Роль іноземного капіталу у забезпечені достатності ресурсного потенціалу банків

Вплив іноземного капіталу на розвиток банківської системи України

З 90 – X років минулого століття процес виходу іноземних банків на ринки країн, які розвиваються, значно інтенсифікувався. У результаті частка іноземних банків у банківських активах країн Латинської Америки, Азії та Центрально- Східної Європи стрімко зросла. Прихід іноземного капіталу в банківські системи цих країн був пов'язаний з процесами приватизації та залученням іноземних інвестицій з метою стабілізації економіки в умовах фінансових криз.

Участь України у загальносвітових процесах фінансової глобалізації та інтернаціоналізації банківської діяльності неминуче пов'язана з питанням доступу іноземного капіталу до вітчизняної банківської системи. У зв'язку з цим актуальним є питання про переваги та загрози для розвитку України, які створює участь іноземних установ в економічних процесах, та їхній вплив на фінансову безпеку країни.

Питання доступу іноземного капіталу до фінансового ринку України та його впливу на економіку країни висвітлені в дослідженнях О. Береславської, Т. Вахненко, В. Гаркавенко, А. Гальчинського, З. Луцишин, С.Михайличенка, О. Пересади, В. Шевчука та інших. Загальні питання інтернаціоналізації банківської діяльності висвітлені в працях О. Білоуса, Д. Лук'яненка, Ю. Макогона, А.Мороза, В. Новицького, Є. Панченка, Ю. Пахомова, А. Філіпенка та інших.

Переважна частина робіт із проблем доступу іноземного капіталу до банківської системи присвячена загальносвітовим процесам інтернаціоналізації та експансії провідних банків світу на фінансові ринки країн, які розвиваються. Значна частина праць в Україні присвячена відкриттю банківського ринку для філій іноземних банків, у той час як останні роки засвідчили, що основною формою проникнення іноземного капіталу стало придбання вітчизняних банків.

Вітчизняні дослідники виділяють три моделі продажу вітчизняних банків: повний продаж, спільний бізнес і портфельний продаж.

Перша модель (повний продаж) передбачає передання новим власникам повного пакету акцій з відповідними повноваженнями щодо управління банківською установою. За цією моделлю було продано вітчизняні банки "Ажіо" (98% акцій), "Аваль" (93,5%), "НРБ – Україна" (100%), "Мрія" (98%), "Індекс- Банк" (98%) та інші.

Друга модель (спільний бізнес) реалізується вітчизняними банками, коли вони потребують залучення іноземного капіталу для розв'язання проблем внутрішнього характеру, пов'язаних із необхідністю збільшення власної кредитної спроможності, збереження позиціювання на фінансових ринках, задоволення потреб топ-клієнтів (Укрсиббанк, Приватбанк, ПУМБ).

Третя модель (портфельний продаж) використовується здебільшого дрібними та середніми банками шляхом продажу іноземним інвесторам невеликих пакетів акцій. Для таких банків приватне розміщення акцій – найзручніший спосіб додаткового отримання коштів. Крім того, сам факт розміщення акцій у зарубіжних банках надає перевагу на наступних етапах формування економічних взаємовідносин між вітчизняними та іноземними банками.

Розглянуті моделі можна диференціювати й за ступенем впливу іноземного капіталу на розвиток національної економіки. З набуттям незалежності в Україні розпочався процес становлення власної банківської системи. Ринковий напрямок розвитку економіки та процес лібералізації дали можливість іноземного капіталу взяти участь у формуванні суб'єктів банківського ринку – комерційних банків.

Аналіз діяльності банків з іноземного капіталу в Україні дає можливість виділити три основні етапи розвитку:

I етап – 1991-1998 роки. У цей період в Україні відкриваються перші представництва іноземних банків, а в середині 1993 р. в країні утворюється перший банк зі 100% іноземним капіталом – "Кредіт-Ліоне-Україна". Активний етап розвитку банків з іноземним капіталом розпочався у 1994 р., коли в Україні розгорнули діяльність 12 банків.

На жаль, у перші роки діяльність іноземних банків в Україні мала переважно спекулятивний характер та відбувалася з порушенням чинного законодавства, механізму залучення кредитних ресурсів, шляхом інфляційної кредитної політики та продажу ресурсів за межі України. У другій половині 1990-х років основною метою приходу іноземних банків було інвестування в облігації внутрішньої державної позики. Кінець першого етапу ознаменувався фінансовою кризою 1998 р., яка призвела до погіршення стану банківської системи та до відтоку іноземного капіталу з України.

II етап – 1999-2004 рики. Цей етап характеризується встановленням більш дієвого контролю за операціями з боку державних органів управління та чітких правил діяльності на фінансовому ринку України.

Враховуючи зниження обсягів спекулятивних прибутків від операцій, деякі банки з іноземним капіталом згорнули свою діяльність та залишили ринок. Інші іноземні банки, які залишилися, сконцентрувалися на обслуговуванні своїх корпоративних клієнтів – компаній країни походження та міжнародної торгівлі. Зі стабілізацією економічної ситуації і розвитком банківського сектора України, іноземні банки почали активніше займатися роздрібним бізнесом та обслуговуванням українських компаній. Банки почали створювати достатньо розгалужену мережу філій та доповнили свій бізнес обслуговуванням фізичних осіб. Особливих успіхів у цьому напрямку було досягнуто "Райффайзенбанком Україна", якому вдалося створити мережу з майже 50 філій та відділень, переважно у великих і розвинених містах України.

Кінець другого періоду характеризується лібералізацією валютного законодавства та спрощення доступу іноземного капіталу до банківської системи Україна. Однак, частка іноземного капіталу в статутному капіталі банків України станом на 01.01.2005 р. складала лише 9,6%.

III етап – триває з 2005 року. Цей етап характеризується значним підвищенням інтересу західних інвесторів до України та інтенсивною експансією іноземних банків. На відміну від перших двох етапів, головною стратегією проникнення іноземних банків на банківський ринок України стало придбання вітчизняних банків із розвиненою мережею підрозділів (табл. 5.4.).

На сьогоднішній день загальний обсяг угод купівлі вітчизняних банків іноземними інвесторами перевищує 3 млрд. дол. США, а власників змінили майже 10 банків із сумарними активами близько 50 млрд, гривень. Найсуттєвіший вплив на подальший розвиток банківської системи України став продаж іноземним інвесторам трьох великих системних банків – "Аваль", "Укрсиббанку" та "Укрсоцбанку", що призвело до різкого підвищення долі іноземного капіталу в банківський системі України.

Зазначимо, що підвищення частки іноземного капіталу та його впливу на вітчизняну банківську систему, на нашу думку є небажаним. Зважаючи на те, що банківська система фактично є гарантом фінансової безпеки держави, її залежність від кон'юнктури на світових рівнях зробить її ще більш вразливою до глобальних фінансових криз. Однак, у сучасних умовах фінансової глобалізації штучна ізоляція країни від іноземного капіталу не лише призводить до обмежень фінансових можливостей банківської системи, а й до гальмування економічного розвитку країни та зниження її конкурентоспроможності.

Таблиця 5.4.

Придбання українських банків іноземними інвесторами

У цілому ж збільшення частки іноземного капіталу у вітчизняній банківській системі може спричинити як позитивні, так і негативні наслідки. Серед позитивних наслідків виділяють:

1. Зростання обсягу кредитних ресурсів банків та посилення стабільності джерел їх надходження шляхом диверсифікації капіталу та акціонерної бази. Збільшення фінансування внутрішньодержавних проектів через сприяння припливу капіталу.

Присутність іноземного капіталу сприятиме притоку іноземних інвестицій в України та може бути одним із важливих чинників росту економіки країни, її стабілізації в умовах фінансової кризи.

Іноземні банки також можуть стати важливим джерелом довгострокового фінансування капіталомістких проектів та забезпечення підприємств необхідними фінансовими ресурсами. Вони відкривають великі джерела акціонерного капіталу для внутрішніх фінансових систем, особливо на підтримку посткризових зусиль з проведення рекапіталізації.

• 2. Впровадження міжнародного досвіду ведення банківської справи та здійснення міжнародних фінансових операцій. Прискорення впровадження новітніх банківських технологій. Поліпшення організаційного і фінансового менеджменту банків, якості обслуговування клієнтів.
• 3. Підвищення конкуренції на ринку банківських послуг та здешевлення їхньої вартості. Поліпшення умов обслуговування для клієнтів банків та ефективності функціонування всієї національної банківської системи.

Іноземні банки відчутно впливають на конкуренцію, яка насамперед вигідна позичальникам, оскільки вони мають можливість залучати дешеві ресурси для кредитування. У країн з високим проникненням іноземних банків підприємства мають доступ до більш довгострокових кредитів за нижчими відсотками. Однак, деякі дослідження показують, що іноземні банки зазвичай концентрують свою діяльність у специфічній ринковій ніші, яка відображає їхні конкурентні переваги, і не завжди конкурують у широких секторах ринку. Зокрема, вони зосереджуються на специфічних сферах кредитування, значною мірою на кредитуванні корпоративних секторів і меншою мірою на кредитуванні приватних клієнтів.

4. Розвиток фінансових ринків та ринкової інфраструктури. Присутність іноземних банків призводить до збільшення обсягів операцій упровадження та розвитку нових видів фінансових послуг.

Іноземні банки доповнюють спектр банківських продуктів, які пропонуються вітчизняними банками, особливо для корпоративних клієнтів та іноземних інвесторів. Вони також сприяють запровадженню ринкових методів регулювання ринку та залученню досвіду управління банківською сферою.

• 5. Підвищення капіталізації вітчизняних банків, у тому числі шляхом поглинання невеликих банків. Консолідація банків, вихід із ринку економічно слабких учасників, що сприятиме підвищенню довіри вітчизняної банківської системи.
• 6. Сприяння міжнародної торгівлі та залучення до економіки країни потенційних інвесторів. Іноземні банки приносять із собою не тільки власні операції, а й частину своїх корпоративних клієнтів та зв'язки у сфері міжнародних торгових та валютних операцій.
• 7. Прихід іноземних банків може знизити доходи національних банків, що спонукатиме їх до зменшення витрат. Це, у свою чергу може підвищити ефективність банківської діяльності. Важливим чинником при цьому є кількість іноземних банків, які працюватимуть на ринку, а не їхня частка на ринку. Як свідчить досвід, іноземні банки більше впливають на конкурентоспроможність національного банківського середовища під час свого виходу на ринок, ніж тоді, коли вони займуть на ньому міцні позиції. Після того, як конкуренти витиснені з привабливих для них ніш, банки починають диктувати ринку свою умови.

А. Клаесенс, аналізуючи досвід 80 країн, зазначив, що присутність іноземних банків у країнах з перехідною економікою певним чином зменшує дохідність місцевих банків через зменшення їхньої маржі, але збільшує ефективність банківської системи країни в цілому. Однак, за результатами дослідження Світового банку, іноземні банки, виходячи на ринки країн, які розвиваються, не поспішають із впровадженням нових послуг та зниженням процентних ставок за кредитами. Основна їх мета – встановлення контролю за фінансовими потоками та платоспроможністю банківської системи, в яку інтегруються.

Серед негативних наслідків проникнення іноземного капіталу до банківської системи можна виділити:

1. Загроза захоплення іноземними банками банківського ринку України, загострення міжбанківської конкуренції та підвищення конкурентного тиску на вітчизняні банки, що може сприяти підвищенню фінансових ризиків і послабленню всієї банківської системи.

Крім того, банки, які не будуть спроможні впоратись із зростаючим конкурентним тиском, опиняться перед загрозою банкрутства, що може призвести до фінансової нестабільності.

2. Вибіркове обслуговування іноземними банками лише кращих клієнтів. Як правило, іноземні банки надають перевагу високоприбутковому корпоративному бізнесу, фінансуванню зовнішньоекономічних операцій, кредитуванню великих компаній та операціями з цінними паперами.

У той же час вони виявлять незначну зацікавленість у роботі з дрібними компаніями, особливо з тими, які не відповідають міжнародним стандартам бухгалтерського обліку. Також існують приклади, коли іноземні банки відмовлялися від "захоплених" ринків після зниження їхньої прибутковості, що приводило до погіршення економічної ситуації в країні.

3. Вірогідність посилення нестабільності на національних фінансових ринках через прихід іноземних банків, які не мають високих міжнародних рейтингів та достатній обсяг капіталу. Також існує ймовірність збільшення спекулятивних операцій й операцій, пов'язаних з відмиванням доходів, які отримані злочинним шляхом.

Присутність іноземних банків також може привести до відтоку частини капіталів за кордон, оскільки під час кризи у своїй чи приймаючій країні вони часто залишають ринок.

• 4. Ускладнення банківського нагляду за операціями банку з боку уповноважених державних органів управління та імовірність посилення іноземного контролю за банківською системою України, що може негативно позначитися на рівні її економічної безпеки.
• 5. Загострення соціальної напруги в країні. Як свідчить досвід, першочерговим кроком іноземних банків при купівлі великих системних банків країни є їхня реструктуризація та зниження витрат за рахунок звільнення частини працівників.
• 6. Підвищення вразливості банківського сектора України до коливань на світових фінансових ринках та у банківському секторі країни походження іноземного банку.
• 7. Стратегія іноземних банків може бути спрямована лише на спекулятивні операції без надання повного спектра банківських послуг. Саме така ситуація спостерігалася в Україні у другій половині 1990-х pp., коли основною метою приходу іноземних банків було інвестування в облігації внутрішньої державної позики.

Підсумовуючи, можна сказати, що участь іноземних банків у вітчизняній банківській системі є невід'ємною складовою сучасного етапу розвитку міжнародної банківської діяльності. Однак, необхідно зважати на можливий дестабілізуючий вплив неефективної структури потоків іноземного капіталу, можливу короткостроковість та цілі його присутності на ринку.

Належне регулювання доступу іноземного капіталу до банківської системи України важливе для мінімізації ризиків приходу іноземних банків з низьким інвестиційним рейтингом та, переважно, спекулятивними намірами. З одного боку, таке регулювання має спиратися на жорсткі вимоги до іноземних банків, а з іншого – занадто жорстке регулювання може привести до обмеження можливостей для економічного розвитку країни та її ізоляцію від загальносвітових процесів інтернаціоналізації банківської діяльності.

Регуляторні положення повинні гарантувати, що лише надійні банки матимуть можливість створювати в Україні закордонні підрозділи та брати участь у економічних процесах країни. Досягти цього можна за допомогою допуску лише тих банків, які відповідають мінімальним вимогам щодо власного капіталу, балансових активів та кредитного рейтингу. Іншою передумовою допуску має стати якість банківського нагляду в країні походження материнського банку. Дозвіл має надаватися банкам тих країн, нагляд у яких відповідає "Основним принципам ефективного нагляду", розробленими Базельським комітетом з банківського нагляду, та "Мінімальними стандартами" – інструкції щодо нагляду за діяльністю іноземних банківських установ. На наш погляд, з метою уникнення можливого деструктивного впливу міжнародних фінансових потоків на банківську систему України необхідно також тимчасово, на 3 – 5 років, обмежити частку іноземного капіталу в українській банківській системі на рівні 40 – 45% від капіталу всіх банків. Це дасть змогу вітчизняним банкам пристосуватися до нових економічних умов, наростити капітал та стати більш конкурентоспроможними.