< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Демографічні проблеми людства

Вивчення біосфери, її вікових і просторових складників, вплив на неї антропогенних факторів не можуть вивчатися поза людиною, людськими популяціями, людством у цілому.

Пов'язані з цими питаннями проблеми вивчає демографія (грец. Бетов - народ і grahpo - пишу) - суспільна наука, що вивчає населення і закономірності його розвитку.

Демографічні проблеми людства поруч з питаннями структури суспільства, міграції населення, етнічного, расового та релігійного складу визначають екологію людських спільнот, що підтверджує правомірність 46н.46но центричного підходу в екологічному вченні.

Перетнувши двадцятирічну межу періоду становлення незалежності й докорінних суспільно-економічних трансформацій в Україні, треба визнати, що соціально-демографічна ситуація в країні залишається вкрай несприятливою. II кризовий характер визначається поєднанням масштабної депопуляції з погіршенням якісних характеристик населення, зокрема стану здоров'я.

За роки незалежності чисельність населення країни скоротилась на 5,3 млн осіб, у тому числі лише за рахунок депопуляції - майже 4,6 млн.

Соціально-економічна криза 90-х років прискорила і посилила несприятливі тенденції в динаміці і структурі основних демографічних процесів. Протягом першого трансформаційного десятиріччя в Україні неухильно й прискореними темпами знижувалась народжуваність, поширювалась однодітність і бездітність. Незначне підвищення народжуваності в Україні за останні 3-4 роки, що переважно стало результатом реалізації відкладених у кризові роки народжень (здебільшого первістків), не дає підстав констатувати злам несприятливих тенденцій дітородної активності населення країни і сподіватись на відчутне зростання рівня народжуваності у найближчому майбутньому. У 2005 році сумарний показник народжуваності в Україні становив 1,2 дитини на жінку і був одним із найнижчих у Європі. Серед основних чинників низького рівня народжуваності та несприятливих його тенденцій у нашій країні слід насамперед виділити те, що демовідтворювальний процес достатньою мірою економічно не забезпечується.

У сучасній Україні в цілому збережено традиційний сімейний спосіб життя населення, сім'я продовжує виконувати свої специфічні функції забезпечення фізичного та соціокультурного відтворення поколінь, хоча форми сімейних об'єднань, шлюбних стосунків, як і в інших країнах Європи, трансформуються, стають більш різноманітними. Разом з тим, мають місце соціально-демографічні явища, сучасні масштаби яких свідчать про несприятливі умови існування сім'ї, певну деформацію її специфічних функцій. Вони знаходять своє відображення у вагомій частці неповних сімей серед сімей з дітьми, високому рівні розлучуваності населення, значній чисельності дітей - соціальних сиріт, появі соціально дезадаптованих "дітей вулиці". Ці явища можна вважати кризовими проявами, які виходять за межі еволюційної трансформації шлюбосімейних відносин та свідчать про серйозні "збої" у механізмі реалізації основних функцій сім'ї.

Фундаментальною особливістю сучасної демографічної ситуації в Україні є криза здоров'я та життєздатності населення. Високий рівень захворюваності дітей та дорослих, перевищення більш, ніж утричі чоловічої смертності у працездатному віці над жіночою, підвищений показник смертності немовлят - найважливіші ознаки, що характеризують несприятливу медико-демографічну ситуацію в країні. Середня очікувана тривалість життя (61,5 року - для чоловіків; 73,4 року - для жінок) на сьогодні є нижчою , ніж у 1960р. (коли тривалість життя в Україні перевищувала тогочасний її рівень у Японії, Франції або Німеччині). Українські чоловіки нині живуть у середньому на 12 - 13 років, а жінки - на 8 - 9 років менше, ніж у країнах Європейського союзу. Основну роль у формуванні такого вагомого розриву в тривалості життя відіграє надто висока смертності населення працездатного віку в Україні. Значна ж чоловіча надсмертність в країні є наслідком нездорового способу життя, шкідливих умов праці, зловживання алкоголем та паління.

Серйозну загрозу для демографічної безпеки України становлять епідемії туберкульозу, мають не лише демографічний, а й соціально- економічний характер, оскільки їх жертвами стають переважно особи дітородного і працездатного віку.

Про погіршення якості населення України у трансформаційний період свідчать також певні диспропорції його соціально - економічного складу, які негативно впливають на можливості переходу країни до інноваційної моделі економічного розвитку.

У період незалежності й економічних трансформацій в Україні мало місце зниження інтенсивності стаціонарних міграцій, значного розвитку набули нові форми міграційних переміщень: трудова міграція, рух біженців, транзит нелегальних мігрантів, повернення представників раніш депортованих народів. Протягом 1994-2004 рр. Україна була країною еміграції. Міграційні втрати за цей час перевищили 1 млн осіб. Лише у 2005-2006 рр. Міграційне сальдо знову стало додатним.

Згідно з найбільш імовірним "середнім варіантом" прогнозу демографічного розвитку країни, розробленого науковцями ІДСД НАНУ, в 2050 році в Україні сумарний показник народжуваності становитиме 1,5 дитини, середня тривалість життя для жінок -79,5 року, для чоловіків - 71,5 року, частка населення віком 60 років і старше - 32,5 %.

Гострота й актуальність соціально-демографічних проблем сьогодення, несприятливий характер демографічної ситуації в Україні зумовлюють нагальну необхідність формування й реалізації ефективної державної політики до вирішення демографічних проблем, а також передбачення концентрації зусиль на тих напрямах, які найтісніше пов'язані зі зміною якісних характеристик населення та параметрів самовідтворення.

Соціально-демографічна політика в Україні має бути спрямована на:

створення соціально-економічних передумов для повноцінного функціонування і розвитку сім'ї;

формування і задоволення потреби в дітях;

поліпшення стану здоров'я населення;

зниження передчасної смертності від причин та хвороб, яким можна запобігти;

підвищення якості й подовження тривалості життя хронічно хворих осіб та інвалідів;

птимізацію зовнішньої трудової міграції українських громадян; недопущення нелегальної міграції;

активізацію міграційних резервів пом'якшення депопуляції;

адаптацію суспільства до процесу старіння населення

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >