< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Правила поводження з біологічними відходами та їх утилізація

Біологічними відходами є трупи тварин та птиці, абортовані та мертвонароджені плоди сільськогосподарських тварин, ветеринарні конфіскати та інші відходи, що отримують при переробці харчової і нехарчової сировини тваринного походження.

З біологічної точки зору життя кожного організму можна умовно розділити на три періоди:

  • 1. Ембріональний (формування тканин, органів, систем і т.д.);
  • 2. Від народження до найвищого розвитку (період росту, розвитку, удосконалення функцій, репродукції тощо);
  • 3. Старіння (зношування, атрофія тканин, згасання функцій). Логічним завершенням цього періоду є природна (фізіологічна) смерть.

Тривалість кожного періоду, як і тривалість всього життя, у різних видів тварин різна, що залежить від філогенетичних особливостей, спадковості та умов існування. Серед тваринного світу природним довголіттям володіють птахи. Наприклад, ворони і лебеді живуть до 80- 100 років, але кури, гуси і качки лише до 15 – 25 років. Серед свійських тварин найдовше живуть коні – до 40 – 45 років, свині – до 27 років, корови, собаки і коти – до 25 – 30 років, а вівці і кози – до 15 – 20 років. Організм людини розрахований на 150 і більше років життя. Наука, яка вивчає процеси старіння живих організмів, у т.ч. і людини, називається геронтологією.

Однак природна смерть тварин – явище надзвичайно рідкісне. Найчастіше смерть настає від захворювання чи інших причин і в будь-який період життя. Така передчасна (патологічна) смерть може бути насильницькою і ненасильницькою. Насильна смерть настає від дії переважно зовнішніх причин (забій тварин, травми, нещасні випадки тощо). Ненасильна смерть найчастіше пов'язана з хворобою. Вона може бути раптовою (нагла смерть) при ураженні життєво важливих органів але без попередніх виражених клінічних проявів (розрив аорти, крововилив у мозок, розрив серця тощо) та повільною (звичайна смерть), від хвороби, коли життя несумісне із змінами, що виникли в організмі.

Встановити причину смерті тварини – обов'язок лікаря ветеринарної медицини. Це необхідно для підтвердження прижиттєвого діагнозу хвороби, перевірки правильності лікування, вирішення питання про знищення або використання трупа тварини, розробки профілактичних заходів. Особливо важливе значення має встановлення причини смерті при антропозоонозних хворобах (сказ, сибірка тощо), що вкрай необхідне для організації термінових профілактичних заходів, або у випадках наглої (насильницької чи ненасильницької) смерті з метою судово-ветеринарної експертизи.

Розрізняють причини смерті основні (визначальні) і безпосередні. Визначальними причинами смерті можуть бути різноманітні фактори (фізичні впливи, хімічні і біологічні фактори, вади розвитку тощо), при дії яких неможливе продовження життя організму. Наприклад, травми, задушення, утоплення, отруйні речовини, інфекційні та інвазійні хвороби тощо. Інколи до смерті призводить не одна, а декілька визначальних причин (конкуруючі причини смерті). Наприклад, виснаження й замерзання, сальмонельоз і отруєння кухонною сіллю або бешиха й чума свиней тощо. Безпосередньою причиною смерті завжди є припинення функції життєво важливих органів, а саме: параліч серця внаслідок ураження серця або центрів регуляції роботи серця в головному мозку, припинення дихання в результаті паралічу дихальних центрів і припинення діяльності головного мозку. Однак, останнім часом, у зв'язку з широким впровадженням у медичну практику реанімації та пересадки органів, мертвим вважається організм якщо настала "смерть мозку" тобто неповоротне припинення функцій мозку (відсутність рефлексів та від'ємні показники енцефалограми) навіть при функціонуванні серця, легенів та інших органів. З цього моменту допускається взяття органів для пересадки реципієнту.

Евтаназія (euthanasia) – прискорення смерті безнадійно хворій тварині з дозволу чи на прохання її власника.

Смерть не завжди означає раптове припинення життя. Стан організму, що називається смертю, пов'язаний з цілим рядом процесів переходу від життя до смерті. Танатогенез (розвиток процесу смерті) поділяють на три періоди: агонія, клінічна і біологічна смерть.

Агонія (гр. agonia – боротьба) – період від початку вмирання до клінічної смерті. Цей період може тривати від кількох секунд (при ураженні довгастого мозку) до кількох годин і навіть доби (при вмиранні від голоду). Агонія (термінальний стан) – комплекс останніх проявів реактивних і пристосувальних функцій організму, що характеризується глибоким розладом його регулюючих систем, проявляється судорогами, аритмією й ослабленням пульсу, прискореним і переривчастим диханням, паралічем сфінктерів тощо.

Клінічна смерть – стан організму, коли серцева діяльність (кровообіг) і дихання припиняються але життєдіяльність (обмін речовин, травлення, реакція м'язів та інші процеси) ще не згасла і організм можна оживити, тобто повернути до життя. Цей період мінімальної життєдіяльності організму дуже короткий і, у звичайних умовах, триває всього 5-6 хвилин – час протягом якого нервові клітини кори головного мозку можуть переносити кисневе голодування (гіпоксію). Якщо протягом цього часу вдається відновити постачання центральної нервової системи киснем, то можливе повернення організму до життя (реанімація).

Наука, яка вивчає процеси відновлення життєвих функцій і методи оживлення організму, тобто процеси реанімації (лат. reanimatio – оживлення) називається реаніматологія. Період клінічної смерті можна продовжити, застосувавши гіпотермію (штучне пониження температури тіла). Наприклад, у лабораторних умовах вдається оживити собак навіть через 2 години після зупинки серця. У спеціальній літературі описані випадки оживлення людей, які знаходились під льодом протягом кількох годин (Бруардель).

Клінічна смерть переходить у біологічну – неповоротне припинення життєдіяльності організму, усіх фізіологічних процесів, коли вернути організм до життя неможливо. Організм як єдине ціле вже не існує, а перетворився в труп (лат. cadaver). Біологічна смерть характеризується послідовним відмиранням клітин, тканин і органів. Однак не всі тканини й органи відмирають одночасно. Першими після зупинки кровообігу і дихання гинуть нервові клітини кори головного мозку та інших відділів центральної нервової системи (при охолодженні вони можуть зберігати свою життєдіяльність значно довше). Потім відмирають клітини слизових оболонок шлунково-кишкового тракту, паренхіматозних органів (печінка, нирки), залоз. В інших органах і тканинах (шкіра, легені, органи імунної системи, серце, скелетні м'язи, сполучнотканинні елементи) цей процес розтягується на декілька годин чи навіть діб, що залежить від багатьох факторів але в першу чергу від температури навколишнього середовища і характеру захворювання. Підвищена температура та септичні захворювання прискорюють розклад тканин і, навпаки, при пониженій температурі біологічна смерть сповільнюється.

Цей факт широко використовується при культивуванні тканин, при пересадках тканин та органів. Після смерті загальна структура тканин і клітинних елементів ще значний період зберігається. Завдяки цьому на розтині та під світловим мікроскопом можна визначити характер прижиттєвих морфологічних змін органів і тканин. Значно швидше настає деструкція ультраструктурних елементів клітин. Через 12 20 годин після смерті клітинні ультраструктури всіх тканин руйнуються.

Невдовзі після настання біологічної смерті в трупі починають розвиватись трупні зміни (вторинні ознаки смерті): охолодження трупа, трупне заклякання, трупне висихання, перерозподіл крові, трупні плями і трупний розклад (третинна ознака смерті).

Охолодження трупа (algor mortis). У зв'язку з припиненням обміну речовин – джерелом теплопродукції в організмі, настає поступове зниження температури трупа до рівня навколишнього середовища. Охолодження трупа проходить у певній послідовності. Найшвидше охолоджуються вуха і шкірний покрив, далі кінцівки, голова, тулуб і, нарешті, внутрішні органи. Випаровування вологи шкірою охолоджує її до температури на 2 – З °С нижчої від температури навколишнього середовища. Швидкість охолодження трупа залежить від ряду факторів, серед яких основне значення мають: температура навколишнього середовища, вологість і швидкість руху повітря. Так, при 18-20 °С температура трупа в першу добу після смерті понижується приблизно на 1 °С за годину. Швидше настає охолодження трупів при низькій температурі навколишнього середовища, виснажених і малих тварин, молодняку і при знекровленні. Трупи великих і добре вгодованих тварин охолоджуються повільніше. Затримується охолодження трупа якщо вплив факторів, що призвели до смерті, супроводжувався ураженням теплорегулюючого центру головного мозку, наприклад, при смерті від сонячного й теплового ударів, сказу, правцю, сибірки, отруєння стрихніном та іншими отрутами, що збуджують центральну нервову систему. У таких випадках після клінічної смерті в перші 15-20 хвилин температура трупа може навіть підвищуватись на 1 – 2 °С. Ступінь трупного охолодження, разом з іншими ознаками, використовують при визначенні часу настання смерті тварини при судово-ветеринарній експертизі.

Заклякання трупа (rigor mortis) – посмертне затвердіння (задубіння) м'язів і пов'язана з цим нерухомість суглобів. Причина заклякання – нерегульований перебіг біохімічних реакцій у м'язовій тканині, що настає після смерті організму і призводить до розпаду аденозинтрифосфорної кислоти та утворення актиміозинового комплексу. Розвиток посмертного заклякання у м'язах починається не зразу. З початку м'язи знаходяться в розслабленому стані. Цей період триває не більше 1-2 години. У зв'язку з припиненням доступу кисню в м'язах припиняється аеробний, а посилюється анаеробний гліколіз; активізуються розпад глікогену і нагромадження молочної кислоти, ресинтез і розпад аденозинтрифосфорної та креатинтрифосфорної кислот. У результаті автолізу та підвищення проникності мембранних структур йде вивільнення і вихід у саркоплазму іонів кальцію, що сприяє АТФ-азній активності міозину і розпаду АТФ. Поступове збільшення іонів кальцію і посилення розпаду АТФ при одночасному зменшенні її ресинтезу супроводжуються утворенням у значній кількості актиміозинового комплексу, що проявляється скороченням м'язових волокон і закляканням. Посмертне скорочення м'язових волокон проходить нерівномірно і характеризується ослабленням в окремих їх ділянках з одночасним підсиленням поздовжньої смугастості. Інколи волокна деформуються. З припиненням цих біохімічних процесів м'язи розм'якшуються, заклякання зникає.

У звичайних умовах заклякання починається через 2-5 годин після смерті (іноді раніше) і протягом 20 – 24 годин охоплює весь труп. М'язи ущільнюються, дещо зменшуються в об'ємі, втрачають еластичність. Розповсюджується трупне заклякання в певній послідовності. Найшвидше воно проявляється в жувальних м'язах, потім м'язах шиї, передніх кінцівок, тулуба і задніх кінцівок. Через 2-3 доби заклякання зникає в такій же послідовності як і розповсюджувалось. Якщо насильно порушити трупне заклякання, то воно не відновлюється. Заклякання серцевого м'яза настає дещо швидше, тобто через 1-2 години і продовжується біля 2 діб після смерті. Серце з дистрофічними змінами міокарда не піддається закляканню взагалі або воно дуже слабо виражене. Порожнини серця в такому випадку розтягнуті, заповнені кров'ю.

На швидкість трупного заклякання, його інтенсивність і тривалість впливають умови зовнішнього середовища, прижиттєвий стан організму і причини смерті тварини. Висока температура й сухе повітря прискорюють трупне задубіння і, навпаки, низька температура у поєднанні з високою вологістю сповільнюють цей процес. Заклякання настає швидше і сильніше виражене у трупів тварин з добре розвиненою мускулатурою, якщо смерть настала під час напруженої роботи або в разі смерті від хвороб, що супроводжувались судорогами (напр. правець, сказ, отруєння стрихніном), при травмах, сильних крововтратах, крововиливах у мозок, смерті від електричного струму тощо.

Задубіння настає повільно, слабо виражене або його взагалі може не бути в тварин з слабо розвиненою мускулатурою, новонароджених гіпотрофіків, абортованих плодів, виснажених, або тих що загинули від септичних захворювань (напр., сибірка, сепсис).

В умовах практики знання закономірностей трупного заклякання допомагає при визначенні давності смерті тварини, можливих причин і обставин при яких настала смерть (поза трупа).

Розвиток посмертного заклякання в м'ясній туші значно погіршує технологічні параметри м'яса. М'ясо на цій стадії, як правило, у виробництві не використовується.

Трупне висихання настає внаслідок випаровування вологи з поверхні трупа. Найкраще воно виражене на слизових оболонках і шкірі. Слизові оболонки ротової і носової порожнин, кон'юнктива і склера очних яблук стають сухуватими, ущільнюються, набувають буруватого відтінку. З висиханням пов'язане помутніння рогівок.

Перерозподіл і зсідання крові. Після смерті, у результаті посмертного скорочення м'язів серця й артерій, кров з них відтискається в капіляри та вени. Серце, особливо лівий шлуночок, і артерії майже пусті, а венозні судини та часто й порожнини правої половини серця переповнені кров'ю. Далі кров, поки вона ще не зсілась, під силою своєї ваги стікає по судинах у розташовані нижче частини тіла та внутрішніх органів, де й нагромаджується. Скупчення крові в розташованій нижче частині трупа називається посмертною гіпостатичною гіперемією або трупними гіпостазами (гр. hypo – під, stasis – стояння). Починають з'являтись гіпостази вже через 2-4 години після зупинення серця. З розвитком гіпостатичної гіперемії, унаслідок посмертних змін фізико-хімічного стану, кров у порожнинах серця і великих судинах (аорта, легенева артерія та інші) зсідається. Посмертні згустки крові (лат. eruor), на відміну від прижиттєвих тромбів, еластичні, мають гладеньку поверхню, легко виймаються з порожнин серця і судин, становлячи точні зліпки їх. За кольором кров'яні згустки бувають темно-червоними і жовтими (біло-жовтими). Червоні (еритроцити не встигли відокремитись від плазми) свідчать про швидку смерть (короткий період агонії). Жовті чи двоколірні (жовті і червоні) згустки – ознака повільного зсідання крові, що настало після осідання еритроцитів. При наявності в крові підвищеної кількості вуглекислоти кров'яні згустки не утворюються; порожнини серця і судин заповнені рідкою кров'ю (смерть від асфіксії, септичних захворювань). У разі смерті від знекровлення (напр., при забої тварин) серце і судини не містять крові, чого не спостерігають при забої тварин в атональному стані.

Трупні плями (livoris mortis) – синюшно-червоне забарвлення нижчерозташованих частин шкірного покриву, що є наслідком розвитку спочатку трупних гіпостазів, а потім трупної імбібіції. Тому трупні плями з'являються на тому боці на якому лежить чи лежав труп. При зміні положення трупа у перші 3-4 години трупні плями можуть переміщатись. Трупні гіпостази відсутні в місцях, де тканини зазнають тиску. При смерті тварин від асфіксії та хвороб, коли кров не зсідається, трупні плями з'являються досить швидко і добре виражені. Якщо смерть настає від крововтрат, як наприклад, при забої тварин, то гіпостази не утворюються. Виявлення гіпостазів у забитих тварин свідчить про забій в атональному періоді. Якщо знята шкіра то звертають увагу на гіпостатичні явища на боках туш, у соматичних лімфатичних вузлах, на плеврі, очеревині.

Згодом гемоглобін еритроцитів починає переходити в плазму (посмертний гемоліз) і така гемолізована кров, виходячи за межі судин, просякає навколишні тканини – трупна імбібіція, надаючи їм брудно-червоного чи рожево-червоного, а ендокардові темно- вишневого кольору. Такі плями, на відміну від гіпостатичних, не зникають при натискуванні.

У тварин з пігментованою шкірою трупні плями виявляють тільки в підшкірній клітковині та кон'юнктиві. Надалі, внаслідок розкладання трупа, трупні плями поступово змінюють колір на брудно-зелений.

Трупні плями необхідно відрізняти від прижиттєвих розладів кровообігу (гіперемія, крововиливи, синці від ударів тощо). Ці явища не пов'язані з нижче розташованими частинами тіла чи органів тобто не залежать від положення трупа. При ударах спостерігається припухання тканин, а крововиливи мають чіткі обриси, можуть утворюватись згустки крові. Трупні плями більш розлиті, розташовані тільки в нижніх частинах трупа, границі їх нечіткі, пошкоджень тканин і судин та згустків крові немає. Залежно від того, як довго лежить труп, в його природних порожнинах (черевній, грудній, серцевої сорочки) нагромаджується трупний транссудат (посмертна рідина) – майже прозора рідина брудно-червоного кольору. За кількістю рідини і її кольором, до певної міри, можна судити про давність смерті тварини. Чим довше лежить труп, тим більше нагромаджується трупного транссудату і темнішим стає його колір. У трупів великих тварин, які пролежали декілька днів та ще при явищах венозного застою у внутрішніх органах, кількість трупного транссудату може досягати 1 – 2 л. Трупний транссудат необхідно відрізняти від крові та геморагічного ексудату. Кров непрозора, містить згустки, а геморагічний ексудат непрозорий, каламутний і його наявність обумовлена геморагічним запаленням певних ділянок серозної оболонки.

Трупне розкладання пов'язане з двома процесами, що розвиваються після смерті тварини: автолізом і гниттям. Автоліз (гр. autos – сам, lysis – розчинення) або самоперетравлювання відбувається під впливом протеолітичних та інших гідролітичних ферментів клітин самого організму. Ферментні системи тісно пов'язані з лізосомами, мітохондріями, мембранами ендоплазматичної сітки, ядерними структурами. Після смерті настає руйнування клітинних ультраструктур і вивільнення ферментів. На швидкість та інтенсивність автолізу впливають кількість і функціональний стан органел клітин різних тканин та органів трупа. Тому найшвидше автолітичні зміни виявляють в органах багатих гідролітичними (протеолітичними) ферментами (слизова оболонка шлунково-кишкового тракту, підшлункова залоза, печінка, нирки). На швидкість автолізу впливає і ряд інших факторів, а саме: температура навколишнього середовища, прижиттєвий стан організму, тривалість агонії, характер хвороби і причина смерті, вгодованість, вік, вид тварини тощо. При звичайних умовах зовнішнього середовища (18-20 °С), внаслідок автолізу, вже через 10 – 12 годин у передшлунках, особливо в переповненому рубці, епітелій слизової оболонки відшаровується і цілими пластами лежить на кормових масах. Дещо пізніше розрихлюється і відшаровується слизова оболонка стравоходу (езофагомаляція); слизова оболонка шлунка набухає, розрихлюється і поступово перетворюється в драглисту, сірого чи брудно-червонуватого кольору масу, яка покриває стінку шлунка (гастромаляція). Місця гіперемії і крововиливів забарвлюються у темно-сірий чи буро-чорний колір. Паренхіматозні органи (печінка, нирки, серце) набувають тьмяного вигляду, ніби ошпарені окропом, їх структура стирається, тканина стає рихлішою. Під мікроскопом чіткість їх морфологічної будови втрачається, границі між клітинними елементами, в першу чергу паренхіми, стираються. Ядра клітин дифузно забарвлюються. У цитоплазмі найшвидше руйнуються мітохондрії та лізосоми. Вони втрачають чіткість, набухають і розпадаються. Автолітичні процеси в судинах і стромі органу настають дещо пізніше.

До посмертного автолізу досить швидко приєднується гниття – розпад тканин під дією гнильних бактерій. Найбільша кількість гнильних мікроорганізмів знаходиться в травному апараті і верхніх дихальних шляхах, тому тут найшвидше починається гниття. Розмножуючись, гнильні бактерії проникають у кров, заселяють сусідні органи, тканини і, так поступово, гниття охоплює весь труп.

Ознаками гниття трупа є:

  • 1) гнильний запах (сірководень, метан, аміак, етил- і метил меркаптан, кадаверин, триметиламін тощо), що утворюється при розпаді білків під впливом аеробних та анаеробних бактерій;
  • 2) брудно-зелене забарвлення (трупна зелень) покривів черевної стінки, кишок, очеревини, місць трупної імбібіції, внутрішніх органів, в результаті накопичення в них сульфгемоглобіну (сполука гемоглобіну з сірководнем, що утворюється при гнитті трупа);
  • 3) накопичення газів у шлунково-кишковому тракті, природних порожнинах, підшкірній клітковині, паренхіматозних органах. У результаті труп здувається (трупна тимпанія), органи і тканини просякають міхурцями газу (трупна емфізема).

Посмертне здуття необхідно відрізняти від прижиттєвого (тимпанія рубця, розширення шлунка, метеоризм кишок), при якому спостерігається перерозподіл крові (анемія органів черевної порожнини, гіперемія легенів, слизових оболонок і м'яких тканин області голови тощо) та виявляють причини здуття.

Швидкість гниття трупа залежить також від навколишнього середовища (температура, вологість), характеру захворювання (якщо смерть наступила від септичного захворювання – трупний розпад настає набагато швидше), особливостей трупа. Якщо труп лежить на повітрі при температурі 18 – 20 °С гниття починається через 18-20 годин після смерті і закінчується через 1-1,5 місяці. Повний розпад (мінералізація, перетворення органічних сполук у неорганічні) трупа великих тварин проходить протягом 1 – 1,5 року.

Гниття в землі проходить значно повільніше. Повне розкладання трупа до утворення скелета великих тварин відбувається через 5-6 років, а дрібних – 2 – 3 роки.

Виймання трупа з місця його захоронения з метою додаткових (макроскопічних, гістологічних, хімічних) досліджень називається ексгумацією. Давність захоронения при цьому не має значення.

Відомо, що труп тварини є джерелом інфекції. В органах та тканинах, загиблих від інфекції тварин, мікроорганізми, що викликали захворювання, живуть тривалий час при певній температурі і вологості.

Відразу, після загибелі тварини, необхідно викликати лікаря ветеринарної медицини для огляду трупа, встановлення причини смерті, виявлення можливої заразної хвороби, для вказівки запобіжних заходів відносно людей і тварин і способу знищення трупа. До вилучення трупа необхідно організувати його охорону.

Труп потрібно вилучити як можна швидше після його огляду лікарем ветеринарної медицини. Якщо прибуття лікаря ветеринарної медицини (фельдшера) для огляду трупа з якої-небудь причини неможливо, то труп вилучають негайно. Перевезення трупів тварин здійснюється у спеціальних ящиках.

Транспорт для перевезення трупів тварин повинен бути міцним, розрахований на вантажопідйомність не менше 600 кг. Ящик або кузов автомашини, у який укладається труп, повинен мати кришку, що закривається, бути водонепроникним, зручним для завантаження й вивантаження, для очищення й дезінфекції.

Внутрішні стінки ящика й кришку оббивають оцинкованим або листовим залізом; листове залізо фарбують олійною фарбою. Зовні ящик і кришка, а також всі інші частини кузова повинні бути пофарбовані олійною фарбою. Розмір ящика: довжина 240 – 250 см, ширина 170-175 см, висота 80 – 85 см. Є два варіанти обладнання ящика:

  • • обидві бічні, передню стінки й днище збивають наглухо, а відкидною залишають лише задню стінку, причому днище в цієї стінки повинно мати борт висотою 8-10 см;
  • • відкидними роблять обидві бічні й задню стінки, причому днища в цих стінок повинні мати борти висотою 8 – 10 см.

Стінки навішують до бортів (або вставляють у них) і скріплюють між собою в кутах. Для зручності завантаження й вивантаження, влаштовують різні пристосування (скоби для навішення багрів і дощок тощо). Цей візок не можна застосовувати з іншою метою.

Особи, що беруть участь у перевезенні трупів, повинні бути проінструктовані лікарем ветеринарної медицини, забезпечені спецодягом, дезінфікуючими засобами, милом і рушником. Негайно після видалення трупів ретельно очищають й дезінфікують (заключна дезінфекція) приміщення і навколишні предмети, що контактували з ним.

Розтин трупів і зняття шкур проводиться у спеціальних приміщеннях на ветеринарно-санітарних заводах, в окремих випадках – на скотомогильниках.

Знищення трупів тварин здійснюється різними способами:

  • 1) переробка на ветеринарно-санітарних заводах або на утильустановках.
  • 2) спалювання у ямах, траншеях, у спеціальних печах.
  • 3) захоронения трупів на скотомогильнику.
  • 4) знищення трупів у біотермічних ямах.
  • 1) Переробка на ветеринарно-санітарних заводах або на утильустановках. Ветеринарно-санітарний завод – це підприємство для утилізації трупів тварин та боєнських конфіскатів у результаті термічної обробки у спеціальних казанах і наступною їх переробкою у нешкідливі технічні й кормові продукти – технічний жир, клей і м'ясо-кісткове борошно При цьому (у допустимих випадках) збирається тваринна сировина – шкури, кінське й коров'яче волосся, щетина, роги, копита й технічна кістка.

Утилізація здійснюється на спеціальних підприємствах, які можуть варіювати від примітивних утильустановок із простими салотопними казанами до великих ветеринарно-санітарних утильзаводів зі складними утилізаційними апаратами. Утилізаційні підприємства споруджують у населених пунктах для обслуговування потреб останніх, а також у місцях забою тварин на м'ясо.

На невеликих бойнях утилізаційне відділення поміщають в окремому невеликому приміщенні, де переробляють конфіскати й незаразні трупи на технічний жир і виварені залишки для корму худоби. На середніх і великих м'ясокомбінатах для переробки негострозаразної сировини утилізаційний цех розміщають в одному з приміщень м'ясокомбінату. В разі відсутністі у населеному пункті утильзаводу, м'ясокомбінат утилізує й гострозаразний матеріал, тоді спеціально обладнаний утильцех розміщують за межами приміщень, на віддалі від останніх, при ізоляторі.

У населених пунктах місце для ветеринарно-санітарного утильзаводу (утильустановки) відводять не ближче 1 км від житлових будинків, на віддалі від тваринницьких ферм, місць випасу й прогону худоби та водойм. Місце має бути недоступне для свійських та диких тварин, для чого його обносять глухим, суцільним парканом висотою не менше 2 м. Стічні води утильзаводу (утильустановки) збирають у відстійних колодязях і спускають тільки після знешкодження на полях фільтрації або полях зрошення. У межах огородженої території забороняється розміщувати житлові будинки, приміщення для тварин і склади для продуктів харчування й кормів.

Головне приміщення утильзаводу розділяють на два ізольованих один від одного відділення: в одному здійснюють прийом, розтин трупів і завантаження їх в апарати, в другому – встановлюють апаратуру для термічної обробки. Відділення між собою з'єднуються герметичним люком. Тут одержують готові стерильні продукти з трупів – технічний жир, клей і м'ясо-кісткове борошно. Відділення, в якому проводять прийом та розтин трупів, повинно бути забезпечене гарячою водою й доброю вентиляцією. Підлоги в приміщеннях утильзаводу повинні бути непроникними для рідини, а стіни оштукатурені й пофарбовані олійною фарбою. Невеликі утильустановки споруджують за більш спрощеною схемою, згідно місцевих умов.

Залежно від потужності утильпідприємств для утилізації трупного матеріалу застосовують або примітивні пристосування, або складні апарати різних систем. Найпростішим способом утилізації конфіскатів і трупів є варіння їх у відкритих казанах, що використовуються зазвичай для витопки жиру. Розчленовані трупи й конфіскати проварюють протягом 12 -16 год, шматками не більше 5 кг при безперервному кипінні. Приміщення з казанами повинно бути ізольоване від приймального відділення; завантаження матеріалу в казани має здійснюватись із цього відділення через люк. Витоплений технічний жир і шквару збирають у посуд у приміщенні з казанами. Розварену масу висушують і використовують як корм для тварин. В цій установці допускається переробка лише незаразного матеріалу.

Складні механізовані утильустановки можуть бути двох систем – вологі й сухі.

Принцип робопш апаратів вологої системи наступний. У горизонтальний металевий циліндр із паровим відділенням вставляють інший залізний дірчастий циліндр, куди закладають нерозрубані трупи великих тварин або їх великі шматки (у великих апаратах – до 7 трупів великих тварин). Завантажений дірчастий циліндр всовують в основний. У циліндр впускають пару під тиском 5-6 атм і закладений матеріал проварюють протягом 4-5 год. Через 15 хв після впуску пари починають випускати утворювані бульйон і жир в особливий приймач. Після спуску жиру й бульйону пару перемикають у відділення зовнішнього циліндра й приводять в обертання внутрішній дірчастий циліндр. Одночасно із цим починають за допомогою вакуум-насоса відсмоктувати із циліндра пару і гази, що утворюються при розварюванні трупної маси. Внаслідок обертання внутрішнього циліндра матеріал у процесі висушування перемішується й грубо подрібнюється. Процес висушування й подрібнення в апараті знежиреної трупної маси протікає протягом 4-5 год. Різні модифікації вологої системи відрізняються одна від одної різними перемішуючими й подрібнюючими пристроями й способом завантаження сировини.

Перевага апаратів цього типу – можливість переробки цілих великих трупів тварин, що загинули від гострозаразних хвороб (наприклад, сибірки), без зняття шкури й без розрубу трупа.

Недоліки цієї системи:

  • • низька якість одержуваної продукції: жир темного кольору, коричневий, з великим кислотним числом, м'ясо-кісткове борошно з великим вмістом жиру й зі значною денатурацією білків;
  • • велика витрата палива;
  • • значна тривалість процесу переробки одного заряду (8 – 12 год).

При сухій системі переробки утильматеріалу використовують двохстінні автоклави з вакуумом і мішалкою. Такі автоклави вимагають попереднього зняття шкіри із трупів, видалення шлунка й кишок подрібнювання всього матеріалу на спеціальних млинах (так званих гриндерах) і ретельного промивання маси від крові й бруду. Травний канал має бути вичищений. Горизонтальний циліндр апарату, що має парове відділення й спеціальну мішалку, з'єднаний з потужним вакуум-насосом. Пара під тиском в 3,5 атм уводиться в парове відділення, а в деяких моделях і в порожнисті відділення мішалки. Процес переробки іде в три фази:

  • 1) часткове зневоднення – 0,5 – 1,5 год при температурі у казані 85 – 90 °С;
  • 2) стерилізація – розварювання – від 1,5 до 2 год при температурі у казані 120-130 °С;
  • 3) сушіння – 1,5 – 3,5 год при температурі у казані 70 – 80 °С.

Потім відбувається вивантаження матеріалу в відціджувач, пресування, подрібнення утильматеріалу й збір жирз.

Переваги апарату.

  • • жир виходить вищої якості, сухий (0,3 – 0,5 % вологи), безбарвний, з низьким кислотним числом;
  • • м'ясо-кісткове борошно містить менший відсоток жиру (біля 8 %);
  • • денатурація білків м'ясо-кісткового борошна незначна;
  • • витрата палива менше, ніж в інших системах;
  • • весь процес переробки займає мало часу.

Недолік апарату, неможливість переробки цілих трупів, чим виключається можливість утилізації гострозаразного матеріалу.

На сьогодні промисловість випускає і інші утилізатори та крематорії біологічних відходів (рис. 7.1, 7.2 та 7.3).

Мобільний утилізатор УТ 100 (рис. 7.1, 7.2). Перевагами цієї моделі утилізатора є те що він об'ємом 0,18 м3, вміщає до 100 кг органічних відходів і спалює зі швидкістю не менше 35 кг за год. Має зручну вертикальну загрузку. Його можливо оснастити додатковими камерами згорання. Він оптимальний для мобільної версії. Також він комплектується високотехнологічними пальниками, які працюють на дизельному паливі, природному або скрапленому газі. При цьому витрати палива становлять від 6 до 15 л або м3/год. Відходи в печі спалюються при температурі +1300 °С, що забезпечує повне розкладання складних органічних сполук до простих компонентів

Утилізатор УТ 100

Рис. 7.1. Утилізатор УТ 100

Мобільна версія утилізатора УТ 100

Рис. 7.2. Мобільна версія утилізатора УТ 100

Трупи тварин, забитих або загиблих від сапу, сибірки, емфізематозного карбункула, епізоотичного лімфангоїту, злоякісного набряку, інфекційної анемії коней, брадзоту овець, сказу, чуми великої рогатої худоби, а також трупи птиці, що загинули від чуми, допускаються до утилізації тільки цілими тушами, разом зі шкірою, на спеціально обладнаних утильзаводах, в автоклавах при тиску не менше 4 атм протягом 4 год. На утильзаводи надходить невелика кількість трупів тварин, що загинули від гострозаразних захворювань, тому недоцільно основну масу трупів, що не потребує утилізації в цілому вигляді, переробляти апаратами вологих систем у малоцінні й малорентабельні кормові продукти. Краще мати при утильзаводі крематорій для спалювання інфікованих трупів, а всі інші трупи переробляти в розчленованому вигляді в апаратах сухих систем.

Витоплений жир, отриманий в апаратах вологих систем, застосовують для виробництва мастил і низьких сортів мила; жир, отриманий з апаратів сухих систем, вважається першосортним технічним жиром. М'ясо-кісткове борошно, отримане на утильустановках, використовують при виготовленні комбікормів для сільськогосподарських тварин. Шкіру, вовну, волосся, щетину, пух, перо, роги й копита (у допустимих випадках) після дезінфекції використовують за призначенням.

Все виробництво з утилізації трупів повинно перебувати під постійним ветеринарним наглядом. Лікар ветеринарної медицини утильпідприємства розтинає трупи загиблих тварин, установлює причину загибелі, стежить за своєчасністю переробки матеріалу, за санітарією й гігієною всього виробництва, за попередженням зараження готової продукції різною мікрофлорою внаслідок порушення загального санітарного режиму тощо.

Крематорій для спалювання органічних відходів фірми "BURN MIZER" (рис. 7.3).

Крематорій обладнаний камерою, що має зсередини шари вогнетривкого матеріалу і оснащену високопродуктивним пальником, призначеним для роботи на дизельному паливі. Утилізація трупів тварин та біологічного матеріалу проводиться за температури 760 – 870 °С. За рахунок високої температури згоряння всередині крематорію відбувається практично повне знищення біологічних відходів.

Після завершення робочого циклу залишається стерильний попіл і невелика кількість тендітних уламків кісток.

Результатом спалювання трупів тварин (птиці) загальною масою 200 кг, є стерильний залишок масою близько 10 кг (5 % від завантаження).

Однією з важливих переваг у використанні крематорію є простота його експлуатації – необхідно всього лише заповнити камеру крематорію біологічними відходами та потім включити пальник.

Крематорії "Bum Mizer" споживають менше палива, ніж інші крематорії і економлять до 65 % палива, що досягається за рахунок датчика "Високої температури", який контролює температуру в камері згоряння. Коли температура досягає 760 °С, подача палива відключається, а пальник продовжує підтримувати необхідну температуру в камері згоряння. Коли температура знижується до 716 °С, то подача палива поновлюється.

Технічна характеристика крематоріїв подана у таблиці 7.1.

Крематорій

Рис. 7.3. Крематорій "BURN MIZER"

7.1. Технічна характеристика крематоріїв "BURN MIZER"

Модель

4820

4830

7230

8430

9642

1085

1

2

3

4

5

6

7

Максимальне завантаження, кг

45

90

181

226

545

910 – 970

Зовнішні розміри, м

  • 1,22 ×
  • 0,508
  • 1,22 ×
  • 0,762

1,83 × 0,762

2,13 × 0,762

2,44 × 1,07

2,75 × 1,32

Маса, кг

294,8

601,0

839,1

907,2

1598,9

2563,0

Маса залишків після згоряння, кг

5,67

6,99

9,07

9,07

9,39

15,00

Розміри люка для завантаження, см

60,96 × 30,48

71,12 × 48,26

91,44 × 48,26

106,68 × 48,26

167,64

× 81,28

198 × 1 30

Висота труби, м

0,152 × 0,914

0,152 × 0,914

0,152 × 0,914

0,152 × 0,914

0,152 X 0,914

0,152 × 0,914

Висота флангова, см

66,04

93,98

96,52

96,52

129,54

185,34

Висота до верхньої точки труби, см

149,86

177,8

180,34

180,34

213,36

246,70

Наявність

вогнестійкої

прокладки

немає

так

так

так

так

так

Температурні властивості прокладки, С

немає

1650

1650

1650

1650

1650

Пальник дизель л/год (максимум горіння)

5,11

5,11

5,67

5,67

8,51

Середній розхід

3,4 -

3,4 -

3,4 -

3,4 -

3,4 -

л/год (дослідний)

5,11

4.73

4,73

4,73

4,73

4,73

Електроенергія

Вольт/Ампер/Гц

220/20

А/50

220/20

А/50

220/20

А/50

220/20

А/50

220/20

А/50

220/20

А/50

Температура горіння, °С

норма 760, допускається підвищення до 870

Г арантія

1 рік

1 рік

1 рік

1 рік

1 рік

1 рік

2) Спалювання у ямах, траншеях, у спеціальних печах. Спалювання трупів тварин, один зі способів їх знешкодження.

Трупи тварин доцільно спалювати у випадку виникнення інфекцій викликаних спороутворюючою мікрофлорою (сибірка, емфізематозний карбункул) та при особливо небезпечних хворобах (сап, сказ, злоякісний набряк, брадзот овець, інфекційна анемія коней, чума великої рогатої худоби тощо), коли заборонено знімати шкури, щоб не поширювався збудник. При спалюванні трупів втрачаються всі цінні продукти, які можуть бути отримані при їх утилізації.

Спалювання здійснюється в спеціальних печах або ямах.

Печі для спалювання трупів – постійна (стаціонарна) споруда або тимчасове пристосування для спалювання трупів тварин з санітарною метою.

Стаціонарні печі для спалювання трупів улаштовують у господарствах з великою кількістю тварин, при великих лікарнях ветеринарної медицини, секційних залах. Тимчасова піч для спалювання трупів спрощеного типу може бути споруджена в будь- якому господарстві, безпосередньо біля трупа тварини, який необхідно спалити, у місці, відведеному протипожежною охороною. Є ще пересувні печі на колесах для спалювання трупів тварин, що в разі потреби можуть бути доставлені до місця спалювання.

Стаціонарні печі для спалювання трупів улаштовують великими – для спалювання цілих трупів, або ж менших розмірів – для спалювання трупів невеликими частинами.

Підлога й зводи печі роблять з вогнетривкої цегли. їх обладнують димарями достатньої висоти для забезпечення тяги й швидкого розсіювання газів і диму. Труп завантажують зверху на колосникові грати після того, як розгориться паливо.

Тимчасові печі для спалювання трупів улаштовують у вигляді ям різних форм.

Спалювання трупів у ямах може здійснюватися трьома способами.

1-й спосіб. Виривають хрестоподібно дві канави довжиною 2,6 м кожна, шириною 0,6 м і глибиною 0,5 м (рис. 7.4).

Хрестоподібна яма для спалювання трупів

Рис. 7.4. Хрестоподібна яма для спалювання трупів

На дно однієї канави кладуть шар соломи й завантажують дрова. Стик ям (хрестовину) покривають сирими товстими колодами. На колоди поміщають труп. З боків і зверху труп обкладають дровами й накривають листами старого заліза або іншим вогнестійким матеріалом. Дрова в ямі обливають бензином чи нафтою і запалюють із підвітряної сторони.

2-й спосіб. Викопують яму довжиною 2,5 м, шириною 1,5 м і глибиною 0,7 м, причому вириту землю укладають паралельно поздовжнім краям ями у вигляді гряд (рис. 7.5).

Проста із грядою яма для спалювання трупів

Рис. 7.5. Проста із грядою яма для спалювання трупів

Яму наповнюють сухими дровами, складеними у квадрат, до рівня землі. На насип кладуть три рейки (або свіжозрубані товсті колоди) і на них поміщають труп. Після цього запалюють дрова з підвітряної сторони. Обвуглілі залишки трупів (попіл тощо) заривають у тій же ямі.

3-й спосіб. Викопують яму довжиною й шириною 2 м, глибиною 0,75 м. На дні її влаштовують канаву довжиною 2 м, шириною 1 м і глибиною 0,75 м (рис. 7.6).

Подвійна яма для спалювання трупів

Рис. 7.6. Подвійна яма для спалювання трупів

Канаву завантажують спочатку соломою (невелика кількість), а потім сухими дровами, причому на обох краях її залишають вільний простір (13 – 20 см) для посилення тяги повітря. Дрова поливають бензином чи нафтою. На виступи нижньої ями кладуть поперек 4 сирі товсті колоди, на які поміщають труп. З боків і зверху труп накривають дровами або торфом. Горючий матеріал у нижній ямі запалюють із підвітряної сторони.

Місце для спалювання трупів вибирається лікарем (фельдшером) ветеринарної медицини, за узгодженням з пожежною охороною.

Перевага – повне знищення збудників інфекційних хвороб та можливість використання золи в якості добрива для рослин, недолік – втрата таких цінних продуктів як м'ясо-кісткове борошно, жир, роги, копита, які можна було утилізувати.

3) Захоронения трупів на скотомогильнику. Скотомогильники – спеціально відведені обладнані ділянки землі для захоронения трупів тварин.

Захоронения трупів – примітивний і нераціональний спосіб знищення їх, але на сьогоднішній день майже не застосовується. При захороненні трупів необхідно суворо дотримуватися ветеринарно-санітарних правил, щоб не допустити розсіювання стійких форм збудників інфекційних хвороб (сибірка, емфізематозний карбункул ).

Захоронения трупів в земельних ямах дозволяється у виняткових випадках при масовій загибелі тварин від стихійного лиха і неможливості їх транспортування, спалення, знезараження в біотермічних ямах або ж з дозволу Головного державного інспектора ветеринарної медицини міста, району.

Труп, заритий у землю, піддається спочатку розкладанню в анаеробних умовах під впливом анаеробної мікрофлори кишечнику. У цей період труп у землі гниє. Пізніше, при доступі кисню із ґрунтового повітря починається тління трупа і його висихання. Тривалість цих процесів залежить від повітропроникності, вологості й інших фізичних властивостей ґрунту. Найкращим для влаштування скотомогильника є повітропроникний крупнопористий ґрунт, що складається з піску й вапна; гіршими – ґрунти суглинисті, глинисті, торф'яні або болотисті. Висока й низька вологість ґрунту затримує розкладання, середня – найбільш сприяє цьому процесу. Низька температура затримує процеси розкладання трупа. Захоронения в одну яму декількох трупів сповільнює їхнє розкладання внаслідок зменшення площі контакту трупів із ґрунтом. Повільне гниття викликає перенасиченість ґрунту органічними речовинами й може призвести до забруднення води. Тому тварин, що загинули від інфекційних хвороб, не рекомендується хоронити в загальні ями.

Місцезнаходження ділянки землі для облаштування скотомогильника та біотермічної ями та їх розміри передбачаються генеральним планом розвитку населеного пункту: відведення земельної ділянки під скотомогильник та біотермічну яму, проекти облаштування нових скотомогильників та біотермічних ям, розширення і реконструкція діючих підлягають погодженню з місцевою державною службою ветеринарної медицини, санітарно-епідеміологічною та екологічною службою.

Територія, відведена під скотомогильник, біотермічну яму не повинна піддаватись дії зсувів і обвалів, затоплюватися талими, дощовими і паводковими водами.

Скотомогильник повинен бути розташований в приміській зоні міських поселень і поблизу місць розташування сіл. Санітарно- захисна зона повинна бути не менше 2000 – 3000 м від житлових будівель (населених пунктів), тваринницьких (у тому числі і птахівничих) приміщень, зон відпочинку, а також колективних садів та городів, не менше 200 – 300 метрів від скотопрогінних трактів, автомобільних доріг і залізниць залежно від їх категорій, рік, ставків і інших водойм.

У санітарно-захисних зонах забороняється:

  • • будівництво тваринницьких приміщень, ферм, комплексів, літніх таборів для утримання тварин, випасати тварин, косити траву, брати, вивозити і виносити землю за їх межі;
  • • розміщення житлових будинків з придомовими територіями, гуртожитків, готелів, будинків для приїжджих, дитячих дошкільних закладів, загальноосвітніх шкіл, лікувально-профілактичних та оздоровчих установ загального та спеціального призначення зі стаціонарами, наркологічних диспансерів, спортивних споруд, садів, садівницьких товариств;
  • • джерел централізованого водопостачання, водозабірних споруд, споруд водопровідної розподільної мережі;
  • • відведення земельних ділянок в приватне користування незалежно від їх використання;
  • • використання території скотомогильників, біотермічних ям після їх закриття.

Скотомогильник влаштовують на ділянці із сухим, пухким, пористим ґрунтом, з низьким рівнем ґрунтових вод (не менше З м від поверхні ґрунту), площею не менше 600 м2 або з розрахунку 0,25 га на 1000 голів тварин в населеному пункті. Не можна відводити під скотомогильник місця, що заливаються весняними й зливовими водами, а також на крутих схилах, де часто відбувається розмивання свіжих могил, а при низькій вологості ґрунту – висихання трупів.

Для затримки снігових і зливових вод на території скотомогильника його обводять із внутрішньої сторони огорожі канавою глибиною в 1,4 м і шириною в 1-1,5 м. Ворота скотомогильника повинні постійно бути на запорі. Трупи на скотомогильнику заривають на глибину 2 м. Над могилою роблять насип висотою в 0,5 – 0,6 м. Ями для закопування трупів зимою готовлять восени и закривають їх для захисту від снігу дошками.

В'їзд на територію скотомогильника, біотермічної ями обладнують воротами.

Територію скотомогильника та біотермічної ями огороджують міцною суцільною огорожею з місцевих будівельних матеріалів, висотою до 1,5 м (рис. 7.7).

Скотомогильник

Рис. 7.7. Скотомогильник

Збір та знешкодження трупів диких (бродячих) тварин проводиться власником, в чиєму розпорядженні находиться дана місцевість (в населених пунктах – комунальна служба).

Перевезення трупів, мертвонароджених плодів і інших біологічних відходів на скотомогильник повинно здійснюватися спеціальним транспортом, оббитим зсередини залізом. Цим же транспортом на скотомогильник доставляють гній, підстилку й верхній шар ґрунту, на яких лежав труп. Після кожного перевезення трупа транспорт дезінфікують. На скотомогильнику заривають також посліди, відстійні осади з каналізаційних колодязів і різноманітні відходи, що можуть містити інфекційний матеріал. Використання такого транспорту для перевезення кормів і харчових продуктів забороняється.

Після завантаження трупів, мертвонароджених плодів і інших біологічних відходів на транспортний засіб обов'язково дезінфікують місце де вони лежали та використовуваний при цьому інвентар і обладнання.

Земля (місце) де лежали трупи, мертвонароджені плоди і інші біологічні відходи, дезінфікуються сухим хлорним вапном із розрахунку 5 кг/м2 потім перекопують на глибину 25 см.

Транспортний засіб, інвентар, інструменти та обладнання після кожного випадку транспортування трупів, мертвонароджених плодів і інших біологічних відходів на скотомогильник чи біотермічну яму дезінфікують або знищують.

Для дезінфекції застосовують один з наступних хімічних засобів: 4 %-й гарячий розчин їдкого натрію, 3 %-й розчин формальдегіду, розчин препаратів які містять не менше 3 %-и активного хлору, при нормі витрати розчину 0,5 л на 1 м2 площі або інші дезінфікуючі засоби, які допущені для проведення дезінфекції тваринницьких об'єктів.

Спецодяг дезінфікують шляхом замочування в 2 %-му розчині формальдегіду протягом 2-х годин або іншими дозволеними для цього (згідно інструкцій по застосуванню) дезінфікуючими розчинами.

В разі потреби на скотомогильнику може здійснюватися розтин трупів тварин лікарем ветеринарної медицини (фельдшером).

4) Знищення трупів у біотермічних ямах. Біотермічна яма (пирятинська яма, чеська яма, яма Беккарі) (від грец. bios - життя й therme – тепло, жар) – споруда для знешкодження трупів тварин (крім загиблих від сибірки). Будується по типових проектах з дозволу обласної державної ветеринарної інспекції на території скотомогильника для трупів тварин. Яма площею 200 м2 глибиною 9 – 10 м і діаметром 3 м (рис. 7.8).

Біотермічна яма

Рис. 7.8. Біотермічна яма: А – залізобетонна; Б – дерев'яна; В – кришка ями.

Через 20 діб після завантаження трупами температура в біотермічній ямі піднімається до 65 °С. Процес гниття та розкладання трупів при такій температурі в результаті життєдіяльності термофільних мікроорганізмів закінчується через 35-40 діб з утворенням однорідного компосту, що не має запаху і придатного до удобрення. Біотермічна яма забезпечує швидке знищення багатьох мікроорганізмів.

Трупи, які поховані в біотермічній ямі, піддаються гниттю й розкладанню внаслідок біотермічних процесів, що відбуваються у них. При цьому, у незначних кількостях виділяються гази.

Для влаштування біотермічної ями вибирають сухе місце на підвищенні, з низьким рівнем залягання ґрунтових вод (не менше 2,5 м від поверхні ґрунту при найбільш високому їхньому стоянні), на відстані не ближче 2-3 км від житлових, виробничих приміщень, річок, ставків, криниць і скотопрогонів. Яму влаштовують із водонепроникними стінками й таким же дном. Розміри ями 3,0 × 3,0 м, глибина – 10,0 м. Яму розташовують на ділянці розміром 12 × 17 м, обнесеної глухим залізобетонним парканом висотою 1,8 м. Із внутрішньої сторони огородження виривають канаву глибиною 0,8 – 1,4 м (залежно від виду ґрунту) і шириною 1 м, та влаштовують вал з ґрунту між канавою й огородженням. Біля ями розташовують бетонну площадку для розтину трупів та невелике приміщення для зберігання інвентарю, дезінфекційних засобів, спецодягу, інструментів.

Трупи тварин на скотомогильниках закопують на глибину не менше ніж 2 м, з насипом землі 0,5 м, при цьому шар землі біля ями, на якій лежав труп, скидають в яму разом з трупом. Дно ями перед цим засипають сухим гашеним вапном або іншими дезінфікуючими засобами, що містять хлор, з вмістом активного хлору не менше 25 %, з розрахунку 2 кг на 1 м2 площі.

Відстань між похованнями повинна складати не менше 1 метра. Насипи захоронень на скотомогильниках у разі осідання, поновлюють.

Стіни ями можуть бути дерев'яні, бетонні й цегляні. У першому випадку зруб робиться в "лапу", без залишку, з колод діаметром 18 см у верхній частині й 22 см у нижній. Зруб обов'язково конопатять, просмолюють, забезпечують глиняним замком і виводять вище рівня поверхні ґрунту на 40 см. Навколо ями влаштовують вимощення шириною 2 м. На дно ями кладуть шар щебеню і заливають бетоном. Перекриття ями роблять двошаровим на відстані 30 см один від одного. В центрі перекриття лишають отвір розміром 1,0 × 1,0 м, щільно закривають кришкою із замком (рис. 7.8, В). Простір між кришками утеплюють у зимовий час солом'яними матами. Для вентиляції ями встановлюють над нею витяжний канал перетином 25 × 25 см, висотою 3 м. Над ямою на висоті 2,5 м влаштовують навіс довжиною 6 м, шириною 3 м для захисту від дощу й снігу. Біотермічна яма може також бути влаштована із добре обпаленої червоної цегли, бетону або іншого водонепроникного матеріалу.

Спеціалісти державної служби ветеринарної медицини зобов'язані проводити постійний ветеринарно-санітарний контроль та нагляд за територією скотомогильників та біотермічних ям.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >