< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Планування витрат підприємства

Зміст, мета і завдання процесу планування витрат

Планування витрат полягає у виявленні складу витрат та їх кількісної оцінки. Усі витрати підприємства під час планування поділять на одночасні та поточні. Одночасні витрати (разові) здійснюють у формі інвестицій, пов'язаних з розширенням виробництва, заміною основних фондів, реконструкцією тощо. Поточні витрати пов'язані з виробництвом і реалізацією продукції, робіт, послуг.

Метою планування витрат є їх оптимізація задля забезпечення раціонального використання ресурсів підприємства, необхідних величин прибутку і рентабельності. У процесі планування собівартості вирішують низку завдань, серед яких основними є:

  • • розрахунок вартості необхідних ресурсів;
  • • обчислення собівартості виробництва кожного виду продукції та її рентабельності. Це є критерієм нижнього рівня ціни та умовою формування виробничої програми;
  • • визначення загальної величини витрат на виробництво запланованих обсягів виробів.

Ураховуючи важливість рівня витрат для виробничої та іншої діяльності, їх формування слід планувати за місцями, видами і носіями.

Планування витрат за місцями здійснюється для контролю за їх формуванням та для організації відповідальності за досягнутий рівень витрачання через порівняння фактичної і планової величин. Цей аспект планування витрат стосується безпосередньо підрозділів підприємства, які з точки зору центрального апарату управління підприємством є концентрованими місцями витрат і центрами відповідальності за їх рівень.

Планування витрат за їх видами, тобто однорідними економічними елементами, показує ресурсний аспект витрат, що має важливе значення для аналізу собівартості продукції і виявлення резервів її зниження. До однорідних видів витрат (економічних елементів) належать матеріальні витрати, заробітна плата, відрахування на соціальні потреби, амортизаційні відрахування на відшкодування зносу основних засобів, амортизаційні відрахування на відшкодування зносу нематеріальних активів, інші витрати. Це загальна номенклатура елементів витрат, властива всім рівням управління на підприємстві. В окремих підрозділах у їх складі є певна специфіка. Так, у більшості підрозділів відсутній такий елемент, як амортизація нематеріальних активів, до складу витрат внутрішньо коопераційних виробничих підрозділів вводиться додатковий елемент – послуги власних підрозділів (ремонтного, інструментального, транспортного цехів тощо).

Планування витрат за носіями дає змогу визначити собівартість окремих видів продукції підрозділів, що є необхідною умовою організації внутрішньо економічних відносин між ними, визначення рентабельності виробів підприємства й обгрунтування його цінової політики.

Вихідними даними для планування витрат є:

  • – планові обсяги виробництва продукції в натуральному та вартісному вираженні;
  • – норми витрат матеріальних ресурсів для виробництва продукції та розрахунок потреби в ресурсах у натуральному вираженні;
  • – ціни на матеріально-технічні ресурси, необхідні для виробництва, та ціни на послуги виробничого характеру сторонніх організацій;
  • – норми затрат праці, розрахунки чисельності та професійного складу робітників, умови оплати їхньої праці, що визначаються контрактом та колективними угодами;
  • – економічні нормативи: норми амортизаційних відрахувань, відрахувань на соціальні заходи, податків, обов'язкових платежів, передбачених законодавством;
  • – плани організаційно-технічних заходів, економії матеріальних ресурсів, поліпшення використання праці.

При плануванні витрат підрозділів важливе значення має їх класифікація. Витрати виробництва класифікують за такими ознаками'.

  • 1. За способом віднесення на одиницю продукції: прямі і непрямі. Прямі витрати безпосередньо обчислюються на одиницю продукції (калькуляційну одиницю), тобто об'єкт їх формування – певний вид продукції. Непрямі витрати не мають безпосереднього зв'язку з конкретним виробом або такий зв'язок установити досить важко (наприклад, витрати на виробничу електроенергію, амортизаційні відрахування на устаткування та ін.). Їх об'єктом формування є місце витрат або, точніше, певний підрозділ як центр відповідальності.
  • 2. За залежністю від обсягу виробництва: постійні та змінні. Поділ витрат на змінні та постійні обумовлений реакцією їх загальної величини на зміну обсягу виробництва (ділову активність). Змінні витрати залежать від обсягу виробництва, і їх загальна величина змінюється внаслідок зміни останнього. Постійні витрати в межах даної виробничої та організаційної структури не залежать від обсягу виробництва. Такий поділ витрат стосовно кожного підрозділу і підприємства в цілому дає змог складати гнучкі кошториси щодо різних варіантів обсягу продукції, оперативно перераховувати планові витрати на фактичний обсяг продукції при оцінці діяльності підрозділів, аналізувати залежність прибутку від операційної активності підприємства.
  • 3. За ступенем однорідності: елементні та комплексні.
  • 4. За економічними елементами: витрати відповідно до їх економічного змісту (матеріальні витрати, на оплату праці, амортизацію ОФ, відрахування на соціальні заходи, інші операційні та інші витрати). Елементи затрат є однаковими для всіх галузей, і на їх основі складається кошторис витрат на виробництво.
  • 5. За калькуляційними статтями: витрати, які відрізняються між собою функціональною роллю у виробничому процесі і місцем виникнення (загально виробничі, загальногосподарські, адміністративні та ін.) За калькуляційними статтями визначають собівартість одиниці продукції, тобто калькуляцію.
  • 6. За роллю і значенням у створенні продукції: основні та накладні. До основних відносять витрати, безпосередньо пов'язані з технологічним процесом. Це насамперед витрати на сировину, основні матеріали, зарплату виробничих робітників, тобто прямі витрати. Складом цих основних витрат в більшості випадків і обмежуються. Але є ще витрати, які за їх сутністю теж можна віднести до основних, однак цього не роблять для спрощення зазначеного поділу, бо вони належать до непрямих (витрати на технологічний інструмент, електроенергію для приведення в дію машин і устаткування та ін.). До накладних належать витрати на обслуговування виробничого процесу й управління. їх поділяють на виробничі та невиробничі накладні витрати. Виробничі накладні витрати – це витрати виробничих підрозділів, які не мають безпосереднього зв'язку з виробничим процесом, а пов'язані лише з його обслуговуванням і створенням для нього необхідних умов (амортизаційні відрахування з вартості виробничих основних фондів, орендна плата, утримання апарату управління підрозділу тощо). Як уже зазначалось, для спрощення цього поділу сюди відносять непрямі витрати виробничого призначення, які за своєю сутністю належать до основних. За звичним для підприємств поділом витрат за калькуляційним призначенням до накладних витрат цеху з деякими корективами можна віднести витрати на експлуатацію машин і устаткування та витрати на організацію й управління виробництвом (загально виробничі витрати). До невиробничих накладних витрат належать витрати на утримання центрального апарату управління підприємством (адміністративні витрати), загальнозаводську виробничу інфраструктуру, комерційні та деякі інші витрати. Приблизно їм відповідають загальногосподарські та поза виробничі витрати.
  • 7. За часом виробничого споживання: витрати поточного року і витрати минулих років. У собівартість продукції звітного року включають не всі витрати поточного року. Частину їх у вигляді незавершеного виробництва (наприклад, витрати на посів озимих) відокремлюють і відносять на собівартість продукції наступного року. Водночас частина витрат минулого року включається в собівартість продукції звітного періоду, що зумовлено тривалим виробничим циклом окремих видів продукції і незбігом робочого періоду з періодом виробництва.
  • 8. За матеріально-речовою формою: готівкові і безготівкові.
  • 9. За керованістю: контрольовані (релевантні) і неконтрольовані (не релевантні) витрати.
  • 10. За характером виникнення і функціональним призначенням: операційні витрати, що виникають в процесі операційної діяльності підприємства; фінансові витрати; витрати, що виникають в процесі звичайної діяльності і не є операційними та фінансовими; надзвичайні витрати.

Плани витрат складають на підставі аналізу господарської діяльності в попередньому році, планів інвестиційної та інноваційної діяльності. План собівартості продукції розробляють у такій послідовності:

  • 1) складають кошторис витрат і калькулюють собівартість продукції та послуг цехів виробничої інфраструктури;
  • 2) складають кошториси: витрат, пов'язаних з підготовкою та освоєнням виробництва продукції; відшкодування зносу спеціального інструменту та пристроїв спеціального призначення; загально виробничих витрат за цехами основного виробництва з подальшим узагальненням їх по підприємству; адміністративних витрат; витрат на збут продукції; інших операційних витрат;
  • 3) калькулюють собівартість одиниці продукції за видами;
  • 4) розраховують собівартість усієї товарної продукції та продукції, що реалізується;
  • 5) складають зведений кошторис витрат на виробництво.

При плануванні собівартості продукції застосовуються наступні методи:

  • • метод планування витрат за техніко-економічними чинниками;
  • • кошторисний метод;
  • • метод калькуляцій;
  • • нормативний метод.
  • 1. Метод планування витрат за техніко-економічними чинниками. За цим методом собівартість продукції визначається з урахуванням впливу техніко-економічних чинників на витрати підприємства в планованому році порівняно з попереднім. Такими чинниками можуть бути:
    • • підвищення технічного рівня виробництва;
    • • поліпшення організації виробництва і праці;
    • • зміна структури й обсягу виготовленої продукції;
    • • підвищення ефективності використання ресурсів підприємства;
    • • використання матеріальних ресурсів з кращими властивостями;
    • • галузеві та інші чинники.
  • 2. Кошторисний метод передбачає визначення собівартості за допомогою кошторису витрат, який може складатися як на окремі комплексні статті витрат, так і на весь обсяг продукції. Кошторисний метод дозволяє пов'язати окремі розділи тактичного плану між собою та узгодити їх з планами окремих підрозділів. На основі кошторисів витрат визначається загальна сума витрат на виробництво продукції та її реалізацію.
  • 3. Метод калькуляцій. За його допомогою визначається величина витрат на виробництво одиниці продукції, робіт, послуг. Планові калькуляції використовуються для планування собівартості всього обсягу продукції, розробки планових кошторисів витрат, визначення загальної суми витрат підприємства.
  • 4. Нормативний метод. За даним методом витрати на виробництво та реалізацію продукції (робіт, послуг) розраховується на основі норм і нормативів. Цей метод застосовується на тих виробництвах, де виробничі операції постійно повторюються., інакше норми визначити буде неможливо. Нормативи витрат встановлюються або за фактичними даними минулих років, або на основі технічного аналізу. Останній метод більш ефективний, так як знижує небезпеку перенесення в планові нормативи помилок та прорахунків минулих років.

При плануванні собівартості продукції зазначені методи застосовуються, як правило, у комплексі, доповнюють один одного і роблять процес планування витрат наскрізним.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >