Дефолт і методи його врегулювання

У кризових умовах, коли можливості бюджету обслуговувати надмірно обтяжливий борг держави вичерпано, виплати кредиторам здійснюються з таких основних джерел: валютних резервів (що може призвести до втечі капіталу і спекулятивної атаки на національну валюту), емісійних ресурсів національного банку (що породжує інфляційні сплески), державної власності (шляхом конвертації боргових зобов'язань держави в акції, облігації компаній чи прямого продажу державного майна).

Відмова держави від обслуговування власних боргових зобов'язань має назву дефолту [1].

Для позичальника оголошення дефолту супроводжується такими втратами:

– заморожування майна держави-боржника за кордоном (золотовалютних резервів, будівель і рухомого майна державних установ тощо);
– введення ембарго на торгівлю з суб'єктами господарювання даної країни (застосування торговельних санкцій, обмежень і заборон на експорт);
– затримана перерахування експортної виручки іноземними банками;
– закриття доступу до міжнародного ринку позичкових капіталів.

Боргова спроможність значною мірою визначається об'єктивними економічними умовами. Відношення державного боргу до ВВП і зовнішнього боргу до експорту товарів і послуг, рівень середньодушових доходів і темпи зростання національної економіки, рівень відсоткових ставок за позиками є основними детермінантами спроможності уряду виплачувати накопичені борги. Проте бажання позичальника виконувати свої боргові зобов'язання (на відміну від спроможності) є суб'єктивним явищем, на яке впливають ступінь популізму економічної політики, оцінка справедливості вилучення доходів на користь кредиторів тощо.

Для врегулювання дефолтів суверенних позичальників застосовують такі основні методи реструктуризації боргових зобов'язань: консолідація, уніфікація, відстрочення боргу, прощення і часткове списання боргу, конверсія.

Консолідація боргу передбачає зміну термінів погашення боргових зобов'язань із збереженням графіка відсоткових виплат.

Уніфікація – це об'єднання кількох позик в одну з заміною раніше випущених зобов'язань на нові цінні папери держави.

Відстрочення боргу – перенесення на пізніший термін як погашення основної суми боргу, так і сплати відсотків.

Прощення і часткове списання боргів передбачає проведення відповідних операцій з боку кредиторів і поширюється, як правило, на офіційну заборгованість.

Реалізація цієї схеми вимагає тривалих переговорів і складних погоджень і найчастіше мотивується політичними чинниками.

У світовій практиці прощення і часткове списання боргів на регулярній основі застосовується лише стосовно найбідніших країн із високим рівнем зовнішньоборгового навантаження. Конверсію боргу розглядають як з точки зору зміни дохідності позик, так і з погляду зміни форми боргових зобов'язань чи методу погашення боргу. У світовій практиці для врегулювання заборгованості суверенів використовують такі конверсійні схеми:

– достроковий викуп боргових зобов'язань;
– сек'юритизація боргу;
– конверсія боргу в майнові активи;
– обмін боргових цінних паперів на корпоративні;
– конверсія боргу у програми розвитку.

Зазначені операції мають назву ринкових схем реструктуризації боргів і поширюються здебільшого на борги комерційним кредиторам.

Достроковий викуп боргових зобов'язань держави застосовують за згоди кредиторів або на підставі положень про можливість дострокового викупу у кредитних угодах. За високої вірогідності дефолту достроковий викуп дозволяє позичальникам суттєво скоротити витрати на погашення й обслуговування боргу, оскільки на вторинному ринку зобов'язання неплатоспроможних позичальників котируються зі значним дисконтом. Для викупу можна використовувати як офіційні валютні резерви країни, так і кредити міжнародних фінансових організацій. Ця схема не отримала великого поширення внаслідок опору кредиторів і наявності зворотних стимулів для позичальників.

Сек'юритизація боргу являє собою випуск позичальником нових боргових цінних паперів, які або підлягають продажу і виручка від їх реалізації спрямовується на викуп боргу, або безпосередньо обмінюються на поточні боргові зобов'язання.

Примітка

1. Богдан Т.П. Бюджетний дефіцит і державний борг / Т. П. Богдан // Економічна теорія. – 2013. – №1. – С. 109-110.