< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Теоретичні наукові здобутки видатних дослідників економічної життєдіяльності суспільства

Теорія економічних благ, теорії цінності та ціни Карла Менгера

Вагомим внеском К. Менгера [1] у світову економічну науку стало започаткування економічного вчення маржиналізму й австрійської суб'єктивної школи, революційне збагачення методології економічного аналізу, виявлення психологічної обумовленості процесу ухвалення економічних рішень на макрорівні.

Світовому визнанню К. Менгера посприяло чітке формулювання положень його головної праці "Основ політичної економії" – щодо категорій блага і корисності, розбудова теорії граничної корисності, атомістичний підхід, суб'єктивно-психологічний метод, захист абстрактно-аналітичних методів пізнання. На наукове визнання і переосмислення можуть претендувати його теорія походження грошей, реалістичні підходи до визначення ролі індивідів і соціальних інститутів у суспільному розвитку, окремі аспекти методології наукового пізнання, дискусійні питання грошового обігу тощо [2, с.72, 84].

Теорія економічних благ. К. Менгер зазначає: "Для того щоб предмет став благом.., необхідним є співпадання ... чотирьох умов: 1) людської потреби; 2) властивостей предмета, що роблять його придатним бути поставленим у причинний зв'язок із задоволенням цієї потреби; 3) пізнання людиною цього причинного зв'язку; 4) можливості розпоряджатися предметом таким чином, щоб дісно вживати його для задоволення цієї потреби" [3].

К. Менгер розробив розгалужену класифікацію благ: першого і вищих порядків, економічних і неекономічних, субститутів і комплементів. Блага першого порядку призначені для безпосереднього задоволення людських потреб (фактично це споживчі блага), блага вищих (другого, третього і т.д.) порядків – для опосередкованого задоволення (виробничі блага), тобто через виробництво благ першого порядку. К. Менгер наполягав на існуванні "причинного співвідношення благ", які перебувають у системній єдності, оскільки за безпосередньою потребою людини у споживчих благах приховується розгалужена мережа опосередкованих потреб у засобах їх виробництва.

Заслугою вченого стало запровадження понять взаємозамінюваності (субституційності) та взаємодоповнюваності (комплемнтарності) благ вищого порядку, що в подальшому знайшло відбиття в концепціях виробничої функції.

Критерієм поділу благ на економічні та неекономічні є співвідношення потреби у благах та їх кількості, доступної для розпорядження. К. Менгер визначав економічні блага як такі, потреба в яких у певний період перевищує їх доступну кількість, а неекономічні – як блага, кількість яких перевищує потребу в них. Чіткої межі між економічними і благами не існує, проте тісний зв'язок між рідкісністю і приватною власністю призводить до того, що "вільні" блага можуть ставати економічними, коли той, хто має владу, усуває інших суб'єктів господарювання від вільного розпорядження ними. Розрізняючи товар і благо, К. Менгер визначає товар як економічне благо, призначене для продажу, наголошуючи, що ознака товарності не є природною характеристикою блага.

Теорія цінності посідає центральне місце в "Основах...". Економічні блага Менгер наділяє цінністю, під якою розуміє "поняття, яке мають господарюючі суб'єкти про значення благ, які знаходяться у їхньому розпорядженні і які використовуються для підтримки їхнього життя і добробуту" [4].

Задоволення різноманітних потреб не має для споживача однакового значення або цінності. Остання залежить від того, наскільки важлива потреба для існування людини, а також від ступеня (інтенсивності) задоволення. Якщо певна потреба задовольняється частинами, то її значення поступово зменшується. К. Менгер побудував шкалу корисностей на основі ранжування благ за їх цінністю для споживача. Ця побудова була втілена в так званій таблиці Менгера, яка відобразила систему потреб конкретного споживача і міру їх задоволення

У цій таблиці знайшли відбиття обидва закони Г. Госсена, з працями якого Менгер не був знайомий:

  • – перший – спадної граничної корисності та зменшення нагальності кожного виду потреб мірою їх насичення (поступове зменшення значення чисел у кожному стовпчику);
  • – другий – вирівнювання граничних корисностей на основі рівномірного насичення кожної з потреб (рівність чисел у рядках). Оскільки величину цінності матеріального блага визначають важливістю тієї конкретної (або часткової) потреби, що посідає останнє місце в низьці потреб, які задовольняються всім наявним запасом матеріальних благ цього виду, вчений дійшов висновку, що цінність речі вимірюється величиною її граничної корисності (термін "гранична корисність" належить Ф. фон Візеру).

Теорія ціни. Причиною обміну Менгер вважає різну суб'єктивну оцінку одних і тих же благ різними індивідами. Кожен покупець прагне максимально використати обмін, вилучити з нього найбільшу суму корисності. Тому обмін може відбутися тільки між тими особами, які по різному оцінюють предмет обміну. Свої суб'єктивні оцінки покупці і продавці виражають у ціновому товарі, який представляють гроші. Чим більше товару купує індивід, тим менша максимальна ціна, яку він згоден заплатити за кожну наступну одиницю товару. Вигідність обміну закінчується тоді, коли максимальна ціна (суб'єктивна оцінка) стає рівною ринковій ціні.

Таким чином, із теорії Менгера випливає, що покупці виходять із існуючих цін, пристосовують своє споживання до них і на їх основі будують свій попит. Останній встановлюється у таких розмірах, в яких гранична корисність стає рівною ринковій ціні, тобто, відпадають будь-які стимули до обміну.

Отже, К. Менгер є творцем маржиналістської революції, який на відміну від С. Джевоса і Л. Ввальраса, не вдався до надмірної формалізації й обгрунтував, здавалося б неможливе: теорію граничної корисності без використання математичного інструментарію (власне техніки граничного аналізу. Й. Шумпетер писа: "...його геній стає тільки більш вражаючим через брак у його працях відповідних математичних інструментів" [5]

Примітки

1. Карл Менгер (1840-1921) – австрійський економіст світової слави, першовідкривач теорії граничної корисності, творець маржинальні' революції, засновник австрійської школи, професор Віденського університету (173-1903).

Основний твір – "Основи політичної економії" (1871). Книга мала стати вступом, першою частиною всеохоплюючого трактату з економічної теорії. Друга частина мала присвячуватися "відсотку, заробітній платі, ренті, доходу, кредиту і паперовим грошам", третя, "прикладна", – теорії виробництва і торгівлі, четверта – критиці існуючої економічної системи і пропозиціям щодо економічного реформування. Цей задум не був реалізований.

Проблемами "Першої, загальної частини" (згідно з написом на титульному аркуші) стали загальні умови економічної діяльності, обміну, цін і грошей.

Основною метою К. Менгера, визначеною ним у передмові, було створення адекватної теорії цін, яка пояснювала б усі пов'язані з ним явища (відсоток, заробітну плату і ренту) за допомогою єдиного принципу.

  • 2. Нестеренко О.П. Карл Менгер: учений-теоретик, наставник, фундатор австрійської традиції (3 нагоди 140-річчя публікації праці "Основи політичної економії") / О. П. Нестеренко // Економічна теорія. – 2012. – №2. – С.72-84.
  • 3. Історія економічних учень: Хрестоматія. – К, 2008. – С. 273.
  • 4. Австрийская школа в политической экономии : К. Менгер, Е. Бем-, Ф. Визер [Текст]; предисл., коммент., сост. В.А. Автономов. –М.: Экономика, 1992. – С.101.
  • 5. Шумпетер Й.А. История економического анализа: В 3-х т. – Т 3. – СПб, 2004. – С. 1090.
 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >