Результати наукових досліджень функціонування міжнародної економіки як складової економічної теорії

Сутність, етапи формування, структура, тенденції розвитку міжнародної економіки (світового господарства)

Міжнародна економіка (світове господарство) – це сукупність національних господарств, які беруть участь у міжнародному поділі праці і пов'язані між собою системою міжнародних економічних відносин [1, с. 282].

Міжнародна економіка – це галузь фундаментальної економічної науки , що вивчає світове господарство як ціле, його основні складові.

Міжнародна економіка як цілісна система склалася близько ста років тому на рубежі ХІХ-ХХ ст. Основою її поступового формування став світовий ринок. Основними етапами у розвитку міжнародної економіки (світового господарства) є:

• – виникнення міжнародних монополій;
• – територіальний поділ світу;
• – виникнення соціалістичної системи;
• – після другої світової війни почався процес якісної зміни системи світового господарства. Він в основному завершився у 1960-х роках, коли пішла в минуле колоніальна система і на світовій арені з'явилися молоді незалежні держави;
• – три останніх десятиріччя XX ст. вважаються початком нового періоду в розвитку світового господарства. Воно все більше набуває ознак цілісності. Цей процес проявляє себе у функціонуванні прямих зв'язків між підприємствами, об'єднаннями, у поглибленні процесів спеціалізації та кооперування виробництва, створенні міжнародних господарських організацій, товариств, спільних підприємств тощо;
• – період – кінець XX – початок XXI ст. характеризується насамперед тим, що світове господарство, зберігаючи багато протиріч і різнопланових тенденцій, є цілісніпшм, інтегрованішим і динамічнішим, ніжу середині XX ст.

Міжнародна економіка розвивається під впливом різноманітних чинників, які надають їй високого динамізму та нових якостей, основними серед яких є:

• – розвиток НТП і перетворення інформаційних технологій на найважливіший чинник світової економіки;
• – зростаюча взаємозалежність національних господарств, загальна лібералізація зовнішньоекономічних зв'язків;
• – поглиблений розвиток МІДІ: міжнародної спеціалізації і кооперування виробництва;
• – інтенсифікація міжнародного руху факторів виробництва: робочої сили, капіталів, технології, інформації, засобів виробництва;
• – загострення енергетичної і продовольчої проблем;
• – формування самостійної фінансової системи, безпосередньо не пов'язаної з обслуговуванням руху товарів та ін.

Внаслідок дії цих чинників утверджується тенденція до зростання взаємозалежності, інтеграції країн, інтернаціоналізації процесів виробництва та інших складових господарського життя міжнародної економіки.

У загальному вигляді міжнародна економіка включає дві складові: національні господарства та міжнародні економічні зв'язки між країнами-партнерами. Міжнародні економічні відносини (зв'язки) є похідними від національних відносин, але їх розвиток генерує зростання національних економік.

Суб'єктами міжнародної економіки (світового господарства) є:

• – на мікроекономічному рівні: юридичні (фірми) та фізичні особи, які здійснюють зовнішньоекономічні операції, пов'язані з рухом товарів, факторів виробництва тощо;
• – на макроекономічному рівні: країни, їх регіональні й муніципальні суб'єкти, інтеграційні об'єднання країн, світове господарство загалом в умовах глобалізації фінансових ринків;
• – на маркоекономічному та глобальному рівнях: транснаціональні корпорації і транснаціональні банки;
• – на наднаціональному рівні: міжнародні організації та наднаціональні інститути [2].

Міжнародна економіка динамічно розвивається. Серед тенденцій, які визначають її сучасний стан, перспективи розвитку, наступні:

• – розширення сфери дії принципів ринкової економіки;
• – включення у сферу всесвітніх господарських зв'язків абсолютної більшості країн планети та посилення у розвитку кожної з них зовнішнього фактора;
• – координація дій суб'єктів світового господарства з метою формування єдиної економічної стратегії з урахуванням інтересів країн світового співтовариства;
• – формування нової системи міжнародного поділу праці, характерною ознакою якої є перетворення групи економічно розвинених країн на центр науково-технічного прогресу, творців передових технологій, інновацій тощо;
• – формування регіональних союзів груп країн світу [3].

Примітки

1. Беляев О. О., Бебело А. С. Політична економія: Навч, посібник. – К. : КНЕУ, 2001, –328 с.

У підручниках, навчальних посібниках знаходимо й інші визначення (Зазимко А. 3. Політична економія: Структурно-логічний навч, посіб. – К. : КНЕУ, 2005. – С. 330)

2. У 2001 р. в світі налічувалося до 230 держав, відокремлених між собою приблизно 260 сухопутними кордонами. В обігу налічується понад 300 найменувань грошей. Нації і народності розмовляють більше ніж 2800 мовами.

Більша частина з них існує в умовах докапіталістичних формацій, поєднуючи різні способи виробництва (Білецька Л. В., Білецький О. В., Савич В. І. Економічна теорія: Політекономія. Мікроекономіка. Макроекономіка: Навчальний посібник. – К. : Центр навчальної літератури, 2005. – С. 85).

Таблиця

Суб'єкти міжнародної економіки (світового господарства)

ООН класифікує країни за станом соціально-економічного розвитку таким чином: промислово розвинуті; країни з перехідною економікою; країни, гцо розвиваються (Бочан І. О., Михасюк І. Р. Елобальна економіка: підручник. – К. : Знання, 2007. – С. 240-245):

Згідно з класифікацією Світового банку, за рівнем доходу економіка країни може визначатися як економіка з низьким доходом, середнім доходом (який може бути нижчим, середнім та вищим) та економіка з високим доходом.

Класифікація Світового банку охоплює 209 країн:

• – країни з низьким доходом – 64 держави, в яких ВНП на душу населення становить менше 725 дол. США;
• – країни середнім доходом, які поділяються на: а) країни з нижчим середнім доходом – 66 держав з ВНП на душу населення – 726 до 2895 дол. СІНА; б) країни з вищим середнім доходом – 35 держав, в яких ВНП на душу населення – 2896 – 8995 дол. СІНА;
• – країни з високим доходом – 44 держави, в яких ВНП на душу населення становить 8995 дол. США і вище. Більшість країн з високим рівнем доходу – це індустріальні, промислово розвинуті країни.
• 3. Федоренко В. Е., Діденко О. М., Реженський Μ. М., Іткін О. Ф. Політична економія: Підручник / За науковою ред. доктора економ, наук, проф. В.Г. Федоренка. – К. : Алерта, 2008. – 487 с.