< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Формування корпоративної стратегії комерційного банку

Економічна наукова думка багато уваги приділяє дослідженню корпоративної стратегії, при цьому трактування стратегії різноманітні. Дослідник із США А. Чендлер уважає, що стратегія – це визначення основних довгострокових цілей і завдань підприємства, прийняття курсу дій і розподіл ресурсів, необхідних для досягнення поставлених цілей.

Американські економісти Р. Кларк, В. Вільсон, Р. Дейнс, С. Надо дають визначення стратегії в широкому значенні й пов'язують її з фінансовою політикою і плануванням. Вона більшою мірою показує, якою корпорація може бути в майбутньому, ніж як цього досягти. За визначенням учених, корпоративна стратегія – це основа для вибору, альтернативи, що зумовлює природу і напрям організації корпоративних відносин. Стратегія – це мрія або передбачення.

У своїй книзі "Перетворення організації" Ф. Ж. Гуйяр і Дж. Н. Келлі ввели в науковий обіг термін "стратегічний намір", під яким вони розуміють уявний образ кінцевої мети корпорації. Це намір, що символізує злиття аналітичних, емоційних і політичних елементів корпоративного мислення. З аналітичного погляду такий намір заснований на неупередженій оцінці конкурентного становища корпорації. Емоційний і політичний наміри перетворюються в ідею, що оволодіває помислами всієї фірми, "навколо якої об'єднуються люди"[1].

Формування і подальше функціонування корпоративного сектора економіки значною мірою залежить від ефективної роботи банків. Комерційні банки України притягуються для обслуговування кредитних ліній, наданих міжнародними фінансовими організаціями для цілей реструктуризації виробничого потенціалу України і підтримки ринкових перетворень. їх діяльність істотно впливає на розвиток ринкових відносин в Україні, сприяє підвищенню ефективності суспільного виробництва. В даний час істотно розширена сфера діяльності банків, застосовуються нові напрями роботи і використовуються будь-які можливості збільшення прибутковості, якісно змінена теорія і практика ведення аналітичної і планової роботи, сформувалася нова система управління комерційними банками.

Разом з тим, практика показує, що в багатьох банках надається недостатньо уваги питанням корпоративного управління, проведення оцінки і аналізу ефективності роботи AT, корпоративні зобов'язання яких знаходяться в портфелі комерційного банку. Відсутність необхідного методичного забезпечення планової, аналітичної роботи в процесі організації корпоративного управління у результаті може з'явитися причиною неефективності діяльності банків.

Тому на сучасному етапі трансформації суб'єктів господарювання і розвитку корпоративного сектора в Україні особливу актуальність набувають дослідження напрямів реалізації стратегії корпоративного управління в умовах діяльності комерційних банків.

Теоретичні дослідження у сфері формування корпоративної стратегії комерційних банків були пов'язані із вивченням зарубіжного досвіду участі банків в управлінні корпораціями та визначенням напрямів банківського корпоративного контролю.

В роботі А. Саркисянца [24] було виявлене, що інвестиційні банки (в США), торгові банки (у Великобританії), ділові банки (у Франції, Італії), які є суб'єктами корпоративного управління, беруть участь у вирішенні наступних задач:

  • – управління фінансами корпорації з метою забезпечення оптимальної структури капіталу і оптимізації грошових потоків;
  • – здійснення операцій щодо злиття, поглинання, розділення і відторгнення структурних підрозділів, а також захисту від наведених операцій;
  • – ведення операцій із цінними паперами корпорацій.

Зазначеним автором виявлено, що, не дивлячись на законодавчі обмеження, розвиток корпоративного сектора в США, Японії, країнах континентальної Європи, характеризується зростанням частки інвестованого фінансовими інститутами акціонерного капіталу. Разом з цим, дослідження не містять конкретних доказів-обгрунтувань зацікавленості банків в корпоративній участі, відсутні визначення стратегії і тактики банку як учасника корпоративного управління.

Можна виділити декілька наукових робіт, що присвячені проблемам активізації банківського корпоративного контролю. Зокрема, в результаті досліджень, проведених Е. Ленським і В. Цвєтковим [13], були виявлені зразкові масштаби фінансового контролю з боку банків при вивченні діяльності 200 найбільших корпорацій США. У результаті авторських досліджень були визначені наступні види фінансового контролю:

1. Повний фінансовий контроль, який характеризується наступним:

фінансовій установі належить 10 % або більше акцій корпорацій з правом голосу, при цьому немає інших подібних утримувачів;

фінансова установа є провідним постачальником капіталу або має значне представництво в раді директорів корпорації.

2. Частковий фінансовий контроль з боку фінансової установи: володіння 10% або більш акцій корпорації з правом голосу, в той же час існує інші утримувачі такого ж рангу;

значне представництво в Раді директорів корпорації, при цьому жоден утримувач не має пакету, що дає 10 % і більш голосів.

За подібною класифікацією авторами було виділено види повного конnролю з боку акціонерів-власників, часткового контролю акціонерів-власників. інші види контролю – з боку іноземних корпорацій, приватних осіб.

Проте результати досліджень показують лише непрямий зв'язок банківського корпоративного контролю із результативністю діяльності банку. Фактично неможливо встановити економічну зацікавленість банку в корпоративній участі і дослідити її як один з чинників вибору виду корпоративного контролю.

Моделі корпоративного управління були досліджені в наукових роботах С.Богачова, Ю. Пертуні, С. Пішпек, Н. Сиропі, Р. Аблялимова [2, 21, 22, 25] та інших авторів. В даних роботах доведено ефективність банківської участі в корпоративному управлінні, але з позиції корпорації, а не з погляду підвищення доходів самого банку.

Корпоративна поведінка комерційних банків України сьогодні характеризується такими особливостями: по-перше, до сфери інвестиційних інтересів комерційних банків відноситься дуже обмежена кількість вітчизняних AT; по-друге, залишається невизначеною орієнтація комерційного банку на роль стратегічного або портфельного інвестора AT; по-третє, не було визначено місце корпоративних цінних паперів в активах комерційного банку. Не вирішення цих питань відображається в розмірах пакетів акцій, які контролюються деякими комерційними банками. Наприклад, КБ "Приватбанк" контролює 27,8 % акцій ВАТ "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат". Величина вказаного пакету недостатня до контрольного пакету, але перевищує розмір портфельної інвестиції. В основному, придбання такого пакету корпоративних цінних паперів розглядається банком як спосіб збереження AT в ролі постійного клієнта – позичальника або вкладника.

Стратегія корпоративного управління включає перспективну оцінку ефективності корпоративної участі комерційного банку в господарському товаристві або об'єднанні, поточне і довгострокове управління фінансовою і інвестиційною діяльністю банку, оцінку ефективності діяльності банку у складі елементів корпоративної інфраструктури.

Фондовий ринок є невід'ємною складовою фінансового ринку кожної країни. Одним із показників ефективності функціонування ринку цінних паперів є пріоритетний розвиток його організованого сектору, який характеризується прозорістю проведення операцій із цінними паперами, ліквідністю, формуванням справедливої ціни на активи. Проте в Україні частка організованого ринку в загальному обсязі торгів цінними паперами надзвичайно мала. До факторів, які стримують розвиток організованого ринку цінних паперів, можна віднести проблеми у сфері реєстрації та обліку цінних паперів, забезпеченні можливості залучення інвестицій на підприємства, зосередження укладання договорів купівлі- продажу цінних паперів на фондових біржах та інших організаторах торгівлі цінними паперами.

Відсутність єдиної концепції розвитку ринку цінних паперів, неврегульованість в управлінні з боку державних установ привели до утворення в країні децентралізованої, незбалансованої інфраструктури ринку цінних паперів зі значною часткою неорганізованого ринку. На регіональному рівні інфраструктура ринку цінних паперів ще більш деформована і слаборозвинена. Ринок цінних паперів України має не достатньо розвинену кон'юнктуру і знаходиться в процесі становлення по відношенню до світових торгових площ, але в свою чергу піддається впливу зміни світової економічної кон'юнктури фінансових ринків. У результаті ринок цінних паперів не є достатньо ефективним механізмом залучення інвестицій; установи, що функціонують, в основному, займаються спекулятивними операціями та обслуговуванням процесів перерозподілу власності. За такої ситуації існує нагальна потреба розроблення методичних засад аналізу діяльності суб'єктів інфраструктури щодо розвитку і ефективного управління діяльності у сучасній кон'юнктурі ринку цінних паперів, визначення шляхів її вдосконалення та подальшого розвитку.

Проблеми розвитку національних фондових ринків розглянуто у працях вітчизняних науковців О. Мозгового, Б. Данилишина, P. Луцишин, І. Лютого. Проте в наукових дослідженнях немає єдиного підходу до визначення впливу фінансової глобалізації та зміни світової кон'юнктури фінансового ринку на розвиток фондового ришу, тож дослідження характеру цього впливу в умовах фінансової кризи є особливо актуальними.

Згідно з теорією хвиль М. Кондратьева, світові ринки цінних паперів вступили у п'яту хвилю, тобто перебувають у зоні підвищених ризиків,

тому характеризуються дуже високою волатильністю, яка перевершує історично крайні показники. При цьому групою ринків, найбільше схильних до волатильності, ринкових шоків і криз, залишаються ринки країн із економікою, що формується, до яких належить і Україна. У сучасній економічній літературі роль і сутність фондового ринку переважно досліджуються з точки зору особливостей випуску й обігу конкретних фінансових інструментів, механізму встановлення цін на цінні папери. Тож одним із засобів зниження фінансових ризиків є оптимізація роботи професійних учасників фондового ринку та інтеграція українського фондового ринку до європейської фінансової системи

Фондовий ринок, як і фінансовий ринок у цілому, належить до так званого третього сектору економіки, що, як відомо, розвивається випереджаючими темпами порівняно з іншими її секторами. Так, наприкінці дев'яностих років минулого сторіччя майже 70 % ВВП розвинутих країн створювалося саме у третьому секторі, зокрема у фінансовому секторі – до 27 % ВВП.

Більшість американських економістів схильні до широкого розуміння поняття фондового ринку як ринку всіх цінних паперів, хоча деякі їхні колеги включають у це поняття лише довгострокові цінні папери. Наприклад, З. Боді й Р. Мертон відносять до ринку грошей короткострокові боргові зобов'язання, до ринку капіталів – довгострокові зобов'язання й акції, а до фондового ринку – лише акції. В.М. Опарін, структуруючи фінансовий ринок, виділяє фондовий ринок як складову ринку цінних паперів та включає до його складу лише акції. Разом із тим він вказує: "як правило, ринок капіталів ототожнюється з фондовим. У цілому це досить обгрунтовано, адже тривалий термін використання довго- і середньострокових позичок наближає їх за характером використання до власного капіталу" [19].

Ринок цінних паперів частина ринку позикових капіталів, де здійснюють емісію та купівлю-продаж цінних паперів. Ринок цінних паперів (банки, фондова біржа, спеціальні кредитні установи) акумулює грошові нагромадження юридичних осіб і громадян та спрямовує їх на виробниче й невиробниче вкладення капіталів [9. с 141-143].

За структурою розрізняють первинний ринок цінних паперів, на якому здійснюють емісію і первинне розміщення цінних паперів, і вторинний ринок цінних паперів, де відбувається купівля-продаж (обіг) цінних паперів, випущених раніше. Інституційними установами ринку цінних паперів є спеціальні кредитні заклади та фондові біржі, які сприяють акумуляції грошей підприємств, банків, держави, приватних осіб та спрямуванню їх переважно у довгострокові інвестиції. Учасників ринку цінних паперів показано на рис. 1.3.

Структура учасників ринку цінних паперів

Рис. 1.3. Структура учасників ринку цінних паперів

На первинному ринку цінних паперів учасниками завжди є емітенти та інвестори. Ринкова взаємодія між ними може відбуватися безпосередньо через брокерів і дилерів. Доходи від продажу цінних паперів на цьому ринку належать емітентові. Первинні ринки цінних паперів є тимчасовими ринками і здебільшого – небіржовими. Головною метою вторинного ринву цінних паперів є забезпечення ліквідності цінних паперів, тобто створення умов для найширшої торгівлі ними. Це своєю чергою надає можливості власникові цінних паперів реалізовувати їх у найстисліші терміни за невизначених варіацій курсів та невисоких втрат на реалізацію. Дохід від продажу цінних паперів на цьому ринку належить не емітентові і не а власникам (інвесторами, дилерам), які на вторинному ринку цінних паперів є продавцями.

Найважливішими функціями ринку цінних паперів є:

  • – функція перерозподілу грошових коштів між галузями і сферами діяльності, територіями і країнами, населенням і підприємствами, між державою та юридичними й фізичними особами;
  • – функція перерозподілу ризику – використання інструментів ринком цінних паперів (передусім, похідних інструментів) для захисту власників будь-яких активів (товарних, валютних, фінансових) від несприятливої для них зміни цін або дохідності цих активів;
  • – функція обліку різних фондових операцій – обов'язковий облік у спеціальних списках (реєстрах) усіх видів цінних паперів, що обертаються на ринку, реєстрація його учасників, а також фіксація фондових операцій, оформлених угодами купівлі-продажу, застави, трасту, конвертації тощо;
  • – контрольна функція – контроль за дотриманням норм законодавства учасниками ринку цінних паперів;
  • – функція збалансування попиту та пропозиції – забезпечення рівноваги між попитом та пропозицією на ринку цінних паперів завдяки проведенню операцій з цінними паперами;
  • – стимулювальна функція – мотивування юридичних і фізичних осіб до участі в операціях на ринку цінних паперів через надання права на отримання доходу (дивідендів чи відсотків), можливості накопичення капіталу, участі в управлінні підприємством; права стати власником майна;
  • – регулювальна функція – регулювання через суспільних інтересів, наприклад, регулювання обсяіу грошової маси в обігу.

Допоміжними функціями ринку цінних паперів є використання цінних паперів у приватизації, антикризовому управлінні підприємством, реструктуризації економіки, стабілізації грошового обігу, антиінфляційній політиці тощо [10, с. 152].

Комерційні банки одночасно можуть виступати як власники цінних паперів, тобто бути самостійними суб'єктами корпоративного управління. Серед комерційних банків-власників корпоративних цінних паперів можна виділити десять комерційних банків, у портфелі яких сконцентровані цінні папери на суму, що перевищує 1 млн. грн.

В Україні більшість комерційних банків здійснюють наступні операції з корпоративними цінними паперами:

первинне розміщення цінних паперів;

операції із цінними паперами на УФБ і в системі Центрального депозитарію цінних паперів України;

відповідальне зберігання цінних паперів;

купівля-продаж цінних паперів на вторинному ринку;

довірчі операції (управління цінними паперами, формування інвестиційних портфелів, конверсія інвестиційних портфелів);

операції з векселями (облік векселів, інкасація векселів, кредитування під заставу векселів, поручительство по вексельних зобов'язаннях).

Оскільки поширюється перелік учасників ринку цінних паперів, то пропонуються депозитарні послуги банківських установ, які включають:

виконання функцій депозитарію для інвестиційних фондів і компаній;

ведення рахунків ДЕПО в системі електронного депозитарію цінних паперів;

ведення реєстрів акціонерів приватизованих підприємств (AT);

розробка й впровадження автоматизованих систем безготівкового обігу й обороту цінних паперів.

Важливу роль грають консалтингові послуги:

аналіз інвестиційної привабливості цінних паперів;

підготовка для реєстрації пакетів документів AT й інших підприємств;

підготовка документів і реєстрація випуску цінних паперів;

розробка і консультації щодо проведення курсової та дивідендної політики;

підготовка схем фінансового оздоровлення (санації) підприємства за допомогою механізму вексельного обігу.

Комерційні банки можуть також виступати як торговці цінними паперами, посередники й інші професійні учасники фондового ринку. У цей час банки займають досить скромне місце серед посередників. Із всієї кількості дозволів на здійснення посередницької діяльності із цінними паперами, які були видані Міністерством фінансів України, на долю комерційних банків припадає 14,2 %.

Таким чином, будучи суб'єктами корпоративного управління, банки можуть виступати емітентами власних корпоративних зобов'язань і вкладати грошові кошти в корпоративні цінні папери AT. Будучи власниками корпоративних цінних паперів, комерційні банки сприяють підвищенню фінансово-господарської діяльності корпорації, а отже, її привабливості для потенційних інвесторів. Крім того, комерційні банки, використовуючи механізм депозитарних розписок, можуть забезпечити придбання акцій корпорації іноземним інвестором.

Для поліпшення інфраструктури корпоративного управління необхідні методичні умови підвищення ефективності участі комерційних банків в управлінні корпораціями.

У практиці економічного аналізу застосовується ряд коефіцієнтів, індексів і абсолютних показників, які дозволяють всебічно охарактеризувати величину та ступінь використання акціонерного капіталу, ефективність вкладення коштів інвесторів у цінні папери, вартість цінних паперів та інші цінові параметри.

Для характеристики корпоративних цінних паперів використовуються наступні показники.

1. Дивідендна віддача акції, що встановлює зв'язок між величиною дивіденду і ціною акції (номінальною або ринковою):

(1.1)

де До – дивідендна віддача акції;

Д – сума дивідендів, що доводяться на одну акцію;

Ца – ціна акції (номінальна або ринкова).

Цей коефіцієнт є основним статистичним індикатором, що дозволяє зіставляти ступінь прибутковості акцій різних корпорацій, а також акцій з іншими альтернативними видами заощаджень. Однак для аналізу прибутковості акцій, що вільно обертаються на фондовій біржі, дана формула не завжди вживається. Це пояснюється тим, що наступного дня після виплат дивідендів біржова ціна акції, що відображається в знаменнику формули, буде завжди менше на величину дивіденду, у порівнянні із ціною попереднього дня. Тому для об'єктивності розрахунку прибутковості акції доцільно використати наступну модифіковану формулу:

(1.2)

де ДО – кількість днів, що пройшли після дивідендної виплати.

2. Коефіцієнт ціна-доход, що встановлює зв'язок між ціною акції і чистого прибутку корпорації, що доводиться на одну акцію:

(1.3)

де Кц-д – коефіцієнт ціна-доход;

Па – величина чистого прибутку, що доводиться на одну акцію.

Чим менше значення даного коефіцієнта, тим вище оцінка акції і емітента.

3. Коефіцієнт виплачуваності, що відображає частку чистого прибутку, отриманою корпорацією, що розподіляється у вигляді дивідендів:

(1.4)

де Кв – коефіцієнт виплачуваності.

Якщо корпорацією випущені різні види акцій, на які нараховуються різні дивіденди, то величина дивіденду, що відображається в чисельнику формули, визначається як середньозважена величина (частка від розподілу) суми добутку кількості відповідних видів акцій на величину дивіденду по них до величини загальної чисельності акцій, що перебувають в обігу.

  • 4. Коефіцієнт дивідендного покриття – показник, зворотний коефіцієнту виплачуваності. Він показує, у скільки разів чистий прибуток корпорації перевищує суму виплачуваних нею дивідендів.
  • 5. Показник капіталізованої вартості акцій, що визначає ринкову вартість всіх акцій корпорації:

(1.5)

де Стк – капіталізована вартість акцій;

Ка – загальна кількість акцій;

Кр – курс однієї акції.

6. Показники рентабельності акціонерного капіталу по чистому прибутку і обсягу реалізації являють собою відносини величини чистого прибутку або обсягу реалізації корпорації за досліджуваний період часу до величини капіталізованої вартості акцій:

(1.6)

(1.7)

де Кр(ЧП) – коефіцієнт рентабельності акціонерного капіталу по чистому прибутку;

Кр(Ор) – коефіцієнт рентабельності акціонерного капіталу по обсягу реалізації;

ЧП – абсолютна величина чистого прибутку корпорації;

Ор – абсолютна величина обсягу реалізації.

Чим менше коефіцієнти рентабельності, тим вище рівень кашталоємності виробництва і нижче віддача акціонерного капіталу.

7. Показник вартості акції по балансу показує, яка величина акціонерного і резервного капіталу доводиться на одну випущену акцію:

(1.8)

де Стб – вартість акції по балансу;

АК – абсолютна величина акціонерного капіталу;

РК – абсолютна величина резервного капіталу.

Вартість акції по балансу звичайно нижче її дійсної (капіталізованої) вартості, причому, чим менше цей розрив, тим переважніше оцінюються акції.

8. Показник істинної вартості акції свідчить про те, яка величина всіх капітальних ресурсів корпорації доводиться на одну випущену акцію. Якщо обсяг капітальних ресурсів складається з акціонерного, резервного капіталу і суми неоголошених резервів, то значення даного показника вище величини вартості акції по балансу.

Даний показник особливо важливий при економічному аналізі у зв'язку із придбанням контрольного пакета акцій або ліквідацією корпорації. Він розраховується по формулі:

(1.9)

де Сти – істинна вартість акції;

КР – абсолютна величина капітальних ресурсів.

9. Розрахункова вартість акції після збільшення капіталу. Збільшення акціонерного капіталу і пов'язана із цим вторинна емісія, дають власникам старих акцій право здобувати нові з певним коефіцієнтом – одну нову акцію за η старих за більш низькою ціною, розглянутої як знижка при підписці. Ціна акції після збільшення капіталу розраховується по формулі:

(1.10)

де Стр – розрахункова вартість акції після збільшення капіталу;

Цас – ціна старих акцій;

Цан – нова ціна.

п – кількість старих акцій, при наявності яких здобувається одна нова.

10. Розрахункова вартість права на підписку визначає різницю між ціною старих акцій і ціною нових, тобто після збільшення капіталу.

Якщо строки дивідендних виплат по нових акціях відрізняються від строків виплат по старих акціях, то виникає необхідність розрахунку порівнянної ціни старих акцій:

(1.11)

де Цсас – порівнянна ціна старих акцій.

Розрахункова вартість права на підписку на нові акції визначається по формулі:

(1.12)

або

(1.13)

де Стп – розрахункова вартість права на підписку на нові акції.

11. Скоректована ціна акції, що дозволяє приводити в порівнянний вид ціни на акції корпорації в різні моменти часу. Розрахунок даного показника необхідний тому, що після збільшення акціонерного капіталу, виплати дивідендів у вигляді акцій, а також розчленування акцій на менші акції, ціна акції стрибкоподібно змінюється і порушується її порівнянність із попередніми значеннями за попередні періоди. Це є слідством того, що при подібних фінансових операціях кількість акцій, що випускають в обіг, збільшується швидше, ніж активи корпорації. Отже, при збільшенні числа акціонерів частки їх активів знижуються. Для одержання порівнянних дані ціни акцій коректуються по формулі:

(1.14)

де Цскор – величина скоректованої ціни акції;

Ккор – коефіцієнт коректування.

(1.15)

де Цпм – ціна акції після проведення фінансового заходу.

Якщо здійснюється членування акцій на менші акції або серед акціонерів поширюються безкоштовні акції, тобто коли не реалізується право на підписку, скоректована ціна розраховується по формулі:

(1.16)

12. Показник повного доходу від капіталу, що узагальнює всі доходи й збитки, принесені акціями:

(1.17)

де ДПК – повний доход від капіталу;

Ца нач – ціна акції на початок року;

Ца кін – ціна акції на кінець року.

13. Показник середньої ціни акції характеризує усереднену величину вартості однієї акції пакета, сформованого протягом певного періоду часу, оскільки клієнт перераховує гроші для придбання акцій за ціною, вигідній брокерській або дилерській конторі. Він розраховується по наступній формулі:

(1.18)

де Ца ср – середня ціна акції;

ДП – сума регулярних грошових перерахувань клієнта;

У – час формування пакета акцій (роки, місяці);

Ка куп – кількість куплених акцій.

14. Індекс Доу Джонса:

(1.19)

де ЦаΣ – сумарна ціна акцій всіх корпорацій, що котируються на біржах;

кб – коректуючий коефіцієнт, значення якого змінюється по мірі зміни числа корпорацій і при розчленуванні акцій на менші акції.

Наведені методики можуть використовуватися тільки стосовно до тих підприємств, акції яких обертаються на фондовому ринку. Якщо ж корпоративна участь інвестора заснована, насамперед, на господарській зацікавленості в роботі емітента (у випадку, якщо інвестор і емітент пов'язані довгостроковими господарськими відносинами), то доцільно для оцінки інвестиційної привабливості визначати показник ефективності корпоративної участі за пропонованою формулою:

(1.20)

де Эку – показник ефективності корпоративної участі;

Дх – доходи (фактичні або очікувані) від господарських операцій з емітентом;

ФВ – розмір фінансового вкладення (фінансової інвестиції).

Слід зазначити, що показник Дх не включає дивіденди за акціями або відсотки за іншими цінними паперами.

Комерційні банки можуть бути учасниками інфраструктури фондового ринку. По-перше, банки можуть виконувати функції депозитаріїв і зберігачів цінних паперів. По-друге, комерційні банки можуть виступати як незалежні реєстратори. Вплив комерційних банків, що виконують функції реєстраторів і депозитаріїв на корпоративне управління виявляється в тому, що вони враховують і оформлюють права власності на акції. забезпечують перехід прав власності від одних акціонерів до інших, складають реєстр акціонерів на певну дату, у тому числі на дату проведення загальних зборів акціонерів.

Крім того, комерційні банки, використовуючи механізм депозитарних розписок, можуть забезпечити придбання акцій вітчизняної корпорації іноземним інвестором. Іноземний інвестор через уповноважений комерційний банк конвертує іноземну валюту в національну і вкладає її в довірче суспільство на довірче управління. Довірче суспільство через посередника купує акції приватизованих підприємств на ім'я іноземного інвестора і розміщує їх на зберігання в депозитарій комерційного банку, який видає іноземному інвестору депозитарну розписку.

Стратегічні цілі організації реєстраторсько-депозитарної діяльності полягають в забезпеченні додаткових комісійних доходів комерційних банків.

Таким чином, корпоративна стратегія комерційного банку – це, перш за все, стратегія підвищення його прибутковості.

Реалізація стратегії корпоративного управління в комерційних банках здійснюється в наступних напрямах: емісія власних корпоративних зобов'язань, інвестиційні вкладення в корпоративні цінні папери AT, виконання посередницьких і трастових операцій на фондовому ринку.

Ефективність корпоративної участі комерційних банків виражається показниками приросту їх процентних доходів від кредитних операцій з корпоративними клієнтами, від цінних паперів, комісійних доходів від депозитарно-реєстраторських і посередницьких банківських послуг.

Обґрунтування корпоративної стратегії як сукупності напрямів банківської участі в корпоративному управлінні з метою збільшення процентних, комісійних і інших доходів банків дозволяє активізувати наукові дослідження у сфері формування методик корпоративного банківського аналізу, планування і прогнозування.

  • [1] Гуйяр Ф. Ж., Келли Дж. Н. Преобразование организации: Пер. с англ. – М.: Дело. 2000. – С. 62.
 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >