< Попер   ЗМІСТ   Наст >

СТРАТЕГІЯ І ПРИНЦИПИ ЕКОРОЗВИТКУ СУСПІЛЬСТВА

В процесі свого історичного розвитку цивілізація періодично стикалася з проблемами (або кризовими ситуаціями), від вирішення яких залежало її подальше життя і доля. Зміна цивілізаційної парадигми завжди зв'язана із змінами соціального замовлення і, як правило, формування нових цілей і завдань перед системою освіти. На початку XXI ст. людство в черговий раз постало на межі цивілізаційної кризи. Техногенна цивілізація, яка сформувалася на кінець XX ст., динамічна, орієнтована на кількісний ріст показників розвитку, підійшла до своїх критичних меж. Визначилися й продовжують інтенсивно поглиблюватися глобальні проблеми, які прийнято називати екологічними: некероване зростання населення планети, могутній антропогенний вплив на біосферу, вичерпання природних ресурсів, скорочення біорізноманіття, забруднення навколишнього середовища, загроза здоров'ю людини - це далеко не повний перелік проблем, від вирішення яких залежить життя і доля людства в третьому тисячолітті.

Вивчення біосфери, її вікових і просторових складників, вплив на неї антропогенних факторів не можуть вивчатися поза людиною, людськими популяціями, людством у цілому.

Історія взаємовідносин людини і природи

В історії людства виділяють три основні типи відносин людей до природи: пристосувальний, споживацький, відповідальний. Ці типи складалися під впливом суспільних відносин і особливостей праці, характерних для певного типу розвитку суспільства.

Приблизно до 30-х років XX ст. поле діяльності людини збіглося з полем її безпосереднього мешкання. Те, що вона сприймала, було в основному, природними речами, які вона могла бачити, чути, відчувати своїми органами чуттів. Людина володіла природою, вписуючись в неї, її діяльність залишала природу по суті, неторканою. Сучасна людина знає значно більше, ніж може побачити, або хоча б уявити. Вона може планувати і здійснювати дії, які вже не в стані відчувати. Від цього змінюється її відношення до природи. Це відношення втрачає безпосередність, стає побічним, опосередковується розрахунками і приладами. Воно втрачає наочність, перетворюється в абстрактне і формальне. Природа все більше перетворюється в заплутану систему відносин і функцій, які здатна осягнути тільки математика. Наука і техніка навчились використовувати енергію природи і самої людини в таких масштабах, які свідчать про наступ нового етапу історії цивілізації. Людина змушена жити бік о бік з небезпекою, що постійно зростає й загрожує їй. Звідси і виникає бажання знову набути "природності", "відповідності до природи" в способі життя і лікуванні хвороб, у вихованні і освіті.

Але повернутися назад неможливо. Значить, необхідний новий життєвий простір для людини, яка усвідомлює зміст свого життя і здатність мати майбутнє. В.І. Вернадський передбачав, що людству доведеться подолати надзвичайно важкий рубіж - навчитися такому способу поведінки, який би зупинив катастрофу, що насувається і стимулював подальший прогрес. Нині, як ніколи, очевидна необхідність нової "екологічної моралі", нового бачення світу для кожної людини, що живе на Землі. Нове відношення до природи виростає із свідомості, що людство дійшло до останньої межі, і вимагає пильності і відповідальності - речей, які тісно зв'язані з проблемами особистісного "Я" в людині.

У минулі століття економічні міркування змушували людей відмахуватися від проблем, що зв'язані з шкідливими для здоров'я виробництвами і продуктами. Навіть сьогодні вимоги економічного зростання часом затьмарюють проблеми забруднення навколишнього середовища

в слаборозвинених країнах. Тому немає нічого дивного в тому, що лише в недалекому минулому відбулося зростання рівня екологічної свідомості, що пов'язано з рядом подій, які привернули нашу увагу до небезпеки, яка загрожує планеті.

Як відомо, прогресуюче господарське освоєння природи і супутні йому чисельні порушення природної рівноваги стали джерелом цивілізаційних проблем, які сьогодні називають екологічними. На початкових етапах розвитку цивілізації вони носили локальний характер і суттєво не впливали на стійкість біосфери. В період становлення техногенної цивілізації, за образним висновком В.І. Вернадського, "людство стає могутньою геологічною силою", що перетворює природні ландшафти Землі. Перехід до індустріально-інформаційного ступеня розвитку у другій половині XX ст. характеризувався небувалим зростанням виробництва, техніки, сільського господарства, фундаментальних і прикладних наук. Людина почала завойовувати космічний простір, створила різні види зброї, навчилася використовувати енергію атома. Зростання населення планети, могутній антропогенний вплив на геосферу, не керований технічний розвиток до межі загострили економічні проблеми. Останні п'ятдесят років цивілізація перебуває в стані перманентної екологічної кризи, яка поставила біосферу на грань знищення. Серед усіх цивілізаційних проблем дослідники виділяють три взаємопов'язані групи:

  • - політичні і соціально-економічні (нормальне функціонування світового господарства, подолання відсталості слаборозвинутих країн тощо);
  • - природно - економічні (сировинна, енергетична, продовольча, забруднення навколишнього середовища і т.д.);
  • - соціальні (демографічна, міжнаціональних відносин, криза культури і моралі, дефіцит демократії, урбанізація, зниження рівня здоров'я).

Ці проблеми набули глобального (всезагального) характеру, розвиток цивілізації підійшов до критичних рубежів, чітко позначилися меж зростання її кількісних показників, руйнівні процеси набули необерненого характеру.

Нині у світі остаточно сформувалась думка, що підвищення рівня споживання - це деструктивний шлях розвитку цивілізації. Враховуючи це, міжнародне співтовариство створює організації, які покликані визначати стратегію вирішення глобальних проблем на міжнародному рівні шляхом міжнародного співробітництва, здійснювати практичні заходи, спрямовані на охорону навколишнього середовища. В 60-80-х роках міжнародне співтовариство розробляє і приймає ряд концептуальних документів: звернення до урядів і народів "Планета в небезпеці", декларація "За наше спільне майбутнє", програма "Повістка дня на XXI

століття", в яких підкреслюється, що шлях до виживання людства в третьому тисячолітті, до його стійкого розвитку лежить у площині зміни стереотипів взаємодії людини і соціоприродного середовища, регулювання населення, зниження споживання ресурсів кожною людиною, економію і бережливість, формування розумних матеріальних потреб.

Однак, не дивлячись на заходи, які розпочинаються світовим співтовариством, руйнівні тенденції продовжують зростати. Неодноразові спроби зняти хоча б частину глобальних проблем суто технічним способом успіхом не увінчалися, вони продовжують загострюватися. Стає очевидним, що в рамках технократичної парадигми розвитку суспільства і всіх його підсистем подолання цивілізаційної кризи неможливо. Необхідно шукати нові концептуальні підходи й нові моделі розвитку.

Такі підходи на початку XX ст. зародилися у вигляді ідеї ноосфери, концепція якої обгрунтована в працях В.І. Вернадського, Леруа, Тейяр де Шардена. Ще раніше ідеї, близькі до ноосферної висловлювались багатьма вченими і мислителями: космізм О. Гумбольдта і Р. Штайнера, російський космізм початку XX ст. (Соловйов В.С., Умов М.О., Федо- ров М.Ф., Флоренський П.О. Ціолковський К.Е., Чижевський О.Л. та ін. ), пізніше - філософія О.НІвейцера. В їх працях піднімались проблеми єдності людини і природи, космічної суті людини, його космічної місії і космічних масштабів його діяльності. Найповніше ідеї ноосфери відображено в працях В.І. Вернадського про роль біосфери і ноосфери в історії Землі. Ці ідеї сьогодні розробляються великою групою вчених: Л.Андерсон, Д.Беккєр, М.Мойсєєв, О.Яншин, О.Урсул та ін.

У 1987 р. у Доповіді Міжнародної Комісії ООН були пропоновані основні положення концепції стійкого (допустимого самопідтримуючого) розвитку. Стійкий розвиток - це модель розвитку глобальної екосистеми - біосфери, при якому зберігається динамічна рівновага між окремими її підсистемами (природа, соціум, геосистеми). Його провідна ідея - екологічний імператив: правильне і дозволене тільки те, що не порушує природної рівноваги. В 1992 р. Конференція ООН з навколишнього середовища та розвитку, що відбулася в Ріо-де-Жанейро, прийняла програму "Повістка дня на XXI століття" і затвердила її як керівництво до дії для усіх країн планети на XXI ст. Серед основних положень концепції прозвучало й те, що людство здатне надати розвитку світової цивілізації стійкий і довговічний характер з тим, щоб воно відповідало потребам людей, які живуть сьогодні і не позбавляло цього майбутні покоління. На її основі розроблені і здійснюються концепції стійкого розвитку ряду країн світу. Ця ідея активно розвивається й в Україні.

Філософське осмислення ситуації дозволяє вважати, що цивілізаційні проблеми мають антропологічний характер і зв'язані з філософією і психологією технократичного суспільства. Чисельні дослідження показують, що споживацьке мислення людини, яке формувалося тисячоліттями, роздвоєння колись єдиної культури, дисгармонія в розвитку її окремих частин, дегуманізація і технократизм - ті глибинні причини, які лежать в основі кризи відносин в системі "суспільство-людина- природа", а решта - забруднення навколишнього середовища, збереження біорізноманіття, могутній антропогенний вплив на ландшафт - лише наслідок.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >