< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Вивчення й поширення Європейського та світового досвіду як одного з альтернативних методів навчання

Отже, системи освіти різних країн світу мають багато розбіжностей, але сьогодні націлені на впровадження інноваційних технологій, побудову наукових центрів, формування системи освіти дорослого населення, слідування принципам "учитися протягом життя" й "учитись учитися", слідують вимогам ринку праці, застосування гнучких технологій у викладанні курсів, використання принципу комерціалізації ВНЗ і створення додаткових можливостей для студентів вищої професійної школи. Проте, відмінності у підходах до оцінки кваліфікації випускників ВНЗ призвели до необхідності об'єднання зусиль світової громади щодо створення єдиного освітнього простору.

Болонський процес являє собою саму значну й широкомасштабну реформу вищої освіти в Європі за останні тридцять років. Головна мета процесу полягає в створенні до 2010 р. загальноєвропейського освітнього простору, у рамках якого викладачі та студенти могли б зовсім вільно пересуватися, і при цьому отримана випускниками кваліфікація була б визнана у всій Європі. Головна мета реалізується в ході вирішення шести основних завдань, сформульованих у Болонській декларації 1999 р., підписаної міністрами освіти 29 європейських країн.

  • 1. Гранично чітка й легко порівнянна система щаблів, включаючи видачу випускникам дипломів з додатками єдиного зразка.
  • 2. Система щаблів (циклів) представлена двома головними циклами: перший орієнтований на ринок праці, другий являє собою доповнення до першого циклу.
  • 3. Система нагромадження та трансферу кредитів.
  • 4. Мобільність викладачів і студентів.
  • 5. Співробітництво в сфері страхування.
  • 6. Загальноєвропейський стандарт вищої освіти.

На зустрічі міністрів освіти у Празі в 2001 р. було проаналізовано зроблене та намічені нові орієнтири в розвитку Болонського процесу в масштабах обмеженої кількості країн. Учасники зустрічі підтвердили свою прихильність принципам Болонської декларації та підкреслили значення вищої освіти в системі демократичних цінностей, важливість диверсифікованості культур і мов, а також існуючих систем вищої освіти.

Починаючи з Празької зустрічі студенти стали розглядатися в якості компетентних, активних і конструктивних партнерів, винятково зацікавлених у співробітництві між ВНЗ різних країн Європи. Це було чітко продемонстровано в ході жвавого обміну думками між міністрами, представниками європейських ВНЗ і студентами. Саме завдяки студентам у процес був привнесений виразний соціальний аспект і вища освіта стала розглядатися як суспільне благо й як суспільна відповідальність. До участі у процесі були притягнуті нові країни, і число держав-учасників зросло до 33.

Із Празької зустрічі важливість Болонського процесу та його необхідність для загальноєвропейського освітнього простору була швидко визнана як на державному рівні, так і на рівні ВНЗ. Важливим фактором у прискоренні процесу стало прийняття на себе більш серйозних зобов'язань партнерами по Болонській декларації. Вони стали готувати та проводити важливі реформи в своїх національних системах вищої освіти. Навіть якщо окремо взята країна планувала проведення яких-небудь реформ у себе, то це стало здійснюватися з використанням досвіду інших країн і їхніх систем вищої освіти.

У ході нової зустрічі міністрів освіти у вересні 2003 р. у Берліні, через два роки після Праги, було ухвалено рішення про те, що всі країни, які підписали Європейську культурну конвенцію й бажають приєднатися до Болонського процесу, повинні обов'язково внести погоджені зміни до свої системи вищої освіти. Сьогодні загальне число учасниць досягло 40, у тому числі перебувають Росія й Україна.

Під час Берлінської зустрічі було підкреслене значення соціальних аспектів Болонського процесу. Потреба в збільшенні конкурентоспроможності повинна бути обов'язково збалансована з соціальною складовою Загальноєвропейського освітнього простору, однієї з цілей створення якого саме й є досягнення соціальної гармонії та зменшення суспільної нерівності як на національному, так і на європейському рівнях. У даному контексті учасники зустрічі підтвердили свою точку зору про те, що вища освіта є суспільним благом і суспільною відповідальністю.

Міністри освіти звернули увагу на важливість усіх елементів Болонського процесу для створення Загальноєвропейського освітнього простору та підкреслили необхідність інтенсифікації роботи на інституціональному, національному та європейському рівнях.

З метою додання процесу більшої динамічності було визначено проміжні завдання:

  • • створення високоефективної системи страхування;
  • • прискорений перехід до системи, заснованої на двох циклах;
  • • упровадження системи визнання рівнів (циклів) і періодів навчання.

У Берлінському комюніке за результатами саміту міністри освіти взяли на себе зобов'язання щодо розвитку системи страхування на законодавчому, національному та європейському рівнях. Вони підкреслили необхідність вироблення єдиних часткових критеріїв і методології дій у сфері страхування.

Міністри підкреслили, що відповідно до принципу інституці- ональної самостійності основна відповідальність за ефективність страхування в сфері вищої освіти покладена безпосередньо на вищі навчальні заклади. Подібна схема створює базу для функціонування академічної системи страхування в рамках національної.

Було прийнято, що національні системи страхування повинні містити в собі:

  • • визначення відповідальності структур та установ;
  • • оцінку навчальних програм і ВНЗ, включаючи внутрішній і зовнішній аудит діяльності студентів й опублікування результатів оцінки;
  • • систему акредитації, сертифікації або порівняльних процедур;
  • • загальноєвропейську комп'ютерну інформаційну мережу.

Структура рівнів (циклів) передбачає впровадження системи, заснованої на двох циклах:

  • 1. Рівень бакалавра - вища освіта; для виходу на цей рівень необхідно мати 180-240 залікових одиниць (ECTS). Підготовка до такого рівня звичайно вимагає від 3 до 4 років навчання з повним навантаженням. Основним змістом навчання на цьому етапі є навчання вмінням і навичкам. Рівень бакалавра може бути реалізований у традиційних університетах або в професійно орієнтованих ВН8. Навчальні програми можуть мати різну спрямованість і різну спеціалізацію з метою задоволення індивідуальних потреб, потреб ВН8 і різноманітних запитів ринку праці; для підвищення транспарентності необхідно, щоб у додатку до диплома, видаваному студентові, містилися відомості про профіль навчання, отриману кваліфікацію й отримані результати в ході навчання.
  • 2. Рівень магістра. Для того щоб виконати програму підготовки магістра, звичайно необхідно від 90 до 120 кредитів ECTS, а мінімальний рівень становить не більше 60 кредитів ECTS. Якщо тривалість і зміст програм для підготовки бакалавра варіюється, то, можливо, необхідно передбачати таку ж гнучкість і для підготовки магістрів.

Крім того, були розроблені наступні рекомендації щодо загальноєвропейського рівня магістра: рівень магістра є другим циклом вищої освіти. Для того щоб почати навчання за програмою підготовки магістрів, потрібний диплом ВН8 про успішне закінчення навчання на рівні бакалавра. Дипломи бакалавра й магістра повинні різнитися один від одного й видаватися по завершенню навчання на кожному рівні; навчальні програми підготовки магістрів можуть мати різну спрямованість і різну спеціалізацію з метою задоволення індивідуальних потреб, потреб ВН8 і різноманітних запитів ринку праці. Цей рівень може бути реалізований в університетах, а в деяких країнах і в інших ВНЗ.

Учасники наради в Берліні призвали учасників Болонського процесу розробити параметри порівняльної й оцінної кваліфікації національних освітніх систем для того, щоб оцінювати отриману випускником ВН8 кваліфікацію в таких термінах, як-от: "навчальне навантаження", "рівень освіти", "підсумкові оцінки", "набута спеціальність і спеціалізація". Вони висловилися

за розробку параметрів, які мають діяти на всьому Загальноєвропейському освітньому просторі.

У рамках цих параметрів рівню бакалавра й рівню магістра відповідає певна пікала оцінок. Перший і другий цикли повинні мати різну спрямованість і різну спеціалізацію з метою задоволення індивідуальних потреб, потреб ВНЗ і різноманітних запитів ринку праці. Відповідно до Лісабонської конвенції щодо вза- ємовизнання, перший цикл повинен бути основою для навчання на другому циклі, а закінчення навчання на другому циклі дає можливість підготовки до наукової праці.

Міністрами освіти була визначена необхідність забезпечення для всіх громадян рівного доступу до вищої освіти.

Сьогодні ВНЗ у ряді країн Європи об'єднують свої зусилля з метою інтеграції навчальних програм за двома циклами навчання.

Деякі найважливіші концепції Болонського процесу, зокрема "Автономність вищих навчальних закладів", створили гарну базу для співробітництва та довіри між національними системами освіти й між вищими навчальними закладами Європи. Болонська декларація розглядає європейські університети в якості партнерів по процесу, визнаючи їхню повну автономність.

Зрозуміло, що вищі навчальні заклади мають свободу в реалізації своїх завдань і вони повинні перебувати під контролем своїх власних органів освіти. Проте, автономія має на увазі підзвітність. Незалежні ВНЗ відповідають за зміст навчального процесу, методи, прийоми, якість викладання й науково-дослідних робіт, за оптимальне використання наявних засобів, за правильну та своєчасну звітність своєї діяльності, ВНЗ в обов'язковому порядку зобов'язані дотримуватися політичних й адміністративних директив і забезпечувати дотримання законів й адміністративних розпоряджень.

Важливою складовою системи вищої освіти є одержувана кваліфікація. На загальноєвропейському рівні досягнуто згоду про те, що державні органи визначають структуру рівнів навчання та вимоги до них. Без цього дуже важко реалізувати ключові ідеї Болонського процесу - дворівневу систему вищої освіти та її транспарентність.

У Болонському процесі важливою складовою одержання вищої освіти є якість страхування. Ратифікація Лісабонської конвенції є актом суспільної відповідальності, і вона створює умови для якісної й незалежної оцінки страхування.

Фінансування вищої освіти здійснює держава, але це не означає, що студент не повинен частково оплачувати своє навчання. Таке положення існує в ряді країн. Однак більша частина витрат покладається на державу, причому фінансування освіти проводиться на певних умовах.

Яким повинен бути власний внесок студента у фінансування свого процесу навчання? Готової й однозначної відповіді на це питання не існує, але завжди варто пам'ятати, що обсяг витрат не повинен бути таким, щоб зробити вищу освіту недоступною для більшості. Не має бути такого положення, при якому недолік фінансових засобів стає непереборною перешкодою для громадянина, який бажає одержати вищу освіту.

Для створення Загальноєвропейського освітнього простору парламенти країн-учасниць Болонського процесу повинні внести наступні зміни в свої національні закони про вищу освіту:

  • • університети повинні бути незалежними;
  • • студенти повинні стати повноправними учасниками процесу одержання вищої освіти, які активно впливають на організацію та зміст навчання;
  • • рівнева система навчання повинна бути представлена двома основними циклами;
  • • має існувати можливість безперервного навчання від одного рівня до іншого;
  • • повинна бути узаконена незалежна національна система страхування навчання;
  • • не повинні існувати перешкоди для вільного переміщення студентів і викладачів.

Болонський процес не є процесом руху до певної мети. Скоріше його треба розглядати в якості динамічної системи. Головними регуляторами її функціонування є національні законодавства про вищу освіту. Закони повинні бути прийняті з урахуванням змін, що відбуваються в сфері вищої освіти, яка швидко розвивається.

Термінологічний словник розділу

НАВЧАЛЬНІ ЗАКЛАДИ ТА УСТАНОВИ ОСВІТИ ДОРОСЛИХ (ОСВІТИ ВПРОДОВЖ ЖИТТЯ) - спеціалізовані заклади та установи освіти, або навчальні заклади, організації, підприємства та їх підрозділи, які надають освітні послуги в сфері формальної та неформальної освіти.

НЕФОРМАЛЬНА ОСВІТА - здобуття знань, умінь і навичок для задоволення освітніх особистісних потреб, не регламентована місцем здобуття, терміном і формою навчання, заходами державної атестації.

ОСВІТА - процес і результат розвитку, виховання, навчання особи.

ОСВІТНІ ПОСЛУГИ - діяльність фізичних та юридичних осіб у сфері формальної та неформальної освіти, яка спрямована на задоволення потреб людини в надбанні нею нових знань і розвитку індивідуальних здібностей.

ФОРМАЛЬНА ОСВІТА - освіта, спрямована на одержання або зміну освітнього рівня та/або кваліфікації в навчальних закладах й установах освіти згідно з визначеними освітньо-професійними програмами та терміном навчання, заходами державної атестації, що підтверджується отриманням відповідних документів про освіту.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >