< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Наукові економічні знання як результат пізнання економічного життя

Чуттєве та раціональне пізнання економічної дійсності

Будь-які економічні знання є поєднанням двох протилежних сторін – чуттєвого і раціонального, які неможливі одне без одного. Органи чуття надають розумові відповідні факти. Розум їх узагальнює й робить певні висновки. Без органів чуття немає й роботи розуму, а чуттєві дані завжди певною мірою усвідомлені, теоретично навантажені, регулюються розумом.

Чуттєве пізнання (живе споглядання) здійснюється за допомогою органів чуття – зору, слуху, дотику та ін., які щодо людини є продуктами не тільки біологічної еволюції, а й всесвітньої історії. Органи чуття – єдині "двері", які відкриті для інформації про навколишній світ, яка потрапляє до свідомості. Живе споглядання як момент чуттєво-предметної діяльності здійснюється у трьох головних взаємопов'язаних формах. Це – відчуття, сприйняття та уявлення.

Живому спогляданню властиве відображення зовнішнього світу в наочній формі, присутність безпосереднього (без проміжних ланок) зв'язку людини з дійсністю, відображення переважно зовнішніх сторін та зв'язків, початок занурення у внутрішні закономірності та зв'язки на основі первинного узагальнення чуттєвих даних.

Отже, немає "чистої" чуттєвості, яка була б вільною від впливу мислення. Але роль чуттєвого відображення в пізнанні є особливою, навіть якщо зважати на значне зростання ролі мислення, абстрактно-ідеалізованих об'єктів у сучасній науці.

Раціональне в економічному пізнанні найбільш повно й адекватно виражене в економічному мисленні. Виділяють два основні рівні мислення – розсудок і розум. Розсудок – початковий рівень економічного мислення, де оперування абстракціями відбувається в межах певної незмінної, наперед заданої схеми. Розум – вищий рівень раціонального пізнання, якому властиві творче оперування абстракціями та рефлексією, спрямованість на усвідомлення власних форм та передумов, самопізнання. Головним завданням розуму є поєднання різнобічного, навіть протилежного, занурення у глибинні причини та чинники досліджуваних явищ.

Раціональне пізнання пов'язане також із нераціональними (ірраціональними, надраціональними – інтуіція) формами пізнання. Важливу роль тут відіграють уява, фантазія, емоції, афекти, інтуїція, одкровення, тобто здатність безпосереднього осягнення істини без передуючого логічного розкладу та доведень.

Наукове пізнання економічної життєдіяльності: емпіричний та теоретичний рівні

Наукове пізнання економічної дійсності – це процес (система знань), який розвивається і охоплює два рівні – емпіричний та теоретичний.

На емпіричному рівні переважає живе споглядання – чуттєве пізнання економічного життя. Раціональний момент та його форми (поняття, судження) хоча й присутні, але підпорядковані чуттєвості. Тому об'єкт (економічна життєдіяльність) відображається переважно через його зовнішні зв'язки та вияви, що є доступними для живого споглядання. Значною мірою вони відображають і внутрішні відносини. Збір фактів, їх первинне узагальнення, аналіз експериментальних даних та їх систематизація і класифікація – це специфічні ознаки емпіричного пізнання.

Емпіричне, дослідне випробовування спрямоване безпосередньо на об'єкт і опановує його за допомогою таких засобів, як порівняння, вимірювання, спостереження, експеримент, аналіз, індукція. Таким чином дослідження не буває сліпим: воно планується, конструюється за допомогою теорії. З цієї причини так звані емпіричні факти завжди мають теоретичне навантаження. Початок науки – це не самі по собі предмети, не голі факти, а теоретичні схеми, концептуальні каркаси дійсності. Вони складаються з абстрактних, ідеальних конструктів. Це – постулати, визначення, принципи, концептуальні моделі тощо[1]. Експеримент є дією, яка планується і на кожному кроці скориговується теорією. Тобто людина сама формує свій досвід.

Теоретичному рівню наукового пізнання властиве переважання раціонального моменту – понять, теорій, законів та інших форм, пов'язаних з діяльністю мислення. Живе споглядання при цьому не заперечується, але стає підпорядкованим. Теоретичне пізнання відображає явища в їх внутрішніх зв'язках та закономірностях, які виявляються в результаті раціональної обробки даних емпіричного знання. Така обробка здійснюється за допомогою систем абстракцій – понять, умовиводів, законів, категорій, принципів. Мислення на основі емпіричних даних працює з об'єктами дослідження, сягає їх сутності. Прагнучи істинного знання, теоретичне пізнання користується такими пізнавальними засобами, як абстрагування (відхід від певних якостей та відношень речей), ідеалізація (процес створення суто мислительних речей та предметів), синтез (поєднання в систему набутих у результаті аналізу елементів), дедукція (рух пізнання від загального до окремого, сходження від абстрактного до конкретного) тощо.

Межа між емпіричним і теоретичним рівнями пізнання умовна і рухома [2].

Структурними компонентами теоретичного рівня наукового пізнання є проблема, гіпотеза, теорія, які є вузловими ланками побудови й розвитку знання на вищому, теоретичному рівні [3].

Теорія (грец. teoria – спостереження, дослідження) – найрозвинутіша форма наукового пізнання, яка дає цілісне, системне відображення закономірних та сутнісних зв'язків певної сфери дійсності.

У сучасній методології науки розрізняють такі головні елементи теорії.

  • 1) вихідні засади – фундаментальні поняття, принципи, закони, аксіоми;
  • 2) ідеалізований об'єкт – абстрактна модель істотних якостей та зв'язків, речей і явищ;
  • 3) логіка теорії націлена на з'ясування структури та зміни знання;
  • 4) сукупність законів, тверджень, виведених із засад певної теорії відповідно до певних принципів.

Важливим елементом теорії є закон. Теорію певним чином можна розглядати як систему законів, що відображають сутність досліджуваного об'єкта. Різноманітність видів реальних взаємозв'язків є засадою існування багатьох форм законів, які можна розподілити за певною ознакою: фізичні, закони мислення, загальні.

Примітки

  • 1. На думку К. Поппера, абсурдною є віра в те, що можна почати наукове дослідження з "чистого споглядання", не маючи чогось на зразок теорії. І тому певна концептуальна точка зору є необхідною. Навіть достеменна перевірка ідей досвідом сама, за Поппером, живиться ідеями.
  • 2. Емпіричні дослідження, набуваючи за допомогою експериментів та спостережень усе нових і нових даних, стимулюють просування теоретичного пізнання. А з іншого боку, теоретичне пізнання, розвиваючи та конкретизуючи свій зміст на основі емпіричного дослідження, розкриває ширші обрії для діяльності емпіричного пізнання. На певних етапах розвитку науки відбувається перехід емпіричного у теоретичне і навпаки. При цьому недопустима будь-яка абсолютизація одного з цих рівнів.
  • 3. Проблема (грец. – задача) – форма знання, змістом якої є те, що не пізнане людиною, але потребує свого пізнання. Проблема є процесом, який має два моменти руху пізнання: порушення проблеми та її розв'язання. Необхідним при цьому є правильне виведення проблемного знання з попереднього узагальнення фактичного матеріалу, вміння правильно поставити проблему. Розв'язання певної проблеми є суттєвим моментом розвитку знання, під час якого виникають нові проблеми, висуваються певні концептуальні ідеї, гіпотези.

Гіпотеза – (грец. – основа, припущення) – форма знання, основою якого є передбачення, сформульоване за допомогою певних фактів, але це знання є невизначеним і потребує доведення. Гіпотетичне знання є вірогідним, а не достовірним і потребує перевірки, обгрунтування.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >