< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Вступ

Зі зростанням динамізму та невизначеності зовнішнього середовища процес планування господарської діяльності стає дедалі складнішим, втім, його роль у забезпеченні сталого, ефективного розвитку підприємства стає все більш значущою. Функції планування і контролю на підприємстві сприяють оптимізації витрат, підвищенню якості продукції і послуг, надійності й ефективності виробництва, а отже, є потужним фактором успіху в конкурентній боротьбі. Знання та навички із планування діяльності підприємства, організації планової та контрольно-аналітичної роботи є важливим елементом системи фахових знань сучасного економіста, менеджера, фінансиста, бухгалтера тощо.

Метою даного посібника є надання читачам систематизованих теоретико-методичних знань щодо змісту й організації планування і контролю діяльності підприємства, що забезпечать опанування засобів і методів прийняття планових рішень на підприємствах різних організаційно-економічних форм і галузевої належності, сприятимуть формуванню навичок із прийняття планових рішень і розроблення системи планових документів, починаючи від стратегічних і закінчуючи оперативними.

У посібнику представлені практичні й тестові завдання до кожної теми курсу, наведені контрольні запитання для перевірки теоретичних знань. Окремі завдання та ситуації для аналізу передбачають не лише здійснення комплексу математичних розрахунків, а й уміння комплексно оцінювати умови функціонування та розвитку бізнесу і на цій основі приймати раціональні управлінські рішення.

Теоретико-методологічні основи планування і контролю

Достовірно визначити потребу у виробничих ресурсах, оцінити прибутковість бізнесу, забезпечити пошук шляхів підвищення ефективності господарської діяльності – це одні з найважливіших завдань, що постають перед суб'єктами господарювання будь-яких галузей економіки в умовах ринкової економіки. Вони можуть бути з успіхом вирішені за умови налагодження ефективної системи планування.

Сутність і зміст планування

Відомий учений Рассел Акофф визначив планування як процес проектування бажаного майбутнього та ефективних шляхів його досягнення: планування – це процес завчасного прийняття й оцінки сукупності рішень у ситуаціях, коли настання бажаного стану в майбутньому залежить від своєчасного здійснення спеціальних заходів, а їхнє проведення дозволяє підвищити ймовірність настання сприятливого результату [1].

Планування є однією з найважливіших складових управлінського процесу, зміст якої полягає в розробленні й практичній реалізації планів, які визначають майбутній стан економічної системи, шляхів і засобів їхнього досягнення.

Результатом процесу планування є план – система взаємозалежних, об'єднаних загальною метою завдань, що забезпечують реалізацію цілей виробничої системи.

Як процес прийняття рішень, планування є творчим актом, але має й наукове підґрунтя. Наука планування – це сукупність систематизованих знань про закономірності формування і функціонування різних господарських систем, предметом якої є відносини, які формуються між учасниками виробничого процесу із приводу визначення і реалізації пріоритетів, цілей, пропорцій і комплексу заходів, що забезпечують їхнє досягнення. Ці відносини виявляються в кооперації праці різного виду й масштабу; виробничо- господарських процесах, що мають місце в економічних системах.

Методи науки планування покликані виробити систему різноманітних засобів і прийомів вивчення й узагальнення явищ дійсності в сфері планування соціально-економічних об'єктів. Ці методи охоплюють:

  • конкретно-історичний підхід, що полягає у вивченні відносин планування як процесів, що знаходяться в стадії розвитку, у їхньому тісному зв'язку з конкретною історичною обстановкою в країні;
  • системний підхід передбачає розгляд системи планування виробництва як єдиного цілого із притаманними йому законами розвитку, а також можливість розчленування системи на окремі складові й дослідження їхньої взаємодії з метою виявлення закономірностей та зв'язку підсистем, їхнього співвідношення й субординації;
  • комплексний підхід передбачає розгляд явищ у їхньому зв'язку й взаємозалежності з використанням системного та інших підходів;
  • експеримент, як метод пошуку та уточнення взаємозв'язку соціально-економічних явищ дослідним шляхом, використовується для апробації запланованих рішень;
  • • сутність моделювання полягає в створенні такого аналогу процесу, що планується, у якому відображені його найважливіші, з точки зору мети дослідження, властивості;
  • методи спеціальних досліджень, зокрема, соціологічні дослідження у вигляді інтерв'ю, анкетування та ін. методів дозволяють вивчати процеси, які складно кількісно оцінити (наприклад, вплив моральних стимулів на зростання продуктивності праці).

В управлінні економічними системами функція планування є однією з найголовніших, оскільки планування дозволяє уникати (попереджати) прийняття помилкових рішень, своєчасно реагувати на настання несприятливих подій, та якнайкраще використовувати наявні можливості. Постійні зміни в економічному середовищі призводять до необхідності постійно переглядати умови плану, тому планування має безперервний характер, а також характеризується взаємозв'язком та взаємопідпорядкованістю рішень, що приймаються. Ці рішення охоплюють:

  • – визначення цілей і задач, бажаних для організації;
  • – визначення засобів досягнення цілей і задач;
  • – визначення необхідних ресурсів, їхніх джерел та порядку використання;
  • – розробку організаційної структури й системи управління, здатної забезпечити безперервність планування і впровадження планових рішень.

Ефективна система планування повинна будуватись на основі таких базових принципів:

  • 1. Принцип необхідності диктує необхідність здійснення планування під час підготовки будь-яких рішень щодо функціонування та розвитку економічних систем.
  • 2. Принцип єдності означає тісний взаємозв'язок усіх планів, які складаються на підприємстві та утворюють єдину систему планової документації. Цей зв'язок полягає в необхідності внесення відповідних змін у загальний план підприємства й плани підрозділів у випадку будь-яких змін в одному із планів.
  • 3. Принцип безперервності означає, що процес коригування та уточнення планів повинен відбуватися постійно в межах виробничо- господарського циклу.
  • 4. Принцип гнучкості обумовлює необхідність формування певних науково обгрунтованих резервів під час визначення планових показників. Це дозволить скоригувати планові завдання в разі зміни внутрішніх або зовнішніх умов господарювання найбільш раціональним способом.
  • 5. Принцип точності обумовлює необхідність максимального наближення планових показників до реальних умов виробництва, особливо, у планах, що складаються на короткі проміжки часу та мають адресний характер (для конкретних підрозділів).
  • 6. Принцип участі передбачає активну участь усього персоналу в плановій роботі. Планування, засноване на дотриманні цього принципу, має назву партисипативного.

Вищеназвані є базовими принципами планування, які були сформульовані ще А.Файолем, а останній – принцип участі – обгрунтований Р.Акоффом. Під час підготовки планів слід дотримуватись й інших принципів, зокрема, таких:

  • принцип цілеспрямованості передбачає спрямованість планів на досягнення визначеної мети;
  • принцип пріоритетності визначає необхідність визначення пріоритетних завдань, які повинні бути вирішені в першу чергу (це зумовлено обмеженістю ресурсів);
  • принцип комплексності визначає необхідність всебічного розгляду об'єкту планування в комплексі з пов'язаними з ним процесами, об'єктами і явищами;
  • принцип науковості вимагає дотримання вимог об'єктивних законів розвитку суспільства, наукового інструментарію й світового досвіду під час розроблення планів;
  • принцип збалансованості визначає необхідність дотримання відповідності між установленими цілями, потребою в ресурсах для їхнього досягнення та наявними ресурсами;
  • принцип альтернативності означає необхідність розроблення декількох варіантів планів, з яких обирається найкращий;
  • принцип оптимальності означає необхідність обрання найкращого варіанту плану з наявних альтернатив із точки зору певних критеріїв: трудомісткості, собівартості продукції, прибутку, матеріаломісткості тощо;
  • принцип адекватності об'єктивним закономірностям розвитку передбачає виявлення й оцінку тенденцій розвитку об'єкта планування і зовнішнього середовища, з метою своєчасного перегляду цілей, планових показників та засобів їхнього досягнення відповідно до наявних змін;
  • принцип ефективності передбачає обрання такого варіанту плану, який забезпечує максимальну ефективність використання обмежених ресурсів відповідно до цілей та умов діяльності господарської системи;
  • маркетинговий принцип, що визначає орієнтацію планування на потреби ринку (під час визначення горизонту планування, в асортиментній політиці, організації досліджень, побудові системи планування).
 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >