Техніка мовлення

• 3.1. Компоненти техніки мовлення вчителя:
  • • сутність поняття "техніка мовлення";
  • • критерії оцінки голосу (сила, висота, тембр);
  • • основні якості педагогічного голосу;
  • • гігієна голосового апарату педагога;
  • • характеристика мовленнєвого дихання;
  • • сутність поняття "дикція";
  • • орфоепічна правильність мовлення та засоби милозвучності української мови.
• 3.2. Фонологічні засоби мовлення.
• 3.3. Розвиток професійного мовленнєвого слуху вчителя-логопеда.
• 3.4. Шляхи вдосконалення техніки мовлення:
  • • робота над мовленнєвим диханням,
  • • робота над голосом,
  • • прийоми, що вдосконалюють дикцію.

Компоненти техніки мовлення вчителя

Техніка мовлення як технічний компонент мистецтва мовлення виступає одним із факторів мовленнєвої майстерності педагога (за О.О. Мурашовим). Будь-які порушення техніки усного мовлення миттєво позначаються на культурі мовлення вчителя-логопеда і цілком обґрунтовано викликають недовіру як до нього самого, так і до результатів його професійної діяльності.

Розглянемо зміст терміну "техніка мовлення".

У театральній енциклопедії техніка мовлення визначається як істотний елемент акторської майстерності. Він пов'язаний із звучністю, гнучкістю, обсягом голосу, розвитком дихання, чіткістю і ясністю вимовляння (дикцією).

Проте вдосконалення мовленнєвої техніки потребують не тільки актори, а й представники інших мовленнєвих професій, в тому числі і педагоги. Важливо не тільки те, ЩО сказано, але і ЯК сказано, як співвідноситься зміст із звуковою формою у конкретній мовленнєвій ситуації.

Для вчителя володіння основами техніки мовлення, які базуються на театрально-педагогічній системі К. С. Станіславського, сприяє "вмінню красиво і просто говорити, і є елементарним показником професійної якості та слугує основою створення того мовленнєвого середовища, яке б сприяло розвитку у дітей мовленнєвих умінь і навичок". Адже, за словами А.П. Чехова, "для інтелігентної людини погано говорити повинно бути такою ж непристойністю, як і не вміти читати і писати".

Мовленнєва техніка – це сукупність елементарних прийомів фонаційного дихання, мовленнєвого голосу і дикції, доведених до ступеня автоматизованих навичок, що дає змогу вчителю з максимальною ефективністю здійснювати мовленнєвий вплив.

Володіти технікою мовлення – це означає володіти тісно пов'язаними між собою елементами: голосом, фонаційним диханням, дикцією, дотримуючись норм орфоепії. Мовлення вчителя – передусім звукове мовлення. Виконуючи найважливішу соціальну функцію спілкування, воно, як і будь-яка інша звукова система є акустичною, і, оскільки належить людині, його не можна розглядати поза психофізіологічною діяльністю. Соціальний (лінгвістичний) аспект мовлення вивчає фонологія, акустико-фізіологічний – фонетика. У цьому розділі розглядаються питання мовленнєвої техніки вчителя з фонетичних позицій. З цих позицій усне мовлення становить озвучений видих, тому першим елементом мовленнєвої техніки вчителя можна вважати Фонаційне (мовленнєве) дихання. Однак дихання є лише енергетичною базою мовлення. Інший її найважливіший компонент – мовленнєвий голос, тому мовленнєва техніка включає навички голосоведіння.

Враховуючи, що звучання голосу саме по собі ще не визначає процес мовлення, і те, що його змістовна сторона пов'язана з утворенням системи членороздільних звуків – носіїв змісту, мовленнєва техніка вчителя включає також дикцію, тобто уміння правильно вимовляти голосні і приголосні звуки.

Подібний розподіл техніки мовлення на окремі елементи надто умовний і проводиться лише для зручності теоретичного аналізу звукового мовлення. Живе мовлення – складний динамічний процес, у якому тісно взаємопов'язані і взаємообумовлені всі названі елементи мовленнєвої техніки.

Отже, техніка мовлення – це базовий компонент професійної майстерності педагога, який пов'язаний із формуванням педагогічного голосу, фонаційного дихання, чіткої дикції та орфоепічної правильності мовлення і є засобом педагогічного впливу.