< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Особливості китайського та японського буддизму

До Китаю буддизм прийшов із Центральної Азії в І ст., адаптуючись до конфуціанства та даосизму. В IV – Уст., за підтримки влади, буддизм став в країні провідною релігією. Китайський буддизм – чань-буддизм. Слово "чань" – (японський варіант "дзен") від індійського "дх'яна" – зосередження, медитація. Чань-буддизм значною мірою був співзвучний даосизмові. їх поєднувало розуміння головної мети життя – звільнення, як процесу внутрішнього злиття людини зі світом. Головним принципом життя є недіяння, в якому за цими двома системами реалізується істинна природа людини. На основі сприйняття ідей даосизму вчення махаяни в формі чань-буддизму значно змінило трактування медитації, яка усвідомлюється як внутрішнє зосередження, занурення у світ особистого "Я". "Якщо ви шукаєте будду не в собі, а зовні, то ви заблукали. Якщо всередині вашої природи ви зречетесь своїх пристрастей, то відразу помітите власну природу, а це і є істинний Будда" – стверджують вчителі.

В подальшому відбувалась трансформація буддизму на китайському грунті – ця релігія пристосувалась до соціальної структури Китаю, до норм та запитів традиційного китайського суспільства. Учення чань було поставлено на раціональну основу – переосмислено канонічні буддійські принципи. Висновок був таким: "Не потрібно прагнути до віддаленої нірвани. Потрібно вчитися жити раціонально, бо саме в цьому і полягає Істина". Істина та Будда скрізь і в усьому – в навколишній природі, в стриманості церемоніалу, в просвітлюючій силі медитації, зрештою, в радості праці.

Буддистські монастирі упродовж тривалого часу були значними центрами китайської культури. Зокрема, китайські ченці винайшли мистецтво ксилографії, тобто книгодру ку ванн, розмноження текстів за допомогою матриць – дощок з вирізаними на них дзеркальними ієрогліфами.

До Японії буддизм прийшов з Кореї у V – VI ст. Японський дзен-буддизм долучається до махаяни. Прийнявши від чань-буддизму основні філософські принципи (порожнеча, ілюзорність світу), японський адепт прагнув досягнути саторі (просвітлення), що призводить до звільнення розуму та осягнення істини, яка передається від "серця до серця". Головний сенс існування просвітленої людини – погоджувати свої вчинки з загальним потоком життя за відсутності схильності до будь-чого. Дзен-буддизм з його принципами та нормами значною мірою визначив кодекс честі самураїв, шлях воїна (бусидо). Буддистські ченці навчали їх медитувати, щоб поліпшити реакцію та послабити страх смерті. Мужність та вірність, загострене почуття гідності та честі, самопожертва задля честі та обов'язку, філософія фаталізму в поєднанні з безмежною відданістю патрону – все це мало величезний вплив на формування японського національного характеру. Фанатизм та готовність до самопожертви, що виховувались в самураях дзен-буддизмом, відрізнялись від фанатизму воїнів ісламу, які йшли на смерть в ім'я віри, сподіваючись на винагороду за це в потойбічному світі. Ні в синтоїзмі, ні в буддизмі концепції вічного блаженства на тому світі не існувало. Духовна орієнтація японської культури, як і китайської, що виявила на неї значний вплив, була поцейбічною. Не про посмертне існування на тому світі, а про гідну смерть та високе місце в пам'яті живих мріяли самураї, що йшли на смерть.

Естетика дзен, якій властиві природність, простота, гармонійність, визначила ставлення японців до життя. Вона виявила значний вплив на розвиток японської культури, зокрема мистецтва: архітектуру, живопис, садово-паркове мистецтво, особливо в мініатюрі, коли використовується невеличка ділянка, зокрема, домашні дворики. Ці витвори наповнюються глибокою символікою, що визначається самою природою. Естетика дзен помітна в Японії в усьому. Вона і в принципі самурайських змагань з фехтування, і в техніці дзюдо, і в знаменитій вишуканій чайній церемонії (тяною). Ця церемонія являла собою вищий символ естетичного виховання, особливо для дівчат з заможних сімей. Філософія дзен упродовж історії виявляла відчутний вплив на всі сфери японської культури. Відбувалося взаємопроникнення ідей дзен та синто.

Культова практика дзен. В Японії близько 60 монастирів, які знаходяться серед гір чи в лісах. В них існує жорсткий розпорядок життя. Ченці піднімаються о 3-й – 4-й годині ранку. Основна духовна вправа – медитація (дзадзен). Ченці сідають на подушечку, ноги – в позі лотоса, спина – випрямлена. Тихим голосом читають молитви (сутри). Той, хто засинає, отримує палкою удар по голові від старшого, що спостерігає за медитаціями.

Біля 5-ої ранку – сніданок. Три дерев'яні чашки, що вкриті чорним лаком. В одній – рідка рисова каша, в другій – сливовий чай, в третій – вода для миття перших обох; частину цієї води потрібно випити (для смирення). Далі – читання священних книг та праця по господарству, скромний обід, знову – заняття господарством. Замість вечері – гріти живіт цеглиною. З 18-ї до 21-ї години – другий сеанс дзадзен.

Медитація та йога – різновиди культової практики, витоки яких сягають глибокої давнини культури народів Сходу. Медитація (лат. meditatio – роздуми, вправи) – тип культової діяльності, побудованої на граничній концентрації уваги, суворій дисципліні думок та почуттів, внутрішньому спогляданні. Йога (санскр. – єднання, споглядання) – це не просто гімнастика, а духовна система, в яку включено тіло, інтелект, сприйняття. Це комплекс психофізичних засобів для звільнення свідомості людини. Це також релігійний обряд. Основним для йоги вважається осягнення того, що знаходиться поза чуттєвим сприйняттям. Завдяки оволодінню своїми життєвими функціями, пов'язаними з 5-ма відчуттями, деякі йоги намагаються набути здатності, які недоступні звичайним людям. Ці здатності (на санскриті – сіддхи) охоплюють всі міражі людини: сприйняття нескінченно малого та великого, здатність отримати щось на віддалі; блискавично просторово переміститись за власною волею, набути фізично великої ваги, чи, навпаки, утративши ії, піднятись в повітря; здатність управляти стихією, свідомістю тощо. Йога виникла раніше ведичної релігії.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >