< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Волюнтаризм: повстання проти раціо

Загальне поняття волюнтаризму

Під волюнтаризмом у широкому смислі можна розуміти світоглядну установку, відповідно до якої воля як прагнення до досягнення певної мети є вищим началом буття людини і світу.

Волюнтаризм у строгому смислі – це філософська течія XIX ст., що зробила поняття волі своїм головним принципом філософування і протиставила стихію волі раціональному освоєнню світу.

Якщо в системах німецької класичної філософії воля визначалася через розум, а свобода волі означала свободу усвідомленого вибору, то такі мислителі, як Шопенгауер, а за ним Гартман і Ніцше, утверджують первинність волі стосовно всіх інших проявів духовного життя, в тому числі й стосовно розуму.

Звільнившись від розуму і піднявшись над ним, воля перетворюється в дивну похмуру стихію, що пронизує світ подібно пантеїстичному Богу.

Філософія Артура Шопенгауера: воля, страждання, уявлення

Артур Шопенгауер (1788–1860 pp.) у своїй основній праці "Світ як воля й уявлення" говорить про "волю до життя" як універсальний принцип існування світу. За Шопенгауером, світ на всіх етапах розвитку є не що інше, як матеріалізація й об'єктивізація волі до життя. Кожна з форм волі, в якій втілилася універсальна воля до життя, прагне повного панування над іншими формами волі, тому що кожна форма волі може утвердитися лише всупереч іншим, які стихійно і наосліп діють поряд з нею.

Людинаце вищий прояв волі до життя, тому що усвідомлює її. Сліпа воля в людському існуванні відкриває очі і дивиться на себе. Цей погляд приводить до розуміння егоїзму, який, на думку Шопенгауера, виступає фундаментальною властивістю людини.

На цій підставі проростає песимізм Шопенгауера. Тому що будь-яка перемога ілюзорна, її пронизує страждання як нудьга пересичення. Страждання – ось універсальний результат волі до життя. Воно її вічний супутник, який робить похмурим будь-яке щастя. Щастя "не може бути тривалим задоволенням і насолодою, – пише Шопенгауер, – а завжди тільки звільняє від якого-небудь страждання і потерпання, за якими повинне прийти або нове страждання, або... безпредметна туга і нудьга... Всякий епічний або драматичний твір може зображувати тільки боротьбу, прагнення, битву за щастя, але ніколи саме щастя, постійне й остаточне"[1].

Як позбутися страждання? Для цього, вважає Шопенгауер, необхідно відкинути волю. Це означає кінець світу як об'єктивації волі. Це означає ніщо.

Але тільки таким шляхом можливе щире й абсолютне подолання страждання. Цей шлях починається зі співчуття – переповненості всім стражданням існуючого, для того, щоб, переживши його, відмовитися від світу, породжуваного волею. "Воля відвертається від життя; вона здригається тепер перед його радощами... Людина доходить до стану добровільного зречення.., щирої безтурботності і абсолютної відсутності бажань".

Це шлях людей, "в яких воля, досягнувши повної самосвідомості, знову знайшла себе в усьому і потім вільно сама себе відсунула і які чекають тільки моменту, коли вони побачать, як зникне її остання іскра і з нею тіло, яке вона животворить... Замість невпинної боротьби і метушні, замість вічного переходу від бажання до страху і від радості до страждання, замість ніколи невдоволеної і ніколи незавмираючої надії, у чому й минає сон життя людини, що воліє, – замість усього цього перед нами постане світ, що вищий за будь-який розум, повна тиша духу, глибокий спочинок, непохитне сподівання на ясність"[2]

Отже, ми бачимо, що вчення Шопенгауера дивовижно нагадує буддійську філософію. Проте тут є і глибока відмінність. Шопенгауер відмовляється від волі, щоб уникнути страждання. Але якщо цього досить, щоб піднятися над світом страждання на Сході, то на Заході цей шлях приводить до нового страждання; саме тому Шопенгауер впадає в песимізм як нову форму страждання. На противагу Будді, який відмовившись від бажань і волі, приходить до радості та заспокоєності в нірвані, Шопенгауер одержує "чисте пізнання", отруєне песимізмом.

Справа в тому, що у Будди є вище бажання – входження в нірвану, яка є потойбічним буттям. Шопенгауер же має єдину реальність, яка розчинена у світісвітову волю, начало, що породжує еволюцію матерії. Світова воля трансцендентна світу лише через свій всезагальний характер; і сама вона є страждання страждань, позбавленням від якого може бути тільки смерть... У Шопенгауера немає тієї потойбічної реальності, з якою він хотів би з'єднатися. Це породжує непозбутний песимізм, світову тугу у Всесвіті, де на місце Бога поставлена Воля...

  • [1] Шопенгауэр А. Мир как воля и представление // Антология мировой философии: В 4 т. – М., 1971. – Т. 3. – С. 698.
  • [2] Там же. – С. 701, 703.
 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >