< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Види і жанри кіно

Існує кілька видів кіно:

  • 1) ігрове (з акторами, які розігрують певну історію, декораціями, спеціально написаною або підібраною музикою) – це основний вид,
  • 2) кінохроніка й документальне кіно (портрети людей, фіксація реальних подій з різною мірою авторської інтерпретації),
  • 3) науково-просвітницьке, наукове, навчальне,
  • 4) анімаційне (найпоширеніші різновиди – мальоване і лялькове).

Кожен із цих видів має свою специфіку, свою місію, свої

здобутки

і свою історію.

За довжиною фільму склався поділ на короткометражні (менше 35 хв.), середньометражні (до 1 год.), повнометражні (від 1 до 2 год.) та багатосерійні.

Жанри в кіно значною мірою пов'язані з жанрами літературними (детектив, трагедія, мелодрама комедія, трагікомедія, фарс, фантастика історичний). Але є суто кінематографічні – геги, вестерн, фільм жахів (показує явища аномальні, надприродні, чудовиська, щоб викликати у глядача страх), трилер (аналогічний, але з додатком містичності), фільм катастроф (виник у США в 1970-ті роки – масштабне й технічно винахідливе зображення катастроф).

Кіно – найдемократичніше, наймасовіше з мистецтв. Потреба бути доступним значною мірою визначила його форму (особливо у США). Однак в кіномистецтві кращі зразки фільмів протистоять елементарності у різний спосіб, в тому числі органічним поєднанням різних жанрів, іноді відмовою від жанру, візуальною вишуканістю, інтелектуальною наповненістю.

Колективна природа творчості і роль автора

Своєрідність мистецтва в тому, що воно – результат творчої вигадки, фантазії, але для втілення цих важко вловимих речей у кіно, потрібно точне вивірене, дуже конкретне вирішення (саме цим пояснюється потреба ретельно готуватись до знімань).

Авторство в кіно, як і багато інших моментів, про які йшлося, також не піддається Однозначному визначенню, більше того, досить часто є проблематичним. Насамперед тому, що творчість у кіно колективна. До творення фільму причетні люди різних професій – сценарист, режисер з асистентами, оператор з помічниками, актори, художник, художник по костюмах, композитор, звукорежисер, звукооператор, монтажер, редактор, адміністратор, продюсер, майстри реквізиту та багато інших. Тому в законодавстві фіксується, що авторське право на фільм мають представники як мінімум п'яти професій-сценарист, режисер, оператор, художник, композитор.

І в той же час існує переконання, що без однієї людини, уява якої народжує майбутні образи (зображення), фільму б не склалося. Це, звичайно ж, режисер, який і сценарій обирає, або ж сам його Пише, і збирає знімальну групу, і монтаж контролює. Тобто одна людина бере на себе відповідальність за весь процес. Зокрема Андрій Тарковський був твердо переконаний, що кіно "є і буде мистецтвом авторським, як і будь-яке інше. Режисерові безкінечно багато можуть дати його товариші по роботі, і все ж тільки його думка надає фільмові викінчену єдність. Тільки те, що переломлюється через його авторське, суб'єктивне бачення, виявляється художнім матеріалом і утворює той своєрідний і складний світ, який є відображенням реальної картини дійсного".

Такі імена, як Гріффіт, Чаплін, Ейзенштейн, Довженко, Бергман, Фелліні, Куросава, Тарковський, Параджанов та інші засвідчують, що в мистецтві кіно є автори. Вони внесли багато в розвиток кіно як мистецтва, формували його обличчя, були водночас і мислителями, отже, можна сказати, що кіно – мистецтво авторське такою ж мірою, як і література.

Концепцію й теоретичне обгрунтування кінематографічного авторства виплекали творці "нової хвилі" в 1950-х роках. Вона дозволила комерційний культ зірок замінити мистецьким культом режисерів. Навіть якщо вони і помилялися, то в кінцевому рахунку мали рацію. Завдяки їм стало можливим пізнати ранг і вищі цінності творчості Бергмана, Антоніоні, Вісконті, Фелліні... Режисери, які, здавалося, не мали б розраховувати на увагу продюсерів та публіки, знімали фільми дорогі й тішилися популярністю. Народився цінний з багатьох поглядів, шляхетний кінематографічний снобізм. З його надбань користувалися так звані важкодоступні митці.

"З кінця 1960-х років теорія "авторського кіно" втратила своє провідне становище в західному кінознавстві і збереглась лише як один з можливих підходів до аналізу фільму". Комерційний кінематограф не приймає авторської індивідуальності, нівелюючи як сам процес роботи над твором кіно, так і результат.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >