< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Обґрунтування інструментів управління фінансовою стійкістю і надійністю комерційного банку

Фінансову стійкість банку тісно пов'язано із перспективною його платоспроможністю. її аналіз дає змогу визначити фінансові можливості банку на відповідну перспективу.

Оцінка фінансової стійкості комерційного банку має на меті об'єктивний аналіз величини та структури активів і пасивів банку і визначення на цій основі міри його фінансової стабільності й незалежності банку і відповідність цілям його статутної діяльності.

Отже, відповідно до показника потреби у коштах на здійснення активних операцій власними та позиченими коштами можна назвати такі типи фінансової стійкості банку:

  • – абсолютна фінансова стійкість – коли власні кошти забезпечують потреби на здійснення активних операцій;
  • – нормативно стійкий фінансовий стан – коли потреба у коштах на активну діяльність забезпечуються сумою власних та довгострокових позикових коштів;
  • – нестійкий фінансовий стан – коли потреба у коштах на активну діяльність забезпечуються за рахунок власних, довгострокових та короткострокових позикових коштів;
  • – кризовий фінансовий стан – коли потреба у коштах на активну діяльність не забезпечується джерелами їх формування.

Фінансово стійким можна вважати такий банк, котрий за рахунок власних коштів та строкових депозитів спроможний забезпечити фінансування активної діяльності, не допустити невиправданої кредиторської заборгованості, своєчасно розрахуватись за своїми зобов'язаннями.

У теоретичних джерелах, присвячених аналізу фінансової стійкості відокремлюються показники, за якими аналізується окремо стійкість фінансових установ (банків) та не фінансових структур (підприємств). Оцінку фінансової стійкості підприємства доцільно здійснювати поетапно, на підставі комплексу показників:

  • 1) Коефіцієнт концентрації власного капіталу, характеризує частку власності самого банку у загальній сумі коштів, інвестованих у його діяльність. Чим вищий цей коефіцієнт, то більш фінансово стійкім і незалежним від кредиторів є банк. Доповненням до цього показника є коефіцієнт концентрації залученого капіталу. Сума обох коефіцієнтів дорівнює 1.
  • 2) Коефіцієнт фінансової залежності є оберненим до попереднього показника. Коли його значення наближається до 1, це означає, що власники повністю фінансують свій банк.
  • 3) Коефіцієнт маневреності власного капіталу показує, яка частина власного капіталу використовується для фінансування поточної діяльності, тобто яку вкладено в активні операції, а яку капіталізовано.
  • 4) Коефіцієнт довгострокових вкладень показує, яку частину основних коштів та інших позаоборотних активів профінансовано зовнішніми інвесторами, тобто яка частина належить їм, а не власникам банку.
  • 5) Коефіцієнт довгострокового залучення позикових коштів характеризує структуру капіталу. Зростання цього показника – негативна тенденція, яка означає, що підприємство починає все сильніше залежати від зовнішніх інвесторів.
  • 6) Коефіцієнт співвідношення поточних позикових та власних коштів. Зростання цього показника в динаміці також свідчить про посилення залежності банку від кредиторів, тобто про зниження його фінансової стійкості.

Організаційним інструментом управління фінансовою стійкістю комерційного банку є система внутрішнього аудиту. Правовою основою внутрішнього аудиту є:

  • 1) Положення "Про організацію внутрішнього аудиту в комерційних банках України" (затвердженим постановою Правління НБУ від 20.03.1998 р. №114). У цьому положенні надається найдетальніший опис організаційних і методологічних засад внутрішнього аудиту, функцій, прав та обов'язків аудиторської служби банку.
  • 2) Методичні вказівки щодо застосування стандартів внутрішнього аудиту в комерційних банках України (затвердженим постановою Правління НБУ від 20.07.1999 р. №358). Ці методичні вказівки визначають застосування стандартів внутрішнього аудиту комерційного банку при проведенні систематичних аудиторських перевірок. Стандарти внутрішнього аудиту в комерційних банках впроваджуються з метою регулювання робота служби внутрішнього аудиту щодо виконання покладених на неї функціональних обов'язків. Стандарти є обов'язковими для безумовного дотримання їх комерційними банками, розташованими на території України.
  • 3) Закон України "Про банки та банківську діяльність". Згідно зі статтею 45 "Внутрішній аудит", банки створюють службу внутрішнього аудиту, яка є органом оперативного контролю правління (ради директорів) банку.
  • 4) Положенням "Про порядок надання банкам ліцензій на здійснення банківських операцій" (затвердженим постановою Правління НБУ від 06.05.1998 р. №181)
  • 5) Інші нормативні акти та внутрішні положення комерційних банків стосовно внутрішнього аудиту.

Всі основні питання внутрішнього аудиту пов'язані з положеннями його теорії і практичними стандартами. За визначенням інституту внутрішніх аудиторів (США), термін "стандарти " означає критерії, якими оцінюється і визначається якість робочих операцій відділу внутрішнього аудиту. Вони призначені для ознайомлення з такою практикою проведення внутрішнього аудиту, якою вона повинна бути. Стандарти спрямовані на надання допомоги внутрішнім аудиторам всіх типів організацій де б вони не працювали.

Впровадження стандартів внутрішнього аудиту в діяльність комерційних банків є важливою умовою удосконалення практики та підвищення якості та ефективності здійснення внутрішніх аудиторських перевірок у банках, а також, відповідно, і функціонування банківських установ, що, у свою чергу, є запорукою стабільності та надійності банківської системи в цілому.

Є три види стандартів: міжнародні, національні і внутрішні.

Міжнародні стандарти аудиту розробляє Міжнародна федерація бухгалтерів, а Стандарти з професійної практики проведення внутрішнього аудиту – Інститут внутрішніх аудиторів. Ці стандарти регламентують незалежність внутрішніх аудиторів, їх професійну майстерність, масштаб та процес проведення аудиторської робота, а також керівництво відділами внутрішнього аудиту.

Міжнародні стандарти внутрішнього аудиту придатні для всіх суб'єктів господарювання, у тому числі для комерційних банків і мають рекомендований характер.

Існує 30 міжнародних стандартів внутрішнього аудиту. Постійно міжнародні стандарти доповнюються новими видами. Вони змінюються завдяки змінам у функціонуванні суб'єктів господарської діяльності.

1) На основі міжнародних стандартів Національним банком України розроблено та запроваджено національні стандарти внутрішнього аудиту в банках, які знайшли відображення в "Методичних вказівках щодо застосування стандартів внутрішнього аудиту в комерційних банках України".

Існує 6 національних стандартів. Вони відповідають змісту міжнародних стандартів, але поки що не охоплюють їх повний перелік. Національні стандарти будуть поступово доповнюватися в міру виникнення об'єктивних потреб в їх застосуванні в системі комерційних банків України.

1) Кожний комерційний банк на основі національних стандартів, може розробити внутрішні стандарти аудиту. Головне призначення внутрішніх стандартів полягає у встановленні єдиних правил проведення аудиторських перевірок у конкретному банку.

Як вже зазначалося вище, на базі міжнародних стандартів в Україні були розроблені та запровадженні наступні національні стандарти внутрішнього аудиту для комерційних банків:

Стандарт № 1 – керівництво службою внутрішнього аудиту;

Стандарт № 2 – незалежність;

Стандарт № 3 – професійна компетентність;

Стандарт № 4 – обсяг роботи;

Стандарт № 5 – планування і виконання аудиторської перевірки;

Стандарт № 6 – складання аудиторського висновку.

Оцінка фінансової звітності є складовою системи організації внутрішнього контролю в комерційних банках. З метою мінімізації можливих збитків від проведення ризикованих операцій комерційні банки мають звернути увагу на забезпечення контролю за своєчасною діагностикою появи ризиків, їх оцінкою та прийняттям відповідних заходів щодо їх запобігання. В умовах нестабільної макроекономічної ситуації особливий акцент банки України повинні зробити на здійсненні контролю за ризиками. Якщо проблема регулювання ризиків банківської діяльності з боку Національного банку в основному вирішена, то питання організації внутрішнього управління і контролю за ризиками в більшості комерційних банків України знаходиться лише на етапі становлення. У зв'язку з цим доцільним є проведення ідентифікації ризиків та оцінка системи внутрішньо-технологічного контролю за ними.

При розробці системи внутрішнього контролю керівництво банку повинно враховувати співвідношення витрат та доходів. Потенційні збитки, пов'язані з загрозою втрати фінансової стійкості або із ризиками, оцінюються за витратами на здійснення їх контролю.

Обсяг аудиторської перевірки при цьому залежить від співвідношення витрат на проведення перевірки і розміру доходу, який може потенційно отримати банк в результаті виявлення та регулювання ризиків втрати або зниження фінансової стійкості.

Обсяг аудиторської перевірки повинен бути достатнім для того , щоб забезпечити виявлення:

  • 1) невиправданих витрат банку;
  • 2) неефективного використання інтелектуального потенціалу працівників;
  • 3) неповноцінного використання технічних засобів;
  • 4) перекомплектування або не доукомплектування штату працівників;
  • 5) факторів, які негативно впливають на виконання завдань банку.

Рівень фінансової стійкості банку визначається його здатністю своєчасно і повного мірою виконати свої зобов'язання перед вкладниками і іншими кредиторами. НБУ здійснює зовнішній контроль щодо фінансової стійкості банку за допомогою економічних нормативів.

Таким чином, надійність банку є глибинною якісною характеристикою його діяльності, що формується протягом усього періоду функціонування. Критеріями надійності є достатній обсяг власного капіталу, якість активів, ліквідність, прибутковість і якість управління банком, тобто ефективність управління активами і пасивами банку.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >