< Попер   ЗМІСТ

Гармонізація законодавства ЄС та України у сфері правового регулювання виробництва окремих видів сільськогосподарської продукції

Правове регулювання суспільних відносин у будь-якій державі має враховувати міжнародні зв'язки та зобов'язання. Це твердження стосується й виробничих відносин у сільському господарстві України. У контексті членства нашої держави у світових спільнотах правове забезпечення виробництва окремих видів сільськогосподарської продукції набуває нового змісту. Так, численні зобов'язання України випливають з її членства у Світовій організації торгівлі. Вплив норм права Європейського Союзу (далі – ЄС) на аграрне право України також є досить значним, незважаючи на те, що інтеграційні процеси ще не завершені. Входженню нашої держави у ЄС передує виконання численних зобов'язань із адаптації вітчизняного законодавства до законодавства ЄС.

ЄС – це економічний і політичний союз європейських держав, створений з метою сталого поліпшення умов життя та праці їх народів. Серед основних завдань ЄС є: запровадження спільного ринку, економічного та валютного союзу, виконання спільної політики, поширення в межах усієї Спільноти гармонійного, збалансованого та стабільного розвитку економічної діяльності, високого рівня зайнятості й соціального захисту, рівності жінок і чоловіків, стабільного та безінфляційного зростання, високого рівня конкурентоспроможності й конвергенції економічних показників, високого рівня захисту й поліпшення стану довкілля, підвищення рівня та якості життя, економічної й соціальної згуртованості та солідарності держав-членів. Ці та інші основні засади ЄС закріплені у Договорі про заснування Європейської спільноти від 25 березня 1957 р. (т.з. Римський договір)[1].

Крім того, правову основу діяльності ЄС складає Договір про ЄС від 7 лютого 1992 року (т.з. Маастрихтський договір)[2] та інші документи. У першому зі згаданих договорів низка статей присвячена правовому регулюванню аграрних відносин, а розділ 2 має назву "Сільське господарство", де закріплено досить важливі положення, зокрема, надається визначення сільськогосподарської продукції, яка за ст. 32 цього Договору визнається, як продукція, вирощена на землі, продукти тваринництва та рибальства, а також продукти первинного обробітку, безпосередньо пов'язані з цією продукцією.

Держави-члени ЄС додержуються Спільної аграрної політики, метою якої є: підвищення продуктивності сільського господарства через сприяння технічному прогресові, забезпечення раціонального розвитку сільськогосподарського виробництва та оптимальне використання виробничих чинників, зокрема, робочої сили; забезпечення належного рівня життя сільськогосподарської спільноти, зокрема, збільшення особистого прибутку людей, що працюють у сільському господарстві; стабілізація ринку; забезпечення доступності постачання[3]. Формування та реалізація Спільної аграрної політики державами-членами ЄС дає можливість встановлювати підвищені вимоги до якості та безпечності сільськогосподарської продукції у порівнянні з тими, що визначаються правом Світової організації торгівлі, а також надає інші переваги.

Зокрема, А.Й. Богдан, в результаті аналізу системи аграрного законодавства ЄС по регулюванню виробництва сільськогосподарської продукції, виділив три основні види його джерел:

1) перший – це норми первинного права, норми міждержавних договорів, укладених державами-засновниками ЄС, до яких пізніше приєдналися нові держави, де містяться основні положення європейської спільної аграрної політики, закріплюються загальні, фундаментальні правила, за якими має розвиватися остання; 2) рішення органів ЄС в царині аграрного права, які є похідними стосовно первинних норм (до обов'язкових у сфері регулювання відносин з виробництва сільськогосподарської продукції рослинного та тваринного походження відносяться регламенти, директиви й рішення); 3) рішення Європейського суду, значна кількість яких, зокрема, у царині аграрного права, набувають юридичної сили судового прецеденту.

В свою чергу, акти аграрного законодавства ЄС поділяють на: 1) рамкові акти (щодо фінансування, аграрного розвитку, прямої підтримки, структуральних заходів, конкуренції, інформації і статистики); 2) акти, що стосуються ринків сільськогосподарської продукції (спільні організації сільськогосподарських ринків, секторальне регулювання тощо); 3) акти, що стосуються продуктів харчування (якість та безпечність продуктів харчування, органічне землеробство, обмеження генетично модифікованих організмів); 4) акти, що стосуються навколишнього середовища (управління та збереження природних ресурсів, забруднення від сільськогосподарського виробництва, лісові ресурси та нехарчові продукти та ін.). Тобто, аграрне законодавство ЄС, як інструмент провадження спільної аграрної політики ЄС, диференціюється за загальним і секторальним рівнями, встановлюючи загальні засади регулювання та спеціальні правила для ринків окремих видів сільськогосподарської продукції, внаслідок чого утворилася складна для практичного застосування система аграрного законодавства ЄС[4].

Зважаючи на адаптацію законодавства України до законодавства ЄС, зокрема й у сфері правового регулювання виробництва сільськогосподарської продукції, слід з'ясувати, які вимоги до сільськогосподарської діяльності містяться у джерелах права ЄС.

Статтями 38 – 47 Договору про заснування Європейської спільноти від 25 березня 1957 року передбачено розроблення Спільної аграрної політики, спрямованої на збільшення продуктивності сільського господарства, стимулювання технічного прогресу та раціонального розвитку виробництва, оптимального використання виробничих факторів, особливо робочої сили, забезпечення достатнього життєвого рівня сільського населення, забезпечення наявності продовольства тощо. Під час розробки спільної агарної політики повинні враховуватись особливості сільського господарства[5].

Як зазначалося, до джерел права ЄС відносяться регламенти, директиви й рішення, яких прийнято численну кількість, серед них: Рішення Комісії ЄС № 2000/572/ЕС від 8 вересня 2000 р. встановлює умови здоров'я тварин і людей та ветеринарної сертифікації імпорту з третіх країн у Співтовариство продуктів з м'яса; Директива Комісії ЄС № 98/82/ЕС від 27 жовтня 1998 р. щодо визначення максимальних рівнів залишків пестицидів у злакових, харчових продуктах тваринного походження та деяких продуктах рослинного походження, включаючи фрукти та овочі; Директива Комісії ЄС № 2000/58/ЕС від 22 вересня 2000 р. щодо встановлення максимальних рівнів остаточного вмісту пестицидів у злакових, харчових продуктах тваринного походження та деяких продуктах рослинного походження, включаючи фрукти та овочі; Регламент Ради ЄС № 1253/1999/ЕС від 17 травня 1999 р. щодо встановлення стандартноїякості пшениці, жита, ячменю, кукурудзи та твердої пшениці; Регламент Комісії № 1292/81 /ЕЕС від 12 травня 1981 р., яким встановлено вимоги до якості цибулі-порею, баклажанів та кабачків; Регламент Комісії ЄС № 324/2004/ЕС від 25 лютого 2004 р. щодо встановлення максимальних меж залишку ветеринарних лікарських засобів у харчових продуктах тваринного походження; Регламент Ради ЄС № 2092/91 від 24 червня 1991 р. про біологічний спосіб виробництва сільськогосподарської продукції і його позначення на сільськогосподарській продукції і продуктах харчування[6].

Щодо останнього документу, А.Й. Богдан пропонує запровадити в Україні екологічний спосіб виробництва продукції рослинництва й тваринництва, нормативною основою якого має стати закон України "Про екологічне сільське господарство в окремих регіонах (районах) України" (або, використовуючи термінологію європейського законодавства, цей закон можна назвати "Про біологічний спосіб виробництва у сільському господарстві"), в якому повинні знайти відображення й закріплення основні вимоги й засади виробництва сільськогосподарської продукції рослинного і тваринного походження, що містяться у вищезазначеному Регламенті Ради[7].

Важливим питанням виробництва сільськогосподарської продукції є адаптація законодавства України у сфері забезпечення якості та безпечності зерна до вимог нормативних документів ЄС. У науковій літературі вказується, що порівняльно-правовий аналіз приписів законодавства України у сфері виробництва зерна з вимогами acquis communautaire свідчить про необхідність посилення роботи з адаптації національного законодавства до вимог аграрного законодавства ЄС у сфері регулювання ринку зернових. По- перше, слід закріпити у Законі України "Про зерно та ринок зерна в Україні" перелік культур, що охоплюються поняттям "зерно", із присвоєнням кожній позиції коду відповідно до Державного класифікатора продукції і послуг, а також чітко визначити поняття маркетингового року відповідно до положень законодавства ЄС. По-друге, потрібна подальша гармонізація технічних регламентів й стандартів щодо показників безпеки зернових культур. При цьому важливо враховувати інтереси національної продовольчої безпеки та залишити у національних регламентах більш жорсткі показники без змін, привести у відповідність з вимогами законодавства ЄС інші показники та розширити перелік мікотоксинів, радіонуклідів і пестицидів. По-третє, напрямами адаптації має стати законодавство України, що регламентує надання державної підтримки виробникам зерна та виробництво продукції з ГМО[8].

В цьому аспекті доречно зазначити, що acquis communautaire – це сукупність правових норм, судових рішень, доктринальних понять, рекомендацій, домовленостей, які виникли за час існування європейських інтеграційних об'єднань і є основою правопорядку ЄС та мають сприйматися беззастережно державами-членами та країнами-претендентами на вступ до ЄС[9].

Вимоги до якості та безпечності зернових культур містяться у Регламенті ЄС № 1881/2006 від 19 грудня 2006 р., яким встановлено максимальні рівні для певних забруднювачів у зернових; та Регламентів ЄС № 687/2008 від 18 липня 2008 р., яким визначено процедури для приймання зернових інтервенційними агентствами та методи оцінки якості зернових[10].

Наступною важливою галуззю рослинництва є цукробуряківництво. Окремі питання цієї діяльності визначаються Директивою Ради ЄС № 111/2001 від 20 грудня 2001 р., якою окреслено методи випробувань (аналізу) та вимог до пакування та маркування цукру, що повинні бути враховані під час удосконалення державних стандартів України з цих питань.

Аналіз положень аграрного законодавства ЄС дав підстави для класифікації вимог щодо регулювання виробництва й реалізації молока та молочних продуктів на такі види: 1) щодо безпечності молока та молочних продуктів (які поділяються на вимоги до здоров'я тварин; щодо залишків забруднюючих речовин; санітарно-гігієнічні умови господарства, де здійснюється виробництво молока; санітарно-гігієнічні вимоги до доїльних пристроїв, доїльних відділень або доїльних зон, а також правила доїння, збирання сирого молока та його транспортування з виробничого господарства в центр збирання або нормалізації чи на переробне підприємство та вимоги щодо гігієни персоналу); 2) вимоги до пакування та маркування молока та молочних продуктів; 3) щодо торгівлі молоком та молочними продуктами з третіми країнами; 4) щодо допомоги виробникам молока та ін.

Положення законодавства України у сфері регулювання відносин щодо виробництва та реалізації молока та молочних продуктів характеризуються недостатнім рівнем відповідності acquis communautaire. Із прийняттям Закону України "Про молоко та молочні продукти", було зроблено спробу наблизити національне законодавство до вимог законодавства ЄС, однак його положення неповністю відповідають останнім. З метою забезпечення адаптації аграрного законодавства, що регулює відносини з виробництва, переробки, реалізації, транспортування молока та молочних продуктів, до acquis communautaire, названий Закон потребує внесення змін і доповнень (зокрема, приведення у відповідність поняття "молочні продукти" і визначення їх кола (наприклад, питне молоко, сире молоко, термооброблене молоко, вершкове масло, сири, вершки)[11].

У законодавстві ЄС також детально регламентовано вимоги до виробництва м'яса та м'ясних продуктів, які можна класифікувати на: а) вимоги до вмісту недозволених і забруднюючих речовин; б) вимоги до гігієни м'ясних продуктів; в) вимоги до ідентифікації та реєстрації сільськогосподарських тварин; г) вимоги до сертифікації тварин і тваринних продуктів; д) вимоги до екологічного виробництва продукції тваринництва; є) вимоги до маркування та пакування м'яса і м'ясних продуктів; ж) вимоги до генетично модифікованих м'ясних продуктів; з) вимоги до кормів для сільськогосподарських тварин та ін.

У зв'язку з відсутністю спеціального Закону "Про м'ясо та м'ясні продукти", правове забезпечення виробництва м'яса є незадовільним і потребує узгодження з acquis communautaire, зокрема щодо визначення таких основних понять, як "м'ясо", "м'ясні продукти", "бойня"; врегулювання відносин з ідентифікації та реєстрації сільськогосподарських тварин; надання державної допомоги виробникам м'яса і м'ясної продукції, маркування та пакування м'ясної продукції; регламентація відносин у сфері використання генетично модифікованих організмів при виробництві м'яса та м'ясних продуктів, виготовленні кормів для сільськогосподарських тварин, призначених для забою[12].

Важливе значення для розвитку сільського господарства має державна підтримка. На рівні ЄС її надання визначається Регламентом Ради ЄС № 1698/2005 від 20 вересня 2005 р. щодо підтримки розвитку села з боку Європейського сільськогосподарського фонду розвитку села, яким передбачено такі види державної підтримки, як: надання допомоги молодим фермерам, пов'язаної з раннім виходом на пенсію; підтримки модернізації сільськогосподарських угідь; підтримки фермерів, які беруть участь у схемах з виробництва якісних продуктів харчування; допомоги для покращення навколишнього середовища і сільської місцевості[13].

Актуальними для виробників зерна є вимоги ст. З Регламенту Ради ЄС № 1782/2003, які визначають таку умову надання допомоги, як обов'язок виробника, що одержує прямі платежі, виконувати передбачені законом вимоги, дотримуватися доброї сільськогосподарської практики та екологічних умов. До яких належать санітарно-гігієнічні, ветеринарні та фітосанітарні вимоги, вимоги щодо охорони навколишнього середовища, дбайливого ставлення до природи та тварин тощо[14]. Зазначені вимоги спрямовані на стимулювання сільськогосподарських виробників до ведення еколо- гобезпечної діяльності, а держави – на підтримку сільського господарства фінансово.

Отже, правове забезпечення вирощування зернових культур, цукробуряківництва, виробництва молока та м'яса в Україні має враховувати вимоги законодавства ЄС, зокрема директив, регламентів та рішень, прийнятих у цій царині. Разом з тим, забезпечення продовольчої безпеки держави має бути пріоритетним та узгоджуватись з інтеграційними прагненнями України.

  • [1] Договір про заснування Європейської спільноти від 25 березня 1957 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: zakon3.rada.gov.ua/laws/show/994_017/stru/paraol#ol.
  • [2] Договір про ЄС від 7 лютого 1992 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: zakon2.rada.gov.Ua/laws/show/994_029/stm#Stru.
  • [3] Договір про заснування Європейської спільноти від 25 березня 1957 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: zakon3.rada.gov.ua/laws/show/994_017/stru/paraoІ#оІ.
  • [4] Богдан А. Й. Правове забезпечення виробництва сільськогосподарської продукції в Україні у контексті вимог законодавства ЄС: дис. ... канд. юрид, наук : 12.00.06 / Богдан Андрій Йосипович; Пай. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого. – X., 2010. – 227 с.
  • [5] Договір про заснування Європейської спільноти від 25 березня 1957 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: zakon3.rada.gov.ua/laws/show/994_017/stru/parao1#оІ.
  • [6] Законодательно-нормативные акты Европейского Союза (ЕС) в отношении пищевой промышленности ['Электронный ресурс]. – Режим досту па: icc-iso.ru/upload/informaiion_system_27/6/1/0/iiem_610/Zakonodalelno_nor- mat_akty_ES.pdf.
  • [7] Богдан А. Й. Правове забезпечення виробництва сільськогосподарської продукції в Україні у контексті вимог законодавства ЄС: дис. ... канд. юрид, наук: 12.00.06 / Богдан Андрій Йосипович: Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого. – X., 2010. – 227 с.
  • [8] Богдан А. Й. Правове забезпечення виробництва сільськогосподарської продукції в Україні у контексті вимог законодавства ЄС: дис.... канд. юрид, наук : 12.00.06 / Богдан Андрій Йосипович; Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого. – X., 2010. – 227 с.
  • [9] Мурадова А. Право Європейського Союзу / А. Мурадова. – К., 2011. – 704 с.
  • [10] Богдан А.Й. Щодо правових аспектів виробництва зерна в Україні порівняно з вимогами законодавства Європейського Союзу / Андрій Йосипович Богдан // Право України. – 2009. – № 11. – С. 201.
  • [11] Богдан А. Й. Правове забезпечення виробництва сільськогосподарської продукції в Україні у контексті вимог законодавства ЄС: дис. ... канд. юрид, наук: 12.00.06/Богдан Андрій Йосипович: Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого. – X.. 2010. – 227 с.
  • [12] Богдан А. Й. Правове забезпечення виробництва сільськогосподарської продукції в Україні у контексті вимог законодавства ЄС: дис. ... канд. юрид, наук: 12.00.06 / Богдан Андрій Йосипович; Нац. юрид. акад. У країни ім. Ярослава Мудрого. – X., 2010. – 227 с.
  • [13] Богдан А.Й. Щодо правових аспектів виробництва зерна в Україні порівняно з вимогами законодавства Європейського Союзу / Андрій Йосипович Бої дай // Право України. – 2009. – № 11. – С. 204.
  • [14] Богдан А.Й. Щодо правових аспектів виробництва зерна в Україні порівняно з вимогами законодавства Європейського Союзу / Андрій Йосипович Богдан // Право України. – 2009. – № 11. – С. 205.
 
< Попер   ЗМІСТ