Діагностика кредитоспроможності підприємства

Необхідність і мета аналізу кредитоспроможності підприємства

У процесі господарської діяльності для забезпечення формування активів підприємства широко залучають позиковий капітал. Як відомо залучення позикових коштів поряд із створенням переваг щодо збільшення джерел фінансування водночас може призводити і до виникнення й поглиблення чисельних фінансових ризиків позичальника: зниження фінансової стійкості і платоспроможності, ймовірності банкрутства, зростання фінансових витрат тощо. Проте, кредитори також несуть низку ризиків, які виникають унаслідок кредитних операцій. До основних із них належать такі види ризиків:

1) втрати капіталу – при неповерненні коштів позичальником;
2) втрати доходів – при несплаті або неповній сплаті відсотків за користування кредитними коштами з боку позичальників;
3) нестабільності доходів – за умови невчасної сплати позичальниками заборгованості по відсотках;
4) неплатоспроможності – часто кредитори користуються у процесі своєї діяльності коштами, залученими на позикових засадах у інших суб'єктів.

Наприклад, комерційні банки залучають вільні кошти юридичних і фізичних осіб (вкладників) на депозитні рахунки, а надалі використовують їх у якості кредитних ресурсів. При невчасній або неповній сплаті позичальниками відсотків та повернення основної суми боргу за кредитами банк може стати нездатним розрахуватися по своїх зобов'язаннях перед вкладниками;

5) погіршення структури майна та фінансової стійкості, що призведе до псування іміджу кредитора і обмежить коло його партнерів;
6) ускладнення діяльності – через необхідність подання судових позовів й провадження судових процедур проти недобросовісних або неплатоспроможних позичальників і багато інших ризиків.

Виникнення фінансових ризиків обумовлює необхідність захисту від них. Механізмів захисту кредитних коштів у економічній теорії і практиці розроблено багато. До основних із них належать застава, заклад, гарантії, поручительства, страхування кредитних операцій тощо.

Застава – це спосіб забезпечення зобов'язань, в силу якого кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Предметом застави можуть бути майно та майнові права, які відповідно до законодавства України можуть бути відчужені заставодавцем та на які може бути звернено стягнення. Предметом застави може бути у тому числі й те майно, яке стане власністю заставодавця після укладення договору застави, зокрема продукція, плоди та інші прибутки (майбутній урожай, приплід). За угодою заставодержателя із заставодавцем предмет застави може бути залишено у заставодавця під замком та печаткою заставодержателя (тверда застава). Специфічною формою застави є заклад – застава рухомого майна, при якій майно, що складає предмет застави, передається заставодавцем у володіння заставодержателя.

Гарантія – це зобов'язання (в будь-якій формі) гаранта сплатити за боргами третьої особи у разі невиконання нею своїх грошових зобов'язань в частині несплаченої суми.

Поручительство (порука) – це форма гарантії, за договором якої поручитель зобов'язується перед кредитором іншої особи відповідати за виконання нею свого зобов'язання в повному обсязі або в частині. В разі невиконання зобов'язання боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо інше не встановлено договором поруки. Поручитель відповідає в тому ж обсязі, як і боржник, зокрема, відповідає за сплату процентів, відшкодування збитків, сплату неустойки, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які разом поручились, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки. При цьому поручитель, який виконав зобов'язання, набуває всіх прав кредитора по цьому зобов'язанню, а кожний з кількох поручителів має право зворотної вимоги до боржника в розмірі виплаченої цим поручителем суми.

Страхування – це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством (у відношенні кредитування таким страховим випадком є несплата коштів позичальником). Захист майнових інтересів здійснюється спеціальними установами (страховими компаніями) за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків або страхових премій).

Незважаючи на широке коло методів і механізмів зниження ризиків кредитування вони далеко не завжди забезпечують цілковитий захист кредитора і його коштів. Тому нині удосконалення існуючих механізмів і розробка нових триває. Одним із найдавніших і найпоширеніших сьогодні методів мінімізації кредитних ризиків є завчасне оцінювання кредитоспроможності позичальника й формування кредитних відносин кредитора і позичальника виходячи з результатів такої оцінки.

Зазвичай оцінювання кредитоспроможності пов'язують виключно із наданням кредитів комерційними банками. Проте, оцінювання кредитоспроможності позичальника може здійснюватися будь-яким кредитором при наданні кредитних ресурсів. у тому числі при наданні фінансових, товарних (комерційних), лізингових кредитів тощо. Обов'язковість здійснення такої оцінки для більшості кредиторів, особливо комерційного характеру, не встановлено, методичні засади її проведення не регламентусться і часто визначаються кредитором самостійно. На противагу комерційним і деяким іншим небанківським кредитам оцінювання кредитоспроможності при здійсненні банківського кредитування є невід'ємною складовою кредитних відносин. Обов'язковість оцінки та загальні методичні засади її здійснення регламентуються Національним банком України. Ось чому оцінювання кредитоспроможності зазвичай і пов'язують саме з банківським кредитуванням.

У загальному розумінні кредит – це позичковий капітал банку у грошовій формі, що передається у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання.

Кредитні відносини банків і позичальників регламентуються кредитними договорами, що укладаються між кредитором і позичальником тільки в письмовій формі, визначають взаємні зобов'язання та відповідальність сторін і не можуть змінюватися в односторонньому порядку без згоди обох сторін. У кредитному договорі вказуються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Для отримання кредиту позичальник звертається в банк. Форма звернення може бути у вигляді клопотання, заявки, заяви, листа, в якому зазначаються характер кредитної угоди, мета використання кредиту, сума позички і строк користування нею. До клопотання додається техніко-економічне обґрунтування кредитного заходу та розрахунок економічного ефекту від його реалізації й інші необхідні документи. Якщо розрахунковий рахунок позичальника відкритий в іншому банку, то він надає в банк установчі документи із зазначенням юридичної адреси, картку зі зразками підписів, завірену банком, та довідку банку про залишки коштів на рахунках і наявності заборгованості за позичками. Серед документів, які надаються позичальником для отримання кредиту в обов'язковому порядку надається фінансова звітність й інша інформація, яка слугує основною для оцінювання кредитоспроможності. Виходячи з результатів такої оцінки визначається клас позичальника, приймається рішення щодо надання кредиту або відмову у кредитуванні, встановлюються умови кредитного договору.

Кредитоспроможність – це наявність у позичальника/контрагента банку передумов для отримання кредиту та його здатність повернути кредит і сплатити відсотки за ним у повному обсязі та в обумовлені договором строки.

Основною метою проведення аналізу кредитоспроможності є одержання якісної і максимально повної оцінки господарсько-фінансової діяльності позичальника, його платоспроможності й здатності повернути кредит. Оцінка кредитоспроможності сприяє мінімізації кредитних ризиків, забезпеченню ліквідності банку, покращанню ефективності кредитних вкладень.

Оцінка кредитоспроможності здійснюється у таких основних випадках:

1) при наданні кредитів та визначенні їх якості (процентної ставки, умов надання і повернення, методів і механізмів контролю за використанням кредитних ресурсів тощо);
2) при розрахунку резерву на покриття можливих витрат за кредитними операціями. Формування такого резерву є обов'язковим згідно положень Національного банку України. Відсоток відрахувань встановлюється залежно від кредитного класу позичальника й категорії кредитної операції;
3) при надання гарантій і порук одними банками іншим щодо третіх осіб. Зазвичай такі механізми застосовуються у випадках, коли банк не може повністю або частково задовольнити кредитні потреби власного постійного клієнта. У такому разі клієнт може отримати кредит у іншому банку під гарантію або поруку обслуговуючого банку.

Позичальниками комерційних банків можуть виступати три основних категорії суб'єктів: інші комерційні банки; юридичні особи (нефінансові установи); фізичні особи. Звичайно для кожної з цих категорій позичальників критерії оцінювання їх здатності повернути борги по кредитних угодах різні. Вирізняються й джерела інформації, з яких можна отримати відомості про ті чи інші індикатори кредитоспроможності. Тому звичайно і методики оцінювання кредитоспроможності поділяються на три види: для комерційних банків, юридичних осіб (нефінансових установ) і фізичних осіб.

Кредитоспроможність позичальника значною мірою залежить від специфіки діяльності підприємства і його галузевої приналежності. Поряд з тим, визначення рівня кредитоспроможності часто залежить від суб'єктивних оцінок кредитора, його ставлення до ризику, власних вимог і сподівань. Тому методики оцінювання кредитоспроможності мають вирізнятися для різних типів підприємств й у різних комерційних банків. З цих причин єдиних методичних підходів до оцінювання кредитоспроможності (як і до оцінювання фінансового стану) не існує. Зазвичай кожен банк розробляє власну методику оцінювання, яка враховує особливості його позичальників та ґрунтується на основних положенням кредитної політики банку.