Фінансова діагностика: аналіз формування капіталу та фінансової стійкості

Діагностика джерел формування капіталу підприємства

Види джерел формування капіталу, мета і завдання їх діагностики

Обов'язковою умовою ведення господарської діяльності підприємства, як уже зазначалося, є забезпеченість необхідними ресурсами певної якості. Залучення таких ресурсів із різних джерел відбувається у процесі фінансової діяльності підприємства. Під фінансовою діяльністю необхідно розуміти систему заходів, спрямовану на акумулювання внутрішніх фінансових ресурсів та залучення капіталу із зовнішніх джерел, необхідних для провадження інвестиційної та операційної діяльності підприємства, а також на своєчасне та повне виконання зобов'язань щодо залученого капіталу. У більш вузькому сенсі згідно стандартів бухгалтерського обліку в Україні фінансовою визнається діяльність, що призводить до змін розміру і складу власного та позикового капіталу підприємства.

У загальному розумінні капітал – це нагромаджений шляхом заощаджень запас економічних благ у формі грошових коштів та реальних капітальних товарів, які залучаються його власниками в економічний процес як інвестиційний ресурс і фактор виробництва з метою отримання доходу [14].

Капітал поділяють на види залежно від різних класифікаційних ознак. До основних із них належать:

• 1) за джерелами формування та відносинами власності: власний і позиковий;
• 2) за порядком формування: за рахунок внутрішніх ресурсів та залучений;
• 3) за формою залучення: акціонерний, пайовий, борговий;
• 4) за принципом поворотності: залучений на поворотній та безповоротній основах;
• 5) за формою власності на ресурси: корпоративний, приватний, державний;
• 6) за національною приналежністю: вітчизняний, іноземний;
• 7) за формою виробничого використання: основний, оборотний;
• 8) за формою прояву в обороті: грошовий, товарний;
• 9) за формою існування: реальний, фіктивний.

Методичні засади оцінювання наведених вище видів капіталу різняться. У даній темі навчального посібника буде викладено порядок аналізу капіталу підприємства за джерелами його формування, адже саме цей поділ капіталу є основним з точки зору фінансової діагностики, як складової діагностики в системі управління.

Власний капітал – це фінансові засоби господарюючого суб'єкта, які належать йому на правах власності та використовуються для формування певної частини активів (так званих „чистих активів”).

У свою чергу позиковий капітал являє собою фінансові засоби, які залучають суб'єкти господарювання для формування іншої частини активів із зобов'язанням повернути їх позикодавцю в обумовлені строки. Позиковий капітал набуває форму фінансових зобов'язань підприємства. По таких зобов'язаннях зазвичай виплачуються проценти за користування позиковими фінансовими ресурсами, які залежать від норми позикового відсотка на фінансовому ринку, тривалості терміну використання цих ресурсів й ряду інших чинників. Позиковий капітал залежно від терміну його залучення поділяється на довго- і короткостроковий.

Таким чином, усі джерела формування капіталу підприємства можна поділити на три основних групи, що наведено на рисунку 6.1.

Рис. 6.1. Види джерел формування капіталу підприємства

Оцінювання джерел формування капіталу у фінансовій діагностиці здійснюється залежно від ознаки власності на використовувані ресурси та за термінами їх залучення. Співвідношення власних і позикових коштів впливає на фінансову автономію підприємства, тому результати такої оцінки використовуються для поглиблення діагностики фінансової стійкості підприємства. Співвідношення довго-1 короткострокових джерел фінансування впливає на маневреність підприємства та його здатність сплачувати боргові зобов'язання. Тому результати оцінювання джерел формування капіталу також використовують для поглиблення аналізу платоспроможності.

Залучення як власного, так і позикового капіталу може призводити до позитивних й негативних наслідків. Так, власні кошти відіграючи важливу роль у діяльності підприємства характеризуються такими позитивними ознаками: забезпечують фінансову стійкість та платоспроможність підприємства у довгостроковій перспективі; знижують фінансові ризики функціонування, зокрема й ризик банкрутства; забезпечують контроль власників над підприємством; вирізняються безстроковістю використання; не потребують обов'язкової сплати позикового відсотку; вирізняються високою здатністю генерувати прибуток та відносною простотою залучення.

Водночас, власним коштам притаманні й негативні ознаки. зокрема вони: вирізняються обмеженістю; при максимізації дивідендних виплат здорожують джерела фінансування; не забезпечують реалізацію ефекту фінансового важеля. Таким чином, підприємство, яке використовує здебільшого власний капітал досягає найвищої фінансової стійкості, вирізняється низьким рівнем фінансових ризиків, проте обмежує темпи свого виробничо-господарського розвитку.

Позитивними результатами залучення позикового капіталу є: розширення можливостей фінансування внаслідок відносної необмеженості ресурсів; можливість ефективного нарощування фінансового потенціалу підприємства та максимізації прибутку; забезпечення додаткових податкових переваг для підприємства; створення можливостей щодо нарощування рентабельності власного капіталу за рахунок ефекту фінансового важеля.

Негативними наслідками нарощування позикових коштів є: підвищення фінансових ризиків й зниження фінансової стійкості підприємства; складність залучення; потреба у сторонніх гарантіях або наявності застави; необхідність виплати позикового відсотка у встановлені терміни та у визначеному розмірі незалежно від фінансових результатів діяльності підприємства; підвищення залежності підприємства від кон'юнктурних коливань зовнішнього середовища; обмеженість строків використання залучених коштів. Отже, підприємство, яке активно залучає позиковий капітал, має можливості інтенсифікувати свою діяльність та нарощувати фінансовий потенціал, проте, водночас підвищуючи рівень своїх фінансових ризиків

Виходячи із позитивних і негативних результатів використання власного і позикового капіталу політика фінансування підприємства має спрямовуватися на формування такої структури капіталу, за якої можна максимально скористатися перевагами власного і позикового капіталу та мінімізувати їх негативний вплив. Тому основною метою діагностики джерел фінансування капіталу підприємства є оцінювання структури капіталу та обгрунтування заходів з її оптимізації.

Фінансова структура капіталу – це співвідношення власного і позикового капіталу, який використовує підприємство у процесі своєї діяльності. Вона впливає на рентабельність активів та власного капіталу, фінансову стійкість і платоспроможність, рівень фінансових ризиків та, в кінцевому рахунку, вагомим чином обумовлює життєздатність підприємства і його інвестиційну привабливість. Отже, формування ефективної політики залучення капіталу підприємств є важливим аспектом їх менеджменту.

Під оптимальною структурою капіталу розуміють таку пропорцію між власними та позиковими засобами підприємства, за якої забезпечується оптимальне співвідношення між рентабельністю власного капіталу та фінансовою стійкістю, тобто максимізується ринкова вартість підприємства.

З метою обґрунтування оптимальної структури капіталу діагностика джерел формування капіталу підприємства включає:

• – аналіз структури і динаміки капіталу;
• – оцінювання власного капіталу та поглиблений аналіз власних оборотних коштів;
• – аналіз позикового капіталу й визначення ефекту фінансового важеля;
• – визначення моделі фінансування активів підприємства;
• – оцінювання середньозваженої вартості капіталу.

Аналіз структури і динаміки капіталу передбачає здійснення структурного і горизонтального аналізу пасивів. Він здійснюється на зразок оцінювання структури і динаміки активів (див. тему 3 даного навчального посібника). Приклад аналізу структури і динаміки джерел фінансування підприємства „Київ” здійснено за інформацією додатку Б (або А) й наведено у додатках Л і М. За даними додатків Л і М можна зробити висновок про скорочення довгострокових джерел фінансування підприємства та нарощування короткострокової заборгованості. Випереджаючими темпами зростає кредиторська заборгованість за товари, роботи і послуги, що свідчить про поглиблення фінансової залежності підприємства від зовнішніх кредиторів, а також про погіршення структури капіталу.