< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Судово-медична експертиза трупа

Судово-медична експертиза трупа – вид судово-медичної експертизи, що виконується у випадках:

  • • насильницької смерті (убивство, самогубство, нещасний випадок);
  • • у разі підозри на насильницьку смерть, незалежно від місця її настання та тривалості перебування в лікувальному закладі;
  • • раптової смерті, якщо діагноз захворювання не визначений за життя, а лікарем лікувального закладу за місцем проживання покійного не видано "Лікарське свідоцтво про смерть";
  • • смерті в лікувальних закладах внаслідок захворювання, якщо органи слідства мають заяву про невірні дії медперсоналу;
  • • знайденні трупів невідомих осіб, частин розчленованих та скелетованих трупів.

Порядок та техніка виконання судово-медичної експертизи трупа передбачені спеціальними 'Правилами виконання судово-медичної експертизи (дослідження) трупів у бюро судово-медичної експертизи”. Розтин трупа дозволяється лише через 12 годин та виконується штатним судово-медичним експертом; за його відсутності судово-слідчі органи залучають іншого лікаря (лікаря-експерта) незалежно від фаху.

Танатологія

Смерть – незворотна зупинка життєдіяльності організму, як природний кінець існування всякої живої істоти, зокрема людини, або через ушкодження організму несумісне з життям.

Смерть у судово-медичному відношенні – загибель цілого організму, що пов'язана перш за все з припиненням діяльності серця та характеризується незворотними змінами ц.н.с., а в подальшому й інших тканин.

Констатує біологічну смерть лікар, а також судово-медичний експерт під час огляду трупа на місці його виявлення. Факт настання біологічної смерті визначають за наявністю сукупності ознак: відсутність пульсу на великих артеріях, зупинка серця, відсутність дихання, спонтанних рухів, реакції на звукові, больові подразнення, відсутність реакції зіниць на світло, рогівкового рефлексу, а також за т.зв. вірогідними ознаками настання смерті (зниження температури тіла нижче 20°С, наявність трупних плям та трупного задубіння, плям Лярше). Важливою є ознака Белоглазова (феномен "котячого ока") – ознака смерті, яка полягає в тому, що під час стискання пальцями ока з боків зіниця стає щілиноподібною, як у котів. Цей феномен спостерігається й у разі вдаваної смерті, в атональному періоді, під час коми тощо. У здорових людей форма зіниці від натискання не змінюється.

Факт смерті – дійсність припинення життя; визначається лікарем, у т.ч. судово-медичним експертом, а в окремих випадках (у разі необхідності забору органів для трансплантації) – спеціальною комісією. Особливе місце в трансплантації посідає питання визначення факту смерті донора. Факт біологічної смерті визначає комісія, до складу якої обов'язково входить судово-медичний експерт. Вилучення органу від донора фіксується в історії хвороби та в акті судово-медичного дослідження трупа.

Якщо в судово-медичного експерта виникає сумнів щодо факту смерті, слід терміново розпочати реанімаційні заходи, викликати швидку допомогу або транспортувати потерпілого до найближчої лікарні.

Для вирішення спеціальних експертно-слідчих питань у судовій медицині існує класифікація смерті. Головним питанням, яке слід вирішити під час розтину трупа в морзі, є визначення причини смерті. Експертиза трупів немовлят, якщо є потреба, вирішує питання про новонародженість, життєздатність, причину смерті, строк позаутробного життя тощо.

Стан організму межовий між життям та смертю називається термінальним станом. До термінальних станів належить стан помирання, що має кілька стадій, та початкові стани постреанімаційного періоду. У розвитку термінальних станів провідною є гіпоксія, а від початку помирання – обов'язково є та її форма, що обумовлена недостатністю кровообігу (циркуляторна гіпоксія). Причини розвитку термінальної циркуляторної гіпоксії різні. Уважають, що є троє “воріт смерті” – серце, дихальна система, мозок, умирання яких безпосередньо або опосередковано призводить до розвитку термінальних станів та смерті. Під час помирання розрізняють преагональний стан, агонію та клінічну смерть.

Термінальні стани постреанімаційного періоду визначаються наявністю двох обставин: нестабільністю всіх життєвих функцій після відновлення серцевої діяльності та газообміну, що обумовлене дезорганізацією системи, яка підтримує гомеостаз; можливістю розвитку нових постреанімаційних форм патологічних змін в організмі.

Таким чином, помирання – процес, що характеризується порушенням у організмі гомеостазу, функцій системи кровообігу та дихання, нездатністю організму до самокомпенсації цих порушень і спричинює смерть. Помирання – термінальний стан, що має стадії: преагональну, агонії та клінічної смерті. Основним патогенетичним механізмом помирання є генералізована гіпоксична патологія метаболізму.

Тривалість помирання залежить від здатності організму до компенсації порушених функцій. У випадку раптової зупинки кровообігу (електротравма, гостра коронарна недостатність тощо) механізми компенсації майже не реалізуються й преагональний період та агонія дуже короткі; якщо помирання спричинене тривалим розвитком гіпоксії (пневмонія, перитоніт, тяжка травма, тривала крововтрата тощо) мобілізація компенсаторних механізмів є значною, що значно подовжує процес помирання.

Агонія – передсмертний стан організму, що закінчується клінічною смертю.

Смерть клінічна – стан організму, що настає після припинення серцевої діяльності та дихання та триває 3-5 хв., тобто до початку незворотних змін у вищих відділах ц.н.с.

Смерть індивідуальна – момент, коли під час розвитку смерті порушується інтегративна діяльність ц.н.с.; життєдіяльність інших органів та тканин, у т.ч. і стовбурної частини головного мозку, ще може бути поновленою. Індивідуальна смерть розвивається через короткий проміжок часу (3-6 хв.) після клінічної смерті.

Смерть біологічна – останній етап помирання, що характеризується розвитком у організмі незворотних змін. У різних тканинах та органах ці зміни розвиваються не одночасно.

Проміжок часу між смертю клінічною та смертю біологічною називають "проміжним життям” це одна з фаз помирання (проміжна стадія).

Смерть клітинна” – проміжок часу від моменту настання смерті організму як цілого до повної загибелі окремих органів та тканин; клітинна смерть триває до 20 год. і характеризується наявністю суправітальних реакцій у тканинах, що переживають. Переживання тканин у судово- медичній практиці дозволяє визначити давність настання смерті.

Смерть мозку (син. мозкова смерть) – патологічний стан, пов'язаний із тотальним некрозом головного мозку, а також перших шийних сегментів (С1-2) спинного мозку зі збереженням серцевої діяльності та газообміну за умови безперервної штучної вентиляції легень. При цьому збільшується маса головного мозку, тканина його стає в'ялою, з'являються субарахноїдальні крововиливи, у шийних сегментах спинного мозку іноді спостерігається картина геморагійного інфаркту.

Смерть мозку зумовлена припиненням кровообігу в головному мозку, що виникає внаслідок швидкого підвищення внутрішньочерепного тиску до рівня системного артеріального тиску. Діагностується мозкова смерть за даними електроенцефалографії, яка свідчить про т.зв. електричне мовчання кори головного мозку. Поняття "смерть мозку” не ідентичне поняттю "смерть біологічна”, хоча вона настане обов'язково. Час, протягом якого під час мозковій смерті може зберігатися, або медикаментозно підтримуватися більш або менш адекватна серцева діяльність, за умови виконання штучної вентиляції легень, коливається від кількох годин до 5- 6 діб, іноді до 4 тижнів. Для констатації смерті мозку використовується електроенцефалографія – метод електрофізіологічного об'єктивного дослідження функціонального стану головного мозку, який грунтується на графічній реєстрації його біопотенціалів.

Смерть уявна (летаргія) син.: "мале життя", істеричний сон, летаргічний сон, уявна смерть – стан патологічного сну з більш-менш виразним ослабленням фізіологічних проявів життя, з нерухомістю, значним зменшенням обміну та зменшенням або відсутністю реакції на звукові, тактильні та больові подразники. Причини виникнення летаргії до кінця не з'ясовані.

У судово-медичного експерта іноді виникає необхідність встановити або виключити факт летаргії під час огляду трупа на місці події. У разі підозри на уявну смерть слід надати першу медичну допомогу та направити потерпілого до лікарні. Якщо летаргія не діагностується, то можливий розтин "трупа" уявно померлої людини, що в судово-медичній практиці трапляється дуже рідко, бо на час розтину вже є вірогідні ознаки смерті (трупні плями, задубіння трупа тощо).

Таким чином, помирання людини це складний багатоетапний процес, який можна зобразити схематично (мал. 167).

У судовій медицині традиційно розрізняють насильницьку та ненасильницьку смерть.

Насильницька смерть – категорія смерті, яка визначається тим, що смерть людини настала внаслідок ушкоджувальної дії на організм різних чинників навколишнього середовища. Залежно від характеру зовнішніх чинників розрізняють насильницьку смерть від механічних ушкоджень, гострої гіпоксії, дії критичних температур, електрики, променевої енергії, високого та низького атмосферного тиску, отруєння тощо.

У соціально-правовому відношенні виділяють групи обставин та умови, за яких чинник навколишнього середовища був спрямований на людину та призвів до насильницької смерті. Такі обставини та умови об'єднані в юридичних поняттях роду насильницької смерті, якими є вбивство, самогубство та нещасний випадок. Питання про рід насильницької смерті визначається не судово-медичним експертом, а органами слідства та судом за даними судово-медичної експертизи та з урахуванням обставин конкретного випадку. Цей рід смерті є юридичним поняття та вимагає визначення з урахуванням умислу та заподіяння ушкоджень.

Схематичне зображення фаз помирання (W. Dürwald): A – у випадку повільного помирання; Б – у випадку швидкої смерті.

Мал. 167. Схематичне зображення фаз помирання (W. Dürwald): A – у випадку повільного помирання; Б – у випадку швидкої смерті.

Насильство – певна дія на людину різних чинників навколишнього середовища, що, порушуючи фізіологічні функції або анатомічну цілісність тканин та органів, призводять до розладу здоров'я, або до смерті. До таких чинників належать: механічна травма, вплив критичних температур, електрики, хімічних речовин, атмосферного тиску, іонізуючого випромінювання тощо. Заподіяні шляхом насильства ушкодження є предметом слідства та об'єктом судово-медичної експертизи. Наслідком насильства є знаки насильства – сліди, що виникають на шкірі від дії зовнішніх чинників (садна, синці, рани тощо). Під час експертної оцінки знаків насильства слід мати на увазі можливість їх штучного походження з метою симуляції нападу, пограбування тощо.

Убивство – навмисне або через необережність протиправне позбавлення людини життя; рід насильницької смерті. Воно може бути заподіяне шляхом фізичної дії на організм людини (заподіянням механічних ушкоджень, задушенням тощо), з використанням природних сил та явищ (утоплення, переохолодження тіла), а також джерел підвищеної небезпеки (електричний струм, автотранспортні засоби, різні механізми тощо). Убивство може бути наслідком бездіяльності особи, обов'язком якої є відвернення небезпечних для життя обставин, якщо була така можливість. У всіх випадках між діями та бездіяльністю винного та смертю потерпілого має бути визначеним причинний зв'язок (причинність), у розкритті якого значна роль належить судово-медичній експертизі. Установлення факту вбивства – прерогатива органів слідства та суду.

Судово-медичний експерт повинен визначити наявність ушкоджень та визначити зв'язок їх із настанням смерті. Оскільки умисел або необережність неможливо визначити шляхом аналізу ушкоджень, що стали причиною смерті внаслідок дії, або бездіяльності іншої особи, судово- медичний експерт діагностує лише категорію смерті (насильницька, ненасильницька) та її вид (причину), але не рід смерті (убивство, самогубство, нещасний випадок).

Самогубство (син. суїцид) – умисне позбавлення себе життя; один із різновидів насильницької смерті. Воно може бути заподіяне активним (нанесення ушкоджень, повішення, утоплення, отруєння тощо) та пасивним шляхом (голодування). У всіх випадках самогубства труп обов'язково підлягає судово-медичній експертизі. Визначення самогубства як роду насильницької смерті не належить до компетенції судово-медичний експерта, бо не може бути визначене лише за даними медичного характеру та є прерогативою судово-слідчих органів. Незакінчене самогубство – суїцидальна спроба, буває істинне та демонстративне – з метою залякування оточуючих.

Нещасний випадок – ушкодження або смерть, що спричинені дією зовнішнього чинника на організм людини внаслідок несприятливого збігу обставин, напр., ураження атмосферною електрикою, випадкове отруєння, утоплення тощо. Нещасний випадок у медичній практиці – несприятливе (з ускладненнями) завершення діагностичних або лікувальних процедур, операцій, або інших лікувальних втручань.

Ненасильницька смерть – категорія смерті, яка характеризується тим, що смерть настала внаслідок хвороби або природного зниження фізіологічних функцій та обміну речовин у довгожителів, як закономірний фізіологічний процес, або через фізіологічну недорозвиненість (у новонароджених).

Таким чином, судово-медична класифікація смерті має такий вигляд:

СУДОВО-МЕДИЧНА КЛАСИФІКАЦІЯ СМЕРТІ

Категорія смерті:

  • • насильницька (не своя);
  • • ненасильницька (своя).

Вид смерті:

  • • насильницька смерть внаслідок:
  • • механічних ушкоджень,
  • • механічної асфіксії,
  • • отруєння,
  • • дії критичних температур,
  • • дії електрики,
  • • зміни атмосферного тиску,
  • • променевого ушкодження;
  • • ненасильницька смерть внаслідок:
  • • хвороб серцево-судинної системи,
  • • хвороб органів дихання,
  • • хвороб центральної нервової системи,
  • • хвороб шлунково-кишкового тракту,
  • • злоякісних пухлин,
  • • інфекційних хвороб,
  • • патології під час вагітності та пологів,
  • • захворювань інших систем організму.

Рід смерті:

  • • рід ненасильницької смерті (за танатогенезом):
  • • фізіологічна,
  • • раптова,
  • • внаслідок захворювань;
  • • рід насильницької смерті (зовнішня дія):
  • • убивство,
  • • самогубство,
  • • нещасний випадок.
 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >