Порівняльний аналіз присутності капіталу в банківських системах України, Росії та Білорусі

Комплексному аналізу іноземної присутності на вітчизняному ринку банківських послуг сприятиме порівняння умов і наслідків такої присутності у нашій країні, а також Росії і Білорусі, які, зважаючи на приблизно однакові стартові умови формування банківських систем, культурні традиції і ментальність населення, мають багато спільних рис. А починати такий аналіз доцільно з нормативно-правового забезпечення функціонування іноземного капіталу в національних банківських системах цих країн з огляду на їх склад, вимоги до банків з іноземним капіталом, наявність чи відсутність квот на іноземну участь, визначення іноземних банків, умови і порядок відкриття філій зарубіжних банків у зазначених країнах, а також регулювання їх діяльності. Крім того, специфіка діяльності банків з іноземним капіталом в Україні, Росії і Білорусі проявляється в характері їх присутності в національних банківських системах і, безумовно, – результативності їх функціонування. Особливий інтерес становить аналіз зовнішньої заборгованості вітчизняних банків. Проте в даній статті увагу зосереджено лише на прямих і портфельних інвестицій на ринках банківських послуг зазначених країн.

Статтею 4 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначено, що вітчизняна банківська система складається з національного банку України та інших банків, а також філій іноземних банків, які створені і діють на території нашої країни. В статті 2 Федерального закону "Про банки і банківську діяльність" зазначається, що банківську систему Російської Федерації становлять Банк Росії, кредитні організації, а також філії і представництва іноземних банків. Тобто філії іноземних банків в Україні й Росії де-юре (в нашій країні, щоправда, з певною відстрочкою набрання чинності) є невід'ємною частиною національних банківських систем.

Водночас Банківський кодекс Республіки Білорусь проголошує, що банківська система включає Національний банк та інші банки (таким чином, не виокремлюючи можливість присутності іноземних філій у національній банківській системі як "класу"). Згідно із зазначеним кодексом іноземний банк управі створювати на території Білорусі дочірні банки (банк) і в порядку, встановленому Національним банком, відкривати представництва, які не є юридичними особами, і дають на підставі положення, затвердженого банками, що їх створили. Представництво іноземного банку не має права здійснювати банківські операції та іншу діяльність, за винятком захисту і представництва інтересів іноземних банків, що їх створили, в тому числі надання консультаційних та (або) інформативних послуг.

У законодавстві України, Росії і Білорусі по-різному унормовано функціонування іноземних банків. Українські й російські законодавці унормовують саме поняття "іноземний банк", тоді як білоруські – не вдаються до такого тлумачення. Так, в Україні банком з іноземним капіталом визнається банк, у якому частка капіталу, що належить хоча б одному іноземному інвестору, становить не менше 10 відсотків. Натомість у Росії іноземним вважається банк, визнаний таким відповідно до законодавства іноземної держави, на території якої він зареєстрований.

Вимоги до банків з іноземним капіталом.

Згідно із чинним законодавством нашої країни для відкриття дочірнього іноземного банку слід інвестувати 10 млн. євро – мінімальну суму, необхідну для відкриття банку на Україні.

В Росії у 2001 році встановлено єдиний розмір – 5 млн. євро мінімального статутного капіталу для створювання банків зі стовідсотковим національним капіталом і з іноземними інвестиціями, включаючи стовідсоткові дочірні кредитні організації іноземних банків. Знято й інші кількісні обмеження, зокрема, щодо іноземної участі в персоналі та керівних органах кредитних організацій із іноземними інвестиціями. Так, скасовано обмеження щодо 75 % чисельності працівників – громадян РФ, а також обмеження щодо чисельності іноземних громадян у колегіальному виконавчому органі кредитної організації, якщо особа, котра виконує функції одноосібного виконавчого органу, є іноземним громадянином чи особою без громадянства (раніше – 50%).

У Банківському кодексі Білорусі прямо не визначено вимоги щодо розміру статутного капіталу банків з іноземним капіталом. Водночас в Інструкції "Про нормативи безпечного функціонування для банків і небанківських організацій", затвердженій постановою Правління Національного банку Білорусі від 28.09.2006 р. №137, зазначено, що мінімальний розмір статутного фонду для створюваного (реорганізованого) банку встановлюється в білоруських рублях у сумі, еквівалентній 5 млн. євро.

Квотування присутності іноземного капіталу. Українським законодавством непередбачено квотування присутності іноземного капіталу у вітчизняній банківській системі, нині не має квоти на участь іноземців у капіталі й російських банків (до 1996 року вона дорівнювала 12 %). Хоча в законі про банківську діяльність є "спляче" посилання, що розмір (квота) участі іноземного капіталу в банківській системі РФ встановлюється федеральним законом за пропозицією уряду, погодженою з Банком Росії. Ця квота розраховується як відношення сумарного капіталу, що належить нерезидентам у статутних капіталах кредитних організацій з іноземними інвестиціями, і капіталу філій іноземних банків до сукупного статутного капіталу кредитного організацій, зареєстрованих на території країни.

Банк Росії припиняє видачу ліцензій на здійснення банківських операцій банкам з іноземними інвестиціями, філіями іноземних банків при досягненні встановленої квоти. Він має право заборонити збільшення статутного капіталу кредитної організації за рахунок коштів нерезидентів і на відчуження акцій (часток) на користь нерезидентів, якщо перевищено квоту участі іноземного капіталу в банківській системі Російської Федерації.

Формально договір про вступ Росії до СОТ обмежує частку іноземного капіталу в національній банківській системі (50%). Однак експерти стверджують, що це обмеження легко подолати, оскільки "відраховуватися" 50 – відсоткова квота буде з моменту офіційного вступу Росії до СОТ з нуля – тобто без урахування того, що іноземні банки і банки з іноземним капіталом уже нині займають на російському ринку 15,9%. Отже, мова йтиме не про 50 %, а принаймні про 65,9%. Плюс до цього при розрахунку 50 – відсоткової квоти не враховуватиметься частка, придбана іноземними інвесторами в процесі роздержавлення російських банків. На практиці це означає, що акції, придбані іноземцями при розміщенні додаткових емісій Сбербанку чи при проведенні ІРО Внешторгбанку враховуватимуться окремо. А отже, йдеться вже про реально значно більшу фактичну участь іноземного капіталу в банківській системі РФ.

На нараді у президента Білорусі з питань розвитку банківського сектору в липні 2006 року було заявлено про прийняття низки принципових рішень стосовно деяких аспектів його функціонування, зокрема – про скасування законодавчої норми, що обмежувала участь іноземного капіталу в білоруській банківській системі на рівні 25 %. Проте у статті 90 нової редакції Банківського кодексу, яка набула чинності з жовтня минулого року, зберігається право національного банку за погодженням із президентом держави на встановлення квоти участі іноземного капіталу в білоруській банківській системі, а норма про його двадцятип'ятивідсоткове обмеження продовжує діяти. Зазначена квота розраховується як відношення сумарного капіталу, який належить нерезидентам у статутних фондах банків з іноземними інвестиціями, і статутного фонду дочірніх установ іноземних банків (нагадаємо, що в Росії – ще й філій) до сукупного статутного фонду банків, зареєстрованих на території республіки Білорусь.

Національний банк припиняє державну реєстрацію банків з іноземними інвестиціями і дочірніх банків іноземних банків при досягненні встановленого розміру (квоти) участі зарубіжного капіталу в банківській системі Білорусі. Мало того, банк з іноземними інвестиціями зобов'язаний на підставі заяви попередньо одержати дозвіл Національного банку на збільшення статутного фонду банку за рахунок коштів нерезидентів, відчуження акцій на користь нерезидентів. Реально на даний момент 25 – відсоткова квота не є обмеженням для залучення іноземного капіталу, оскільки його питома вага в банківській системі Білорусі становить близько 8%.

Певні відмінності вбачаються і в умовах відкриття філій та представництв іноземних банків в Україні та Росії на територіях цих країн (табл. 5.5.). В Україні та Росії різниться також порядок акредитації (реєстрації) філій іноземних банків (табл. 5.6.).

До речі СОТівськими документами прямо не передбачено обов'язковий доступ філій іноземних банків на ринок банківських послуг країни – члена цієї організації. Так у пункті "d" статті ХХVIIІ ГАТС ("Визначення") термін "комерційна присутність" трактується як будь-який вид діяльності чи господарського утворення шляхом "заснування, придбання чи наявності філії або представництва". Це означає, що ГАТС не зобов'язує країни – члени СОТ однозначно забезпечувати комерційну присутність двома зазначеними способами одночасно. Тому не всі країни – члени СОТ взяли на себе зобов'язання допуску іноземних постачальників банківських послуг у формі філій, створивши таким чином певний прецедент. Серед них, зокрема, Колумбія, Коста – Ріка, домініканська Республіка, Гондурас, які вступили до СОТ у 1995 році.

Діяльність представництв іноземних банків, що діють на території України, якщо інше не встановлено міжнародними договорами (угодами), згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, регламентується Законом

"Про банки і банківську діяльність". Діяльність філій іноземних банків повинна відповідати вимогам, установленим цим законом та нормативно-правовими актами НБУ. Національний банк регулює діяльність і встановлює економічні нормативи для філій іноземних банків відповідно до вимог законодавства України. Діяльність та оподаткування філії іноземного банку здійснюється відповідно до законодавства України, яке застосовується до банків України. НБУ має право вводити тимчасову адміністрацію та ініціювати процедуру ліквідації філії іноземного банку в порядку, передбаченому законодавством України.

Таблиця 5.5.

Порядок відкриття філій і представництв іноземних банків в Україні і Росії

Таблиця 5.6.

Порядок акредитації (реєстрації) філій іноземних банків в Україні та Росії

Банк Росії запровадив новий порядок одержання дозволу на придбання акцій банків РФ. Тепер бажаючі придбати акції банку – одна фізична особа, група осіб або організація, резиденти чи іноземці – повинні дотримуватися однакових правил. Для того, щоб придбати частку в російському банку, що перевищує 20%, потенційний покупець має заручитися попередньою згодою Банку Росії, подавши клопотання та необхідні документи. Наприкінці грудня 2006 року поправки до законів "Про Центральний банк і РФ" і "Про банки і банківську діяльність" формально спростили для іноземців порядок купівлі часток у російських банках. Так, було скасовано необхідність одержання попереднього дозволу банку Росії банками, що бажають збільшити свій статутний капітал за рахунок грошей іноземців. Те ж стосувалося й акціонерів банків, які бажали продати свої акції іноземцям. Поправки скасували це правило, урівнявши в правах резидентів і нерезидентів, проте одночасно було знижено мінімальний поріг "бездоглядних" угод. Якщо до набуття чинності поправок повідомити Центробанк про угоду потрібно було в разі купівлі не менше 5% акцій, то тепер цей поріг становить лише 1%. Щоправда, інша очікувана поправка – стосовно зниження до 10% мінімальної частки, купуючи яку, покупець повинен одержати від ЦБ дозвіл, – прийнята не була. Поріг залишився колишнім – 20%.

У Білорусі Національний банк управі встановлювати для банків з іноземними інвестиціями і дочірніх банків іноземних банків обмеження щодо здійснення банківських операцій, якщо у відповідних іноземних державах застосовуються аналогічні обмеження стосовно діяльності банків з інвестиціями громадян Республіки Білорусь і (або) юридичних осіб цієї країни.

Присутність іноземного капіталу в банківських системах.

Україна.

Приходу іноземців на український ринок банківських послуг сприяють непередбачувано високі темпи зростання попиту на банківські послуги, низька конкуренція, слабкість національних банків, високі темпи інфляції, внаслідок чого останнім важко залучити дешеві ресурси. Та й самим українським банкам вочевидь потрібна свіжа кров у складі акціонерів – присутність у їх числі респектабельних інституційних фондів підвищить як цивілізованість і ефективність української банківської системи, так і ступень її залученості у глобальне фінансове поле.

На третьому українському інвестиційному форумі "Політика процвітання", організованому російським Альфа-банком, учасники форуму визнали банківський сектор інвестиційно найпривабливішою галуззю. Начальник відділу випуску фінансових інструментів Укрсоцбанку Ерік Найман пояснив підвищену цікавість іноземних банків до України бідністю українських громадян – населення багатших країн такої гострої потреби в кредитах не має.

При цьому політика іноземних інвесторів визначається їх стратегією. Скажімо, стратегією Райффайзенбанку передбачається завоювання що найменше 10% ринків східноєвропейських країн чи входження в число п'яти найбільших гравців на національних ринках банківських послуг. І Україна тут не виняток. Збільшити свою частку на ринку до 10% до кінця 2009 року – також у планах іноземних інвесторів Укрсиббанку. Президент-голова правління Внешторгбанку Андрій Костін заявив, що створення на базі його дочірнього банку в нашій країні і банку "Мрія" об'єднаного банку дасть змогу останньому за кілька років увійти до числа п'яти найбільших банків України. Згідно з планом стратегічного розвитку до 2010 року Індекс-банк, придбаний Credit Agricole S. А. Group, має потрапити до десятка найбільших банків України, довівши активи до 2 млрд, євро, кількість відділень – до п'ятисот, а клієнтів – до 800 тисяч.

На думку глави BNP Paribas в Україні Домініка Меню, нині існує лише одна стратегія розвитку банківського бізнесу – вихід на нові ринки роздрібного кредитування. А Україна – одна з останніх країн у Європі, де ще можна розвивати бізнес. У решті європейських країн 70-90% ринків уже зайняті великими банківськими групами. При купівлі невеликих банків головна мета покупців полягає в одержанні банківської ліцензії. На думку російських банкірів, такі угоди оцінюються в суму не більше 1-2 млн. американських доларів.

На вітчизняному ринку присутні майже всі великі європейські фінансові групи. Свій інтерес до України "матеріалізували" угорський OTP Bank (придбавши Райффайзенбанк-Україна), французький BNP Paribas (Укрсиббанк), шведський SEB (банк "Ажіо"), голландський TBIF FinansistalServices Group NV (ВАБанк), російські "Ренесанс-капітал" (банк "Лідер"), Банк Москви, Банк НРБ і Внешторгбанк (відкрили дочірні банки, а ВТБ до того купив банк "Мрія") тощо. Водночас, так логічно не завершеною залишилася угода щодо придбання італійським Banka Intesa Укрсоцбанку. практичний інтерес до вітчизняних банків виявили також австрійський Erste Bank (банк "Престиж"), чеська PPF Group (Агро банк, Приватінвестбанк), грецький EFG Eurobank Ergasias ("Універсальний"), "Руський стандарт" (АІС-банк).Французька фінансова група Credit Agricole, яка вже володіє Каліон банком Україна придбала Індекс-банк.

Питома вага іноземного капіталу на вітчизняному банківському ринку вимірюється часткою банків з іноземним капіталом у загальній кількості банків в Україні, а також участю в активах, кредитних вкладеннях, депозитах. Усе це – безе урахування транскордонних операцій, завдяки яким реальна частка іноземних банків, скажімо, на ринку кредитування корпоративних клієнтів значно зростає.

Однак слід зауважити, що офіційні дані не завжди відображають реальну картину присутності іноземного капіталу. Відповідно до вимог статті 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банком з іноземним капіталом вважається банк, у якому частка капіталу, що належить принаймні одному нерезиденту, перевищує 10%. Якщо ж засновниками є кілька іноземних фізичних чи юридичних осіб, кожна з яких окремо володіє часткою, меншою ніж 10%, такий банк такий банк не вважається іноземним, хоча сумарна частка іноземних власників вища за "критичну". Крім того, банк, засновником якого є юридичні особи, зареєстровані іноземцями в Україні, також вважається вітчизняним, за оцінками експертів, реально іноземному капіталу, виходячи із становища його власників, належить значно більша за офіційну частка сукупного капіталу банків України.

На початок 2007 року в Україні діяло 35 банків з іноземним капіталом, у тому числі 13 – зі стовідсотковим іноземним капіталом. Та за січень – травень поточного року їх кількість зросла відповідно до 40 і 18. Серед них – здебільшого банки з австрійським, російським, французьким, голландським, американським, угорським, турецьким, німецьким, шведським, британським капіталом. Тобто нині в Україні кожен п'ятий банк – з іноземним капіталом, кожен одинадцятий – зі стовідсотковим іноземним капіталом.

Частка ж у статутному капіталі – це один з основних показників для оцінки ступеня впливу іноземців: він свідчить про їх замученість у стратегічні рішення. По суті, це величина прямих іноземних інвестицій у банківський сектор. Тому за зростанням частки в статутному капіталі має відбуватися зростання і за рештою основних показників. Проте, на жаль, частка іноземців у статутному капіталі – єдиний показник, що публікує НБУ, інформуючи про позиції нерезидентів на ринку, оцінити ж їх роль у сегментах кредитування, депозитів, у загальному обсязі активів і власних коштів та інших аспектах функціонування вітчизняної банківської системи офіційна статистика не дає змоги.

Якщо в 2000-2006 pp. кількість банків, мають ліцензію НБУ, збільшилася на 12,3%, то банків з іноземним капіталом – на 12,9%, тобто ці змінні характеризуються приблизно однаковими темпами зростання. Водночас кількість банків зі стовідсотковим іноземним капіталом в Україні за даний період майже подвоїлася. При цьому статутний капітал діючих у країні банків збільшився в 7,2 рази, а банків з іноземним капіталом – у 13,8 рази.

На початок 2007 року один діючий у нашій країні банк у середньому мав статутний капітал розміром 155 млн. грн., тоді як один банк з іноземною участю – 286,4 млн. грн., а зі стовідсотковим іноземним капіталом – 157,3 млн. грн. Частка іноземного капіталу в статутному капіталі діючих банків за аналізований період більш як подвоїлася.

Аналіз 13 угод щодо купівлі вітчизняних банків іноземними інвесторами, укладених у 2004 -2006 pp., свідчить середньозважений коефіцієнт капіталізації [(Price/Book Value (ринкова капіталізація банку/власний капітал)] українських банків становить близько 4,13 щодо їх балансового капіталу. Так, банк "Універсальний" продано за співвідношення Price/Book Value 2,5; Агро банк-2- 2,5; "Престиж" – 1,18; "Мрія" – 1,16; АІС-банк – 1,15 – 1,25; "Аваль" -3,1; Укрсиббанк – 3,4; Індекс-банк – 5,5; Райффайзенбанк Україна – 5,9. Укрсоцбанк мали продати за коефіцієнтом 5,2 (проте угода так і не була реалізована).

Якщо ж відкинути нетипові угоди (дуже завищені й надто занижені коефіцієнти капіталізації), то скориговане значення середньозваженого коефіцієнта капіталізації для українських банків становитиме близько 3,89 від балансового капіталу. При цьому, на думку експертів, незважаючи на високе значення коефіцієнта капіталізації українських банків порівняно з аналогічними показниками банків країн – членів ЄС, найбільші західні й російські фінансові корпорації активно вкладають інвестиції в український банківський бізнес9. Це зумовлено насамперед значним потенціалом його зростання з огляду на суттєве відставання відношення загального обсягу активів українських банків щодо ВВП порівняно із західноєвропейськими країнами.

У 2007 році на український ринок вийшов найбільший не лише в Казахстані, а й у всій Центральній Азії (активи на 1 січня 2007 року становили 19,2 млрд, доларів США) Казкомерцбанк, якій має намір придбати середній вітчизняний банк для роботи на корпоративному і роздрібному кредитному ринку. Згідно із чинними нормативами для інвестицій за рубіж казахстанські банки мають резервувати 150% суми. Якщо ж кредитування нерезидентів відбувається через дочірній банк, резервувати потрібно вже 100%. Крім того, казахстанські банки одержали змогу "накачувати" капіталом свої дочірні банки без ліцензії на вивезення капіталу. Для них на зовнішніх ринках приоритетним є відносини з корпоративними клієнтами, тому купівля великих роздрібних банків за рубежем їх не приваблює.

До українського фінансового ринку пильно придивляються також Банк Грузії та два ізраїльські банки – Bank Hapoalim і Bank Leumi Le – Israel.

У 2005 році відкрилися два представництва іноземних банків: BNP Paribas (Франція) і Дойчебанку (Німеччина), а в 2006 році – турецького Finansbank, російського "Сатурн", шведського Swedbank. Про намір відкрити представництво в Україні оголосив Іранський банк розвитку експорту. Слід сказати, що відкриття представництва часто передує створенню дочірньої банківської структури.

Перший російський банк з іноземними інвестиціями – Міжнародний московський банк – на території Росії був створений ще за часів СРСР у 1989 році. Крім Внєшекономбанку СРСР і Сбербанку СРСР, у його капіталі взяли участь (рівними частками) італійський, німецький, австрійський, французький і фінський банки. Надалі найбільшу зацікавленість у створенні в Росії дочірніх структур виявляли банки країн, клієнти яких мали тут бізнес.

На 1 липня 2007 року, за даними Банку Росії, в країні ліцензію на здійснення банківських операцій мали 180 кредитних організацій за участі нерезидентів, 154 із них, або 85,6% від їх загальної кількості, діють як акціонерні товариства у тому числі 57, або 31,7%, є закритими акціонерними товариствами, а 26, або 14,4%, – товариствами з обмеженою відповідальністю. Вже сьогодні на фінансовому ринку РФ працюють практично всі найбільші іноземні банки. їх капітал задіяний у структурі кожного дев'ятого російського банку. 99 кредитних організацій за участі нерезидентів (55% від їх загальної кількості) здійснюють банківську діяльність на підставі генеральної ліцензії, 79 (43,9%) мають ліцензію на здійснення банківських операцій у рублях та іноземній валюті, 2 (1,1%) – ліцензію на здійснення банківських операцій тільки у рублях, 156 (86,7%) – ліцензію на залучення у вклади грошових коштів фізичних осіб, 59 кредитних організацій (32,8%) – ліцензію на залучення у вклади і розміщення дорогоцінних металів.

Діючи кредитні організації за участі нерезидентів розташовані у 38 регіонах РФ, в тому числі 109 із них (60,6% від загальної кількості) знаходяться в Москві, 15 – у Санки-Петербурзі, по 4 – в Тюменській області і Удмуртській Республіці, по 3 – в Челябінській і Свердловській областях, по 2 – в Астраханській, Омській, Оренбурзькій, Самарській, Ярославській областях. У 23 суб'єктах РФ діє по одній кредитній організації за участі нерезидентів.

Крім того, 18 банків зі стовідсотковою участю нерезидентів мають на території Росії 140 філій. Причому за 2006 рік кількість таких філій збільшилася на 61, в тому числі за рахунок 45 філій ВАТ "Імпекс – банк", що став банком зі стовідсотковою участю нерезидентів, а також відкриття 5 філій ЗАТ "Райффайзенбанк Австрія", 5 філій ЗАТ "БСЖВ", 2 філій ЗАТ "ММБ", 2 філій ВАТ "Хансабанк", 2 філій ЗАТ КБ "Сітібанк".

Сукупний незареєстрований статутний капітал усіх діючих кредитних організацій становив на 1 січня 2007 року 566,5 млрд. руб. і за рік збільшився на 122,1 млрд. руб. (на 27,5%).

Загальна сума інвестицій нерезидентів у статутні капітали діючих кредитних організацій становить 90 млрд. руб. За 2006 вона збільшилася на 40,5 млрд, руб., або на 81,8%, за рахунок реєстрації трьох нових кредитних організацій зі стовідсотковою участю нерезидентів у статутному капіталі (ТОВ "Америкен експрес-банк", ТОВ "Ю Бі Ее банк", ЗАТ "Банк оф Токіо-Міцубісі ЮФДжей (Євразія)"), збільшення діючими кредитними організаціями статутного капіталу за рахунок коштів нерезидентів і відчуження учасниками (акціонерами) цих організацій часток (акцій) статутного капіталу на користь нерезидентів. Загалом за 2006 рік частка нерезидентів у статутному капіталі збільшилася у 54 кредитних організаціях.

Отже, за рік зростання інвестицій нерезидентів у статутні капітали діючих кредитних організацій (81,8 %) випереджало зростання їх сукупного зареєстрованого статутного капіталу (27,5 %), внаслідок чого частка нерезидентів у сукупному капіталі всіх кредитних організацій на 1 січня 2007 року збільшилася і становила 15,9% порівняно з 11,15% на 1 січня 2006 року. Водночас у чотирьох кредитних організаціях на рішення, що приймаються учасниками-нерезидентами, суттєво впливають резиденти РФ. Загальна сума участі нерезидентів у статутних капіталах діючих кредитних організацій на 1 січня 2007 року без урахування нерезидентів, що знаходяться під суттєвим впливом резидентів Росії, сягнула 84,2 млрд, рублів. Частка нерезидентів у сукупному капіталі кредитних організацій без урахування нерезидентів, на яких суттєво впливають резиденти РФ, становить 14,86%.

У 52 кредитних організаціях (51 банку й одній небанківській кредитній організацій (які становлять 34% діючих кредитних організацій за участі нерезидентів) статутний капітал на 100% сформовано за рахунок коштів нерезидентів. Кількість таких банків за минулий рік збільшилася на 11. Загальна сума інвестицій нерезидентів у статутні капітали кредитних організацій цієї групи на 1 січня 2007 року становила 59,7 млрд, рублів. За рік вона збільшилася на 18,8 млрд, рублів, або на 45,9%, в тому числі на рахунок реєстрації нових кредитних організацій (ТОВ "Америкен експрес-банк", ТОВ "Ю Бі Ес банк", ЗАТ "Банк оф Токіо-Міцубісі ЮФДжей (Євразія)"), внаслідок відчуження учасниками (акціонерами) – резидентами часток (акцій), що їм належать, на користь нерезидентів (ЗАТ "Профібанк", ВАТ "Петроенергобанк", ВАТ "Імпекс – банк", ТОВ КБ "Об'єднаний банк розвитку", ТОВ "Інвестиційний банк "Веста"), а також КБ "Укрсиббанк", ТОВ "НКО "Вестерн Юніон ДП Схід" і ВАТ "Норвик-баню> із групи банків із часткою участі нерезидентів від 50 до 100% у групу кредитних організацій зі стовідсотковою участю нерезидентів у статутному капіталі. В одній кредитній організації зі стовідсотковою участю нерезидентів у статутному капіталі на рішення, що нею приймаються, суттєво впливають резиденти РФ.

У 13 кредитних організаціях (8,5% від їх загальної кількості) частка нерезидентів у сукупному капіталі сягнула від 50 до 100%. Загальна сума інвестицій нерезидентів у статутні капітали діючих кредитних організацій цієї групи на 1 січня 2007 становила 14,8 млрд, рублів. За рік вона зросла на 13,2 млрд, рублів за рахунок збільшення діючими кредитними організаціями (ВАТ КБ "Іваново", ВАТ АКБ "Хлібний", ВАТ "Меткомбанк", ВАТ "Банк" Зеніт", ВАТ АКБ "Росбанк") статутного капіталу за рахунок коштів нерезидентів, а також у результаті відчуження акціонерами ВАТ "Банк СКТ", ВАТ "ДнБ HOP Мончебанк" і ОАО АКБ "Урал ФД" акцій, що належали їм, на користь нерезидентів. У трьох кредитних організаціях цієї групи цієї групи на рішення, що приймаються учасниками – нерезидентами, суттєво впливають резиденти РФ.

За експертними оцінками завдяки входженню в РФ іноземців зростають активи російських банків, з'являються нові технології (саме вони, наприклад, були піонерами у сфері кредитування малого бізнесу), підвищується корпоративна культура. І якщо в перші роки їх роботи іноземний капітал спрямовувався в основному на міжбанківське кредитування, то тепер він активно "пішов у народ" – упроваджує програми споживчих кредитів, відкриває філії в регіонах. За прогнозами, найближчим часом ця тенденція розвиватиметься значною мірою внаслідок злиття з дрібними банками РФ.

Торік іноземці активно скуповували російські банки в середньому за ціною, що дорівнювала трьом капіталам. Російські інвестори купували те, що не впало в око іноземцям, в середньому за ціною 1,8 капіталу. Найвищу оцінку одержали іпотечні банки – їх продавали за 5-6 капіталів.

З початку 1990 – х pp. на території РФ поряд із дочірніми кредитними організаціями створювалися філії іноземних банків. Серед перших відкрито філію банку Австрії; потім його приклад наслідували банки колишнього СРСР. Проте філії іноземних банків не знайшли своєї ніші на ринку банківських послуг і згодом були перетворені в дочірні структури.

Іноземний капітал присутній у статутних фондах 26 із 31 діючого білоруського фонду. Його питома вага в загальному обсязі капіталу цих 26 банків становить 58%. У цілому частка іноземних інвестицій у сукупному статутному капіталі банків Білорусі на 1 січня 2007 року дорівнювала 7,84%, в тому числі російських – 2,41%. В статутних фондах білоруських банків бере участь також капітал зі Швейцарії, Австрії, США, Ірландії, країн Британської співдружності, Кіпру, Латвії, Литви, Казахстану, Гонконгу, Лівії та інших країн (загалом приблизно 40 країн). У країні функціонує дев'ять банків зі стовідсотковим іноземним капіталом.

На території Білорусі знаходяться 11 представництв іноземних банків, з них латвійських і російських – по 3, по одному – німецьких, польських, литовських, казахстанських, а також представництво Міждержавного банку.

Національний банк Білорусі веде переговори з рядом зарубіжних банків стосовно продажу належних йому пакетів акцій білоруських банків (ВАТ "Білзовнішекономбанк", ВАТ "Паритет банк" і ЗАТ "Банк міжнародної торгівлі та інвестицій"). Інвестиційні пропозиції з боку зарубіжних фінансових інститутів розглядають інші банки країни. Згідно з концепцією розвитку банківської системи Білорусі до 2010 року контрольний пакет чотирьох найбільших білоруських банків збережеться у державі.

Доводиться констатувати, що очікуваного посилення цінової конкуренції внаслідок доволі суттєвого припливу іноземного капіталу (який асоціюється з дешевими і довгими грошима) у вітчизняну банківську систему не сталося. Це зумовлено кількома причинами. По-перше, іноземні фінансові групи поки що не знижують відсоткові кредитні ставки, оскільки їм не має сенсу знижувати власні прибутки, якщо в Україні все ще можна кредитувати під 12-13% річних у валюті. По-друге, купуючи банки з високими коефіцієнтами, нові акціонери бажають "відбити" покупку. А відтак про демпінг не йдеться. Навпаки, вони працюють заринковими ставками і конкурують за рахунок цікавішого продуктового ряду, зручності обслуговування, технологічних нововведень тощо, а не за рахунок зниження ставки. По-третє, на гривневому сегменті ринку банківських послуг національну грошову одиницю можна отримати двома способами: 1) продати валюту на міжбанку й увійти в коротку валютну позицію, яка жорстко регламентована нормативами НБУ (не більше 10% регулятивного капіталу банку), 2) залучити депозитні вклади (це можливо за умови, що банк пропонуватиме середньоринкові відсоткові ставки. Щоправда, для західної "доньки" можлива невелика знижка, позаяк банк можуть вважати надійнішим).

Російська банківська статистика дає змогу аналізувати динаміку основних показників функціонування кредитних організацій з іноземною участю завдяки обрахуванням Банком Росії співвідношення окремих показників останніх і показників усіх діючих кредитних організацій. При цьому виокремлюють кредитні організації з іноземною участю в статутному капіталі понад 50%, в тому числі – зі стовідсотковою іноземною участю.

Так на початок 2007 року восьма частина загального обсягу активів і власних коштів кредитних організацій припадає на кредитні організації з іноземною участю в статутному капіталі понад 50% і одинадцята (десята) – на кредитні організації зі 100 відсотковою іноземною участю. Відповідно зазначені кредитні установи надали десяту (дванадцяту) частину загального обсягу кредитів та інших розміщених коштів нефінансовим організаціям, включаючи юридичних осіб-нерезидентів; восьму (одинадцяту) частину коштів, залучених від підприємств та організацій. Дещо скромнішими є успіхи кредитних організацій з іноземною участю в залученні коштів на рахунки фізичних осіб: за цією позицією на кредитні організації з іноземною участю припадає відповідно кожний шістнадцятий (двадцять п'ятий) рубль.

Зауважимо, що в 2002 – 2006 pp. відбулося зростання частки кредитних організацій з іноземною участю в загальному обсязі активів; власних коштів; кореспондентських коштах у банках-нерезидентах; кредитах та інших розміщених коштах, наданих не фінансовим організаціям, включаючи юридичних осіб-нерезидентів; коштів на рахунки фізичних і юридичних осіб. Єдина позиція, за якою відбулося зменшення частки кредитних організацій з іноземною участю в статутному капіталі понад 50% – це кредити, депозити та інші розміщені кошти, надані банкам.

Здійснений аналіз дає змогу зробити певні узагальнення. Якщо згідно з чинним законодавством до складу національних банківських систем України і Росії входять філії іноземних банків, то в Білорусі – ні. Українське і російське законодавства хоча й по-різному, але внормовують визначення поняття "іноземний банк", тоді як білоруське не містить такої норми.

Якщо в Росії і Білорусі мінімальним розміром статутного капіталу створюваних банків незалежно від їх "національності" є 5 млн. євро, то в Україні – 10 млн. євро. Причому цей розмір в Україні та Росії встановлено законодавчо, а в Білорусі – на підзаконному рівні.

В Україні й Росії немає законодавчого квотування присутності іноземного капіталу в національній банківській системі, хоча в РФ (у рамках домовленостей країни щодо вступу до СОТ) і Білорусі (на підзаконному рівні) встановлено відповідні квоти в розмірі відповідно 50 і 25%. Причому в Росії така квота визначається з нуля з моменту вступу країни до СОТ.

Унаслідок зазначеного вище особливого підходу до функціонування філій іноземних банків у Білорусі, порядок їх відкриття в цій країні не унормовано. Українське ж законодавство порівняно з російським містить чіткішій і деталізованіший порядок відкриття й акредитації (реєстрації) філій іноземних банків.

Українське законодавство для іноземних банків передбачає, власне, національний режим щодо функціонування, регулювання й організації нагляду за їх діяльністю; в Росії останнім часом значно лібералізовано порядок придбання іноземцями часток у російських банках; у Білорусі Національному банку надано право встановлювати для банків з іноземним капіталом і дочірніх банків певні обмеження.

Сьогодні в Україні кожен п'ятий банк – з іноземним капіталом, кожен одинадцятий – зі стовідсотковим іноземним капіталом. Іноземний капітал присутній у кожному дев'ятому російському банку, кожен двадцять третій банк у країні – зі стовідсотковим іноземним капіталом. У Білорусі 9 із 10 банків мають іноземний капітал, а кожен третій є дочірньою структурою іноземного банку. Найбільша питома вага іноземної участі в сукупному статутному капіталі національних банківських систем спостерігається в Україні – 27,6%, тоді як у Росії – 21,3%, Білорусі – 7,8%.

Специфіка українського, російського і білоруського ринків банківських послуг полягає в тому, що це ринки банків, чиї акції не обертаються (за невеликим винятком) на ринку цінних паперів. Коли ринку немає, необхідно знайти інші механізми оцінки. За точку відліку в даному випадку приймається розмір капіталу банку, виставленого на продаж. Західні фахівці виділяють кілька основних чинників, що впливають на остаточну суму угоди. Серед них – "особа" покупця; оцінка ризику; ліквідність пакета, що придбавається; перспективи зростання бізнесу банку; розмір пакета, що придбавається; якість корпоративного управління; репутація власників і топ-менеджменту банку; якість банківського нагляду, достовірність результатів його роботи.

Зазначимо, що іноземні інвестори в своїй діяльності керуються різними мотивами. Скажімо, взаємопроникнення на національні ринки України і Росії банків цих країн зумовлене тим, що саме вони найкраще можуть розпорядитися клієнтурою банку, який купується. У ситуації, коли західний банк купує український чи російський банки, він змушений з огляду на жорсткі корпоративні вимоги до якості позичальників і практики ведення бізнесу відмовитися (якщо не позбутися повністю) від більшості клієнтів, ризики яких не дають їм змоги пройти кредитні комітети. При цьому необхідно кардинально реформувати менеджмент банку, з відходом якого неминуче піде ще одна вагома частина клієнтури. Коли ж український банк купує російський (чи навпаки), він може максимально зберегти існуючий бізнес завдяки гнучкішій позиції стосовно ризиків. При цьому гнучкість і збереження спадкоємності є особливими конкурентними перевагами для таких банків, оскільки вони в змозі задовольнити багато "специфічних" запитів і потреб української та російської клієнтури, які ніколи не будуть сприйняті банками економічно розвинутих країн.

До купівлі невеликих пакетів акції, попри відсутність практичної можливості впливати на управління банком, іноземні інвестори вдаються насамперед зі спекулятивними цілями: українські банки досі недооцінені на фондовому ринку. Це починають розуміти як внутрішні оператори фондового ринку, так і зовнішні. Приміром, вартість акцій Райффайзен Банк Аваль, які колись продавалися по 11 – 12 коп., нині зросли в ціні у 8 – 9 разів.

Серед мотивів відкриття в Україні, Росії і Білорусі дочірніх банків іноземні фахівці вважають перспективність і високу дохідність банківського ринку; відсутність у цих країнах банків деяких держав, з якими є зовнішньо – економічні відносини.

Мотивами іноземних інвесторів починати в Україні справу з нуля є бажання бути впевненими, що банк абсолютно "чистий" (іноземцям дуже складно перевірити, чи все "чисто" в місцевому банку, тому вони надають перевагу відкриттю власного банку); думка материнської компанії, що вартість навіть невеликого українського банку завелика; у банків з великою філійною мережею, які працюють за застарілими принципами управління, внаслідок громіздкої структури (регіональна дирекція – філія – відділення) регіональні підрозділи на певному етапі можуть просто війти з-під контролю центру і почати жити своїм життям (у працівників банків з'являються певні спокуси – це людський чинник якого не уникнути). Деякі речі не доносяться "нагору" – вони можуть бути проблемними, але з тієї чи іншої причини (через острах, корупцію, особисту зацікавленість тощо) така інформація з місць не надходить. Саме тому деякі іноземні інвестори і прагнуть створити "чистий" і зрозумілий банк без будь яких потрійних балансів, зі структурою, процедурами, технологічними картами і персоналом, необхідним його засновникам.

Бажання ж іноземних інвесторів купити в Україні готовий банк мотивується браком часу (створення банку з нуля у нас потребує близько двох років. Лише для його реєстрації необхідно залучитися згодою Антимонопольного комітету, потім надати документи до НБУ й отримати від нього попередній дозвіл, пройти процес реєстрації, отримати ліцензію, зареєструвати емісію акцій у ДКЦПФР. І лише після проходження всіх цих процедур можна планувати роботу всередині банку); високою надійністю банківського бізнесу в Україні (розмір прибутку і доходів не зазнає істотних коливань).

Серед інших мотивів відкриття філій іноземних банків – ринок, що динамічно розвивається, куди намагаються потрапити багато європейських банків; близькість України до регіонів, де іноземний банк уже добре влаштувався (має свої філії).

Підсумовуючи зазначене вище, можна стверджувати, що в найближчій перспективі іноземна присутність у вітчизняній банківській системі збільшуватиметься. Так, аналітики Укрсоцбанку очікують стрімкого – як мінімум до 35% – зростання частки іноземного капіталу в сукупному капіталі української банківської системі за рахунок купівлі іноземними банками ряду вітчизняних банків із числа великих і найбільших.