< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Землеволодіння в іудаїзмі

Звернемося до питання землеволодіння, через яке релігійні вчення засвідчують економічні відносини у суспільстві.

В іудаїзмі порядок землеволодіння був освячений непорушним завітом між Богом та народом Ізраїлю, якому Він обіцяв землю Ханаанську. Вся ця земля була розподілена між дванадцятьма колінами Ізраїльськими, їх племенами і сім'ями. Продаж землі дорівнювала довгостроковій оренді без права викупу, оскільки у ювілейний рік продана таким чином земля поверталася сім'ї, якій належала до цього. Ювілейний рік наставав через кожні сім суботніх років, тобто кожен 50-й рік. Він складався з двох років спокою, коли земля не засівалася, що полегшувало її передачу власникам і дозволяло уникати суперечок з приводу привласнення врожаю.

Фактична заборона продажу землі і заміна продажу лізингом на 49 років пояснювалася тим, що власником її вважався Бог, який дозволив євреям оселитися на ній. Як зазначено у Книзі Левіт: "А земля не буде продаватися назавжди, бо Моя та земля, бо ви приходьки та осілі в Мене. А ви в усій землі вашої посілості дозволяйте викуп землі" [25: 23-24].

Земельні наділи не були надто великими і розташовувалися навколо міст. Більшість городян переселялася навесні та влітку на оброблювані поля, ставлячи посеред них курені й намети. Такі поселення називалися "банот" — дочірні поселення міста.

Поступово спадкові земельні володіння збільшувалися за рахунок приєднання до спадкових земель: наділів дрібних землевласників, що розорилися; земель, пожалуваних царем із завойованих; насильницьки відібраних наділів. Засуджуючи цей процес, пророк Ісайя казав: "Горе тим, що долучують дома до дому, а поле до поля приточують, аж місця бракує для інших, так ніби самі сидите серед краю!" [Ісаї, 5: 8].

Деякою мірою у Священній Книзі подані приписи про регламентацію актів купівлі-продажу землі. Тора містить неодноразові згадки про продаж землі та ціну купівлі, але відомості ці уривчасті, почасти неузгоджені. Зокрема, у Торі розглядаються наступні події.

Близько 2000 р. до н.е. Ханаан був густо населений, і ціна на землю була доволі високою. У Книзі Буття йдеться про покупку Авраамом у Єфрона землі (поля, печери Махпела на ньому і всіх дерев, що на полі) за 400 шеклів (сіклей) срібла [23: 16]. Шекль важив майже 11,5 г., отже, Авраам віддав за землю 4,6 кг. срібла.

Таким чином, купівля печери Махпела є першим прикладом отримання єврейським народом законного права власності у Хана- ані. Як відзначив Рабин Юдан бар Симон, "Печера Махпела — це одне з трьох місць, де народи світу не можуть насміхатися над Ізраїлем, говорячи "це вкрадені землі". Два інші — це Храмова гора, куплена Давидом, і Шехем — місце погребіння Йосефа".

У Другій книзі Царів є відомості про покупку Давидом в Орни току, волів та упряжу за 50 шеклів срібла [24: 24]. У Першій книзі хронік (Параліпоменон) називається набагато вища ціна угоди — 600 шеклів золота [21:25]. Давид купував цю землю для спорудження жертовника (пізніше на його місці Соломон спорудив Храм), волів — для цілеспалення, а упряж — у якості дров для вогнища, тому, можливо, у Книзі хронік ціну перебільшено, щоб підкреслити шанобливість Давида до Бога.

У Книзі пророка Єремії записано, що Єремія купив поле у Ганамеїла в Анафорі за 10 і 7 шеклів срібла. Час Єремії — УІІ-УІ ст. до н.е. — це важкий період, на який припадають набіги скіфів і облога Єрусалима вавілонянами, тож зрозуміло, чому ціна на землю так знизилася.

У Першій книзі Царів є відомості про покупку ізраїльським царем Омрі (ІХ ст. до н.е.) гори Шомерон за два таланти срібла для спорудження міста [16: 24].

Отже, у Священній Книзі неодноразово наводяться приклади тогочасних актів купівлі-продажу.

Значне місце у Торі займає регулювання різних аспектів виробничої діяльності на землі. Так, землероби мали дотримуватися законів і приписів, встановлених книгою Левіт: "Поля свого не будеш обсівати двоїсто (двомародами насіння). ... А коли ви ввійдете до Краю цього, і понасаджуєте всяке їстівне дерево, то плід його вважатимете за необрізаний,— три роки буде воно для вас необрізане, не буде їжджене. А року четвертого ввесь плід його присвятиться для Господа. А року п'ятого будете їсти плід його, щоб помножився для вас урожай його" [19: 19; 19: 23-25].

Або у Повторенні Закону сказано: "Ніхто не візьме в заставу долішнього каменя жорен або горішнього каменя жорен, бо він душу взяв би в заставу" [24:6].

У Мішні згадуються "чотири Нові роки", один з яких названий Новим роком дерев. Мішна мала визначити у сільськогосподарському календарі дату, яка б відокремлювала врожай плодоносних дерев одного року від урожаю другого року.

Іудейське свято Ту-Бішват — Новий Рік дерев,— має подвійне значення: свято саджання дерев і закінчення "податкового року" — від всіх плодів, що вистигли до 15 швата, відділялася десятина. У цей день євреї саджають рослини. Святкова трапеза складається зі злаків і фруктів, якими багата Земля обітована — пшениці, жита, інжиру, маслин, фініків, винограду, гранатів.

Так звані закони Сьомого року дають рекомендації раціонального землекористування: "Шість літ будеш засівати своє поле, і шість літ обтинатимеш свого винограднику, і збиратимеш урожай його, а сьомого року — субота повного відпочинку буде для землі, . поля свого не будеш обсіювати, а винограднику свого не будеш обтинати" [Левіт, 25: 3-4]. Книга Виходу: "І шість літ будеш сіяти землю свою, і будеш збирати її врожай, а сьомого — опустиш її та полишиш її, і будуть їсти вбогі народу твого. . Так само зробиш для виноградника твого, і для оливки твоєї" [23: 10].

Отже, кожний сьомий день вважався суботнім роком, тобто роком відпочинку для землі. Все, що зростало у цей рік, йшло на прогодування бідноті, мандрівникам, польовій худобі.

У Книзі Ісаї деталізується процес улаштування виноградника: "І обкопав Він його, й від каміння очистив його, і виноградом добірним його засадив, і башту поставив посеред його, і витесав у ньому чавило ." [5: 2].

Таким чином, можна зазначити, що нормативні суспільні установки є домінантною частиною релігійних постулатів.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >