Індустріальні парки як механізм відродження промислового потенціалу муніципальних утворень

Сучасний етап модернізації національної економіки включає якомога повного за діяння просторового складу продуктивних сил, особливо це стосується використання виробничого і людського потенціалів. Адже зразу після розпаду єдиного народногосподарського комплексу СРСР практично у всіх регіонах України розпочався процес занепаду, а в більшості випадків навіть руйнування великих промислових підприємств, перш за все хімічної, легкої, машинобудівної промисловості та військово-промислового комплексу.

Наприклад, лише в м. Чернігові в такому стані опинились акціонерні товариства "ЧеЗаРа", "Хімволокно", "Автодеталь", "Чексіл", які на початку процесів державотворення формували близько 40 тисяч робочих місць і входили до складу регіоноутворюючих господарських комплексів. Зараз тут зосереджено менше 4 тисяч працюючих та й на додаток у різних режимах зайнятості і без наявної перспективи розвитку. В такому становищі перебуває переважна більшість аналогічних підприємств у середніх та малих містах не лише Чернігівської області.

Проте попри всі трансформаційні негаразди навколо цих підприємств у свій час була сформована розгалужена виробнича інфраструктура, яка і нині може бути швидко задіяна

Виробнича інфраструктура займає ключове місце в розвитку економіки, оскільки її існування пов'язане зі станом продуктивних сил і територіальним поділом праці, а також ефективністю функціонування сфери матеріального виробництва. Інфраструктурне облаштування економіки країни з одного боку залежить від темпів модернізації, а з іншого – вона сама може виступати каталізатором економічного зростання.

Розвиток виробничої інфраструктури залежить від специфіки регіонів, оскільки, вона істотно впливає на ефективність функціонування територіальних господарських комплексів через участь виробничих послуг у створенні доданої вартості та валового регіонального продукту.

Наявність інфраструктурного потенціалу регіону, оцінка його стану та пошук шляхів модернізації є ключовим фактором становлення і розвитку індустріальних парків в Україні.

Дослідженню питань виробничої інфраструктури присвячені праці таких вітчизняних і зарубіжних вчених як: Абрамов Д., Амоша О., Білоусова Н., Бурчинський Б, Васильєва Є., Геєць В., Герасимчук 3., Глушич Н., Грачов В., Захарченка В., Золотов А., Журавина Ю., Ільчук В., Кондаурова І., Микула Н., Ніколаєва Н., Пепа Т., Терехов А., Федю- кович Є., Чернюк Л., Чудакова Є., Шабалін А., Шкарлет С., Цинзак М., Хорунжий М., Хечієв В., Яновський В. У дослідженнях цих вчених переважає пошук взаємозалежності між станом виробничої інфраструктури та розвитком базових галузей економіки.

Незважаючи на значну кількість наукових робіт, виникає необхідність поглибленого дослідження ролі виробничої інфраструктури у модернізації просторових продуктивних сил на етапі поглиблення інтеграційних процесів.

Виходячи із наявного досвіду залежно від виконуваних функцій у національних і світовому господарствах галузі інфраструктурної економіки групуються у комплекси виробничої, інституційної, інформаційної, ринкової спрямованості. Склад видів діяльності, що формують інфраструктуру, визначається пріоритетами, що формуються в суспільстві на певному етапі його розвитку. Зміст інфраструктури визначається внутрішньою економічною єдністю галузей, які її формують. Модернізація інфраструктури позитивно позначається на динаміці функціонування регіональних господарських систем та національного економічного простору в цілому.

Загальновідомо, що удосконалення інфраструктури позитивно впливає на трансформаційну динаміку, а застосування конкретного інструментарію буде успішним лише за умови його відповідності запитам і можливостям інфраструктурного середовища.

На нашу думку, виробнича інфраструктура – це складна динамічна, поліструктурна відкрита економічна система, яка відображує модернізаційні аспекти трансформаційних перетворень в межах регіонального господарського комплексу на засадах його сталого розвитку [54].

Одним із напрямів стратегічної орієнтації модернізації виробничої інфраструктури є створення індустріальних парків, як засіб ефективного використання наявної в регіону інфраструктури. Згідно з Законом України "Про індустріальні парки" [22] індустріальний (промисловий) парк – визначена ініціатором створення індустріального парку відповідно до містобудівної документації облаштування певною інфраструктурою територія, у межах якої учасники індустріального парку можуть здійснювати господарську діяльність у сфері промислового виробництва, а також науково-дослідну діяльність у сфері інформації і телекомунікацій на умовах, визначених цим Законом та договором про здійснення господарської діяльності у межах індустріального парку.

Визначені даним Законом індустріальні парки є одним з найпоширеніших видів спеціальних економічних зон в іноземних країнах завдяки високій ефективності. Право на створення індустріальних парків (ІП) на землях державної і комунальної власності мають органи державної влади, органи місцевого самоврядування, які здійснюють право власності на землю та наділені повноваженнями розпоряджатися земельними ділянками, а також власники чи орендарі земельних ділянок, які відповідають вимогам щодо використання їх для індустріального парку.

Земельна ділянка, використання якої планується для створення та функціонування індустріального парку, може розташовуватися у межах або за межами населених пунктів і повинна відповідати таким вимогам [24,31]:

• – належати до земель промислового використання;
• – бути придатною для промислового будівництва з урахуванням умов та обмежень, встановлених відповідною містобудівною документацією;
• – площа земельної ділянки або сукупна площа суміжних земельних ділянок повинна становити не менше 15 гектарів та не більше 700 гектарів.

Інституційні особливості кожної країни впливають на процес створення та функціонування індустріальних парків. На сьогодні існує три моделі регулювання індустріальних парків [25]:

• – за відсутності спеціально створеного закону, який регулює діяльність індустріальних парків, їх функціонування регулюється звичайними нормативно-правими актами країни щодо створення та діяльності господарських підприємств, така модель є найменш привабливою тому, що виключає державне стимулювання;
• – регулювання діяльності індустріальних парків на основі законодавства про спеціальні економічні зони (СЕЗ);
• – діяльність індустріальних парків регулюється на основі спеціально визначеного закону про індустріальні парки (наприклад, Закон України "Про індустріальні парки").

Алгоритм оцінки території та створення індустріального парку в регіоні (рис. 9.5) складається з двох етапів: підготовчого та основного.

Рис. 9.5. Етапи створення індустріального парку

На першому етапі проводиться аналіз передумов створення, визначається територія розташування індустріального парку, вивчаються фактори, які можуть в подальшому вплинути на розвиток.

На другому етапі здійснюється підготовка відповідної документації для створення індустріального парку в правовому режимі [22].

Створення на певній території індустріального парку має ряд переваг:

• – підвищення якості життя населення через концентрацію промислового виробництва за межами міста;
• – збільшення туристичної привабливості території;
• – зменшення рівня безробіття (залучення мешканців території до роботи в зоні індустріального парку);
• – наповнення бюджетів відповідних рівнів додатковими фінансовими ресурсами, податковими платежами;
• – зменшення екологічного навантаження на територію, завдяки використанню сучасних технологій виробництва та раціонального природокористування.

Нині існує два види земель індустріальних парків: "гріндфілд" (greenfield) і "браунфілд" (brownfield). Класифікація індустріальних парків наведена на рис. 9.6 [25].

Особливостями зазначених територіальних формувань є те, що парки типу "грінфілд" передбачають оренду/купівлю земельної ділянки без будь-якої забудови. Тобто підприємства самостійно будуть забезпечувати забудову даної ділянки відповідно до спеціалізації індустріального парку та його потреб.

Індустріальні парки типу "грінфілд" є більш привабливими для великих підприємств чи корпорацій. Прикладом може служити індустріальний парк "Дісайд" (Уельс, Велика Британія), в якому розміщений завод по виробництву крил для літаків компанії "Ейрбас" ("Airbas").

І навпаки – парки типу "браунфілд" передбачають оренду/купівлю вже забудованої (включаючи виробничі та адміністративні будівлі) земельної ділянки та наявність інфраструктури. Такий тип земель індустріального парку більш привабливий для невеликих підприємств, які не мають можливості самостійно здійснювати будівництво всіх споруд, необхідних для ефективного функціонування виробництва.

Взагалі першим цілеспрямовано створеним індустріальним парком науковці вважають Траффорд Парк в Манчестері, Англія. Він заснований в 1896 р. Ернстом Холі, який придбав перші 10 га землі вздовж Манчестерського морського каналу. Він створив транспортну і інженерну інфраструктури і почав продавати або надавати в оренду інженерно-підготовлені ділянки промисловим компаніям [22].

В 1910 р. в Траффорд Парке розмістив свій перший в Європі автомобільний завод Еенрі Форд. Зараз він управляється місцевою корпорацією територіального розвитку. З початку XX ст. індустріальні бізнес- парки стали активно створюватися і в Європі, і в США. Як правило, вони розташовувались на околиці міст, поблизу транспортних вузлів і аеропортів, на територіях, спеціально запланованих для промислово-складського використання [24].

Рис. 9.6. Класифікація індустріальних парків

У 1950-х роках почали з'являтися спеціалізовані інноваційні технопарки, пов'язані з крупними університетами. Головна і основна відмінність між індустріальними і технологічними парками в тому, що індустріальні парки забезпечують підприємства інфраструктурою для здійснення їх основної промислової діяльності, а технопарки сприяють розробці і впровадженню нових технологій у виробництво, тобто для технопарків обов'язкова присутність науково-дослідницької складової – наукових інститутів і центрів, університетів.

Індустріальні і технопарки набули великого поширення в країнах Західної Європи і Америки. Лише у Німеччині їх функціонує більше 200, а в США – понад 400. У останні десятиліття технопарки і індустріальні парки активно розвивалися в країнах Азіатського регіону, Східної Європи і в країнах Балтії.

Перший етап створення індустріальних парків в країнах СНД припадає на 1990-ті роки. Більшість проектів тоді реалізовувалась за схемою brownfield. Надлишки території підприємства і виробничо- складських площ пропонувалися орендарям. Основне підприємство надавало на платній основі компаніям-орендарям електроенергію, воду, тепло, квоти на промислові стоки, забезпечувало охорону. Останнім часом застосовуються більш поглиблені підходи до розвитку індустріальних парків. Зокрема, надаються можливості для перепланування території, подальшого перепродажу і здачі площ в оренду. Проводиться реконструкція виробничих і адміністративних будівель, облаштовується територія для нових користувачів. Другий варіант – це будівництво орендодавцем офісних або виробничо-складських будівель під гарантію довготермінової оренди з боку орендаря. Не виключається, що індустріальний парк може з'явитися за ініціативою місцевої адміністрації, яка бере на себе проектування і попереднє оснащення інженерною інфраструктурою промислових зон на муніципальній землі, з одночасним залученням орендарів або покупців підготовлених ділянок [62].

Індустріальний парк Frankfurt-Hochst в Німеччині – один із головних центрів європейських високих технологій. Парк розташований по обидві сторони р. Майн на території 460 га. Тут знаходяться виробничі об'єкти і лабораторії гіганта світової хімічної індустрії Sanofi-aventis і підприємства суміжних галузей. На його території діє більше 90 науково-виробничих компаній з сфер фармакології, біотехнологій, хімічної і фармацевтичної промисловості. Серед них є як інтернаціональні концерни, так бізнес-інноваційні фірми та виробники послуг із сфери малого бізнесу. Найбільш відомі з них – Basell Polyolefine, Bayer Cropscience, Celanese Chemicals Europe, Clariant, Degussa, Dystar Textilfarben, Manpower, Air Liquide (раніше Messer Griesheim), Siemens AG, Solvay Fluor, Ticona. Окрім виробничих приміщень на території парку побудовано 300 тис. кв.м складських площ, розміщується річковий порт.

Прикладом широкого поширення індустріальних парків в розвинених країнах світу можна назвати Даллас (штат Техас, США). У місті з населенням ледве більше одного мільйона чоловік налічується декілька десятків індустріальних парків, сукупна виробничо-складська площа яких складає близько 25 мільйонів м . Коефіцієнт вакантності цих площ останні 10 років вагався в межах 6-13%, становлячі в середньому близько 8%. Орендна плата на даний момент коливається в межах від $2,5 (при оренді більше 10 000 м2) до $3,5 за м2 в місяць.

В багатьох країнах Азії спеціалізація індустріальних парків сфокусована довкола великих мультінаціональних компаній, виробництво яких орієнтоване на експорт. Для місцевої громадськості це має ряд переваг, оскільки поява індустріальних парків сприяє залученню інвестицій, створенню нових робочих місць, розвитку малого і середнього бізнесу за рахунок субпідрядних контрактів [25].

У останні десятиліття проглядається тенденція тяжіння індустріальних парків до центрів концентрації кваліфікованого персоналу, наближення їх до центрів освіти, торгівлі, культури, розваг. У зв'язку з цим спостерігається підвищення інтересу підприємців до створення новітніх технопарків на місці старих промислових зон у великих містах.

Індустріальні парки як комплекси, що поєднують складські, виробничі, офісні і соціально-побутові приміщення, досить популярні і поширені в світі. За оцінками експертів, на сьогоднішній день діє близько трьох тисяч технопарків і інших інноваційних структур такого типу.

Проте є ряд проблем, пов'язаних зі створенням індустріальних парків:

• – високий рівень фізичного та морального зносу основних виробничих засобів та комунікацій;
• – значна вартість підключення енергетичних джерел та водопостачання;
• – більшість підприємств та компаній не вважають доцільним будівництво індустріальних парків та логістичних центрів;
• – несприятливі умови для приток^7 інвестиційного капіталу та ін. [62].

Але наявність проблем не знижує поширеності індустріальних парків у світі, що обумовлено рядом чинників. Створення індустріальних парків на певних територіях дозволяє:

• – підвищити інвестиційну активність в економіці;
• – залучати іноземних інвесторів з їхнім капіталом та технологіями в економіку країни;
• – економічно та екологічно структурувати населенні пункти та "очистити" міста від промислового виробництва.

Взаємозв'язок всіх суб'єктів, які задіяні при створенні індустріального парку схематично представлений на рис. 9.7. Звідси можна оцінити, яку роль виконує кожний із суб'єктів та яким чином здійснюється координація дій при створенні індустріального парку.

Отже, створення індустріальних парків неодмінно приведе до позитивних зрушень в економічному розвитку як регіонів, так і держави в цілому.

Рис. 9.7. Модель взаємозв'язку суб'єктів при створенні індустріального парку

На основі дослідження історії створення, розвитку та функціонування індустріальних парків у світі можна зробити висновок, що для успішної діяльності індустріального парку необхідно дотримуватися таких правил [24]:

• 1) зацікавленість та ініціативність місцевих органів влади у створенні індустріальних парків, наявність можливості для кадрового забезпечення та інноваційної підтримки;
• 2) сприятливе економіко-географічне розташування регіону, де планується створення індустріального парку;
• 3) розвиненість фінансової та іншої інфраструктури;
• 4) комплексність розміщення на одній території промислової зони, технопарку, консолідаційні платформи інфраструктури.

Що стосується України, то для більш ефективної роботи із залученням інвесторів необхідно інституційний супровід цих процесів з боку держави. Оскільки процес створення вітчизняних індустріальних знаходиться в стадії зародження, на наш погляд, необхідно:

• – по-перше, провести паспортизацію всіх недіючих, але інфраструктурно облаштованих промислових об'єктів;
• – по-друге, сформувати чіткі інституційні засади та провів алгоритм процедури формування індустріальних парків;
• – по-третє, акумулювати всі інвестиційні пропозиції та узгодити їх з пріоритетами розвитку регіональних господарських систем;
• – по-четверте, налагодити належний інформаційний супровід регіональних ініціатив;
• – по-п'яте, покласти відповідальність за створення індустріальних парків на органи місцевого самоврядування, зокрема на територіальні громади та запровадити реалізацію низки пілотних проектів для регіонів з різним рівнем промислового розвитку з участю центральних органів виконавчої влади.

На думку авторів саме органи місцевого самоврядування мають стати провайдерами приземлення Закону України "Про індустріальні парки" на місцевому рівні.

Практичний досвід регіонального управління переконливо засвідчує, необхідність реалізації на державному, регіональному і місцевому рівнях, низки заходів, які б дозволили задіяти механізми взаємодії для реалізації вимог вищезазначеного закону (рис. 9.8).

Спробуємо пояснити характер цієї взаємодії на прикладі ПАТ "Хімволокно" в м. Чернігові. Як уже зазначалось донедавна це підприємство давало засоби до існування близько 10 тисячам мешканців обласного центру, було експортоорієнтованим і багато в чому містоутворюючим.

Проте загострення конкуренції на зовнішніх ринках, висока імпортозалежність в джерелах сировини призвели до банкрутства підприємства.

Рис. 9.8. Процес на схема організації індустріальних парків

Зрозуміло, що повернення до попереднього стану не можливо, але ж підприємство розташоване на 100 га комунальної землі, яка повністю інфраструктурно облаштована і особливо важливим є знаходження площадки на перетині залізничних і автомобільних шляхів, її повна екологічна облаштованість і відсутність навантаження об'єктами соціального призначення.

На авторську думку – це ідеальна територія для формування не одного, а цілої групи індустріальних парків. Ініціатором нового облаштування цієї території має виступити міська рада, оскільки вони є власником землі. Саме вона повинна сформувати не засадах комунальної власності агенцію по облаштуванню індустріального парку, котра виступить робочим органом по узгодженню позиції нинішніх власників підприємства, майбутніх інвесторів, наукових установ в навчальних закладів та інших зацікавлених сторін по створенню індустріального парку. Напрямок його економічної діяльності має узгоджуватись з пріоритетами регіонального розвитку вимогами підприємств виробничої інфраструктури і орієнтуватись на використання кластерного підходу в процесі формування і функціонування [49].

Водночас ця робота потребує інституціональної підтримки з боку держави, особливо в частині нормативно-правового забезпечення та обмеження втручання контролюючих органів в процеси створення та налагодження діяльності новостворених утворень.

І такі приклади непоодинокі не лише для м. Чернігова, де аналогічні ділянки площею не менше 10 га є принаймні ще на 5 підприємствам. Вони практично присутні у всіх містах області.

Отже, підґрунтям створення індустріальних парків є наявність юридично відокремлених цілісних земельних ділянок, призначених для розміщення промислового виробництва. Вони не лише в розвинутих країнах, але і в країнах, з перехідною економікою, стають невід'ємною складовою економічної системи. Індустріальні парки є засобом стимулювання виробництва інноваційного типу, залучення додаткових інвестицій, зниження напруги на ринку праці, вирівнювання економічного ландшафту країни. Організаційні та правові засади створення та функціонування індустріальних парків в Україні сформовані. Слід наповнити цей процес планомірними та реальними діями в напрямі формування регіональних сегментів національної економіки України в оптимальних параметричних вимірах.