< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Нейропсихологічні теорії

Вчення І.П. Павлова та І.М. Сеченова поклали початок низці нейропсихологічних досліджень, які пізніше сформулювалися у кортико-вісцеральну гіпотезу К. Н. Викова та І. Т. Курцина, котрі довели, що формування психосоматичних розладів пов'язане з первинними порушеннями коркових механізмів управління внутрішніми органами, зумовленими перенапруженням процесів збудження і гальмування в корі головного мозку.

В. Кенон описав фізіологію емоцій і відзначив підвищення рівня цукру, збільшення частоти серцевих скорочень та підвищення артеріального тиску під впливом емоційних чинників.

Загалом фактори, що призводять до виникнення психосоматичних розладів, можна умовно поділити на три групи: спадкові, психосоціальні та церебрально-органічні. В анамнезі майже половини психосоматичних хворих є інформація про наявність психосоматичного розладу у родичів першого і другого ступеня (з них майже у половини – аналогічний розлад, а у кожного п'ятого – психічний розлад). Серед церебрально-органічних факторів ризику в першу чергу варто відзначити пологове травмування, інфекційні захворювання, судоми, черепно-мозкові травми, мозкові інфекції і стани клінічної смерті.

Ю.Ю. Єлнсеєв вважає що джерело психосоматичних захворювань можна знайти серед таких факторів:

  • • Внутрішній конфлікт особистості.
  • • Мотивація у вигляді умовної "вигоди", яка дає змогу хворому уникати негайного вирішення значущих проблем або нівелювати їх важливість "порівняно з серйозністю хвороби".
  • • Ефект навіювання, який виникає в результаті підсвідомого наслідування хворими поведінки (в тому числі демонстративної), яку вони в дитинстві спостерігали у значущих дорослих, або таку, що була їм навіяна цими дорослими.
  • • "Елементи органічного мовлення", коли вербалізація фізіологічних проявів хвороби стає відображенням емоцій та переживань особистості і виявляється у реальних симптомах.
  • • Ідентифікація – коли постійні зусилля, скеровані на ототожнення своїх психічних чи фізіологічних реакцій (або їх імітація), призводять до відсторонення від власного тіла (без деперсоналізації) та сприймання його як ідентичного з тілом значущого іншого. Найчастіше виникає у здорової мами щодо хворої дитини.
  • • Самопокарання – неусвідомлювана поведінка людини, що виникає внаслідок несвідомого бажання покарати себе за якийсь ганебний вчинок та має деструктивні прояви, що найімовірніше призведуть до соматичних або психічних порушень чи травм.
  • • Травматичний досвід минулого (в першу чергу з раннього дитинства), який витісняється ознаками соматичного розладу.
  • • Алекситимія.

Найважливіші етіологічні чинники розвитку соматовегетативних, психосоматичних та соматопсихічних розладів із позицій психосоматичної парадигми:

  • • Спадкова схильність, тобто сімейно-спадковий, або природжений, синдром (конституційно-психологічні особливості центральної нервової системи (ЦНС) та типи акцентуацій особистості й характеру);
  • • Ендокринні порушення, особливо в пубертатний та клімактеричний періоди життя людини;
  • • Психоемоційні та психогенні фактори, дія гострого або хронічного стресу, що призводять до дезадаптації організму та зриву компенсаторно-пристосувальних механізмів, дисбалансу вазоактивних нейрогуморальних речовин, а також виражених порушень мікроциркуляції;
  • • Дія малих доз іонізуючого випромінювання, що особливо актуально для України після аварії на Чорнобильській АЕС;
  • • Соматичні захворювання – органічне ураження органів та систем, що сприяють органічному (травматичному, інфекційному, токсичному, гіпоксичному, алергічному та іншому) впливу на інтегруючі церебральні структури головного мозку, результатом чого є розвиток специфічного ураження – специфічної енцефалопатії з клінічними ознаками психовегетативного синдрому:
  • • Органічні ураження центральної та периферичної нервової систем (периферичні синдроми, остеохондроз із порушенням мозкового кровообігу, черепно-мозкова травма, гострі порушення мозкового кровообігу, церебральний атеросклероз, захворювання вегетативної нервової системи, системне ураження судинного русла тощо).

З цього приводу особливу зацікавленість лікарів викликає група факторів розвитку психосоматичних патологічних станів, яким суттєво сприяють пренатальні та постнатальні травми, хронічні інфекційні процеси та відповідна реакція макроорганізму на них, а також дія факторів гострого та хронічного стресу, пов'язаного з хронічним виснажливим захворюванням. Зважаючи на наведені факти, патогенез розвитку соматопсихічних та соматовегетатнвних розладів у хворих із патологією внутрішніх органів можна представити таким чином.

Психосоматичні розлади при хворобах внутрішніх органів характеризуються взаємодією як психологічних, так і соматофізіологічних характеристик. Із позиції структурного підходу та урахування лише психологічних факторів розрізняють 4 компоненти генезису психосоматичних та соматовегетативних розладів:

  • • Психологічний (особливості особистості, психологічного захисту, співвідношення свідомого та несвідомого в психічній діяльності):
  • • Корково-підкорковий (специфічні особливості діяльності кори головного мозку, гіпоталамо-гіпофізарно-наднирникової системи, лімбіко-ретикулярного комплексу);
  • • Нейрогуморальний (складові частини вегетативної, соматичної нервової та ендокринної систем, особливості їх взаємодії та реагування на ситуацію):
  • • Вибір органу та системи організму (які характеризуються функціональною дисфункцією внаслідок дії 1-3 факторів). У цьому випадку це може бути нейрогенний аспект перебігу соматичного захворювання, зумовленого спадковістю до психосоматичних розладів або ж гіперреактивністю дихальних шляхів як субстрату бронхіальної астми, або ж формуванням патологічного типу гіперліпідемій у разі гіпертонічної хвороби як приклади соматичних захворювань, пов'язаних із ураженням лімбічних структур мозку.

У межах цієї патології виділяють 4 типи станів, що відображають різну структуру психосоматичних співвідношень:

  • • соматизовані психічні реакції (соматоформні реакції): формуються без участі соматичної патології у межах утворень невротичного або конституційного регістру (неврози, невропатії):
  • • психогенні реакції (нозогенії): виникають унаслідок соматичних захворювань, що розглядаються як психотравмуючі події і належать до групи реактивних станів:
  • • реакції за типом соматичної лабільності: психогенно спровоковане, пов'язане з дією соціальних та ситуаційних факторів загострення проявів соматичного захворювання (психосоматичне захворювання в традиційному розумінні терміна);
  • • реакції екзогенного типу (соматогенії) – маніфестують унаслідок дії соматичної шкідливості, що реалізуються на патогенетичній основі й належать до категорії симптоматичних психозів.

Першими ознаками, що вказують на залучення нервової системи при соматичних захворюваннях, є підвищена стомлюваність, дратівливість, головний біль, порушення сну.

Клінічні прояви соматопсихічних розладів у клініці внутрішніх хвороб відрізняються широким поліморфізмом, але серед них чітко виділяють 4 найпоширеніші у соматичних хворих клінічні синдроми: вегетативний, невротичний (або астеноневротичний), тривожний та депресивний.

Соматоформні вегетативні розлади нагадують різноманітні фізичні симптоми функціонального характеру, незважаючи на відсутність об'єктивних підстав для таких порушень, до яких належать:

  • • дисфункція вегетативної нервової системи (разноманітні алгії, нудота, відрижка, блювання, свербіж шкіри, сенестопатичні розлади – відчуття поколювання, оніміння, "повзання мурашок");
  • • помірні коливання артеріального тиску та лабільність пульсу;
  • • іпохондричний розлад (постійна знервованість, стійкі думки про наявність серйозного захворювання, постійні скарги, прискіпливе описання відчуттів та переживань, часте відвідування клінік, зміна лікарів, недовіра до них);
  • • соматоформна вегетативна дисфункція (поліморфізм вегетативних симптомів за відсутності органної патології – нейроциркуляторна дистонія, диспепсія, аерофагія, гикавка, пілороспазм, психогенний метеоризм, синдром подразненого кишечнику, психогенний кашель та задишка, гіпервентиляційний синдром та ін.)
 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >