< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Теорія "трьох хвиль" цивілізації Елвіна Тоффлера

Еволюція світу, на думку Е. Тоффлера, є хвилеподібною, причому вплив техніки на суспільство також має хвилеподібний характер, а технологічні зміни визначають тип суспільства і культури.

Тоффлер представляє логіку трьох хвиль.

Перша хвиля – "сільськогосподарська цивілізація". Основою життя суспільства першої хвилі, інститутів культури, сім'ї, політики є земля, простий поділ праці, економіка функціонує децентралізовано, і кожна громада виробляє більшу частку необхідного. Суспільство першої хвилі використовувало, за образним виразом Е. Тоффлера, "енергію живих батарей" – м'язову силу людини та тварини, а також енергію вітру, Сонця та води.

Друга хвиля означала появу "індустріальної цивілізації", яка принесла з собою нові інститути, відносини та цінності. Найбільш важливими ознаками другої хвилі Тоффлер визнав процеси стандартизації, спеціалізації та синхронізації, концентрації, максималізації (масовості), централізації виробництва. Друга хвиля почалася з промислової революції (XVIII ст.). Численні різноманітні елементи утворили систему масового виробництва, споживання, освіти, засоби масової інформації разом зі спеціальними інститутами – школами, корпораціями та політичними партіями. Змінилася навіть структура родини – від великої селянської родини, яка включала кілька поколінь, до малої нуклеарної родини, характерної для індустріального суспільства. Специфічною ознакою індустріального суспільства став поділ економічної системи на виробництво і споживання. Індустріалізм зруйнував єдність виробництва і споживання, характерну для аграрної цивілізації, відокремивши ці структури економіки. Зрештою виробництво набуло характеру виробництва не для себе, а для обміну, а сама економіка (суспільне господарство) стала ринковою.

Третя хвиля – "постіндустріальна цивілізація" – стала породженням нових технологій. Вона усунула основну основну ознаку індустріальної цивілізації – стандартизацію. Відхід від традиційного масового виробництва супроводжувався демасифікацією ринків та споживання. Економіки країн третьої хвилі базуються на розумовій праці, основним ресурсом стали нематеріальні активи, а некваліфіковані та неосвічені робітники втрачали роботу. Навіть інститут родини втратив масовість: місце неуклеарної родини з одним із батьків, пари що уклали другий шлюб, бездітні родини тощо. Однорідність суспільства другої хвилі замінено різнорідністю постіндустріальної цивілізації (Тоффлер Э. Третья волна: Пер. с англ.. / Э. Тоффлер. – М.: ООО "Издательство ACT", 2004. – 781 с.)

Теорія економічного розвитку Йозефа Шумпетера

Грунтовну розробку теорії економічного розвитку Й. Шумпетер [1] розпочав під час викладання у Чернівецькому університеті, здійснивши спробу пояснити особливості руху капіталістичної економіки як динамічної системи. Він зазначав, що слід розрізняти статичне та динамічне господарство: "статичне господарство не "покоїться", воно здійснює оборот економічного життя; воно взагалі не "пасивне", але лише в певному розумінні; воно не абсолютно "обумовлено" конкретними обставинами: господарюючі суб'єкти могли б поводитись й іншим чином; нарешті, воно не просто "стаціонарне"... [2]. Існування зримих трансформацій господарського кругообігу, породжених самою логікою економічного руху стає передумовою авторського дослідження процесів економічної динаміки. Ототожнюючи останню з економічним розвитком. Шумпетер визначає, що він "представляє собою зміну траєкторії, за якою відбувається кругообіг, на відміну від самого кругообігу являє собою зміщення стану рівноваги відмінно від процесу руху у напрямку стану рівноваги, але не будь-яке таке зміщення чи зміна, а лише, по-перше, таке, що виникло в економіці стихійно, і, по-друге, дискретне, оскільки усі інші зміни й так зрозумілі і не створюють жодних проблем" [2. С. 157].

Втім засади таких змін вчений представляє дещо однобічно, стверджуючи, що оновлювачі перетворення породжуються та відбуваються виключно у виробництві. Споживачі ж, на його думку, залишаються пасивними реципієнтами таких перетрубацій, не відіграючи визначальної ролі у їх генерації та реалізації. Вони, власне, не в змозі навіть усвідомити появу нових потреб – тільки "виробництво прищепить споживачам нові потреби" [2, с.158].

Фундаментальним внеском Й. Шумпетера у сучасну у сучасну теорію інновацій стало формулювання поняття "здійснення нових комбінацій", що визначає, за автором, форму та зміст процесу економічного розвитку. Такими оновлюючими комбінаціями, на його думку, стали:

  • 1) виготовлення нового блага та зміна його якості;
  • 2) впровадження нового методу виробництва;
  • 3) освоєння нового ринку збуту;
  • 4) отримання нового джерела сировини;
  • 5) проведення реорганізації виробництва, отримання монопольного положення чи посилення рівня конкуренції [2, с. 159].

Виробляти, пише Шумпетер, означає комбінувати речі й сили, створювати інші комбінації із цих речей і сил. Виробництво – не технічна, а економічна галузь діяльності.

Надзвичайно плідним у теоретичному ракурсі виявилось авторське визначення підприємства та підприємця, закріплення за останнім виконання креативної функції.

Шумпетер зазначає: "Під підприємством ... ми розуміємо здійснення нових комбінацій, а також те, у чому ці комбінації будуть втілюватись ... Підприємцями ... ми називаємо господарюючих суб'єктів, функцією яких є якраз здійснення нових комбінацій і які виступають як його активний елемент [2, с. 169-170]. А отже численні фабриканти, комерсанти та промисловики, діючі на "власний страх і ризик", яких звичайно відносять до підприємців, насправді такими не є – лише постійне генерування та впровадження оновлень, "здійснення нових комбінацій" [2, с. 174] стає підставою для набуття економічним суб'єктом такого статусу. Підприємець – "це лідер, головний суб'єкт економічної системи, рушійна сила науково-технічного прогресу" [3, с. 293]. Мотиви діяльності підприємця – саморозвиток особистості, досягнення успіху, подолання труднощів. Підприємництво не є професією, відповідні якості й навички можуть бути втрачені, можуть перейти до інших людей. Спочатку один або невелика кількість підприємців використовують нові форми й шляхи отримання прибутку. їх приклад наслідують інші. Прибуток – це винагорода за нововведення. Нові комбінації дозволяють знижувати виробничі витрати. Прибуток отримує той, хто раніше за інших використовує нововведення (нові комбінації продуктивних сил).

Прибуток, так само, як кредит і процентна ставка, належать до категорій, які виникають і зникають. Коли нововведення поширюється, то виробничі витрати вирівнюються, і прибуток є спонукальним мотивом до пошуку й втілення нових комбінацій.

Примітки

  • 1. Йозеф Алоїз Шумпетер (1883-1950) – професор Чернівецького, Грацьського, Рейнського, Гарвардського університетів, міністр фінансів Австрії. Основні твори – "Сутність та основний зміст теоретичної національної економії" (1908), "Теорія економічного розвитку" (1912), "Економічні цикли" (1939), "Капіталізм, соціалізм і демократія" (1942), "Історія економічного аналізу" (1954).
  • 2. Шумпетер Й. А. Теория єкономического развития: пер. с англ. . [Текст] /Й. А. Шумпетер; под. ред.. В. С. Автономова. – М. : Директмедиа Паблишинг, 2008. – С. 130.
  • 3. Історія економічних вчень [текст] : підручник / за ред. Тарасевича В. М., Петруні Ю. С. – К. : "Центр учбової літератури", 2013. – 352 с.
 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >