Стратегія управління формуванням власного капіталу комерційного банку

Стратегія управління формуванням власного капіталу банку передбачає дослідження методів забезпечення зростання власного капіталу, як за рахунок зовнішнього залучення, так і можливостей оптимальної капіталізації прибутку, злиття банків, а також застосування прогнозних експертних систем щодо моніторингу власного капіталу, та організаційно-інформаційного забезпечення управління формуванням власного капіталу.

Найбільш поширеними є дві стратегії нарощування власного капіталу банку за рахунок прибутку: по-перше, збільшення прибутковості активних операцій, по- друге, оптимальна дивідендна політика. Дослідження показують, що раціональною і стабільною дивідендною політикою є та, котра максимізує ринкову вартість через направлення до 80% прибутку банку на виплату дивідендів. У цих умовах банк має реальну можливість зберегти діючих акціонерів і залучити нових.

Дослідження показало, що одним із перспективних напрямків збільшення власного капіталу банку для українських умов є концентрація банківського капіталу на основі банківських злиттів і поглинань, створення банківських холдингів і альянсів, що досить характерно для закордонної практики і дає цілий ряд додаткових конкурентних переваг.

Українські банки мають обмежені можливості нарощування власного капіталу за рахунок збільшення прибутку через недостатню ефективність використання активів.

Вибір того чи іншого джерела збільшення власного капіталу і їх структура визначаються сукупністю факторів, найважливішими із яких є оптимальне співвідношення між прибутком, ризиком і ліквідністю. Ризики впливають як на рівень прибутку, так і на рівень ліквідності. В умовах невизначеності, використання економіко-математичних методів нечіткої логіки і комп'ютерної техніки дає можливість з достатньо високою мірою вірогідності здійснювати постійну експертну оцінку власного капіталу банку (в межах інтервалу можливих його значень) і впливу факторів на фінансовий його стан для прийняття оперативних рішень. При цьому визначаються варіанти приведення у відповідність співвідношень між прибутком, ризиком і ліквідністю.

Виділивши з показників, що характеризують відхилення стану банку від запланованих такі, що контролюють величину власного капіталу, можна здійснювати оперативне управління, як самим показником власного капіталу, так і діапазоном можливих значень.

Встановлено, що поточне значення величини власного капіталу повинне знаходитися в діапазоні, обмеженому мінімально допустимим його значенням з погляду виконання всіх вимог банківського законодавства і максимальним значенням, обумовленим необхідністю підтримки заданого рівня рентабельності:

(5.4)

де – мінімальне значення величини власного капіталу обумовлене необхідністю дотримання обов'язкових економічних нормативів, грн.;

– максимальне значення величини власних джерел фінансування діяльності банку, отримане на основі підтримки заданого рівня рентабельності власного капіталу, грн.

Знаходження м () в інтервалі [0;0,5] повинне оцінюватись як передкризовий стан, що вимагає термінового фінансового оздоровлення банку.

Менеджерам кожного банку необхідно встановлювати власний діапазон “дозволеного ризику”, всередині якого його стан буде розглядатися як безпечний. Пропонуємо наступні варіанти при аналізі приналежності поточного значення величини інтервалу можливих значень (табл. 5.9.).

Управління формуванням власного капіталу банку вимагає відповідного організаційного і інформаційного забезпечення. В зв'язку з цим, була розроблена і запропонована система організаційно-інформаційного забезпечення управління формуванням власного капіталу банку. Вона включає два блоки: організацію направленого підбору відповідних інформаційних показників та організацію технології по формуванню цих показників.

Інформаційна технологія розкриває організацію процесу використання комп'ютерної техніки і автоматизованої підсистеми "Управління формуванням власного капіталу банку".

Організаційне забезпечення управління формуванням власного капіталу банку являє собою механізм безперервного цілеспрямованого підбору відповідних інформативних показників, необхідних для здійснення аналізу, планування і підготовки ефективних оперативних управлінських рішень по всіх аспектах об'єкту, що управляється.

До складу внутрішніх показників, формування яких базується переважно на даних організованого в банку управлінського обліку, ми відносимо, показники, які характеризують: обсяг та склад власного, залученого та сукупного капіталу банку; вартість залучення власного та позиченого капіталу банку; нормативно-планові показники, які пов'язані з формуванням власного капіталу банку.

До показників, які формуються з зовнішніх джерел інформації, ми пропонуємо такі, що характеризують: загальноекономічний розвиток країни; діяльність контрагентів і конкурентів; нормативно-регулюючі показники (пов'язані з формуванням капіталу в цілому та окремих сегментів ринку капіталу).

Таблиця 5.9.

Пропозиції для проведення аналізу функції приналежності поточного значення власного капіталу банку інтервалу можливих значень

Використання всіх вказаних показників дозволяє створити в кожному банку цілісну систему інформаційного забезпечення управління формуванням власного капіталу, орієнтовану як на прийняття стратегічних фінансових рішень, так і на ефективне поточне управління цим напрямом фінансової діяльності. Таким чином, можна сказати про доцільність використання запропонованих методів і моделей управління власним капіталом банку, що дозволить значно підвищити ефективність управління формуванням власного капіталу.

Враховуючи концепції регулятивного і економічного капіталу, пропонуємо в цілях внутрішнього регулювання використовувати агрегований показник адекватності капіталу. При цьому, визначаючи оптимальний по величині і структурі капітал, слідує виходити із стратегії управління банком. Як один з методів оцінки капіталу і визначення його адекватності можна використовувати порівняльний аналіз. Порівнюючи отримані в ході оцінки капіталу коефіцієнти аналогічних банків, які можна зіставити за розміром, типом, стратегією і умовами функціонування, а також банками – конкурентами, можна визначити ринковий оптимальну величину адекватного капіталу і виявити резерви поліпшення його якості.

Автор пропонує розраховувати агрегований показник адекватності капіталу, об'єднуючий різні розрізнені коефіцієнти, що характеризують капітал банку. Для розрахунку агрегованого показника адекватності капіталу комерційний банк самостійно визначає систему коефіцієнтів, що відображають якість капіталу і показники його достатності, після їх розрахунку кожному коефіцієнту привласнюється рейтинг значущості, виходячи з пріоритетності визначуваною стратегією управління капіталом, після чого розраховується агрегований показник адекватності капіталу. Для визначення агрегованого показника необхідно привласнити крім рейтингу коефіцієнтів кожному з них певну кількість балів залежно від їх порівняльної характеристики (в порівнянні з нормативним значенням або в порівнянні з банком-конкурентом). Сума добутку рейтингу показників на їх бальну оцінку і дасть у результаті агрегований показник адекватності капіталу.

Система коефіцієнтів побудована на основі різних показників, що використовуються вітчизняними економістами для оцінки банківської діяльності, наприклад Л.Г. Батраковою, В.А. Купчинськім, В. Кротоновим (табл. 5.10.).

Банк визначає систему коефіцієнтів самостійно, але у зв'язку з тим, що рейтинг встановлюється виходячи з процентного змісту коефіцієнтів в агрегованому показнику то розраховується він у вигляді десяткового дробу і загальна сума рейтингів всіх показників повинна скласти 1.

Таблиця 5.10.

Система коефіцієнтів, що використовуються при розрахунку агрегованого показника адекватності капіталу

Рейтинг показників залежно від обраної банком стратегії управління капіталом може бути і іншим. Наприклад, рейтинг показників надійності буде більше при пріоритетному збереженні стійкості і ліквідності банку, а рейтинг показників використання і рентабельності капіталу зросте при стратегії, яка спрямована на максимальне досягнення прибутку.

Далі залежно від того, наскільки значення коефіцієнта аналізованого банка далеко від нормативного, привласнюється та або інша кількість балів, наприклад відповідно до таблиці 5.11. При закінченні розрахунку агрегованого показника розраховується сума добутку привласнених коефіцієнту балів на його рейтинг:

(5.5)

де Ак – агрегований показник адекватності;

- рейтинг і-го показника (сума всіх рейтингів, використаних показників рівна 1);

- бали і-го показника, привласнені на відхилені фактичного значення від нормативного.

Таблиця 5.11.

Оцінка відхилень коефіцієнтів від нормативних значень

Приведена методика дозволяє здійснювати внутрішню оцінку платоспроможності банку. До введення цієї методики проводилась тільки зовнішня оцінка: спеціалістами НБУ у процесі розрахунку економічних норм. Введення методики внутрішньої оцінки дозволить фахівцям банку оперативно реагувати на негативні ситуації, які пов'язані з платоспроможністю, та своєчасно застосовувати заходи з їх усування. Такий показник представляє особливий інтерес при порівняльній характеристиці або з аналогічними показниками інших банків, або при аналізі динаміки, або при виявленні відхилень фактичних значень від планових. У будь-якому випадку порівняльна оцінка вимагає певного рівня транспарентності банківської діяльності, що відображено і положеннях Базеля II.

Резерви нових підходів до впливу на якість капітальної бази і стимулюванню банків тримати капітал вище за мінімальний рівень, за оцінкою Базельського комітету, закладені в ефективному використанні ринкової дисципліни. Сила дії ринкової дисципліни на динаміку капіталу полягає в прозорості, об'єктивності і доступності банківської інформації призначеної дня зовнішніх користувачів – учасників ринку. Виявивши з аналізу опублікованої звітності елементи ризику, контрагенти можуть вимагати від банку підвищених ризикових премій (відсотків і тарифів), додаткового забезпечення і інших заходів безпеки в процесі операцій і договірних відносин. Невиконання банком умов може спонукати існуючих клієнтів залишити банк, а потенційних – відмовитися від його послуг. Цілеспрямований тиск ринку, як справедливо вважає Комітет, примусить менеджерів і власників банку ефективно розміщувати свої засоби і нарощувати капітал, допоможе стримати розповсюдження системних ризиків. Більш того, самі наглядові органи повинні бути зацікавлений в якості публікованої інформації, що дозволяє їм виявляти потенційні проблеми на початковій стадії розвитку і ідентифікувати тенденції не тільки для окремих кредитних організацій, але і для банківської системи в цілому.

Управління власним капіталом виходить з того, що банк це не тільки складна і комплексна система, але в першу чергу об'єкт банківського бізнесу, цінність якого визначається його можливістю отримувати дохід. В основі управління власним капіталом повинна лежати стратегія, спрямована на досягнення і підтримку капіталу, адекватного корпоративної стратегії банку; його конкурентної позиції; зростанню банку; ступені ризику, що приймається банком; очікуванням власників в отриманні доходу і вимогам з боку наглядових органів.