини для виноробства.

Відповідно до ст. З Закону для виробництва вин і коньяків України використовуються технічні сорти винограду, що відповідають вимогам державних стандартів[10]. На цей час діє ДСТУ 2366:2009 "Виноград свіжий технічний. Технічні умови", який визначає показники якості винограду, вирощеного для виробництва вин[11].

Для виробництва ординарних вин, бренді і коньяків України можуть використовуватися столові сорти винограду, якщо за вмістом цукрів та іншими показниками якості вони відповідають вимогам, що пред'являються до винограду технічних сортів[12]. Щодо столових сортів винограду розроблено ДСТУ 2438:1994 "Виноград свіжий столовий. Технічні умови", ДСТУ 4172:2003 "Виноград столових сортів. Настанови зі зберігання на холоді" та ДСТУ ББК ООН FFV-19:2007 "Виноград столовий. Настанови щодо постачання і контролювання якості[13].

Важливе значення в нормативному регулюванні виноградарства відіграє Виноградний кадастр України, затверджений Міністерством аграрної політики України 25 серпня 2010 року. Він являє собою вектор реформування аграрного законодавства у сфері виноградарства та виноробства, оскільки є інформаційною базою про господарську організацію виноградарства, якісний та кількісний стан виноградних насаджень, їх сортовий склад, грунтово-кліматичні умови вирощування та розсадницьку базу виноградарства.

Виноградний кадастр України укладено на основі інвентаризації виноградних насаджень в підприємствах шести основних виноградарських регіонів України (АР Крим, Одеська, Херсонська, Миколаївська, Закарпатська й Запорізька області), в ході якої збиралася інформація про господарство, розташування виноградників, їх площу, урожайність, валовий збір винограду, площі виноградників за зонами теплозабезпеченості, покривної і непокривної культури, за типами грунтів, віковий склад виноградників, схеми посадки, типи формування кущів, зрідженість та стан насаджень, сортовий склад виноградних насаджень. Дані проведеної інвентаризації виноградних насаджень зведені та проаналізовані в розрізі районів. Місце розташування виноградних насаджень нанесене на схематичні карти регіонів. Згідно існуючого природного районування на території України виділено 15 виноградарських зон (макрозон), які є основою для сорторайонування, і 58 природно-виноградарських районів (мікрозони).

На основі проведеного аналізу необхідно констатувати, що великі виноградарські підприємства в технологічному плані мають безперечну перевагу перед дрібними, в яких надто обмежені можливості для ефективного використання техніки й прогресивних технологій, а також відсутні кваліфіковані кадри і, як результат, продукція є неконкурентоспроможною.

Поряд із поглибленням спеціалізації і диференціації розвиваються протилежні їм процеси – кооперування, агропромислова інтеграція і диверсифікація на різних рівнях виробництва. Понад 90 % винограду направляється на промислову переробку на вино, виноматеріали і соки. Тому у виноградарстві раніше, ніж в інших галузях сільського господарства, почали розвиватися різні форми агропромислової інтеграції, зокрема агропромислові підприємства, внутрішньогосподарські агропромислові підрозділи, міжгосподарські підприємства та міжгалузеві формування. У таких підприємствах раціонально використовуються виробничі ресурси та досягається висока ефективність галузі, оскільки без участі посередників випускається кінцевий продукт споживання. У ряді багатогалузевих господарств формуються і функціонують внутрішньогосподарські агропромислові підрозділи, які за кількісними параметрами і ефективністю галузі не поступаються агропромисловим підприємствам.

На виробництво винограду суттєво впливає клімат та забезпеченість земельними ресурсами, тому належне правове регулювання земельних правовідносин у виноградарстві є надзвичайно важливим. Грунт, на відміну від клімату, який визначає виробничу спеціалізацію виноградарства, сприяє формуванню основних якостей урожаю. Від характеру і складу грунтів, їхнього механічного складу, хімічних, фізичних, водних властивостей, водно-повітряного, поживного, сольового режиму, залежить величина і якість врожаю, стійкість до несприятливих умов середовища. Завдяки своїм біологічним особливостям коренева система винограду здатна горизонтально віддалятися від стовбура рослини на відстань до 4-6 м та проникати на глибину 8-10 м, тому в процесі росту і розвитку виноград піддається впливу не тільки грунтових горизонтів, але і підстилаючих порід. Пластичність культури винограду дозволяє вирощувати його на різних типах грунтів. Промислові насадження винограду культивують на чорноземах (легких, середньо- та важкосуглинкових), каштанових, буроземних грунтах, пісках та ін. Найкращими вважаються грунти легкого гранулометричного складу із деяким вмістом щебню, з доброю водопроникністю і аерацією та достатньою родючістю. Разом з тим, різні сорти винограду по-різному реагують на грунтові умови[14].

Правове регулювання земельних відносин у виноградарстві є недосконалим, особливо щодо визначення права власності на земельні ділянки, на яких розташовані виноградні насадження, порядку надання їх в оренду та виділення земельних часток (паїв) під цими насадженнями. Так, проблема визначення багаторічних насаджень, як окремих об'єктів цивільних прав, виникла в процесі паювання земель після надання роз'яснення Державним комітетом по земельним ресурсам у Листі від 16 липня 2004 р., № 14-17- 11/6317 "Щодо порядку передачі часток земель та майна членам колективних сільськогосподарських підприємств і організацій у власність", відповідно до якого, відносини між новими власниками земельної ділянки (паю) та власником багаторічних насаджень (які не підлягають паюванню за п. 21 Методики уточнення складу і вартості пайових фондів майна членів колективних сільськогосподарських підприємств, у тому числі реорганізованих, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2001р., № 177[15]) повинні бути врегульовані шляхом укладання цивільно- правових угод. Таким чином, порушено імперативність ч. 2 ст. 79 Земельного кодексу України та ч. З ст. 373 Цивільного кодексу України, які регламентують єдність земельних ділянок та розміщених на них водних об'єктів, лісів та багаторічних насаджень, і внесено багато непорозумінь при тлумаченні й застосуванні відповідних норм.

Проблема встановлення правової природи такого об'єкту як багаторічне насадження, зокрема виноградник, пов'язана з невизначеністю на законодавчому рівні відповідного поняття, яке має багатогранну специфіку. Виходячи з аналізу норм земельного законодавства, багаторічне сільськогосподарське насадження тлумачиться як сільськогосподарське угіддя, що використовується під штучно створені древесні, кущові або трав'янисті багаторічні насадження, призначені для отримання врожаю плодово-ягідної та лікарської продукції, а також для декоративного оформлення територій. До багаторічних сільськогосподарських насаджень відносять сад, виноградник, ягідник, плодовий розплідник та ін (п. 27 ГОСТу 26640-85 "Землі. Терміни та визначення", який затверджено постановою Державного комітету СРСР зі стандартів від 28 жовтня 1985 р. за № 3453). Тобто, мова йде про різновид земельних угідь. Тому при тлумаченні окремих понять, які належать до таких насаджень, слід звертатися до відповідного спеціального законодавства. Зокрема, до п. 4 ст. 1 Закону України "Про виноград та виноградне вино", за яким під виноградниками слід розуміти промислові насадження винограду для виноробства на площі понад 0,5 гектара.

З економіко-правової сторони, відповідно до Порядку застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку бюджетних установ, затвердженого Наказом Головного управління Державного казначейства України 10 грудня 1999 р., № 114, багаторічні насадження розглядаються як основні засоби виробництва поряд із земельними ділянками, які обліковуються на окремих субрахунках (101

"Земельні ділянки"; 108 "Багаторічні насадження")[16]. Спільним Наказом Головного управління державного казначейства України і Державного комітету статистики України від 2 грудня 1997 р.. № 125/70 затверджено окрему Типову форму № 03-8 обліку основних засобів у бюджетних установах для тварин і багаторічних насаджень[17]. Отже, виноградні насадження розглядаються як окремі від землі, на якій вони розташовані, багаторічні рослини.

Із вступом у дію Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від І липня 2004 р., № 1952-1V[18], проблема визначення рухомості або нерухомості такого об'єкту, як багаторічні насадження, виявилась актуальною. Це пов'язано з неврегульованістю чинним законодавством цього питання й необхідністю державної реєстрації прав на нерухомі об'єкти.

Відповідно до ст. 181 ЦК України та ст. 2 вказаного Закону, до нерухомих речей (майна) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни призначення. Отже, в цій нормі законодавець встановлює природний та технічний (зв'язок із землею, що обумовлює функціональне призначення й застосування речі) критерії віднесення речей до нерухомих. За ч. І ст. 181 ЦК України законодавцем, окрім технічного та природного, визначено додатковий юридичний критерій віднесення майна до нерухомості – це державна реєстрація.[19]

Відповідно до перелічених критеріїв, промислові виноградні насадження як багаторічні рослини цілком підпадають під визначення нерухомого майна. По-перше, виноградні кущі, які у своїй сукупності створюють виноградні насадження, їх кількість і якість визначена у проекті на створення виноградних насаджень, що затверджується Міністерством аграрної політики та продовольства України (ч. 3. ст. 2 Закону України "Про виноград та виноградне вино"), вказує на юридичну неможливість їх переміщення без знецінення. По-друге, ч. 1 ст. 2 вищезазначеного Закону, вказує на обов'язковість реєстрації в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну аграрну політику, політику у сфері сільського господарства, виноградних насаджень у господарствах усіх форм власності. Однак визначення таких об'єктів окремим видом нерухомості буде суперечити іншим нормам законодавства (ч. 2 ст. 79 ЗК України, ч. 3 ст. 373 ЦК України) й викликати труднощі з приводу їх державної реєстрації.

Для вирішення вказаної проблеми щодо співвідношення земельної ділянки та виноградних насаджень, слід виходити із концепції "головної речі та її приналежності". Поділ речей на головну річ і приналежність закріплено ст. 186 ЦК України. При тлумаченні положень цієї статті, вчені-цивілісти вказують, що головна річ і приналежність у фізичному сенсі – це самостійні речі, тому їх не можна розглядати як складну річ, а приналежність не може вважатися складовою частиною головної речі[20]. Головна річ та приналежність пов'язані спільним призначенням, де приналежність покликана обслуговувати головну річ. Юридична доля приналежності обумовлена долею головної речі, якщо інше не встановлено договором або законом. Ця норма є диспозитивною, на відміну від обов'язковості переходу з правом на річ її складової частини (ст. 187 ЦК України), та передбачає можливість укладання окремих договорів щодо головної речі та її приналежності. Такий підхід дозволяє чітко розмежувати в контексті досліджуваної проблематики як кваліфікувати виноградник. При визначенні правового режиму виноградних насаджень необхідно виходити з того, що земельна ділянка разом з її складовими частинами (кущами винограду) створює головну річ, а предмети інвентарю та шпалери, які обслуговують ці насадження й пов'язані з ним спільним призначенням, є приналежністю[21].

Окрім земельних, специфічними є трудові відносини в галузі виноградарства. Правомочності товаровиробників винограду в трудових відносинах, залежать від наступних чинників, які відображають специфіку їх правосуб'єктності: 1) особливий процес вирощування винограду як багатолітньої культури, яка за період свого існування проходить цілу низку вікових стадій від молодого до зрілого віку, вельми повільно досягаючи часу повного плодоношення; 2) відсутність рівномірного використання трудових ресурсів у силу сезонності проведення робіт з піком їх витрат у період збирання врожаю; 3) технології оброблення виноградних насаджень є трудомісткими, з великими витратами ручних робіт при відносно невисокому рівні їх механізації; 4) основу технології вирощування насаджень і виробництва винограду поряд з агробіологічними вимогами до рослин закладаються вимоги до режиму їх вирощування відповідно до наявного ресурсного забезпечення трудових процесів з урахуванням напрямків використання вирощеного врожаю; 5) технологічні прийоми догляду за насадженнями винограду орієнтовані на систему колективного їх виконання, зокрема, у формі спеціалізованих виробничих бригад з відрядно-преміальною й відрядно-прогресивною системами оплати праці.

У виноградарстві для визначення потреб господарства в трудових ресурсах використовується технологічні карти, де відображена технологія процесів закладання й вирощування виноградних насаджень. Карта є особливим технологічним регламентом, що об'єднує типи побудови виробничої технології і складається з 3-х частин – агротехнологічної, технічної й економічної. Розробці таких карт передує аналіз існуючих трудових відносин на конкретному підприємстві, на підставі якого визначають заходи щодо раціонального використання трудових і матеріально-грошових витрат, Підвищення продуктивності праці, впорядкування норм вироблення тощо. На сьогодні, як показує практика, у зв'язку з недостатньою кількістю наявних коштів й робочої сили, товаровиробники винограду при складанні технологічних карт виходять не з дійсних потреб у трудових ресурсах, необхідних для оброблення виноградних насаджень, виробництва необхідної кількості врожаю й напрямків його використання, а з фактичної наявності працівників й технічних засобів у господарстві. Іншими словами, процес закладення й вирощування виноградних насаджень у сучасних умовах вимушено будується на соціальному чиннику – наявності працівників у господарстві, а не на потребах товаровиробників винограду.

Таким чином, можна стверджувати, що товаровиробники винограду, в процесі виробництва продукції, реалізують спеціальну правосуб'єктність, що, головним чином, підтверджується використанням земель сільськогосподарського призначення відповідно до їх цільового призначення, особливим порядком проектування й утримання виноградників і специфікою використання трудових ресурсів.

Становлення ринкових умов господарювання вплинуло на перебудову виробництва винограду та іншої виноградної продукції у країні й супроводжувалось докорінними перетвореннями в економіко-правових відносинах між усіма суб'єктами аграрного виробництва. Визнання різноманітності форм власності й організаційно-правових форм юридичних осіб, які на них базуються, створення організаційно-правових структур ринкового спрямування на підставі приватної власності на землю, набуття у відносинах засад співпраці й корпоративності, поява нових сфер виробничої діяльності й розвиток підприємництва – все це зумовило розширення форм взаємовідносин між суб'єктами господарювання, центральне місце серед яких посіли договірні відносини.

Особливості будь-яких аграрно-правових відносин, що ґрунтуються на відповідних природних об'єктах, які розвиваються за своїми законами й певною мірою залежать від цих об'єктів і кліматичних умов, зумовлюють специфіку аграрно-правових договорів[22]. Так, специфіка договорів на реалізацію виноградної продукції та їх класифікація значною мірою зумовлюються особливістю суспільних відносин цього виду.

Варто зауважити, що в Україні не існує спеціального нормативного акта, який відбивав би специфіку відносин у сфері реалізації виноградної продукції. За радянської доби особливості реалізації тієї чи іншої продукції детально регламентувалися в таких правових документах, як Особливі умови поставки продукції, Типові договори на реалізацію продукції та ін. Сьогодні, як показує практика, від врахування цих умов суб'єкти господарювання відмовились.

Серед характерних особливостей сільськогосподарського виробництва є віднесення земельних ресурсів до основних засобів виробництва. Що стосується виноградарства, то основними засобами нарівні із землею виступають також багаторічні виноградні насадження, що розвиваються за своїми біологічними законами. Отже, результати по одержанню продукції (винограду) це завжди залежать від кількості, якості й інтенсивності праці, затраченої виноградарями, в силу того, що процес виробництва тісно пов'язаний з природними процесами розвитку рослин і живих організмів. Оскільки виноградники є багаторічними насадженнями, можливість їх пошкодження може статися протягом усіх років їх вирощування. Засухи, морози, шкідники роблять виноградарське виробництво сферою достатньо ризикованою для вкладення капіталу.

На формування договірних правовідносин у виноградарстві впливає також відносна масштабність виробництва, зумовлена значними капіталовкладеннями по відновленню та закладці нових виноградників, трудомісткість характеру їх обробки, біологічні особливості виноградної рослини, а також підвищений ризик втрати предмета договору (винограду) до моменту його реалізації. Водночас, ці особливості свідчать про те, що без діючої системи державної підтримки й належного правового регулювання неможливо вести мову про загальне підвищення врожайності, стабілізацію положення й розвиток виноградарства.

Розглядаючи специфіку договірних відносин, слід також відзначити, що виноград, як предмет договору, є швидкопсувним продуктом, який має бути реалізований або перероблений невдовзі після зняття з виноградної лози й потребує спеціальних умов зберігання й транспортування. Внаслідок того, що на сьогодні не вистачає необхідної кількості транспортних засобів і сховищ для зберігання цього продукту, неврахування вказаних умов у договорі викликає проблеми в процесі реалізації продукції.

Враховуючи вищевказане, суспільні відносини в галузі виноградарства внаслідок своєї специфіки, складають наступну систему договорів з реалізації продукції: 1) контрактації; 2) купівлі-продажу (оптової й роздрібної купівлі-продажу); 3) біржові угоди (спотові, ф'ючерсні, форвардні й опціонні); 4) поставки; 5) міни; 6) комісії.

Центральне місце в договірних відносинах із реалізації виноградної продукції на даний час належить договорам купівлі-продажу й поставки. Договір роздрібної купівлі-продажу застосовують з метою одержання готівки, реалізуючи продукцію як у непереробленому (свіжому) вигляді, так і в переробленому, де переробка здійснюється або на власних потужностях, або на спеціальних підприємствах переробної промисловості шляхом укладення договорів.

У сфері реалізації виноградної продукції поширеним є застосування договору міни. Як показує практика, в умовах тяжкого фінансово-економічного становища, за відсутності необхідних коштів на придбання палива й мастильних матеріалів, мінерального добрива, засобів захисту рослин, запчастин тощо товаровиробники змушені розраховуватися за це виробленою сільськогосподарською продукцією, укладаючи договір міни.

За Цивільним кодексом України, учасники договірних відносин можуть укладати договори, як передбачені законом, так і не передбачені, але йому не суперечать (пп. І п. 2 ст. 11, п. 1 ст. 6 ЦК України). Це положення в ринкових умовах має важливе значення для суб'єктів договірних відносин у зв'язку з існуванням багатоманітності й складності договірних зв'язків, що виникають при виробництві продукції сільського господарства й продовольства і потребують застосування більш складних конструкцій договорів, які прямо не передбачені чинним законодавством. Такі договори називають змішаними. З точки зору інтересів сторін цей вид договору виступає правовою формою реалізації декількох інтересів договірних партнерів, практична корисність яких полягає в тому, що їх укладання звільняє сторони від укладення договорів точно за галузевою ознакою[23].

До змішаного договору у сфері виробництва й реалізації виноградної продукції відноситься договір переробки винограду на давальницьких умовах, який містить елементи як договору міни й поставки, так і договору підряду. Виходячи з того, що йому властиві елементи договорів поставки й міни, які є договорами на реалізацію виноградної продукції, то в деяких випадках цей договір можна віднести до договорів на реалізацію продукції, наприклад, якщо оплата за виконану роботу здійснюється сировиною (виноградом) або готовою продукцією.

Можливість укладення такого договору у виноградарстві спеціально передбачена Порядком переробки винограду, плодів та ягід на виноматеріал на давальницьких умовах, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України 6 листопада 1997 р., відповідно до якого переробка винограду, плодів та ягід на виноматеріали на давальницьких умовах здійснюється суб'єктами господарської діяльності незалежно від форм власності (виконавцями) за наявності в них спеціального дозволу (ліцензії), оформленого з додержанням установлених вимог. Розрахунки за послуги з переробки давальницької сировини, що надаються виконавцями, можуть провадитися повністю або частково давальницькою сировиною чи готовою продукцією (виноматеріалами), на одержання якої повинна оформлюватися ліцензія.

В опосередкуванні відносин товаровиробників винограду з підприємствами торгівлі, постачальницькими та іншими організаціями, які, як правило, реалізують виноград фізичним особам, застосовується договір комісії. Він опосередковує відносини по наданню торговельних послуг шляхом вчинення угод однією особою в інтересах іншої. Застосування цього договору у виноградарському господарстві вирішує проблему реалізації надлишків продукції у великих виноградарських господарствах і продукції невеликих господарств, які не мають налагоджених каналів її реалізації, що дозволяє якомога швидше довести продукцію до споживачів з найменшими витратами.

Одним із видів договорів, які знаходяться на стадії становлення, є договори у сфері реалізації виноградної продукції через спеціалізовані аграрні біржі. Практика господарювання свідчить, що реалізація виноградної продукції за допомогою біржової торгівлі, основною функцією якої відповідно до Закону України від 10 грудня 1991 р. "Про товарну біржу" є формування ринкових цін на підставі попиту і пропозиції, сприяє виноградарським господарствам реалізовувати свою продукцію за вигідною для них ціною[24]. Позитивним також є те, що застосування біржових угод надає можливість застрахувати товар від несприятливої зміни цін на ринку й авансувати виноградарські господарства під майбутні поставки сировини.

Наступним важливим аспектом правового регулювання виноградарства та виноробства є регламентація державної підтримки у цій сфері. Передусім, потребують державної допомоги аграрні підприємства, що займаються виноградарством, зокрема розсадництвом. Унаслідок призупинення планової реконструкції виноградників і відсутності потреби в прищепленому садивному матеріалі, відбувся майже повний занепад розсадницької бази. Більшість комплексів та майстерень закриті, викорчувані значні площі маточників підщепної лози. Ті розсадники, які залишилися, знаходяться не в найкращому стані, адже ця галузь є однією з найбільш енерго- і ресурсоемких, тому за нинішніх умов різко зросла собівартість садивного матеріалу, а його виробництво стало збитковим. Ті невеликі об'єми саджанців, які виробляються, не мають належного попиту[25].

Правове регулювання державної підтримки сільського господарства загалом здійснюється спеціальним Законом України від 24 червня 2004 р. "Про державну підтримку сільського господарства України", яким визначено основи державної політики у бюджетній, кредитній, ціновій, регуляторній та інших сферах державного управління щодо стимулювання виробництва сільськогосподарської продукції та розвитку аграрного ринку, а також забезпечення продовольчої безпеки населення[26].

Відповідно до ст. 13 вищезазначеного Закону фінансова підтримка суб'єктів господарювання агропромислового комплексу надається через механізм здешевлення кредитів та компенсації лізингових платежів, а ст. 17 Закону передбачає такі види державної підтримки, як: І) виділення бюджетних субсидій з розрахунку на одиницю оброблюваних угідь; 2) виконання цільових державних програм, спрямованих на підвищення родючості грунтів, боротьбу із шкідниками та хворобами сільськогосподарських рослин, ведення сільського господарства на радіаційно забруднених територіях; 3) звільнення від ввізного мита при ввезенні на митну територію України безпосередньо сільськогосподарськими товаровиробниками виключно для власних потреб техніки та обладнання для сільськогосподарського виробництва (тракторів, сільськогосподарських машин, вантажних автомобілів зберігання і подальшої переробки фруктів), аналоги яких не виробляються в Україні; 4) підтримка заходів, пов'язаних із забезпеченням контролю якості та безпеки продуктів харчування[27].

Щодо останнього з переліченого, необхідно зазначити, що в науковій літературі вказується, що продукція виноградарства може бути конкурентоспроможною на міжнародному ринку за умови використання під час виробництва системи управління якістю ISO 9001. У 2009 році було розроблено гармонізований із цією системою державний стандарт ДСТУ ISO 9001:2009 "Система управління якістю. Вимоги" на заміну ДСТУ ISO 9001:2001. Даний стандарт рекомендовано застосовувати для сертифікації систем управляння якістю, а вимоги, зазначені в стандарті, відповідають чинному законодавству України[28].

Державна підтримка виноградарства надається також відповідно до Галузевої програми розвитку виноградарства та виноробства України на період до 2025 року, затвердженої наказом Міністерства аграрної політики України, Української академії аграрних наук від 21 липня 2008 р. № 444/74[29].

Таким чином, вирощування винограду врегульовано низкою законодавчих актів, зокрема законами України "Про виноград та виноградне вино"[30], "Про насіння і садивний матеріал"[31], "Про охорону прав на сорти рослин"[32], "Про пестициди і агрохімікати"[33], Земельним кодексом України[34], Податковим кодексом України[35] та ін.

На розвиток виноградарства розроблено Галузеву програму розвитку виноградарства та виноробства України на період до 2025 року, що затверджена наказом Міністерства аграрної політики України від 21 липня 2008 р. № 444/74. Метою цієї Програми є реалізація державної політики України щодо регулювання розвитку виноградарства, концентрації фінансових, матеріально-технічних та інших ресурсів, виробничого і науково-технічного потенціалу для розв'язання головних проблем галузі. Розвиток виноградно-виноробної галузі має забезпечуватись шляхом: 1) визначення пріоритетів розвитку виноградарства з урахуванням зональних та регіональних особливостей; 2) подовження терміну дії Закону України "Про збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства" до 2025 р.; 3) удосконалення механізму надання державної підтримки виноградарству та забезпечення розвитку виноробства з урахуванням вимог СОТ, у тому числі переведення заходів підтримки галузі виноградарства з "жовтої скриньки" у "зелену скриньку"; 4) розробки Виноградного кадастру в рамках загального земельного кадастру; 5) створення організаційно-правових умов для розвитку паритетних відносин між аграрним сектором та іншими галузями економіки; 6) урегулювання земельних відносин та раціоналізації землекористування, розробка юридичного та технічного оформлення права оренди землі під виноградниками, формування ринку земель сільськогосподарського призначення; 7) здійснення заходів щодо забезпечення розвитку інфраструктури ринку виноробної продукції, диверсифікації каналів реалізації та забезпечення якості продукції, регулювання попиту і пропозиції, захисту ринку від імпортної винопродукції та сировини низької якості; 8) здійснення заходів щодо збільшення ємності ринку винограду та продуктів його переробки з урахуванням потреб населення, його купівельної спроможності та максимальних можливостей експорту; 9) інноваційно-інвестиційного зміцнення матеріально-технічної бази виноградно-виноробної галузі, впровадження екологічно безпечних, ресурсо- та енергозберігаючих технологій; і 0) удосконалення страхової та податкової політики у сфері виноградно-виноробного виробництва; 11) підвищення ролі науки й освіти, розвитку дорадництва; 12) збереження трудових ресурсів, формування ефективної системи забезпечення галузі кадрами шляхом підготовки фахівців за цільовим направленням та залучення молодих фахівців для роботи у виноградарстві й виноробстві; 13) удосконалення системи управління у виноградно-виноробній галузі; 14) розроблення галузевої нормативної і технологічної документації, яка відповідає положенням та вимогам Європейського Співтовариства за рахунок коштів, передбачених на наукові дослідження[36].

З приводу переліченого слід нагадати, що Виноградний кадастр України було розроблено у 2009 році[25]. Разом із тим, Закон України "Про збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства" втратив чинність у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України. У п. 16 перехідних положень цього Кодексу передбачено, що збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства сплачується тимчасово, до 1 січня 2018 року. Платниками збору є суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності та підпорядкування, які реалізують в оптово-роздрібній торговельній мережі та мережі громадського харчування алкогольні напої. Виробники алкогольних напоїв є платниками збору лише за умови реалізації ними цієї продукції в роздрібній торгівлі безпосередньо споживачам. У разі постачання такої продукції суб'єктам оптової та роздрібної торгівлі власного виробництва вони не є платниками збору на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства. Ставка збору досить невелика і становить півтора відсотка від об'єкта оподаткування. Суми збору розподіляються та використовуються таким чином: вісімдесят п'ять відсотків – на розвиток виноградарства і садівництва, п'ятнадцять відсотків – на розвиток хмелярства[38]. Проте такі обсяги державної підтримки виноградарству є недостатніми для забезпечення конкурентоспроможності галузі.

Отже, правовідносинам, які виникають у процесі виробництва виноградної продукції, властиві свої особливості правового регулювання. Вони складають органічний комплекс земельних, майнових, господарських, трудових, організаційно-управлінських та інших відносин, набувають цілісності та самостійності завдяки тому, що вони орієнтовані на забезпечення виробництва винограду та іншої виноградної продукції. Специфіка цих правовідносин полягає головним чином у їх структурі (суб'єкт, об'єкт і зміст) і зумовлюється наступними чинниками: 1) трудомісткість – широке застосування фізичної праці працюючих на виноградарських підприємствах: під час посадки виноградників, їх зрідженості, обробки хімікатами, збирання винограду та ін.; 2) сезонність виробничого процесу; 3) багаторічне використання виноградних насаджень; 4) залежність кількісних і якісних показників урожаю винограду не тільки від інтенсивності праці, а й від природно-кліматичних умов (якості грунту, кількості тепла та опадів, напрямку і сили вітрових потоків, розташованості виноградників над рівнем моря тощо).

До суб'єктів правовідносин, які складаються у процесі виробництва виноградної продукції належать, з одного боку, товаровиробники цієї продукції, з другого – члени (учасники), наймані працівники, органи управління підприємств, їх структурні підрозділи, інші суб'єкти господарювання, органи державної влади й місцевого самоврядування.

Особливості правового статусу товаровиробників виноградної продукції залежать, насамперед, від предмета їх діяльності – виду продукції, яку вони виробляють. Виноградну продукцію можна класифікувати на: 1) виноград; 2) садивний матеріал винограду; 3) виноробну продукція; 4) продукцію, яка виготовляється шляхом переробки винограду, окрім виноробної – соки, ізюм тощо.

Виходячи зі змісту Закону України "Про виноград та виноградне вино", товаровиробниками винограду вважаються юридичні й фізичні особи, господарська діяльність яких спрямована на виробництво технічних і столових сортів винограду, що зареєстрували свої виноградні насадження в центральному органі виконавчої влади з питань аграрної політики та продовольства, який визначає з виділенням у натурі зони виробництва винограду, в яких регламентується сортовий склад вирощування винограду відповідно до спеціалізації району виноградарства й заявлених категорій вина.

Товаровиробниками садивного матеріалу винограду згідно із Законом України від 26 грудня 2002 р. "Про насіння і садивний матеріал" виступають суб'єкти розсадництва – фізичні та юридичні особи, яким надано право займатися виробництвом, реалізацією та використанням садивного матеріалу винограду відповідно до вищевказаного закону[39]. Суб'єкти розсадництва можуть використовувати садивний матеріал відповідно до Закону України від 21 квітня 1993 р. "Про охорону прав на сорти рослин"[40].

Садивний матеріал вводять в обіг після його сертифікації. Матеріал вважається сертифікованими, якщо він відповідає вимогам нормативно-правових актів за сортовою чистотою і посівними якостями та належить до сорту, занесеного до Реєстру сортів рослин України, придатних до поширення в Україні, або Реєстру сортів рослин Організації економічного співробітництва та розвитку, що вирощується з метою експорту і відповідає вимогам посівних та сортових якостей, передбачених нормативно-правовими актами, що діють у сфері насінництва та розсадництва. Форма та зміст сертифіката на садивний матеріал затверджуються Кабінетом Міністрів України. Сертифікація та видача сертифікатів, ділянковий та лабораторний сортовий контроль, маркування партій насіння, а також визначення сортових та посівних якостей здійснюються на платній основі центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, і його територіальними органами.

Суб'єкти розсадництва мають право розмножувати, заготовляти та використовувати насіння і садивний матеріал сортів рослин (клонів, ліній, гібридів) за дозволом відповідного володільця патенту на використання сорту, якщо їх виробничі умови відповідають атестаційним вимогам, які встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну аграрну політику. Закладання багаторічних насаджень плодових, ягідних, горіхоплідних, малопоширених культур, винограду та хмелю проводиться згідно з проектно-кошторисною документацією на їх створення та зрошення. Експертизу проектно-кошторисної документації проводить центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, на платній основі. Розмір плати та порядок проведення експертизи відповідної проектно-кошторисної документації встановлюються Кабінетом Міністрів України (ст. 12 Закону "Про насіння і садивний матеріал").

Товаровиробники садивного матеріалу винограду, які відповідно до Порядку проведення атестації суб'єктів господарювання на право виробництва та реалізації насіння і садивного матеріалу, затвердженому наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 20 лютого 2013 р., № 115, отримали право за результатами атестації виробляти й реалізовувати зазначений матеріал, заносяться до Державного реєстру виробників насіння і садивного матеріалу протягом десяти робочих днів з дня надходження заяви та відповідних документів. Реєстрація суб'єктів розсадництва здійснюється відповідно до Положення про Державний реєстр виробників насіння і садивного матеріалу, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 20 лютого 2013 р. № 115[41].

Товаровиробники винограду та іншої виноградної продукції, які є юридичними особами, залежно від особливостей, обумовлених формуванням їх майна, складом його власників, засновників або учасників, характером відносин між ними, ступенем їх участі в управлінні підприємством і в розподілі прибутку, можливих джерел фінансування, мірою відповідальності за зобов'язанням, можуть діяти в наступних організаційних формах: а) господарське товариство б) сільськогосподарський виробничий кооператив; в) фермерське господарство; г) приватне (приватно-орендне) сільськогосподарське підприємство; в) державне (комунальне) комерційне сільськогосподарське підприємство.

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про виноград та виноградне вино" товаровиробниками виноробної продукції визнаються суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності за наявності в них ліцензії. Залежно від виробничо-технологічної спеціалізації вони класифікуються на 2 групи: а) підприємства первинного виноробства, які здійснюють переробку винограду, виробництво виноматеріалів, сусла або соку консервованого, концентрату виноградного соку і які займаються витримкою виноматеріалів та утилізацією відходів виноробства; б) підприємства вторинного виноробства, які займаються витримкою, дообробкою виноматеріалів і розливом вин або тільки розливом вин у посуд згідно з нормативними документами. Доцільно зазначити, що підприємства вторинного виноробства не належать до товаровиробників виноградної продукції як продукції сільськогосподарської, оскільки вони не займаються переробкою власновиробленої сировини.

Правовий статус господарств, статутна діяльність яких передбачає поєднання виробництва винограду з його переробкою на готову продукцію в межах одного суб'єкта, на сьогодні є не визначеним. Раніше такі господарства визначались, як підприємства змішаного типу, що займаються одночасно первинним і вторинним виноробством (п. 39 ст. 1 Закону України "Про виноград та виноградне вино"). Проте згодом, Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про виноград та виноградне вино" від 5 березня 2009 р.[42], цей вид підприємств було виключено, залишивши тільки визначення підприємств первинного й вторинного виноробства окремо, не передбачаючи можливості їх поєднання. Тобто склалася така ситуація, за якої суб'єкти господарювання існують, а їх правовий статус не регламентовано законодавством.

Отже, товаровиробниками виноградної продукції є юридичні та фізичні особи, які займаються: виробництвом і реалізацією винограду – за наявності в них відповідним чином зареєстрованих виноградних насаджень; виробництвом і реалізацією садивного матеріалу – за умови проходження атестації, як суб'єктів господарювання на право виробництва та реалізації садивного матеріалу й внесення їх до Державного реєстру виробників насіння і садивного матеріалу; переробкою виноградної продукції із власновиробленої сировини та її реалізацією – за умови одержання у встановлених законом випадках ліцензії.

Законами України від 2 березня 2015 р. "Про ліцензування видів господарської діяльності"[43] та від 19 грудня 1995 р. "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів"[44] закріплено, що вказані суб'єкти повинні отримати такі види ліцензій: на виробництво алкогольних напоїв у розмірі 780 грн.; на право здійснення експорту алкогольних напоїв у розмірі 780 грн.; на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями у розмірі 8000 грн. на кожний окремий, зазначений в ліцензії електронний контрольно-касовий апарат (книгу обліку розрахункових операцій), а на території сіл і селищ, за винятком тих, що знаходяться у межах території міст – 500 грн.; на право оптової торгівлі алкогольними напоями, вартість якої складає 500 000 грн.

Отже, розмір плати за ліцензію є однаковим для всіх суб'єктів господарювання, незалежно від обсягів продажу виноробної продукції. За таких умов невеликим підприємствам займатися оптовою торгівлею власновиробленої виноробної продукції невигідно через велику плату за ліцензію. Тому господарства, які мають власні потужності для виробництва готової продукції, вимушені продавати не вино за прибутковою ціною, а реалізовувати виноматеріали виробникам вторинного виноробства за визначеними ними умовами.

Товаровиробник винограду є суб'єктом виробничого процесу, який підпадає під економічний тиск зі сторони представників сфер виноробної промисловості, роздрібної торгівлі, а також виробників й постачальників засобів виробництва. Як наслідок, розподіл доходів між ланками виноградо-виноробного підкомплексу не відповідає співвідношенню їх внесків в одержання кінцевого продукту, оскільки найвищого рівня отримання прибутків досягають підприємства, які функціонують на завершальній стадії виробничого циклу, адже кінцева продукція завжди оцінюється вище, ніж сировина. Так, на користь держави розподіляються 45% прибутків від реалізації виноробної продукції, заводи вторинного виноробства і торгівельні організацій отримують 51 %, виноградарі – 4%[45].

Тому, низькі прибутки одержують виробники винограду, внесок яких є найбільшим, що робить неможливим нормальне відтворення насаджень, призводить до скорочення їх площ, спрощення технології вирощування винограду, зменшення його валових зборів, а у підсумку – і обсягів виноробної продукції та відрахувань до бюджету[46]. У зв'язку з цим, у діяльності товаровиробників виноградної продукції важливу роль займає можливість інтеграції у межах одного підприємства процесів виробництва винограду, продукції його переробки та її реалізація. Така агропромислова інтеграція сприяє раціональному використанню обмежених економічних ресурсів виноградарського господарства шляхом своєчасної переробки винограду і скороченням витрат, пов'язаних з цим процесом, ефективному використанню робочої сили і забезпеченню її постійної зайнятості, раціональному використанню капіталу і матеріально-технічних ресурсів, самостійному встановленню цін на кінцеву продукцію, відповідно до вкладених у її виробництво витрат та ін. За сучасних умов таку внутрішньогосподарську інтеграцію можна вважати одним із важливих факторів виходу з економічної кризи та стабілізації стану виноградарської галузі України.

Основні засади об'єднання (кооперування) сільськогосподарських товаровиробників визначені законами України від 10 липня 2003 р. "Про кооперацію"[47] та від 17 липня 1997 р. (в редакції від 19 січня 2013 р.) "Про сільськогосподарську кооперацію"[48]. Зокрема, відповідно до ст. З першого зі згаданих законів, метою кооперації є задоволення економічних, соціальних та інших потреб членів кооперативних організацій на основі поєднання їх особистих та колективних інтересів, поділу між ними ризиків, витрат і доходів, розвитку їх самоорганізації, самоуправління та самоконтролю. Кооператив, як юридична особа, утворюється фізичними та/або юридичними особами, які добровільно об'єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування[47].

Визначення сільськогосподарського кооперативу надається у спеціальному Законі України "Про сільськогосподарську кооперацію", відповідно до якого, сільськогосподарський кооператив – це юридична особа, утворена фізичними та/або юридичними особами, які є виробниками сільськогосподарської продукції, що добровільно об'єдналися на основі членства для провадження спільної господарської та іншої діяльності, пов'язаної з виробництвом, переробкою, зберіганням, збутом, продажем продукції рослинництва, тваринництва, лісівництва чи рибництва, постачанням засобів виробництва і матеріально-технічних ресурсів членам цього кооперативу, наданням їм послуг з метою задоволення економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування. Виділяють виробничі та обслуговуючі сільськогосподарські кооперативи[48].

Поряд з концентрацією товарного виробництва виноградної продукції у великих підприємствах ефективне господарювання також можуть забезпечувати фермерські господарства та їх об'єднання (наприклад, кооператив), що спеціалізуються на виробництві винограду. Твердження про те, що порівняно невеликі за площами насаджень виноградарські господарства є недостатньо сприйнятливими до інновацій у галузях, є безпідставними. Оскільки, як свідчить досвід багатьох країн, зокрема, Франції, Італії, Німеччини, Греції та інших, де переважають і успішно функціонують невеликі за площами насаджень (від 0,5 до 3,4 га) виноградарські господарства та забезпечують світове лідерство у виробництві винограду. Вони, як правило, функціонують на основі глибокої спеціалізації та всебічної кооперації як у сферах виробництва (використання техніки, виконання робіт тощо), так і у сферах промислової переробки, зберігання й реалізації продукції.

Спеціальна правосуб'єктність товаровиробників виноградної продукції обумовлюється наявністю у них земель сільськогосподарського призначення, на яких розташовані багаторічні насадження та особливостями правового режиму майна. Земельні ділянки надаються їм як основний засіб виробництва для використання за цільовим призначенням – для виробництва виноградної продукції. Експлуатація земельної ділянки не за цільовим призначенням, згідно зі ст. 143 Земельного кодексу України, є підставою для примусового припинення прав на неї. Отже, стверджувати в даному випадку про загальну правосуб'єктність виноградарських господарств є юридично помилковим.

Насадження виноградників для виноробства дозволяється лише у виноробних місцевостях із застосуванням районованих сортів винограду відповідно до проекту на створення виноградних насаджень. Цей проект розробляється проектною науково-дослідною установою землеустрою на підставі: 1) завдання на проектування, 2) акта вибору ділянки, 3) матеріалів грунтових, ботаніко-культуртехнічних вишукань, 4) аналізу кліматичних показників, 5) топозйомки ділянки, 6) заяви про екологічні результати діяльності, є) довідки про наявність підземних комунікацій, 7) документи, які підтверджують право на землю. Можуть бути затребувані також інші документи, якщо це необхідно для розробки проекту.

Проект на створення багаторічних насаджень (виноградників) , повинен містити такі підрозділи, як: 1) пояснювальна записка з підставами щодо розробки проекту, аналізом кліматичних умов, проектними рішеннями та їх обгрунтуваннями, організацією території, проектною потужністю, спрямуванням використання врожаю й економічною ефективністю винограднику; 2) комплекс заходів з охорони навколишнього середовища (зменшення забруднення грунту, атмосферного повітря, джерел водопостачання від застосовуваних отрутохімікатів і пестицидів); 3) технологічна частина, яка складається з передпосадкової підготовки грунту, посадки й ремонту виноградника, складу грунту і внесення добрива, формування виноградних насаджень, установки шпалери, системи захисту виноградника від шкідників і хвороб, збирання урожаю; 4) організація насаджень, що охоплює строки і спосіб будування, технологічні карти, охорону праці й техніку безпеки, агроекологічний паспорт сортів винограду, грунтові умови ділянки; 3) генеральний план створення виноградних насаджень; 6) паспорт проекту, в якому вказуються ситуаційний план проектованого виноградника, експлікація земель у межах ділянки, її використання, характеристика насаджень, витрати матеріалів, затрати праці, техніко-економічні показники проекту; 7) кошторисна частина[51].

Після грунтовної характеристики суб'єктів правовідносин, які складаються в процесі виробництва винограду та іншої виноградної продукції, доцільно перейти до об'єктів відповідних правовідносин. Враховуючи вищезазначену специфіку цих відносин, слід виходити із розуміння сутності об'єкта відповідно до плюралістичної теорії[52]. Так, об'єктом правовідносин виступають: предмети матеріального світу (земельні ділянки, майно, виноградна продукція тощо); послуги виробничого та невиробничого характеру; особисті немайнові блага (життя й здоров'я працівників та інших осіб); продукти інтелектуальної діяльності (наукові досягнення у царині виноградарства й виноробства). Якщо елементом об'єкта є тільки реальна поведінка людей (виконання робіт), він за своїм складом є простим. А якщо складниками об'єкта правовідносин є одночасно і матеріальні об'єкти (їх ще називають предметом правовідносин), і діяльність (дії) людей, його слід характеризувати як складний. Так, у процесі виробництва винограду матеріальним елементом об'єкта (предметом) виступає виноград як результат виконання робіт, що є його другим елементом. Вони у своїй сукупності становлять єдиний складний об'єкт комплексних правовідносин, що складаються в сфері виробництва виноградної продукції.

Для продовження характеристики елементів правовідносин, які виникають у розглядуваній царині, необхідно розкрити їх зміст – суб'єктивні права та юридичні обов'язки учасників цих правовідносин. У юридичній літературі суб'єктивне право тлумачиться як міра дозволеної поведінки, що належить суб'єктові правовідносин і забезпечується державою, а юридичній обов'язок – це міра належної поведінки суб'єкта.

Серед специфічних суб'єктивних прав та юридичних Обов'язків товаровиробників виноградної продукції, що відображують особливості досліджуваних правовідносин, можна виділити: І) забезпечення права власності на сорти винограду; 2) збереження сортової чистоти, біологічних і врожайних властивостей сорту винограду; 3) додержання технологічних і методичних вимог розсадництва; 4) дотримання сортового складу й технологічних прийомів вирощування винограду відповідно до визначених виноградарських зон; 5) дбайливий догляд за зрідженістю молодих виноградників; 6) раціональне використання землі як основного засобу виробництва, попередження деградації родючості земель та їх відтворення; 7) запобігання погіршенню стану виноградників, рослин сільськогосподарського призначення та іншої продукції рослинного походження через шкідників, хвороби й бур'яни; здійснення заходів, спрямованих на зменшення втрат урожаю; 8) відновлення системи внесення мінеральних та органічних добрив; 9) гарантування безпечного для здоров'я людини й навколишнього природного середовища застосування пестицидів та агрохімікатів; 10) забезпечення якісної та безпечної виноградної продукції; 11) додержання вимог державних стандартів і технічних умов у процесі виробництва виноградної продукції.

Таким чином, особливості змісту правовідносин, які виникають у сфері виробництва виноградної продукції, обумовлюються їх суб'єктним складом, об'єктами й видом цих правовідносин. Із вищезазначених особливостей елементів правовідносин, що складаються у процесі виробництва виноградної продукції, випливає їх визначення як відносин, врегульованих нормами аграрного та інших галузей права, що виникають у зв'язку з використанням земель сільськогосподарського призначення в особливих природно-кліматичних зонах між товаровиробниками виноградної продукції, а також між ними та іншими господарюючими суб'єктами, членами (учасниками) цих товаровиробників та їх найманими працівниками, органами державної влади й органами місцевого самоврядування з приводу відповідних об'єктів (виноградної продукції, майна, земель, праці тощо) при яких суб'єкти наділяються взаємозумовленими правами й обов'язками.

У межах Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом від 27 червня 2014 р.[53], У країна визначила важливість адаптації чинного законодавства до права ЄС та прийняла зобов'язання щодо приведення своїх чинних законів та майбутнього законодавства у відповідність до acquis communautaire (правової системи ЄС). На рівні ЄС до основних правових актів, що регулюють відносини в галузі виноробства й організації ринку вина належать Постанова Ради ЄС № 1493/1999 від І7 травня 1999 р. "Про організацію спільного ринку вина": Постанова Комісії ЄС № 1227/2000 від 31 травня 2000 р., яка встановлює детальні правила застосування Постанови Ради ЄС № 1493/1999 від 17 травня 1999 р. про організацію спільного ринку вина по відношенню до виробничого потенціалу; Постанова Комісії ЄС №2739/1999 від 21 грудня 1999 р., якою внесено зміни до Постанови ЄС № 3388/81, яка встановлює особливі (спеціальні) правила щодо ліцензій на імпорт та експорт у виноробному секторі; Постанова ЄС Ns 1685/95 "Про заходи з метою видачі ліцензій на експорт для продуктів виноробного сектору" та ін.

Отже, правове регулювання виноградарства в Україні складається із міжнародних нормативно-правових актів, законів (зокрема прийнято спеціальний Закон "Про виноград і виноградне вино") та підзаконних нормативно-правових актів, які в цілому забезпечують виробництво виноградної продукції в Україні.

  • [1] Ампелотерапія [Електронний ресурс]. – Режим доступу: phar- mencyclopedia.com.ua/article/2754/ampeloterapiya.
  • [2] Наука і вино. Дванадцять нових причин пити червоне сухе [Електронний ресурс]. – Режим доступу: ua.korrespondent.net/lifestyle/fooddrinks/1509616- nauka-i-vino-12-novih-prichin-piti-chervone-suhe.
  • [3] Виноградарство [Електронний ресурс]. – Режим доступу: lib.chdu. edu.ua/pdf/posibnuku/246/26.pdf.
  • [4] Прохорчук С. В. Перспективи розвитку виноградарства і виноробства України в умовах економічної кризи [Електронний ресурс] / С. В. Прохорчук // Наукові праці Національного університету харчових технологій. – Режим доступу: http//nbuv.gav.ua/portal/seoc_gbm/Biznes/2010_l/201001/100107pdf.
  • [5] Гузенко И. Про вина держави / Наталія Гузенко // АгроМаркет. – № 2. – 2015. [Електронний ресурс] // Режим доступу: agrotimes.net/joumals/article/pro-vina-derzhavi.
  • [6] Самсонова Я.О. Правові засади виробництва й реалізації виноградної продукції в Україні: монографія / Яна Олексіївна Самсонова. – X.: "С.А.М.", 2012. – С. 5.
  • [7] Про виноград та виноградне вино: Закон У країни від 16 черв. 2005 р. № 2662–IV // Офіційний вісник України. – 2005. – № 29. – Ст. 1688.
  • [8] Про реєстрацію виноградних насаджень: наказ Міністерства аграрної політики та продовольства України від 12 серпня 2014 р. № 303 // Офіційний вісник України. -2014. – № 84. – Ст. 2381.
  • [9] Про виноград та виноградне вино: Закон України від 16 черв. 2003 р. № 2662-IV //Офіційний вісник України. -2005. – № 29. – Ст. 1688.
  • [10] Про виноград та виноградне вино: Закон України від 16 черв. 2005 р. № 2662-IV // Офіційний вісник України. – 2005. – № 29. – Ст. 1688.
  • [11] ДСТУ 2366:2009 Виноград свіжий технічний. Технічні умови: затв. наказом Держспоживстандарту України від 05 жовтня 2009 р. № 357. – К.. 2009. -28 с.
  • [12] Про виноград та виноградне вино: Закон України від 16 черв. 2005 р. № 2662–IV // Офіційний вісник України. – 2005. – № 29. – Ст. 1688.
  • [13] Каталог нормативних документів [Електронний документ]. – Режим доступу: ukrndnc.org.ua/index. php?optioii=com_ushop&Itemid=69&grp=9 20&pgrp=925&lstdssu=927.
  • [14] Виноградний кадастр України [Електронний документ]. – Режим доступу: edorada.org/uk/node/l52.
  • [15] Про врегулювання питань щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектору економіки: постанова Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2001 р., № 177 // Офіц. вісник України. – 2001. – № 9. – Ст. 356.
  • [16] Про затвердження Плану рахунків бухгалтерського обліку бюджетних установ та Порядку застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку бюджетних установ: Наказ Голов, управління Держ. казначейства України. Мін. фінансів України від 10 грудня 1999 р.. № 144// Офіц. вісник України. – 2000. – № 1. – Ст. 14.
  • [17] Про затвердження типових форм з обліку та списання основних засобів, що належать установам і організаціям, які утримуються за рахунок державного або місцевих бюджетів, та Інструкції з їх складання: наказ Голови, управління Держ. казначейства України, Держ. ком. статистики України від 02 грудня 1997 р. № 125/70 [Електроний ресурс] // Режим доступу: zakon2.rada.gov.ua.
  • [18] Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень: Закон України від 01 липня 2004 р., № 1952-1V [Електроний ресурс] // Режим доступу: zakon2.rada.gov.ua.
  • [19] Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар. – Т. 4: Об'єкти. Правочини. Представництво. Строки / За ред. проф. І.В. Спасибо-Фатєсвої. – Серія "Коментарі та аналітика". – X.: ФО-П Колісник А.А., 2010. – С. 55.
  • [20] Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар. – Т. 4: Об'єкти. Правочини. Представництво. Строки / За ред. проф. І.В. Спасибо-Фатесвої. – Серія "Коментарі та аналітика". – X.: ФО-П Колісник А.А., 2010. – С. 99.
  • [21] Самсонова Я.О. Правове регулювання співвідношення прав на земельну ділянку з правами на багаторічні насадження, які на ній розташовані / Я.О. Самсонова // Вісник Національного університету "Юридична академія України імені Ярослава Мудрого". Серія: Економічна теорія та право. – №4 (15). – 2013. – С. 297.
  • [22] Статівка А. М. Договори в системі агропромислового комплексу України в умовах ринкових відносин: автореф. на здобуття наук. ступеня д-ра юрид. наук: спец. 12.00.06 "Земел. право: аграр. право; еколог. право: природоресур. право" / Статівка Анатолій Миколайович. – X., 1998. – 32 с.
  • [23] Статівка А. М. Договори в системі агропромислового комплексу України в Умовах ринкових відносин: автореф. на здобуття наук. ступеня д-ра юрид. наук: спец. 12.00.06 "Земел. право: аграр. право; еколог, право: природоресур. право" / Статівка Анатолій Миколайович. – X.. 1998. – С. 14.
  • [24] Про товарну біржу: Закон України від 10.12.1991 р., № 1956-ХІІ // Відом. Верхов. Ради України. – 1992. – №10. – Ст. 139.
  • [25] Виноградний кадастр України [Електронний документ]. – Режим доступу: edorada.org/uk/node/152.
  • [26] Про державну підтримку сільського господарства України: Закон України від 24 черв. 2004 р. № 1877-IV // Офіційний вісник України. – 2004. – № 30, т. 1. – Ст. 1987.
  • [27] Про державну підтримку сільського господарства України: Закон України від 24 черв. 2004 р. № 1877–IV // Офіційний вісник У країни. – 2004. – № 30, т. І. – Ст. 1987.
  • [28] Прохорчук С. В. Перспективи розвитку виноградарства і виноробства України в умовах економічної кризи [Електронний ресурс] / С. В. Прохорчук // Наукові праці Національного університету харчових технологій. – Режим доступу: http//buv.gov.ua/portal/soc_gun/Biznes20l0_1/20l00l/l00l107.pdf
  • [29] Про затвердження Галузевої програми розвитку виноградарства та виноробства України на період до 2025 року: наказ Міністерства аграрної політики України. Української академії аграрних наук від 21 липня 2008 р. № 444/74 [Електронний ресурс). – Режим доступу: search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf7linkl/FIN40145.html.
  • [30] Про виноград та виноградне вино: Закон України від 16 черв. 2005 р. № 2662-1V // Офіційний вісник України. – 2005. – № 29. – Ст. 1688.
  • [31] Про насіння і садивний матеріал: Закон України від 26 груд. 2002 р. № 411-ІV //Офіційний вісник України. – 2003. – № 4. – Ст. 96.
  • [32] Про охорону прав на сорти рослин: Закон України від 21 квіт. 1993 р. № 3116-ХII // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 21. – Ст. 218.
  • [33] Про пестициди і агрохімікати: Закон України від 2 березня 1995 р. № 86/95 ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 14. – Ст. 91.
  • [34] Земельний кодекс України: Закон України від 25 жовт. 2001 р. № 2768- III // Офіційний вісник України. – 2001,- № 46. – Ст. 2038.
  • [35] Податковий кодекс України: Закон України від 2 груд. 2010 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2011. – №№ 13/14, № 15/16, № 17. – Ст. 112.
  • [36] Про затвердження Галузевої програми розвитку виноградарства та виноробства України на період до 2025 року: наказ Мінагрополітики України від 21 липня 2008 р. № 444/74 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: uazakon.com/documents/date_cu/pg_gbwlsl/index.htm.
  • [37] Виноградний кадастр України [Електронний документ]. – Режим доступу: edorada.org/uk/node/152.
  • [38] Податковий кодекс України: Закон України від 2 груд. 2010 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2011. – №№ 13/14. № 15/16, № 17. – Ст. 112.
  • [39] Про насіння і садивний матеріал: Закон України від 26 грудня 2002 р., № 411-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 13. – Ст. 92.
  • [40] Про охорону прав на сорти рослин:Закон України від 21 квітня 1993 р., № 3116-ХІІ // Відомості Верховної Ради України, – 1993. – №21. – Ст. 218.
  • [41] Про затвердження Порядку проведення атестації суб'єктів господарювання на право виробництва та реалізації насіння і садивного матеріалу. Положення про Державний реєстр виробників насіння і садивного матеріалу: наказ М-ва аграр. політики та прод-ва України від 20.02.20ІЗ р., № 115 // Офіційний вісник України. – 2013. – № 25. – Ст. 846.
  • [42] Про внесення змін до Закону України "Про виноград та виноградне вино": Закон України від 05 березня 2009 р. № 1103-VI // Відомості Верховної Ради України. – 2009. – № 31. – Ст. 451.
  • [43] Про ліцензування видів господарської діяльності: Закон України від 2 березня 2015 р. № 222-VIII // Відомості Верховної Ради України. – 2015. – № 23. – Ст. 158.
  • [44] Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів: Закон України від 19 грудні 1995 р. № 3032-III // Відомості Верховної Ради У країни. – 1995. – № 46. – Ст. 345.
  • [45] Сілецький В. П. Виноградне розсадництво – основа розвитку галузі // Сад, виноград і вино України. – 2000. – № 7-9. – С. 28-29.
  • [46] Гаркуша О. М. Формування ефективного винорадарсько-виноробного під комплексу АПК України: монографія / Олексій Миколайович Гаркуша. – Миколаїв: МДАА, 2001. – С. 258.
  • [47] Про кооперацію: Закон України від 10 лип. 2003 р. № 469/97-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 5. – Ст. 35.
  • [48] Про сільськогосподарську кооперацію: Закон України від 17 лип. 1997 р. № 469/97-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 39. – Ст. 261.
  • [49] Про кооперацію: Закон України від 10 лип. 2003 р. № 469/97-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 5. – Ст. 35.
  • [50] Про сільськогосподарську кооперацію: Закон України від 17 лип. 1997 р. № 469/97-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 39. – Ст. 261.
  • [51] Зміст складено на прикладі Робочого проекту на створення багаторічних насаджень (винограднику) на земельних ділянках №№ 292, 3596, розробленим Державним підприємством "Кримський науково-дослідний і проектний інститут землевпорядкування".
  • [52] Александров Н. Г. Юридическая норма и правоотношение: сокр. стеногр. докл., прочит, на науч, сессии ин-та 06.05.1946 г. / под ред. И. Т. Голякова. – М.: Моск. юрид, ин-т, 1947. – 27 с.; Иоффе О. С. Советское гражданское право / Олимпиад Соломонович Иоффе. – Μ.: Юрид. лит.. 1967. – 494 с.; Толстой Ю. К. К теории правоотношения / Ю. К. Тостой. – Л.: Изд-во ЛГУ. 1959. – 88 с.
  • [53] Угода про асоціацію між Україною та Європейським Союзом від 27 червня 2014 р. // Офіційний вісник України. – 2014. – №75. – Т. І. – Ст. 2125.
 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >