< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Атеїстичне подолання гносеологізму: некласична філософія XIX – початку XX ст.

  • 1. Поняття класичної і некласичної філософії.
  • 2. Людвіг Фейербах як родоначальник некласичної філософії.
  • 3. Соціоцентрична парадигма людини: марксизм.
  • 4. Волюнтаризм: повстання проти раціо.
  • 5. Психоаналітична парадигма людського Я.

Попереднє зауваження

Гносеологізм досяг свого вищого прояву в системі Гегеля. Всі тенденції теоретико-пізнавальної філософії, що йдуть від Аристотеля, у гегелівській системі досягли своєї кульмінації. Подальший розвиток філософської думки був можливий тільки як подолання гносеологізації людської сутності і перехід до проблем існування людини.

Першим у західноєвропейській філософії цей поворот здійснив Людвіг Фейербах. Від безособової Абсолютної Ідеї Гегеля і холодного розуму суб'єкта, що пізнає, він перейшов до людини з плоті і крові, наповненої почуттєвими потягами і пристрастями, потребою любити і бути любимою.

Фейербах відкриває некласичну філософію Західної Європи. Саме під його впливом сформувалися основні парадигми некласичної філософії XIX – початку XX ст. – соціоцентризм, волюнтаризм і психоаналіз. Але перш ніж розглянути їх, обгрунтуємо поняття некласичної філософії.

Поняття класичної і некласичної філософії

Класична і некласична філософія: від загального до особливого?

Останнім часом стало усталеною традицією відокремлювати некласичну філософію від класичної шляхом переходу від загального до індивідуального, від пізнання універсальних законів буття до розуміння людини в усій повноті її неповторного існування. Дійсно, саме це відрізняє позиції Канта і Гегеля від таких мислителів, як Фейербах і Ніцше. Людина у вченні останніх кидає виклик загальному і сама стає загальним.

При цьому термін "класична філософія" береться у вузькому розумінні і переважно ототожнюється з філософією Нового Часу і ще – з німецькою класичною філософією.

Отже, некласичну філософію можна було б визначити як підхід до людини, що орієнтований на домінанту особливого над загальним, а проблем людського існуваннянад теоретико-пізнавальними проблемами. Але таке визначення некласичної філософії породжує два принципових питання, відповіді на які в його межах неможливі:

  • 1. Як пояснити існування філософських поглядів, подібних марксизму, які, почавши з людини й особливого, дійшли до поза- особистісного і до первинності загального?
  • 2. Як пояснити факт існування в класичній філософії Нового Часу містицизму (Якоб Беме) і висунення на перший план проблем людського існування (Блез Паскаль)?

Безумовно, ці випадки можна назвати винятками, елементами некласичного в класичному і навпаки. Проте, чи не приховується за ними більш суттєва розбіжність класичної і некласичної філософії – та розбіжність, що прояснить причину повороту філософії від буття світу взагалі до буття людини?

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >