< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Стилі мови

У кожній літературній мові, яка обслуговує багато сфер суспільного життя, для найкращого здійснення процесу спілкування сформовано своєрідні "підмови", функціональні стилі. Отже, стилі мови (від лат. stilus – "загострена паличка для писання") – це типи її функціонування, її структурно-функціональні варіанти, які обслуговують різні види людської діяльності і відрізняються один від одного сукупностями та системами ознак, достатніми для інтуїтивного розпізнавання цих варіантів у мовленнєвому спілкуванні.

Традиційно виділяють п'ять стилів мови: офіційно-діловий, науковий, публіцистичний, художній, розмовний. Оскільки суспільні функції мови часто переплітаються, то і стилі мови не є відособленими один від одного, кожен із них має в собі елементи іншого. Крім того, в будь-якому стилі мови переважають загальномовні, міжстильові засоби, хоч кожному з них властиві специфічні елементи з однаковим стилістичним забарвленням, з єдиними нормами слововживання. Охарактеризуємо стилі мови (детальніше зупинимось на розгляді наукового та офіційно- ділового стилів).

Науковий стиль. Основна його функція – передача і отримання інформації. Тексти цього стилю містять наукову інформацію, яку треба донести до різних верств суспільства. Наукові тексти характеризуються логічною послідовністю викладу, впорядкованою системою зв'язків між частинами, прагненням до однозначності. На лексичному рівні слід виокремити велику кількість термінів із різних галузей знання, а отже – виразно понятійний характер висловлювання (адже більшість термінологічної лексики – це поняття). Оскільки наука оперує не образами, а поняттями, наукові тексти насичені абстрактною лексикою. Емоційно-експресивна лексика (здебільшого оцінного характеру) вживається в текстах суспільно-політичного циклу, фізико-математичним і природничим наукам така лексика невластива. Синтаксис наукового стилю має яскраво виражений книжний характер, чітко організовану будову речень, без чого не можна було б висловити складну думку. Ще одна композиційна особливість наукового стилю – документація тверджень, цитати, посилання тощо. Наукові тексти є монологічними, вживаються в усній та писемній формах з перевагою останньої.

Залежно від конкретних завдань і одержувачів інформації в науковому стилі виділяють кілька різновидів (підстилів):

  • власне (суто) науковий: нова інформація, призначена для фахівців певної галузі науки (дипломна робота, дисертація, монографія, наукова стаття, наукова доповідь);
  • науково-діловий: інформація про стан наукової розробки на певному її етапі (звіт про проведення науково-дослідної роботи, автореферат дисертації);
  • науково-публіцистичний: наукова проблема висвітлюється з погляду публіциста (есе, стаття);
  • науково-популярний: має на меті зацікавити науковою інформацією широке коло людей, не залежно від їх професії й рівня підготовки (лекція, науково-популярна стаття);
  • науково-навчальний: призначений для спеціального засвоєння наукових даних (підручники, посібники).

Офіційно-діловий стиль. Основна його функція (як і наукового) – повідомлення, регулювання ділових відносин у суспільстві. Цей стиль функціонує переважно у писемній формі як засіб, що задовольняє потреби офіційного спілкування в державному, суспільному, політичному, господарському житті, в ділових стосунках між інституціями й установами, в громадській, виробничій та іншій діяльності окремих членів суспільства. З офіційно-діловим стилем маємо справу в текстах указів, законів, наказів, розпоряджень, звітів, ухвал, у діловому листуванні. Характерні його риси: виразна логіка викладу, високий ступінь стандартизації мовних засобів, майже цілковита відсутність емоційності та образності, широке використання безособових і наказових форм, застосування особливої термінології і специфічних синтаксичних конструкцій (стандартних мовних формул, кліше); відповідно до завдань – сувора і чітка регламентація тексту (поділ на параграфи, пункти, підпункти); відсутність індивідуальних авторських рис. Тексти офіційно-ділового стилю вимагають достовірності тверджень, точності формулювань, не припускають двозначності сприйняття змісту. Офіційно-діловий стиль може мати усну форму (усні оголошення, офіційні усні повідомлення).

Публіцистичний стиль (від лат. publicus – суспільний, народний). Основна його функція – вплив, агітаційна спрямованість, націленість на досягнення певного результату чи відгуку. З огляду на призначення публіцистичного стилю – формування громадської думки – визначальною його рисою є вдале поєднання логіки викладу з емоційно-експресивним забарвленням. Об'єктом публіцистичного викладу є явища всіх ділянок життя людини – від картинок побуту до подій історії й світової політики. Характерна риса цього стилю – орієнтація на усне мовлення. Широко використовуються конструкції типу "питання – відповідь", що особливо увиразнюється на тлі авторського монологу. Публіцистичному стилеві притаманні чіткі політичні оцінки, авторська позиція, широкий вияв авторської індивідуальності (деякі з загальномовних виражальних засобів народжуються саме в цьому стилі). Сучасний публіцистичний стиль – це мова газет, громадсько-політичних журналів, радіо-, телепередач, кінопубліцистика, красномовство.

Художній стиль становить собою складний сплав, у якому відображається все багатство національної мови. Тут можливе поєднання елементів усіх стилів літературної мови, а також діалектизмів та інших складників, якщо це вмотивовано потребами мистецького зображення. Використання мовних засобів у художньому стилі зумовлене його призначенням – творити художній образ, розвивати розумову та чуттєву сферу людини. Однією з важливих категорій у структурі художнього твору є образ автора. Творча індивідуальність автора, його світосприймання та світовідчуття,– усе це позначається на доборі та організації мовних засобів.

Розмовний стиль є найдавнішим стилем будь-якої національної мови, оскільки виконує функцію безпосереднього спілкування. Решта стилів – явища набагато пізнішого часу. Найбільша відмінність між книжно-писемними (якими є попередні чотири) та розмовним стилем полягає в умовах спілкування. Розмовним стилем користуються в побуті, в неофіційному й офіційному спілкуванні, в навчальній, науковій, виробничій, суспільно-політичній та в інших сферах життя. Широко представлені елементи цього стилю в публіцистиці, ще ширше в красному письменстві.

Стилі мови не становлять замкнутих систем, між ними існує взаємодія, вони впливають один на одного.

Розуміння стилів мови дозволяє побачити тісні зв'язки між ними і мовною культурою суспільства й окремої людини. Культура мовлення передбачає уміння користуватися усіма стилями мови.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >