Методи і системи, що використовують при здійснені діагностики

При здійснені діагностики господарської діяльності та фінансово- економічного стану підприємства використовують велику сукупність найрізноманітніших методів, більшість з яких застосовується й у інших економічних науках. Всі методи діагностики можна поділити на дві принципово різних групи: формалізовані і неформалізовані.

В основі формалізованих методів лежать чіткі аналітичні залежності. Ці методи передбачають проведення певного набору розрахункових процедур, а результати оцінки часто не залежать від суб'єктивізму аналітика. Формалізовані методи в свою чергу поділяють на декілька груп. До основних із них належать:

Традиційні методи економічної статистики: середніх і відносних величин, групування, графічний, індексний, елементарні методи обробки рядів динаміки.

Класичні методи аналізу господарської діяльності і фінансового аналізу. ланцюгових підстановок, арифметичних різниць, балансовий, виділення ізольованого впливу факторів, процентних чисел, диференціальний, логарифмічний, інтегральний, простих і складних відсотків.

Математико-статистичні методи вивчення зв'язків: кореляційний, регресійний, коваріаційний і дисперсійний аналіз, методи головних компонентів, обробки просторово-часових сукупностей, кластерний.

Економетричні методи: матричні, методи теорії виробничих функцій, теорії міжгалузевого балансу, гармонійний і спектральний аналіз.

Методи економічної кібернетики й оптимального програмування'. системного аналізу, машинної імітації, лінійного, нелінійного і динамічного програмування.

Методи дослідження оперант і теорії прийняття рішень: теорії графів, ігор, масового обслуговування, методи сіткового планування і управління.

Безумовно, не усі з перерахованих методів широко використовуються у процесі діагностики. Проте, у певних найбільш складних випадках, такі методи долучаються для поглиблення і розширення аналітичних досліджень.

Неформалізовані методи діагностики засновані на описі аналітичних процедур на логічному рівні, а не на чітких аналітичних залежностях. Основою використання таких методів зазвичай стає власний досвід, суб'єктивне ставлення, погляди і навіть інтуїція аналітика. До них відносяться методи. експертних оцінок, сценаріїв, психологічні, морфологічні, порівняння, побудови систем показників і аналітичних таблиць, прийом деталізації тощо.

Зазвичай на початкових етапах оцінювання підприємства аналітик визначає основні сфери діагностики, формує систему аналітичних індикаторів, обирає методи дослідження, на логічному рівні встановлює ймовірність зв'язків між явищами. Тобто діагностика завжди починається із застосування неформалізованих методів дослідження. Надалі аналітик обчислює показники господарської діяльності та фінансово-економічного стану, вимірює кількісний вплив факторів на їх зміну, узагальнює результати в комплексних оцінках – тобто застосовує формалізовані методи дослідження. Наприкінці отримані результати оцінюються і інтерпретуються знову неформалізованими методами.

Отже, діагностика розпочинається і закінчується неформалізованими методами, проте її основу все ж такі складають формалізовані дослідження.

Поряд із різноманітністю методів виділяють п'ять систем діагностики:

• 1) горизонтальний аналіз – передбачає вивчення динаміки економічних показників і коефіцієнтів, їх зміни у часі. При застосуванні горизонтального аналізу вивчають одне й те саме явище, на одному об'єкті дослідження, але у різні періоди – ніби у певному „прошарку”, „горизонті”. Такий аналіз може здійснюватися шляхом порівняння економічних показників звітного періоду з показниками попереднього періоду, аналогічного періоду минулого року, за ряд попередніх періодів тощо. Часто у процесі горизонтального аналізу здійснюють трендові вирівнювання для оцінювання загальної тенденції та прогнозування аналізованих показників на перспективу. У такому випадку горизонтальний аналіз називають трендовим:
• 2) вертикальний (або структурний) аналіз – допомагає вивчити структуру аналізованого явища. При його здійснені досліджують одне явище в одному об'єкті дослідження, але у розрізі його складових елементів. Наприклад, вивчення структури активів, джерел фінансування, фінансових результатів, грошових потоків тощо;
• 3) порівняльний аналіз – передбачає порівнювання аналізованого показника по об'єкту аналізу з аналогічними показниками інших об'єктів, плановими або нормативними показниками, середньогалузевими чи середньоринковими показниками, показниками конкурентів, внутрішніх структурних підрозділів підприємства тощо;
• 4) коефіцієнтний аналіз – здійснюється шляхом визначення спеціальних відносних показників. Ця система діагностики є основною, адже більшість характеристик господарської діяльності та фінансово-економічного стану оцінюють саме за допомогою набору коефіцієнтів. Основними групами коефіцієнтів є показники виробничо-господарського потенціалу, фінансової стійкості, ліквідності і платоспроможності, рентабельності, ділової активності, майнового стану тощо;
• 5) інтегрований аналіз – передбачає узагальнення декількох показників у одному критерії. Проводиться шляхом побудови піраміди показників або спеціальних комплексних моделей.

У практиці діагностика в системі управління підприємством здійснюється на підставі визначеної оціночної методики. Оціночна методика – це сукупність процедур, правил обчислення й оцінювання спеціальних коефіцієнтів та індикаторів, дотримання яких забезпечує одержання результатів вимірювання якісного і кількісного складу основних характеристик господарської діяльності та фінансово-економічного стану підприємства.

Оскільки підприємства різних сфер діяльності і галузей економіки вирізняються специфікою функціонування, оцінювати їх за однаковим набором показників і застосовувати у процесі діагностики однотипні нормативні значення коефіцієнтів недоцільно. Крім того, глибина діагностичних оцінок та їх спрямованість вагомим чином обумовлюються потребами користувачів результатів діагностики для прийняття управлінських рішень, їх цілями й інтересами. Тому сукупність показників, методів оцінок і принципів діагностики, які б найповнішою мірою враховували потреби й інтереси тих чи інших користувачів інформації, різняться. З цих причин єдиної методики діагностики, яку б доцільно було застосовувати для усіх суб'єктів господарювання будь-якими суб'єктами діагностики, не існує, її розробка у перспективі недоцільна.

Натомість у різних випадках для досягнення цілей користувачі результатів діагностики застосовують різні методики оцінювання. їх можна поділити на дві групи:

• 1) методики, розроблені і затверджені уповноваженими на те державними органами. До цієї групи відносяться методики Міністерства фінансів України, Фонду державного майна України, Державної фіскальної служби України, Національного банку України тощо. Ці методики здебільшого розраховані на здійснення зовнішньої діагностики. Тому зазвичай до їх складу включаються лише ті показники й індикатори, які можуть обчислюватися на підставі інформації оприлюдненої фінансової звітності, що дещо обмежує їх аналітичні можливості. Проте, такі методики є обов'язковими для використання у певних визначених законодавством ситуаціях. Наприклад, при приватизації державних підприємств аналіз їхнього фінансового стану здійснюється виключно на основі Методики, затвердженої Фондом державного майна України; при визначенні доцільності розстрочки або відстрочки сплати податкових зобов'язань – на основі Методики, затвердженої Державною фіскальною службою України;
• 2) методики приватних консалтингових компаній, суб'єктів господарювання, наукових установ, а також методики, що широко представлені у науковій, навчальній та спеціальній літературі. Вони розраховані на здійснення як внутрішньої, так і зовнішньої діагностики, включають найрізноманітніші комплекси коефіцієнтів й індикаторів, часто вирізняються значними аналітичними можливостями. Зазвичай методики даної групи аналітики застосовують у тих випадках, коли законодавчо не встановлено обов'язковість використання державних методик. Наприклад, при здійснені аналізу фінансово-економічного стану підприємства для потреб управління. Проте, за рішенням суб'єкта діагностики для власних потреб можуть застосовуватися й методики першої групи.

Методики діагностики обох груп дещо відрізняються набором показників, порядком їх обчислення, назвою коефіцієнтів й індикаторів, нормативними значеннями тощо. Тому у даному навчальному посібнику наведено ті коефіцієнти й індикатори діагностики та алгоритми їх обчислення, які нині є найбільш розповсюдженими в Україні, здебільшого відповідають міжнародним підходам.

Здійснюючи діагностику важливо пам'ятати, що підприємство де в чому схоже на живий організм, усі ланки його життєдіяльності тісно пов'язані між собою. З цих причин окремі індикатори й коефіцієнти можуть одночасно слугувати для аналізу різних характеристик фінансово-економічного стану й господарської діяльності. Наприклад, величина власного оборотного капіталу, яка обчислюється при оцінюванні джерел фінансування оборотних активів, слугує індикатором фінансової стійкості підприємства, а також вивчається при аналізі ліквідності і платоспроможності. Отже основною особливістю діагностики в системі управління є можливість використання окремих показників і методів оцінювання для дослідження різних характеристик підприємства.