< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Основні напрями

Ще за життя Мухаммада в середовищі мусульман з'явились розбіжності релігійного характеру. В одному з хадисів записано слова Пророка: "Після мене в ісламі буде 72 шляхи". Варто зауважити, що ці шляхи не виходять за межі основних догматів віровчення.

Після смерті Пророка виникли суперечки про його спадкоємця (халіфа), які і зумовили появу таких основних напрямів як сунізм, шиїзм та хариджизм. Одні вважали, що халіфом слід обрати достойну людину, інші – що першим халіфом має стати Алі, кровний родич Пророка. Виокремлюється численна група, яку називають "людьми, що є прибічниками громади і традиції"; поряд із Кораном вони вшановують Суну. Звідси й їх назва – суніти. Суніти, на відміну від шиїтів, вважають, що мусульманська громада може обрати халіфом будь-кого зі своїх членів. Суніти називають себе істинними прихильниками віри, а всі інші групи мусульман – заблудлими. Водночас суніти дотримуються поміркованих поглядів і засуджують нетерпимість екстремістів.

Шиїти (араб, група [прибічників] Алі) наполягали на тому, що спадкоємці Пророка мають бути пов'язані з ним кровно і що його двоюрідний брат Алі має право вважатись першим халіфом. Однак він виявився лише четвертим. У 661 році Алі загинув від руки одного з прихильників Муавії, свого політичного супротивника.

Сина Алі – Хусейна також вбили у Кербелі (Ірак). Це надало шиїзму характеру переслідуваної релігії. Шиїти зберігають вірність 12 імамам – нащадкам Алі й вірять, що останній імам, який зник близько 874 року, повернеться як месія й очистить іслам від спотворень. Учення про "прихованих імамів" є головною відмінністю між шиїтською та сунітською течіями ісламу.

У роки правління Алі стався розкол і ті, які відкололися – хариджити (араб, відходити) обрали свого власного халіфа. Але роздрібнення хариджитського руху послабляло його сили, проте потужні виступи проти центральної влади, очолювані хариджитами, дестабілізували становище в халіфаті. Особливо тривкі позиції хариджити завоювали в Ірані та Іраку, а також в Аравії та Північній Африці. З X ст. вплив хариджитів різко пішов на спад. У даний час нечисленні хариджитські громади зберігаються в Омані, Алжирі та Лівії.

Хариджити зробили вагомий внесок у розробку догматичних питань, пов'язаних з теорією влади в ісламі. Відстоюючи позиції "родової демократії", вони вважали, що халіф має одержувати верховну владу від громади лише виборним шляхом. Халіфом може стати будь-який віруючий, незалежно від походження, соціального статусу та етнічної приналежності. Законними халіфами хариджити вважали Абу-Бакра та Омара.

Особливу роль в історії ісламу та світової культури відіграла містично-аскетична течія суфізм (від слова "суфі" – вовна, з якої виготовляли одяг аскетів). Прихильники цього напряму виступали проти соціальної нерівності, проповідували бідність, аскезу, любов до Аллаха. Вважали, що екстатична молитва, самозаглибленість ведуть до просвітлення, вищого знання. Головним було осягнення Бога, наближення до нього, для чого використовувались духовні вправи з використанням ритмічної музики. Славетними містиками-суфіями були Алъ-Хасст аль – Басрі (642 – 728 pp.), Рабіа ібн-Хайсам (пом. 686 р.) та ін.

Прихильники суфізму алегорично трактували Коран. Теологія суфізму містить елементи неоплатонізму та буддизму, що надало їх поглядам пантеїстичного характеру. На їх думку існує єдина божественна сутність, виявом якої є видима багатоманітність світу.

Ученим-енциклопедистом був Аль-Газалі (пом. 1111р.), вплив якого на середньовічну європейську науку був величезним, та Ібн аль-Арабі (пом. 1240 р.), великий філософ та поет. Суфізм відомий високими зразками релігійно-філософської прози, унікальної поезії. Прийоми суфійської поезії використовували найвидатніші поети Сходу. В ХІ-ХІІ ст. виникають суфійські ордени (на зразок чернечих орденів в Європі), що значно розширило географію ісламу та самого суфізму.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >