< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Особливості, систематика, функції клініко-психологічної діагностики

В основі постановки клінічного діагнозу покладено три прийоми: спостереження, порівняння та класифікація. Ціль постановки медичного діагнозу – передбачення розвитку подій (протікання хвороби) та результату (одужання, хронізація, смерть). В основі класифікації лежить принцип типологізація пошук стійких ознак та їх типових поєднань. Логічна схема типологізація теж, на перший погляд, досить проста: симптомсиндромнозологія (назва хвороби).

Синдром – це сукупність симптомів, при чому одні й ті ж симптоми в різному поєднанні можуть формувати абсолютно різні синдроми. Користуючись психологічною термінологією, синдром – це гештальт, ціле, яке формується тут і зараз. Відповідно, синдром – це образ стану пацієнта, який складається в свідомості лікаря. Його "цеглинками" є симптоми, тобто менші, перемінливі ознаки. Як і в теорії гештальта, синдром (ціле) не зводиться до простої суми частин (симптом і в) аналогічно тому, як готовий будинок не зводиться до купи цеглин, з яких він побудований. В свою чергу характерне поєднання і зміна синдромів у часі дозволяє їх об'єднати в більші класифікаційні одиниці – "нозології", тобто назви хвороб. Так само, як і синдроми, подібні (але не ідентичні) симптоми можуть зустрічатися при різних хворобах. Дещо спрощуючи, можна сказати, що синдром – це характерний хворобливий стан, в той час як хвороба – це характерна сукупність різних станів, зміна яких визначена специфікою саме даної хвороби.

Існування синдромів як сукупностей симптомів, які постійно спостерігаються, відображає об'єктивні закономірності, які лежать в основі виникнення та протікання хвороби, що дозволяє їх вивчити та запропонувати адекватні міри лікування. В основі підбору лікування лежить так званий етіопатогенетичний принцип. Він передбачає закономірний зв'язок двох рядів подій: етіології (тобто походження, причин) хвороби та факторів її розвитку (патогенезу). Так від класифікації ми переходимо до мети будь- якої науки – пояснення причин та закономірностей факторів, що спостерігаються, динаміки розвитку об'єкта вивчення. В медицині ціна знання цих причин та закономірностей часто рівна ціні людського життя.

Після цього короткого екскурсу в методологію постановки клінічного діагнозу варто зробити суттєве доповнення. Ні симптоми (наприклад, больове відчуття), ні синдроми (наприклад, больовий синдром, який включає окрім больового відчуття, ряд суміжних ознак: серцебиття, потовиділення і т.п.) не ідентичні для різних нозологій (хвороб). Це означає, що якою логічною не була б методологія і класифікація, що використовується, остаточний діагноз можливий лише при співставленні великої кількості фактів та умов, причому в основі завжди лежить розуміння внутрішніх закономірностей їх поєднань (інсайт). Таке розуміння формується з роками практики по мірі накопичення клінічного досвіду. Кожен пацієнт – це унікальний випадок, який вимагає індивідуального вивчення. Неможливо вивчити медицину лише по підручникам, тому і не існує заочних медичних факультетів. Навчання відбувається методом вказівки, тобто при безпосередньому спілкуванні між учнем та вчителем.

Це абсолютно спараведливо і для оволодіння клінічними методами психодіагностики особистості. В клінічній психології описана вище методологія пристосована для потреб психодіагностики. В розділах клінічної психології, які близько стоять до медицини, цей зв'язок більш очевидний. Ми говоримо про "патопсихологічні" або "нейропсихологічні" синдроми, розуміючи під цим закономірне поєднання виявлених в дослідженні пато- та нейропсихологічних порушень. Відносно особистисних характеристик подібні закономірності не такі помітні, але такі ж суттєві.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >