Оцінювання складових елементів оборотного капіталу

До основних груп оборотних активів підприємства належать:

1) запаси;
2) дебіторська заборгованість;
3) грошові кошти.

Також вагомою складовою оборотного капіталу можуть бути поточні фінансові інвестиції. Засади аналізу інвестиційної діяльності підприємства викладено у окремій темі даного навчального посібника.

Аналіз запасів підприємства передбачає:

1) оцінювання загальних умов накопичення та зберігання запасів підприємства;
2) оцінювання складу, структури і динаміки запасів;
3) визначення оптимальних залишків та партії закупівлі виробничих запасів;
4) оцінювання ефективності використання запасів.

При оцінюванні загальних умов накопичення і зберігання запасів підприємства вивчають:

– умови зберігання цінностей;
– забезпечення зберігання запасів по їх кількості і якості;
– кваліфікованість осіб, які несуть матеріальну відповідальність за збереження запасів;
– якість управлінського обліку товарно-матеріальних цінностей, у тому числі й складського;
– дотримання правил проведення інвентаризації запасів;
– наявність фактів псування товарно-матеріальних цінностей, їх знищення, крадіжок;
– збитки від псування, знищення або крадіжок запасів.

Оцінювання складу, структури і динаміки запасів поряд із звичайними горизонтальним і вертикальним аналізом, передбачає застосування спеціальних методів оцінок, таких як ABC-аналіз та XYZ-аналіз.

Сутність АВС-аналічу полягає у виявленні та оцінювання незначного числа кількісних величин, які є найціннішими та мають найбільшу питому вагу у загальній сукупності вартісних показників. Згідно з цим методом досліджувана сукупність запасів підприємства (окремо по кожному виду запасів: виробничі, готова продукція, товари тощо) поділяються на три частини:

• група А – запаси, які є найціннішими з огляду на їх вартість, однак можуть використовуватися підприємством у незначній кількості в натуральному вираженні;
• група В – середні за величиною запаси як у кількісному, так і в грошовому виразі;
• група С – запаси з найбільшою часткою в натуральному виразі, однак незначні з погляду їх вартості.

Зазвичай глибина та періодичність аналізу запасів залежить від їх групи. Так, запаси групи А аналізуються частіше і ретельніше порівняно з групою В. У свою чергу, запаси групи В аналізують ретельніше від групи С.

Для підприємств з сезонним циклом виробництва, а також тих, діяльності яких притаманна нерівномірність використання різних видів запасів на практиці часто ABC-аналіз комбінують з XYZ-аналізом. Цей метод аналізу уможливлює дослідження рівномірності запуску окремих видів сировини (матеріалів) у виробництво. Даний метод широко використовують у процесі нормування обігових коштів для створення виробничих запасів. У ході XYZ- аналізу найуживаніші види сировини (матеріалів) групуються залежно від рівня їх споживання в три класи:

1) Х-сировина – види сировини (матеріалів), які рівномірно споживаються у виробництві без суттєвих коливань у часі;
2) Y-сировина – види сировини (матеріалів), рівень споживання яких суттєво коливається у часі, наприклад залежно від виробничого циклу чи сезонності виробництва;
3) Z-сировина – сировина та матеріали, які споживаються нерегулярно і характеризуються високим рівнем коливання потреби у них.

Аналіз оптимальних залишків та партії закупівлі запасів ґрунтується на тому, що при формуванні виробничих запасів підприємство завжди стоїть перед своєрідною дилемою:

1) накопичення значного залишку запасів забезпечує безперебійність та ритмічність діяльності. Також закупівля великих партій запасів дає можливість скористатися ціновими знижками, зекономити на транспортних та інших витратах. Водночас, така політика формування запасів призводить до іммобілізації та вилучення із сфери обігу ресурсів, збільшує складські витрати, підвищує ризики псування і втрати накопичених запасів;
2) мінімізація залишку запасів навпаки знижує виграти на їх зберігання, ризики псування і втрати, сприяє залученню в обіг додаткових ресурсів. Проте, купівля запасів мілкими партіями зазвичай здійснюється за підвищеними цінами, потребує додаткових транспортних витрат, а також збільшує ризики порушення ритмічності діяльності у випадках невчасного надходження запасів від постачальників.

Тому аналіз виробничих запасів підприємства спрямовується на визначення їх оптимального розміру, який дасть можливість збалансувати ймовірні втрати і зиски підприємства, та цілком забезпечуватиме потреби діяльності у виробничих запасах.

В управлінні запасами використовують ряд спеціальних моделей для визначення обсягу однієї партії замовлення. Одна з найпростіших моделей обчислюється за формулою:

(4.1)

де q – обсяг оптимальної партії запасів, в одиницях;

S – загальна потреба у запасах на період, в одиницях;

Z – вартість виконання однієї партії замовлення;

Н – витрати по збереженню одиниці сировини.

Виходячи із співвідношення потреби виробництва у запасах та оптимальної партії запасів визначають частоту замовлень.

Засади і показники аналізу ефективності використання запасів викладено у підпункті 4.4 даної теми.

Аналіз дебіторської заборгованості має велике значення в оцінюванні фінансового стану підприємства, адже виникнення дебіторської заборгованості може приводити як до позитивних, так і до негативних наслідків діяльності господарюючого суб'єкта.

Рівень дебіторської заборгованості визначається багатьма чинниками: видом і специфікою продукції, ємністю ринку, ступенем насиченості ринку аналогічної продукцією, прийнятою на ринку та на підприємстві системою розрахунків тощо. Дебіторська заборгованість виникає у випадках відстрочення термінів розрахунків споживачів підприємства за поставлену їм продукції (товари, роботи, послуги). Споживачі отримують фінансові і нефінансові переваги внаслідок такої відстрочки. У свою чергу це може бути позитивним і для підприємства-постачальника, адже дозволяє збільшити обсяги реалізації, розширити ринок збуту та кількість споживачів, застосовувати цінові надбавки залежно від термінів і обсягу реалізованої у кредит продукції, скоротити складські витрати тощо. Поряд з тим, при продажу продукції у кредит у підприємства-постачальника підвищуються ризики неоплата або невчасної оплати дебіторських рахунків, фінансових втрат внаслідок інфляції, а також можуть виникати фінансові ускладнення внаслідок іммобілізації оборотних коштів. Тому аналіз дебіторської заборгованості спрямовується на оцінювання стану та якості дебіторської заборгованості з метою винайдення шляхів оптимізації кредитної політики підприємства.

Послідовність аналізу дебіторської заборгованості передбачає здійснення таких етапів:

1) оцінювання наявності і складу дебіторської заборгованості по видах;
2) оцінювання складу заборгованості за окремими дебіторами;
3) аналіз заборгованості по строках погашення, виявлення й оцінювання простроченої заборгованості та "старіння" дебіторських рахунків;
4) оцінювання оборотності дебіторської заборгованості.

Результати аналізу наявності, стану, руху, якості й оборотності дебіторської заборгованості враховуються при оцінюванні платоспроможності і ліквідності, а також ділової активності підприємства.

Оцінювання наявності і складу дебіторської заборгованості по основних видах здійснюється за допомогою вертикального аналізу і має на меті виявлення найбільш вагомих видів такої заборгованості з метою поглибленого аналізу.

Оцінювання складу заборгованості за окремими дебіторами може проводитися як суцільним, так і вибірковим методом (за наявності значного обсягу дебіторських рахунків). Так, В. В. Ковальов наводить таку загальну схему аналізу й контролю дебіторської заборгованості по окремих дебіторах [25]:

Етап 1. Визначають критичний рівень дебіторської заборгованості (розмір боргу у грошовому вираженні). Усі розрахункові документи, що стосуються заборгованості понад такий критичний рівень, підлягають перевірці в обов'язковому порядку.

Етап 2. З розрахункових документів, що залишилися, роблять контрольну вибірку. Для цього можна застосовувати різні способи. Одним з найпростіших є η-процентний тест (так, при n = 10% перевіряють кожен десятий документ, що відбирається за якою-небудь ознакою, наприклад за часом виникнення зобов'язання). Існують і більш складні статистичні методи добору, засновані на визначенні критичних значень рівня вагомості, припустимого відхилення між відображеним у звітності й обчисленим за вибірковими даними розміром дебіторської заборгованості тощо.

Етап 3. Перевіряють реальність сум дебіторської заборгованості у відібраних розрахункових документах. Зокрема, можуть направлятися листи контрагентам із проханням підтвердити реальність проставленої в документі суми.

Етап 4. Оцінюють істотність виявлених помилок. При цьому можуть використовувати різні критерії. Так, національними обліковими стандартами деяких країн відхилення між обліковою і підтвердженою в результаті контрольної перевірки сумами в розмірі, що перевищує 10%, визнається істотним (матеріальним). Якщо відхилення варіює у межах від 5 до 10%, рішення про його істотність приймає аналітик на свій розсуд. Відхилення, що не перевищує 5%-вого рівня, визнається несуттєвим. Після узагальнення результатів аналізу вони поширюються на всю сукупність дебіторської заборгованості [25].

Також за результатами аналізу оптимізують добір дебіторів – визначають тих із них, по відношенню до яких підприємству доцільно продовжувати постачання продукції у кредит. Такий добір здійснюється за допомогою неформальних критеріїв: дотримання платіжної дисципліни в минулому, прогнозні фінансові можливості покупця по оплаті запитуваного ним обсягу товарів, рівень його поточної платоспроможності, рівень фінансової стійкості, економічні й фінансові умови підприємства-продавця (затовареність, ступінь потреби в готівці тощо).

Аналіз за строками погашення зазвичай здійснюють шляхом ранжування дебіторської заборгованості за термінами її виникнення. Найбільш розповсюджена класифікація передбачає таке угрупування: 0-30 днів; 31-60; 61- 90; понад 91 день. Особливу увагу приділяють аналізу простроченої заборгованості. Так, при затримці платежу в обсязі понад 300 мінімальних заробітних плат на термін понад 90 днів підприємство-постачальних може порушувати справу у господарському суді про неплатоспроможність (банкрутство) дебітора.

Важливим аспектом аналізу дебіторської заборгованості є аналіз оборотності, засади якого викладено у підпункті 4.4 даної теми.

Загалом за результатами аналізу дебіторської заборгованості розробляють пропозиції по оптимізації кредитної політики підприємства й обґрунтовують заходи з погашення або рефінансування дебіторської заборгованості, зокрема через механізми факторингу, форфейтингу, обліку векселів, примусового стягнення через суд тощо.

Аналіз грошових коштів спрямовується на визначення їх оптимального залишку й нерозривно пов'язаний із оцінюванням грошових потоків. В управлінській діагностиці й менеджменті питання, пов'язані з оцінкою руху грошових коштів, є одними із найскладніших. Тому у даному навчальному посібнику вони розглядаються детально у темі щодо діагностики ліквідності і платоспроможності (див. тему 8).