< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Стратегічне планування на підприємстві

Зміст, мета і завдання стратегічного планування

За визначенням Ф. Котлера [17], стратегічне планування – це управлінський процес створення і підтримки стратегічної відповідності між цілями фірми, її потенційними можливостями і шансами в сфері маркетингу.

Стратегічне планування полягає в розробленні стратегічних рішень (у формі прогнозів, проектів програм і планів), що передбачають висування таких цілей і стратегій поведінки відповідних об'єктів управління, реалізація яких забезпечує ефективне функціонування підприємств у довгостроковій перспективі, швидку адаптацію до мінливих умов зовнішнього середовища. Основною метою стратегічного планування є обгрунтування можливостей та шляхів ефективного функціонування і розвитку підприємства на ринку в довгостроковій перспективі.

Стратегічне планування можна розглядати як процес визначення головних цілей організації, ресурсів, необхідних для їхнього досягнення та політики, спрямованої на придбання та використання цих ресурсів. Цей процес має таку послідовність виконання окремих операцій (рис. 3.1)

Зміст стратегічного планування полягає в створенні умов для:

  • – стримування прагнення керівників до максимізації поточного прибутку на шкоду досягненню довгострокових цілей;
  • – орієнтування керівництва на ідентифікацію можливих майбутніх змін зовнішнього середовища, а не реагування на зміни, які вже відбулись;
  • – установлення обгрунтованих пріоритетів щодо розподілу наявних ресурсів, а також їхньої мобілізації задля вирішення поставлених конкретних завдань.

Структурна схема процесу стратегічного планування [20]

Рис. 3.1. Структурна схема процесу стратегічного планування [20]

Стратегічне планування принципово відрізняється від інших видів планування, які мають місце в управлінні, таких як оперативне, тактичне і довгострокове. Ця відмінність полягає в спрямуванні вектора планування. Традиційно вектор планування спрямований із минулого (теперішнього) у майбутнє. Стратегічне планування передбачає вибудовую вектора аналізу і прийняття управлінських інноваційних рішень із майбутнього в сьогодення. Особливості стратегічного планування полягають у такому:

  • – зорієнтоване на довгострокову перспективу;
  • – визначає основні напрями розвитку підприємства;
  • – визначені напрями повинні бути підкріплені заходами тактичного і поточного планування.

У рамках стратегічного планування розв'язується безліч завдань з управління фірмою, зокрема:

  • – розробка загально фірмової стратегії;
  • – підготовка стратегічних рішень в окремих господарських сферах;
  • – аналіз конкурентного середовища;
  • – визначення основних цілей фірми;
  • – управління стратегічно важливими факторами діяльності на ринку;
  • – формування маркетингової стратегії на ринку окремих товарів;
  • – вивчення життєвого циклу продукції на ринку;
  • – управління портфелем замовлень;
  • – виявлення стратегічних перспектив фінансування капіталовкладень;
  • – формулювання загальної концепції розвитку підприємства;
  • – аналіз перспектив;
  • – дослідження структури витрат та ін.

Стратегія – це генеральна комплексна програма дій, яка визначає пріоритетні для підприємства проблеми, його місію, головні цілі та розподіл ресурсів для їхнього досягнення. Розробці стратегії передує аналіз зовнішнього середовища та тенденцій його динаміки. Стратегія підприємства розробляється на різні проміжки часу залежно від ступеня передбачуваності майбутнього, тривалості періоду впровадження ідеї, галузевої належності підприємства й рівня технічної оснащеності (від 3 до 10 років).

Під економічною стратегією підприємства розуміються довгострокові, найбільш принципові, важливі установки, плани, наміри керівництва підприємства відносно виробництва, доходів і витрат, капіталовкладень, цін, соціального розвитку. Існує декілька різновидів економічної стратегії: зростання, стабілізації, виживання.

Стратегія зростання (розвитку) обирається базовою в тому випадку, коли підприємство чи його стратегічна бізнес-одиниця (СБО) намагаються використати можливості зовнішнього середовища і власні сильні сторони для розширення діяльності підприємства – нарощування обсягів продажів, переважно, шляхом проникнення на нові ринки і їхнього захоплення, а також підвищення показників ефективності виробництва. Ця стратегія найбільш ефективна в динамічних галузях, коли продукція підприємства чи СБО знаходиться на стадіях виходу на ринок або розвитку в життєвому циклі товару (ЖЦТ). Способи реалізації стратегії зростання:

  • – поглинання конкуруючих (і не тільки) фірм через придбання контрольного пакету акцій;
  • – злиття – об'єднання підприємств на рівноправних засадах;
  • – створення спільного підприємства (СП) – об'єднання частини капіталів підприємств із метою реалізації спільного взаємовигідного проекту.

Стратегія стабілізації (обмеженого зростання) застосовується великими підприємствами, які вже домінують на певному ринку (мають стабільні обсяги продажів і прибутку), з метою збереження (підтримки) існуючого стану в довгостроковому періоді. Цю стратегію в якості базової застосовують підприємства, що знаходяться в галузях зі стабільною технологією, випускають товари, які перебувають на стадії зрілості ЖЦТ, а власники та менеджери в цілому задоволені станом свого підприємства.

Стратегія виживання (скорочення) використовується в умовах економічної кризи, нестабільності, високої інфляції або коли товари перебувають у стадії насичення і спаду ЖЦТ і полягає в спробах пристосуватися до наявних умов господарювання. Цю стратегію, як правило, застосовують у випадках, коли основні показники фінансово- господарської діяльності мають стійку тенденцію до погіршення та постає питання про подальшу долю бізнесу взагалі. Способами реалізації стратегії виживання (скорочення) є застосування таких стратегій нижчого порядку:

стратегії розвороту – у випадку, коли підприємство (СБО) працює неефективно, але величини показників фінансово- господарської діяльності ще не досягли критичних значень, можна покращити становище, відмовившись від виробництва нерентабельних товарів, здійснивши скорочення персоналу (надлишкової робочої сили), переглянувши напрями розподілу ресурсів (інвестицій) тощо;

стратегії відокремлення, що передбачає відокремлення (продаж) найменш ефективної частини бізнесу (напряму діяльності);

стратегії ліквідації, тобто ліквідації підприємства (із подальшим продажем активів) у випадку, якщо значення показників фінансово-господарської діяльності досягли критичних значень та підприємство є, по суті, банкрутом.

У рамках обраної базової стратегії може бути декілька спрямованих дій, які прийнято називати стратегічними альтернативами: інтенсифікація, диверсифікація, інтеграція (стратегія зростання); економія витрат, "збирання врожаю" (стратегія стабілізації); санація, ліквідація (стратегія виживання).

Реалізація базової й альтернативних стратегій здійснюється шляхом їхньої подальшої конкретизації і розробленням функціональних і ресурсних субстратегій. Склад функціональних і ресурсних субстратегій, їхній зміст і перелік показників залежать від обраних місії, цілей, базових і альтернативних стратегій. У загальному випадку до функціональних стратегій (субстратегій) відносять:

  • – стратегію науково-дослідницьких і дослідно- конструкторських робіт (НДДКР);
  • – виробничу стратегію;
  • – маркетингову стратегію.

До групи стратегій ресурсного забезпечення включають:

  • – стратегію кадрів і соціального розвитку;
  • – стратегію технічного розвитку;
  • – стратегію матеріально-технічного забезпечення;
  • – фінансову стратегію;
  • – організаційну стратегію;
  • – інвестиційну стратегію.

Кожна субстратегія, як правило, містить: а) цілі, умови й основні напрями діяльності в тій чи іншій сфері, кінцеві результати за функціональними стратегіями або вплив на ці результати, який треба обов'язково використати при впровадженні ресурсних стратегій; б) порядок і послідовність (у просторі і часі) у вирішенні якісних і кількісних завдань довгострокових планів, ряд заходів, адекватних визначеній субстратегії, що забезпечують досягнення управлінської мети.

Субстратегії є органічною складовою частиною єдиного цілого – загальної стратегії розвитку підприємства. Тому їх необхідно розробляти і реалізовувати, як взаємозв'язані, взаємообумовлені й узгоджені елементи інтегрованого комплексу.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >