Показники оцінювання фінансової стійкості підприємства

Показники оцінювання фінансової стійкості є найбільш розповсюдженими серед фінансових коефіцієнтів, вони тією чи іншою мірою включаються в усі методики фінансової та загалом управлінської діагностики.

Сучасною особливістю цих коефіцієнтів в Україні є те, що у різних методиках і літературних джерелах їх назви і порядок обчислення різняться. У даному розділі наведено найбільш вживані показники діагностики фінансової стійкості.

Перш, ніж перейти до розгляду показників, доцільно звернути увагу на таке: частина коефіцієнтів є по-суті взаємозамінними. Тобто, при обчисленні одного показника можна автоматично отримати уявлення про значення іншого. Наприклад, коефіцієнти автономії і заборгованості завжди у сумі дорівнюють одиниці, оскільки сума чисельників згаданих коефіцієнтів (відповідно вартість власного і позикового капіталу) завжди дорівнюватиме їх знаменнику (вартості сукупного капіталу підприємства). Отже, якщо коефіцієнт автономії становить 0,6, то коефіцієнт заборгованості дорівнюватиме 0,4. Із таких взаємозамінних показників доцільно обчислювати лише один на вибір аналітика або відповідно обраної методики діагностики, яка використовується у процесі оцінювання фінансової стійкості.

Проблема взаємозамінності показників притаманна оцінюванню більшості характеристик фінансового стану. Водночас в аналізі фінансової стійкості вона найбільш виразна.

Оскільки різними методиками пропонуються різні показники фінансової стійкості, то у даному розділі навчального посібника наведено їх максимально можливу кількість. Проте, усі наведені показники обчислювати у практичній діяльності одночасно недоцільно.

Порядок обчислення коефіцієнтів для діагностики фінансової стійкості наведено у табл. 7.1.

Основним показником аналізу фінансової стійкості є коефіцієнт автономії (фінансової незалежності, концентрації власного капіталу), який характеризує рівень фінансування діяльності підприємства за рахунок власних коштів. Тобто показує частку власного капіталу у сукупних джерелах фінансування або частку чистих активів у сукупному майні підприємства. Теоретично вважається, що діяльність підприємства має фінансуватися за рахунок власних коштів щонайменше наполовину. У такому разі коефіцієнт автономії становитиме 0,5 і більше.

Таблиця 7.1

Показники діагностики фінансової стійкості

Проте зауважимо, що суб'єкти господарювання з коротким фінансовим циклом, а також ті, діяльність яких заснована на залученні і використанні позикових джерел фінансування (наприклад, банки, страхові компанії тощо) можуть стабільно функціонувати і при значно меншому рівні автономії.

Водночас більшість виробничих підприємств працює стабільніше лише за умови підвищеної автономії (0,6-0,7 і більше). Отже, оптимальне значення коефіцієнта автономії, як і майже усіх інших показників фінансової стійкості, залежить від специфіки діяльності підприємства. Завжди позитивно оцінюється зростання показника у динаміці, оскільки така тенденція свідчить про зміцнення фінансового стану підприємства і його незалежності від позикових джерел фінансування.

Коефіцієнт концентрації позикового капіталу (заборгованості) показує частку позикових джерел фінансування у сукупному капіталі підприємства. Якщо оптимальне значення коефіцієнта автономії становить 0,5 і більше, то коефіцієнт заборгованості позитивно оцінюється у разі, коли він менше за 0,5 і поступово знижується у динаміці, адже у такому випадку зменшується залежність підприємства від позикових засобів, знижуються фінансові ризики.

Коефіцієнт фінансової залежності зворотний до показника автономії. Він дає уявлення про загальне співвідношення сукупного і власного капіталу підприємства. Позитивно оцінюється при його значенні 2 і менше, а також при поступовому зниженні у динаміці.

Коефіцієнт фінансування (співвідношення власного і позикового капіталу) також характеризує фінансову незалежність підприємства. Перевищення показником одиниці свідчить про те, що підприємство більшою мірою фінансується за рахунок власного капіталу, у противному випадку фінансування переважним чином здійснюється за рахунок позикових коштів. Зворотнім до коефіцієнту фінансування є коефіцієнт співвідношення позикового і власного капіталу (показник финансового ризику). Цей показник характеризує виникнення фінансового ризику в діяльності підприємства. У випадку, коли його значення перевищує одиницю у підприємства спостерігається підвищений фінансовий ризик, в іншому разі – рівень ризику є прийнятним.

Важливе значення для збереження фінансової стійкості підприємства має його здатність формувати капітал на довгострокових засадах – головним чином через залучення власного й довгострокового позикового капіталу. Задля оцінювання такої здатності визначають коефіцієнт фінансової стійкості, який являє собою частку довгострокових пасивів у сукупній вартості джерел фінансування. Вказаний коефіцієнт має становити не менше 0,5 у випадку, коли довгострокові пасиви представлені виключно власним капіталом і бути більшим від 0,5 у разі залучення довгострокових позикових коштів. Позитивно розцінюється зростання даного показника у динаміці, адже така тенденція свідчить про стабілізацію фінансування підприємства і зміцнення його фінансової стійкості.

Серед довгострокових джерел фінансування власні кошти є найбільш стабільними і вигідними для підприємства. Тому при поглибленому вивченні фінансової стійкості оцінюють частки власного і довгострокового позикового капіталу у довготермінових джерелах фінансування. Задля цього обчислюють коефіцієнт власного капіталу у довгострокових джерелах фінансування та коефіцієнт довготермінового залучення коштів. Для цих показників нормативні значення не встановлено. їх оцінювання здійснюється виходячи із результатів попереднього аналізу фінансової стійкості.

Так, якщо підприємство є недостатньо стійким, позитивно оцінюватиметься зростання у динаміці коефіцієнту власного капіталу у довгострокових джерелах фінансування й зниження коефіцієнту довготермінового залучення коштів. Адже у такому разі відбуватиметься стабілізація джерел фінансування, яка згодом сприятиме поліпшенню фінансової стійкості.

У разі, коли фінансова стійкість підприємства достатня, а також умови залучення та відсоткова ставка за користування довгостроковим позиковим капіталом є для підприємства прийнятними, може позитивно оцінюватися і зворотна тенденція – зниження коефіцієнту власного капіталу у довгострокових джерелах фінансування та зростання коефіцієнту довготермінового залучення коштів. Проте, щоб найбільш виважено оцінити вказані показники, необхідно враховувати не лише наявну фінансову ситуацію на підприємстві, а й кон'юнктуру фінансового ринку, прийняту стратегію фінансової діяльності підприємства, рентабельність його активів, дивідендну політику й багато інших внутрішніх і зовнішніх чинників.

Коефіцієнт короткострокової заборгованості показує частку короткострокових позик у сукупних позикових джерелах фінансування. Вказаний коефіцієнт, як правило, не нормується. Для забезпечення ритмічної діяльності, особливо для підприємств з сезонним типом виробництва та господарюючих суб'єктів з підвищеною потребою в оборотному капіталу, залучення короткострокового позикового є важливою умовою ефективної діяльності. Проте, при оцінюванні фінансової стійкості виходять із того, що короткострокові позики підвищують фінансові ризики підприємства і можуть обумовлювати дестабілізацію діяльності, зниження його платоспроможності. Тому зазвичай позитивно оцінюють зниження коефіцієнту короткострокової заборгованості у динаміці. Оцінюючи цей показник важливо враховувати загальні тенденції зміни забезпеченості підприємства джерелами фінансування. У разі, коли спостерігається скорочення сукупного капіталу підприємства і виникають складнощі у фінансовому забезпеченні господарської діяльності, скорочення короткострокових позик й зниження коефіцієнту короткострокової заборгованості потрібно розцінювати негативно.

Коефіцієнт фінансового левериджу (плече фінансового важеля) відображає співвідношення довгострокових позикових засобів і власного капіталу підприємства. Даний показник використовується для оцінювання ефекту фінансового важеля (див. тему 6). Як зазначалося у темі 6, у разі, коли значення диференціалу фінансового важеля більше нуля і спостерігається його зростання у динаміці, позитивно розцінюється підвищення коефіцієнту фінансового левериджу, адже це сприяє зростанню рентабельності власного капіталу. У випадках, коли диференціал менший нуля або скорочується у динаміці, позитивно розцінюється зниження коефіцієнту фінансового левериджу.

Коефіцієнт інвестування дозволяє оцінити рівень забезпеченості основних засобів підприємства власними джерелами фінансування. Коефіцієнт позитивно розцінюється при зростанні його значення у динаміці.

Коефіцієнт приросту власного капіталу відображає накопичення власного капіталу підприємства, а коефіцієнт приросту заборгованості Фінансового характеру – відповідно накопичення фінансової заборгованості. Оцінювати ці показники відокремлено недоцільно. Адже у випадках, коли забезпечується навіть високий рівень приросту власного капіталу на тлі випереджаючих темпів зростання фінансової заборгованості, підприємство втрачає фінансову стійкість. Водночас, якщо приріст власного капіталу буде незначним, проте вищим за приріст фінансової заборгованості – фінансова стійкість підприємства зміцниться.

Тому два вказаних показника порівнюють між собою обчислюючи співвідношення коефіцієнтів приросту власного капіталу та заборгованості фінансового характеру. У разі, коли вказане співвідношення дорівнює одиниці фінансова стійкість підприємства у досліджуваному періоді не змінюється. Якщо показник більше одиниці, то фінансова стійкість поліпшується, менше одиниці – підприємство втрачає фінансову стійкість.

Коефіцієнт реальної вартості основних засобів і запасів у активах показує частку основних засобів і запасів у сукупній вартості активів підприємства. Оптимальне значення даного показника обумовлене специфікою діяльності підприємства. Загалом для фондомістких виробництв показник має зростати, для інших – знижуватися. Проте, важливим є не стільки його абсолютне значення, скільки відносне, що дозволяє порівнювати його із результатами аналізу фінансової стійкості. Обчислення даного показника здійснюють для узагальнення діагностики фінансової стійкості. Чим більшим є коефіцієнт реальної вартості основних засобів і запасів у активах підприємства – тим стабільнішою має бути політика фінансування підприємства і кращою його фінансова стійкість.

Коефіцієнт стійкості економічного зростання є одним із основних показників фінансової діагностики. Підприємство може фінансувати власну діяльність за рахунок найрізноманітніших джерел, проте найкращим як з точки зору оплати, так і з точки розу простоти й ефективності залучення є тезаврований прибуток, що використовується на виробничий розвиток і забезпечує самофінансування підприємства. Цей прибуток стає складовою власного капіталу підприємства, підвищуючи його розмір. Коефіцієнт стійкості економічного зростання відображає частку власного капіталу підприємства, сформованого саме за рахунок нерозподіленого (тезаврованого) прибутку. Чим вище значення показника, тим вища здатність підприємства розвиватися за рахунок результатів власної діяльності, краща його фінансова стійкість.

Коефіцієнт покриття відсотків відбиває здатність підприємства оплачувати відсотки по позикових засобах і слугує індикатором доцільності залучення позикового капіталу. У разі перевищення показником одиниці, залучення позикового капіталу не призведе до фінансових ускладнень і є доцільним.

Приклад аналізу фінансової стійкості підприємства „Київ”, здійснений на підставі інформації додатку Б (або додатку А), й наведено у табл. 7.2.

Як видно із даних таблиці підприємство вирізняється недостатньою фінансовою стійкістю. Якщо у 1-2 кварталах фінансування діяльності на 49- 50% здійснювалося за рахунок власного капіталу (коефіцієнт автономії становив 0,49-0,50), то уже на кінець аналізованого року знизилося до 44% (відповідно коефіцієнт автономії склав 0,44).

Таблиця 7.2

Оцінювання фінансової стійкості підприємства „Київ”

Зростає залежність досліджуваного підприємства від позикових засобів, особливо тих, що залучаються на короткострокових засадах. Хоча коефіцієнт інвестування залишається значним, а темп накопичення власного капіталу перевищує зростання фінансової заборгованості, в цілому забезпеченість підприємства довгостроковими пасивами, в тому числі власним капіталом, залишається недостатньою.

Зважаючи на перевищення коефіцієнтом реальної вартості основних засобів і запасів у активах 0,7, керівництву підприємства доцільно вжити заходи, спрямовані на зміцнення фінансової стійкості. Політика фінансування підприємства має спрямовуватися на накопичення власного капіталу. Адже вагоме зниження у динаміці коефіцієнту покриття відсотків (майже удвічі упродовж аналізованого періоду з 10,53 до 5,20) свідчить про ймовірність втрати підприємством у перспективі здатності залучати і оплачувати використання позикових засобів. Поряд з цим, негативно можна оцінити й низький рівень стійкості економічного зростання (від 0 до 0,05 у розрізі кварталів). З цих причин доцільно вивчити прибутковість й ефективність діяльності підприємства та виявити резерви підвищення рівня самофінансування.