< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Східний шлях людського буття у світі

Буддійське світовідношення як актуальний максимум східного шляху буття

Головною тезою буддійського світовідношення є твердження про те, що буття є страждання. Звідси – емпіричний світ стає назавжди далеким людині, ілюзією, яку варто подолати.

Подолання світу-як-страждання можливе лише через заглиблення у себе. Це визначає увагу до внутрішнього життя людини, поступальний розвиток якого може вивести людину зі стану страждання матеріального світу (сансара) до заспокоєння в світі духовному (нірвана).

Нірвана виступає над-буттям, розчиненням особистості у вищому заспокоєнні-блаженстві і просвітлінні, яке долає метушливу активність матеріального світу. При цьому збереження особистості як унікального начала, що усвідомлює себе, є несуттєвим.

Це цілком неприйнятно для західної ментальності, для котрої вище блаженство можливе тільки як щось загострено особистісне.

Основоположні начала

східного шляху буття: природність, фаталізм, віддяка

На Сході – на відміну від Заходу – людина менше оцінює реальність. Вона приймає її прояви як рівноцінні або такі, цінність яких не залежить від її вибору. Тому на Сході людське буття основується не на цінностях, а на началах, які не можуть визначатися і вибиратися особистістю.

Першим основним началом східного способу буття є природність.

Розчинення особистості в нірвані можливе саме тому, що для Сходу є характерним найтісніше злиття людини і природи. Це знайшло свій відбиток практично у всіх релігійних вченнях Сходу.

Якщо для західної людини її ставлення до природи є вторинним від її ставлення до суспільства й опосередковується суспільством, то східна людина безпосередньо злита зі стихією природи і лише через неї входить у світ спілкування з людьми.

Тут доречно пригадати характеристику східної ментальності, яка дана Гегелем. Він говорить про те, що на Сході Абсолютний Дух впадає в природність, там він досягає дійсності не в собі самому, а в сфері природи. У такому злитті духу з природою справжня свобода, на думку Гегеля, не можлива.

При цьому для Гегеля Схід виступає лише передісторією людської культури. Античність і наступна західна культура знімають (заперечуючи – зберігають) у собі всі досягнення духу на Сході.

Із Гегелем можна погодитись, розмірковуючи про спадкоємність духовного життя Сходу і Заходу. Проте навряд чи можна підтримати думку про те, що Давній Схід цілком знімається в західному шляху буття і є щодо нього більш примітивним. Ця думка є наслідком граничного спрощення і схематизації історичного процесу. Вона виводить нас на помилковий шлях. Адже і сьогодні Схід продовжує свій розвиток, будучи самостійним і самооцінним шляхом буття. Це доводить хоча б факт ментального впливу Сходу на Захід у XX ст[1].

Злиття з природою виражається в багатьох явищах східної культури і, насамперед, – у відомих тривіршах (хейку) і п'ятивіршах (танка), які найбільш повно розвинулися в китайській і японській культурах.

Наведемо як приклад хейку японського поета Ісікави Такубоку, який чудово виражає інтимне вростання людини в природу:

"Дивлюсь – опалий лист

Злетів на гілку знову.

То був метелик".

Ідея злиття з природою доводиться в східній свідомості до ідеї злиття з буттям. Людина, яка бажає та оцінює, є щось ненормальне, таке, що відірвалося від безтурботного спокою буття. Відмова від бажання й оцінки – шлях повернення в буття.

На відміну від західної, східна людина не перетворює буття, вона з'єднується з ним. її особистість стає краплею у морі буття. Саме в такий спосіб можна осягнути глибинний зміст нірвани.

Все це з неминучістю породжує фаталізм у соціальних і міжособистісних відносинахдруге основне начало східного шляху буття.

Фаталізм як підпорядкованість буттю визначає надзвичайну усталеність традицій у східній культурі і, одночасно, прагнення відгородитися від інших культур стіною. У цьому прагненні всі інші східні держави і культури перевершив Китай, що спорудив Велику Китайську Стіну – у фізичному та метафізичному смислі. Китай так довго варився у власному соку, що проникнення в нього марксистських ідей стало краплею отрути, з якою китайська культура лише зараз почала справлятися.

Порівняно із Заходом традиційний Схід не живе історично. Він визнає еволюцію суспільства й особистості як момент безкінечного кругообігу природи. Саме в такому переживанні еволюції – глибинне джерело східного фаталізму.

Але що дивує – природність і фаталізм східної ментальності не перешкодили Сходові включитися в правила гри комп'ютерної цивілізації XX ст. Це пов'язано, певно, із тим, що східна людина має величезний запас ментальної гнучкості, який дає їй змогу змінюватися адекватно до змін навколишніх умов.

Ментальність Заходу також гнучка і спроможна до діалогу з іншими культурами. Але гнучкість Заходу це гнучкість перетворення, тоді як на Сході гнучкість виявляється в прийнятті і підпорядкуванні. При цьому, адаптуючись до зовнішнього впливу, східна людина підпорядковує цей вплив. Пригадаємо дивовижне оволодіння японцями західними технологіями і вихід на перші ролі в театрі світової економіки.

Природність і фаталізм з'єднуються в третьому основному началі східного способу буттяу віддяці, яка складає суть добре відомого сьогодні на Заході поняття карми.

  • [1] Більше того, Захід значно раніше почав запозичати для себе досягнення Сходу, ніж Схід досягнення Заходу. Дійсно, вже античність є певним синтезом власних і східних начал.
 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >