< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Лекція 5. Філософія епохи відродження: людина-титан

  • 1. Філософія Відродження у контексті своєї епохи.
  • 2. Романське Відродження: воскресіння Античності.
  • 3. Германське Відродження: воскресіння першохристиянства.

Попереднє зауваження

Середньовічна філософія піднесла людську особистість. Разом з тим вона обмежила потойбічне буття людини лише пізнанням божественного (нехай навіть не тільки раціональним, а й містичним). Вона також окреслила "прірву" між людиною і Богом. Ця "прірва" була такою, що людина могла осягати божественне тільки в межах церкви і тільки стоячи навколішки – і в прямому, і в переносному смислі.

Нова епоха європейського життя зажадала підняти людину з колін і окреслила їй нові межі.

Це була епоха Відродження.

Філософія відродження у контексті своєї епохи

Що таке епоха Відродження?

Говорячи про епоху Відродження, ми звикли розглядати її як повернення до Античності після тривалої Середньовічної Ночі. Відродження сприймається нами як ранок, коли були започатковані сучасні тенденції західного життя. І це справді так. Однак тут необхідно зробити низку принципових зауважень.

  • 1. Епоха Середньовіччя зовсім не була часом повного забуття Античності. Як ми побачили з попередньої лекції, в ній знаходить своє вираження філософська культура Античності, насамперед філософія Платона, неоплатоників і Аристотеля.
  • 2. Звернення власне до античної культури характерне для романського Відродження і найбільшою мірою виражається в живописі, скульптурі й архітектурі і лише потім – в літературі.

Водночас античні мотиви не витісняють християнські, а взаємодіють із ними.

3. На відміну від романського, германське Відродження звертається переважно не до Античності, а до епохи першохристиянства з її філософськими і моральними ідеалами, що породжує явище Реформації і вихід па світову арену такої течії християнства, як протестантизм.

Отже, Відродження – це такий період розвитку країн Західної і Центральної Європи (14–16 ст.), коли відбувся перехід від середньовічної культури до культури Нового Часу; він починається романським Відродженням і завершується Реформацією.

Основні риси філософи епохи Відродження

  • 1. Антропоцентризм – принцип, відповідно до якого людина є завершенням еволюції світобудови і головною категорією філософування.
  • 2. Пантеїзм – принцип розуміння Бога як безособового начала, яке розчинене у світі і спонукає його до розвитку.
  • 3. Гуманізм – принцип, відповідно до якого людина, її вільний творчий розвиток є вищою цінністю світобудови. Саме тому мислителів Відродження називають гуманістами.

Ці принципи виражають зміщення акцентів європейської свідомості з релігійних на мирські цінності і перехід від феодального до ринкового суспільства. Вони знаменують собою появу світської філософії, що співіснує з релігійною.

Проте такі принципи характерні насамперед для філософії романського Відродження. Германське Відродження і його філософська думка значною мірою залишаються в руслі принципів попередньої епохи.

При цьому до теоцентризму і персоналізму середньовічної філософії додається фаталізм германського Відродження.

Що це означає, ми зрозуміємо, коли розглянемо романське і германське Відродження докладніше.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >