< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Основні стратегії регіонального інноваційного розвитку

Основні стратегії регіонального інноваційного розвитку є слідуючими (рис. 7.4.):

Стратегії регіонального розвитку

Рис. 7.4. Стратегії регіонального розвитку

I. Сценарій наздоганяючого регіонального розвитку при мінімальних ризиках і потребах регіональних суб'єктів та бюджетів:

  • – активізація робіт по обмеженому колу технології, які зорієнтовані на стабільний внутрішній попит (в тому числі через бюджетні закупівлі);
  • – створення інноваційної системи, яка націлена на імпорт технологій та їх адаптацію.

II. Сценарій локального лідерства.

Створення потужної регіональної інноваційної системи. Політика активного формування нових ринків високотехнологічних продуктів та послуг:

  • – розробка та реалізація проривних регіональних інноваційних проектів, які забезпечують реалізацію технологічних заділів та створення нових ринків;
  • – реалізація інноваційних проектів регіональних інтегрованих корпоративних структур великого бізнесу;
  • – створення інститутів науково-дослідних розробок для забезпечення роботи сектору високих технологій у відповідності з потребами бізнесу;
  • – створення регіональної інфраструктури (території), що включає всі фази інноваційного розвитку (за природою "силіконової долини" в США).

Організаційні форми забезпечення інноваційного розвитку регіону

До організаційних форм забезпечення інноваційного розвитку відносяться: технопарки, технополіси, регіональні науково-промислові комплекси, інноваційні центри – інкубатори, консультативні фірми, венчурні фірми, науково-технічна кооперація, стратегічні альянси тощо.

Вони вирішують проблеми принципово нового інноваційного розвитку, пов'язаного з формуванням нових технологічних укладів. Це нові форми управління циклом "наука – техніка – виробництво".

У процесах управління, освоєння і дифузії промислових інновацій визначну роль відіграють галузеві асоціації. Неабияку роль в активізації наукового етапу інноваційного циклу відіграють дослідницькі асоціації, які мають у своєму складі підрозділи з фундаментальних досліджень проблемно-пошукового характеру. Розширюють свою діяльність консультативно-наукові організації різного типу. Існує також ціла низка малих спеціалізованих венчурних фірм, які обслуговують усі стадії формування та реалізації програмно-цільових НДДКР. Останнім часом спостерігається тенденція до інтеграції держави і приватного корпоративного сектору у виконанні великих науково-технічних програм, як національних, так і міжнародних.

В табл. 7.2. наведені основні організаційні форми інноваційної діяльності.

Таблиця 7.2.

Основні організаційні форми інноваційної діяльності.

Вид організації

Стисла характеристика

1. Технопарк

Комплекс самостійних організацій з науково-виробничого циклу створення новацій (НДІ, ВНЗ, підприємства)

2. Технополіс

Спеціально створений комплекс, що охоплює весь цикл інноваційних робіт

3. Регіональні науково-промислові комплекси, науково-технічні центри

Проводять фундаментальні і прикладні дослідження в різних сферах з експериментальною перевіркою й оформленням патентів, винаходів, методів і ноу-хау

4. Бізнес-інкубатори

Організації, що створюються місцевими органами влади або великими компаніями з метою "вирощування" нових видів бізнесу

5. Спеціалізовані підрозділи фірм (творчі бригади, проектні групи тощо)

Створюються на великих підприємствах, фірмах, що випускають науко ємну продукцію. Визначають інноваційну стратегію

6. Венчурні фірми (ризик-фірми)

Створюються для генерації ідей та їх розробки і впровадження у виробництво. Характеризуються надзвичайною інноваційною активністю і значним ризиком

7. Консультативні й аналітичні фірми

Прогнозують розвиток технологій, нових товарів та попиту на інновації, визначають перспективні цілі, тематики досліджень

8. Стратегічні альянси: консорціуми, спільні підприємства, кейрецу тощо

Різні форми міжнародної науково-технічної кооперації фірм, які створюються з метою спільного проведення НДВКР, взаємного обміну виробничим досвідом, розподілу ризику під час проведення НДДКР

9. Тимчасові науково-технічні колективи

Створюються з метою розробки конкретної науково- практичної проблеми за певний період

Ці форми забезпечують розвиток інноваційних процесів, упорядковують цей складний і ризиковий процес, стимулюють його і регулюють на різних ієрархічних рівнях управління – на підприємстві, в регіоні, та країні [9].

Технопарк представляє собою науково-виробничий територіальний комплекс, до складу якого входять дослідні інститути, лабораторії, експериментальні заводи з передовою технологією, створювані на заздалегідь підготовлених територіях навколо великих університетів з розвиненою інфраструктурою, до якої належать: лабораторні корпуси, виробничі приміщення багатоцільового призначення, інформаційно- обчислювальні центри колективного користування, системи транспортних та інших комунікацій, магазини, житлово-побутові приміщення, сервісні та виставкові комплекси.

Концепція створення технопарку – наукового, дослідницького, технологічного – уперше була реалізована в Каліфорнії (США) в 50-х роках.

Дійсний вибух наукових і технопарків у США почався пізніше, із середини 80-х років, коли Конгрес США надав університетам право комерційного використання результатів деяких досліджень, виконаних за допомогою федеральних грантів. Це дало можливість університетам одержати додаткові джерела доходів за рахунок комерційного використання цих досліджень у роботах із приватними компаніями.

На цьому етапі американська практика показала, що комерціалізація технологій найбільше успішно йде через створення університетських дочірніх (так званих Spin-off) інноваційних компаній, оскільки такі фірми більше орієнтовані на доведення продукту до комерційного виду й дифузію цього продукту на ринку.

На сьогоднішній день у США функціонує більше 140 наукових і технологічних парків. З 25 найбільших університетів США 23 мають наукові парки, у яких створені сотні компаній і багато тисяч робочих місць. І, крім того, більшість парків США мають технологічні бізнеси- інкубатори, які не тільки створюють нові підприємства, але є фактично ініціатором, економічним двигуном розвитку регіонів свого розташування.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >