< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Оцінка в обліку та калькуляція

Оцінка, як інструмент вартісного вимірювання об'єктів обліку

Оцінка – це спосіб вартісного вимірювання об'єктів бухгалтерського обліку.

Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку трактують оцінку як процес визначення грошових сум, за якими мають визнавати і відображати елементи фінансових звітів у балансі та звіті про прибутки і збитки. Тому бухгалтерський облік має забезпечити реальну, фактичну картину наявності господарських засобів і стану господарських процесів.

Обов'язкове відображення активів, власного капіталу, зобов'язань, витрат і доходів підприємства у грошовому виразі є характерним саме для бухгалтерського обліку. Використання єдиного грошового вимірника (національної валюти України – гривні) є одним з десяти базових принципів бухгалтерського обліку, встановлених НСБО та Законом України “Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні”.

Теорія бухгалтерського обліку ставить до оцінки певні вимоги, що забезпечують правильність відображення об'єктів обліку та достовірність оцінки. До цих вимог належать: реальність (адекватність) та єдність оцінки.

Реальність (адекватність) оцінки забезпечує об'єктивна відповідність грошового вираження об'єктів обліку їх фактичній величині, відображення у грошовому вимірнику дійсної величини господарських засобів і операцій. Адекватність оцінки вимагає точного обчислення фактичної собівартості всіх об'єктів обліку шляхом проведення інвентаризації та переоцінки.

Єдність оцінки забезпечує однаковість і незмінність її впродовж тривалого часу всіма суб'єктами господарювання (підприємствами, організаціями, установами). Єдності оцінки досягають встановленням обов'язкових положень (стандартів), інструкцій, правил обліку і калькулювання.

Система вартісних оцінок, яку застосовують у бухгалтерському обліку, має багатофункціональний характер. Оцінка в бухгалтерському обліку необхідна у процесі господарської діяльності: при надходженні й вибутті активів; при виникненні прав і зобов'язань; при здійсненні таких операцій як купівля- продаж, оренда майна, застава, страхування, інвестування, переоцінка активів; при створенні, об'єднанні, ліквідації підприємства; при виконанні права успадкування, виконанні судового рішення тощо.

У зв'язку з тим, що фактичну оцінку господарських засобів та їх джерел не завжди можливо, а, інколи, й економічно недоцільно отримати, замість визначення фактичної вартості застосовують певні облікові припущення щодо вартісного вимірювання того чи іншого об'єкта обліку – застосовують різні бази (способи) оцінки.

Виділяють такі бази оцінки:

  • історична собівартість. Активи відображають за сумою сплачених грошових коштів та їх еквівалентів або за справедливою вартістю компенсації, виданої, щоб придбати їх, на момент придбання. Зобов'язання відображають за сумою надходжень, отриманих в обмін на зобов'язання або за сумою грошових коштів, що, як очікується, будуть сплачені з метою погашення зобов'язання під час звичайної діяльності підприємства;
  • поточна собівартість. Активи відображають за сумою грошових коштів або їх еквівалентів, яку було б сплачено в разі придбання такого ж або еквівалентного активу на поточний момент. Зобов'язання відображають за недисконтованою сумою грошових коштів або їх еквівалентів, яка була б необхідна для погашення зобов'язання на цей момент;
  • вартість реалізації (погашення). Активи відображають в обліку за сумою грошових коштів або їх еквівалентів, яку можна було б отримати на поточний момент шляхом продажу активу в ході звичайної реалізації. Зобов'язання відображають за вартістю їх погашення, тобто за недисконтованою сумою грошових коштів, яку, як очікується, буде сплачено для погашення зобов'язань під час звичайної діяльності підприємства;

На підставі принципу історичної (фактичної) собівартості, основою оцінки найчастіше є історична собівартість – оцінка на основі витрат на виробництво чи придбання активів.

Оцінку різних об'єктів обліку – активів, зобов'язань, капіталу, господарських процесів – визначають відповідні стандарти бухгалтерського обліку. Для кожного виду активів, як правило, передбачено декілька ситуацій, в яких проводять оцінку активів: оцінка при придбанні (отриманні), оцінка при вибутті, оцінка на дату балансу (на кінець звітного періоду). Оцінку придбання здійснюють за первісною вартістю, яка, як правило, є історичною (фактичною) собівартістю активу, за якою його зараховують на баланс підприємства. Також при оцінці активів можна використовувати такий спосіб оцінки, як оцінка за справедливою вартістю – або, інакше кажучи, ринковою вартістю.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >