< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Удосконалення методичного забезпечення аналізу інвестиційних портфелів комерційного банку

Оскільки інвестиційні операції є особливо прибутковими, те як правило, вони для банку обходяться значним ризиком. Прикладом можуть слугувати інвестиційні проекти з впровадження енерго- та ресурсозберігаючих технологій і заходів в умовах підприємств, що виступають об'єктами банківського інвестування. Тому аналіз інвестиційного портфеля банку й визначення шляхів зниження ризиків – необхідна умова якісного банківського менеджменту. Протягом приблизно 30 останнього років ученими була пророблена більша теоретична робота з виміру ризику і його використанню в оцінці прибутковості. Двома ключовими компонентами цієї теорії є фактор "бета"- вимірник ризику й модель оцінки прибутковості активів (capital asset pricing model

САРМ), що зв'язує обмірюваний за допомогою фактору "бета" ризик з рівнем необхідної (або очікуваної) прибутковості. Перш ніж розглядати, що таке фактор "бета" і як він застосовується, покажемо, що мається на увазі під диверсифікованим і недиверсифікованим ризиком.

Сукупний ризик інвестицій містить два компоненти: диверсифікований і недиверсифікований ризик. Диверсифікований ризик, що іноді називають несистематичним ризиком, являє собою ту частину інвестиційного ризику, що може бути усунута в результаті диверсифікації (наприклад, при реалізації цільових програм з енерго- та ресурсозбереження, які містять велику кількість напрямів діяльності з енерго- та ресурсозбереження).

Він походить із неконтрольованих або випадкових подій (таких, як страйки, судові процеси й міри регулювання, наприклад, якщо на законодавчому рівні буде скасовано пільги з податку на прибуток у разі впровадження заходів з енергозбереження в умовах підприємств), що по-різному впливають на різні інвестиційні інструменти. Недиверсифі- кований, або систематичний ризик пов'язаний з такими явищами, як війна, інфляція, політичні події, які однаково зачіпають всі інвестиційні інструменти й, отже, не є унікальними саме для конкретного інструмента. Відносини між сукупним ризиком, представлені наступною рівністю:

Сукупний ризик = Диверсифікований ризик + Недиверсифікований ризик.

Оскільки інвестор може зменшити диверсифікований ризик, формуючи собі диверсифікований портфель цінних паперів, єдиним ризиком, якому варто брати до уваги, залишається недиверсифікований ризик. Дослідження показали, що, якщо ретельно відібрати 8-15 цінних паперів для портфеля активів, диверсифікований ризик може бути усунутий або майже усунутий. Недиверсифікований, або систематичний, ризик, що подібний до ринкового ризику, розглянутому раніше, невідворотний. Кожному цінному паперу властиві власний рівень недиверсифікованого ризику, що ми можемо виміряти за допомогою фактору "бета".

Фактор "бета" – вимірник недиверсифікованості, або ринкового, ризику; показує, як реагує курс цінного папера на ринкові чинності: чим більше сприйнятливий курс цінного папера на зміни ринку, тим вище фактор "бета" для цього цінного папера. Фактор "бета" розраховують, опираючись на взаємозв'язок фактичної прибутковості цінних паперів і фактичний ринкової прибутковості.

Ринкова прибутковість звичайно виміряється як середній показник прибутковості всіх (або великої вибірки) акцій. Середня прибутковість всіх акцій, що входять у який-небудь фондовий індекс використається для виміру ринкової прибутковості. Фактор "бета" для всього фондового ринку" дорівнює 1; всі інші значення фактору "бета" розглядаються стосовно цієї величини. "Бета" має як позитивне, так і негативне значення, хоча майже всі фактичні значення "бети" звичайно позитивні.

Багато іноземних великих брокерських фірм, як і видавництва передплатних фінансових видань, публікують фактори "бета" для широкого спектра цінних паперів. Загалом, чим вище "бета", тим більше ризикована цінний папір. Позитивний або негативний знак, що передує значенню "бети", виражає тільки одне: чи змінюється прибутковість від акцій у тім же напрямку, що й значення ринкової прибутковості.

Тепер підсумуємо деякі важливі характеристики фактору "бета":

  • – "бета" вимірює недиверсифікований, або ринковий, ризик, пов'язаний із цінним папером;
  • – "бета" для ринку в цілому дорівнює 1;
  • – акції можуть мати як позитивні, так і негативні коефіцієнти "бета", але майже всі вони позитивні;
  • – акції, у яких "бета" більше 1, більше реагують на зміни ринкової прибутковості й, отже, більше ризиковані, чим ринок у цілому;
  • – акції, у яких "бета" менше 1, менш ризиковані чим ринок;
  • – чим вище "бета" для акцій, тим через високий ризик вище рівень очікуваної прибутковості, і навпаки.

Для виявлення статистичної залежності, позбудемося від фактору часу, у графічному поданні це буде крапковий графік залежності прибутковості кожного паперу від прибутковості ринку.

Через отриману безліч крапок проводиться пряма, щонайкраще наближена до графіка крапкової діаграми. Статистична процедура побудови такій прямій відома, – вона зветься "проста лінійна регресія або метод найменших квадратів". Відповідно до цього методу перебуває рівняння прямій, мінімизуючій величину суми квадратів відстаней від кожної крапки графіка до прямої. Отримане рівняння прямої буде мати вигляд:

(2.9)

де – прибутковість цінного папера X

– коефіцієнт вертикального зсуву прямій – коефіцієнт нахилу прямій

– зміна індексу

Відповідно до методу найменших квадратів коефіцієнти а і b перебувають по формулах:

(2.10)

(2.11)

де – ковариація зміни індексу й прибутковості акції X

  • - дисперсія індексу
  • - середнє значення прибутковості акції X - середнє значення зміни індексу

Точність, мовою статистики, буде характеризуватися дисперсією (розкидом) значень прибутковості. Для оцінки пояснюючої здатності регресійного рівняння вводиться коефіцієнт R2. що показує, наскільки відсотків зміна ціни акції пояснюється заданим співвідношенням зі зміною значення фондового індексу й визначається по формулі:

(2.12)

Отже, ми розглянули ринкові коефіцієнти, тепер для повноти, дамо їхні чіткі визначення.

"Бета" – коефіцієнт – визначає вплив загальної ситуації на ринку в цілому на долю конкретного цінного папера. Якщо β>(). то ефективність цінного папера аналогічна ефективності ринку. При β<0 ефективність даного цінного папера буде знижуватися при зростанні ефективності ринку. Коефіцієнт β також прийнято вважати мірою ризику інвестицій у дані цінні папери. При β>1 ризик інвестицій вище, ніж у середньому по ринку, а при β<1 – навпаки.

"Альфа" – коефіцієнт – характеризує співвідношення темпів росту ринку й темпів росту конкретного цінного папера. Якщо β якого-небудь цінного папера позитивна, те це означає, що темпи її росту вище, ніж у середньому по ринку, тобто можна говорити про її "недооціненість" ринком у даний момент.

Коефіцієнт R2 або коефіцієнт детермінації – характеризує частку ризику внеску в даний цінний папір, внесений невизначеністю ринку в цілому. Чим ближче R2 до нуля, тим більше незалежним є поводження акції по відношенні до загальної тенденції ринку.

Розглянуті коефіцієнти, безумовно, корисні для оцінки майбутньої або апріорної, очікуваної прибутковості. Однак спостерігати можна лише минулу або апостеріорну, реальну прибутковість. Тому для цілей апостеріорної оцінки корисно знати не існуючі коефіцієнти, а ряд обчислень у минулому.

Проробимо тугіше саму процедуру по обчисленню коефіцієнтів, що ми робили вище, для кожного дня з історії ринку. Вийде, що на кожний новий день ми будемо приймати до розрахунку на одне значення прибутковості більше. У результаті, одержимо ряди значень а , β, R2.

Виходячи з ринкової моделі, загальний ризик цінного папера і, вимірюваний її дисперсією й позначений як , складається із двох частин: (1) ринковий (або систематичний) ризик (market risk); (2) власний (або несистематичний) ризик (unique risk). Таким чином, σ2 рівняється наступному вираженню:

(2.13)

  • – депозначає дисперсію прибутковості на ринковий індекс,
  • позначає ринковий ризик цінного папера і,
  • означає власний ризик цінного папера і, мірою якого є дисперсія випадкової погрішності.

У загальному ризику портфеля у випадку, коли прибутковість кожного ризикового цінного папера з портфеля пов'язана із прибутковістю ринкового індексу, що визначається моделлю ринку. Якщо частку фондів інвесторів, вкладену в цінний папір і даного портфеля /;. позначити через X, то прибутковість портфеля може бути обчислена по наступній формулі:

(2.14)

Ринкова модель портфеля:

(2.15) де

(2.16)

У рівняннях показано, що координата крапки перетинання з вертикальною віссю (ар) і "бета" () є середньозваженими значеннями коефіцієнтів зсуву й "бета" цінних паперів відповідно, де як ваги беруться їхні відносні частки в портфелі. Аналогічно випадкова погрішність портфеля () є середньозваженої випадкових погрішностей цінних паперів, де як ваги знову беруться їхні відносні частки в портфелі. Таким чином, ринкова модель портфеля є прямим узагальненням ринкових моделей окремих цінних паперів. Загальний ризик портфеля, вимірюваний дисперсією його прибутковості й позначений, виражається в такий спосіб:

(2.17) де

(2.18)

Припускаючи, що випадкові відхилення прибутковості цінних паперів є некорелюємими, із цього рівняння одержимо:

(2.19)

Рівняння показує, що загальний ризик портфеля складається із двох компонентів, аналогічним двом компонентам загального ризику окремих цінних паперів. Ці компоненти також звуться ринкового ризику й власного ризику.

Далі буде показано, що збільшення диверсифікованості може привести до зниження загального ризику портфеля. Це відбувається внаслідок скорочення власного ризику портфеля, у той час як ринковий ризик портфеля залишається приблизно таким же.

У загальному випадку можна помітити, що чим більше диверсифікований портфель (тобто чим більша кількість цінних паперів у нього входить), тим менше кожна частка Xi. При цьому значення βp не міняється істотно, за винятком випадків навмисного включення в портфель цінних паперів з відносно низьким або високим значенням "бети". Тому що "бета" портфеля є середнім значенням "бети" цінних паперів, що входять у портфель, те немає підстав припускати, що збільшення диверсифікованості портфеля викличе зміну "бети" портфеля й, таким чином, ринкового ризику портфеля в яку-небудь сторону. Таким чином, можна затверджувати, що: диверсифікованість приводить до усереднення ринкового ризику.

Цей висновок має важливе значення, тому що у випадку поганого або гарного економічного прогнозу більшість цінних паперів упадуть або відповідно зростуть у ціні. Незважаючи на рівень диверсифікованості портфеля, завжди можна чекати, що такі ринкові явища будуть впливати на прибутковість портфеля.

Коефіцієнт бета, що вимірює ступінь залежності доходів по цінних паперах від загальних ринкових факторів, є, тому мірою такого ризику, що неможливо зменшити за допомогою диверсифікованості. Коефіцієнт бета дуже широко диверсифікованого портфеля дорівнює одиниці. Коефіцієнт бета менший одиниці вказує на те, що даний цінний папір припускає менший ризик, чим сукупний ринковий портфель активів.

Зовсім інша ситуація виникає при розгляді власного ризику портфеля. У портфелі деякі цінні папери можуть зрости в ціні в результаті поширення несподіваних гарних новин, що стосуються компаній, що емітувала дані цінні папери (наприклад, про придбання патенту). Інші цінні папери впадуть у ціні в результаті поширення несподіваних поганих новин, що ставляться до даних компаній (наприклад, про аварію). У майбутньому можна чекати, що кількість компаній, про які стануть відомі які-небудь гарні новини, приблизно буде рівнятися кількості компаній, про які стануть відомі які-небудь погані новини, що приведе до невеликого очікуваного чистого впливу на прибутковість добре диверсифікованого портфеля. Це означає, що чим більше диверсифікується портфель, тим менше стає власний ризик і, отже, загальний ризик.

Якщо припустити, що в усі цінні папери інвестована однакова кількість коштів, то частка X, складе 1/N, а рівень власного ризику буде дорівнює:

(2.20)

або

(2.21)

Значення, що перебуває усередині квадратних дужок в останнім рівнянні, є середнім власним ризиком цінних паперів, що утворять портфель. Але власний ризик портфеля в N раз менше даного значення, тому що член 1/N перебуває поза квадратними дужками. Далі, якщо портфель стає більше диверсифікованим, та кількість паперів у ньому

(рівне N) стає більше. Це також означає, що величина 1/N зменшується, що приводить до зменшення власного ризику портфеля. (У дійсності все, що потрібно для зменшення власного ризику, – це постійне скорочення обсягу інвестицій у будь-який цінний папір при зростанні N). Можна зробити наступний висновок: диверсифікованість істотно зменшує власний ризик.

Простіше говорячи, портфель, що складається з ЗО або більш випадково обраних цінних паперів, буде мати відносно низьку величину власного ризику. Це означає, що загальний ризик буде ненабагато більше величини наявного ринкового ризику. Таким чином, зазначені портфелі є добре диверсифікованими.

Компонента доходу, обумовлена несистематичним ризиком, може бути як завгодно зменшена за допомогою диверсифікованості активів у рамках великого портфеля.

Інвестування коштів у підприємства через придбання цінних паперів здійснюється шляхом участі в капіталі новостворюваних підприємств (в інвестиційно привабливих галузях), фінансування програм розвитку ефективно діючих підприємств, придбання пакетів акцій успішно функціонуючих підприємств.

При виборі форми вкладення коштів у підприємства істотну роль грають мети інвестування. Так, здобуваючи цінні папери корпорацій, тобто здійснюючи портфельне інвестування, комерційний банк припускає формувати портфель для одержання спекулятивного доходу на зміні курсів цінних паперів, тобто вирішальну роль при виборі цінних паперів грає поточний і найближчий стан фондового ринку, учасником якого є комерційний банк.

У чинність того, що критерієм вибору потенційних об'єктів інвестування із сукупності можливих приймається очікувана (прогнозована) ефективність діяльності підприємств, то передбачається, що аналізовані на даному етапі інвестиційні об'єкти досягають певного рівня прибутковості. Таким чином, основна увага пропонується приділити вивченню ризикованості досліджуваних об'єктів.

При моделюванні структури портфеля цінних паперів пропонується використати аналітичний апарат теорії ймовірностей і математичної статистики. Так, ризикованість даного портфеля буде оцінюватися стандартним відхиленням, що обчислюється на основі дисперсії його прибутковості

(2.22)

(2.23)

де – ковариація між прибутковістю і-го й j-го цінних паперів;

- фактичний дохід на одиницю вкладених коштів в і-й [j-й] цінний папір відповідно в -ий момент часу;

очікуваний (прогнозований на аналізований період) дохід на одиницю вкладених коштів в і-й }-й] цінний папір в (9-ий момент часу.

Тоді модель структури портфеля цінних паперів банку може мати такий вигляд:

(2.24)

(2.25)

(2.26)

(2.27)

(2.28)

(2.29)

(2.30)

де – функція, що визначає величину ризику;

d – величина коштів комерційного банку, виділювана для інвестування в цінні папери;

– ковариація доходностей і-ої й j-οϊ цінними паперами;

– величина коштів, вкладена комерційним банком в і-й (або j-й) цінний папір;

– величина очікуваної ефективності (доходу), що доводиться на одиницю вкладених коштів в і-й цінний папір;

– величина прибутку на одиницю вкладених коштів (нормативне значення, установлюване кожним комерційним банком залежно від необхідної прибутковості вкладених коштів);

– коефіцієнт ліквідності і-го цінного папера;

– мінімальний прийнятий рівень ліквідності портфеля;

– коефіцієнт фінансової стабільності емітента;

– мінімально припустимий коефіцієнт фінансової стабільності емітента.

Одним з головних методів який дозволить мінімізувати ризики й підвищити прибутковість від інвестиційної діяльності, банку допоможе формування інвестиційного портфеля.

Поняття "портфельне інвестування" кілька років назад міцно ввійшло у фінансовий лексикон. Уважається, що можливості проведення портфельних інвестицій свідчать про зрілість ринку, і це цілком справедливо. Ще на початок 90-х років полеміка про методи портфельного інвестуванні була сугубо теоретичною. Безумовно, існували банки й фінансові компанії, які брали коштів клієнтів у довірче керування, але лише небагато з них переходили до портфеля як до складного фінансового об'єкта.

Банківські інвестиції в ліквідні цінні папери виконують ряд важливих функцій у питаннях внутрішньобанківського управління. Ці цінні папери забезпечують додаткової, відмінний від кредитів, джерело доходів, що особливо важливий для керівництва й акціонерів банку, коли доходи від наданих позик знижуються. Також інвестиції банку в цінні папери є джерелом ліквідності й для обмеження обсягу наявних резервів, а також запозичення на грошовому ринку якщо буде потреба вилучення депозитів або для задоволення інших насущних потреб у фінансах. Вкладення в цінні папери допомагають зменшити податкові зобов'язання банку шляхом інвестицій у папери, звільнені від оподатковування. Придбання високоприбуткових цінних паперів дозволяє компенсувати високий ризик кредитного портфеля.

Комерційні банки активізуються на фондовому ринку шляхом створення дочірніх фінансових компаній і безпосередньо беруть участь в інвестиційних і брокерських фірмах. Більшість банків активно надає своїм клієнтам консалтингові послуги по широкому колу питань, які пов'язані з інвестуванням капіталу в ті або інші фінансові активи. Консультаційне обслуговування опирається на висококваліфікований персонал, внутрішню інформаційну систему банків і на багаторічний досвід роботи на фінансових ринках. Все це дозволяє проводити глибокий аналіз співвідношення між доходами й ризиком різних активів і становити для клієнтів алгоритми покупки й формування портфеля цінних паперів з урахуванням динаміки їхньої прибутковості.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >