< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Засоби милозвучності української мови.

Для української мови, як і всякої іншої, характерна евфонічність, або милозвучність. Цю ознаку української мови помітив видатний учений І. Срезневський. Ще в минулому столітті він відзначав, що українська мова – "це мова поетична, музикальна, живописна". Мелодійністю української мови захоплювались Л. Толстой, А. Чехов, В. Самійленко, А. Метлинський та інші. Нині мелодійне українське слово чарує всіх, хто слухає або читає його. Досягається це насамперед милозвучністю української мови. Евфонія (від грецького euphonia – милозвучність) – галузь фоностилістики. Вона вивчає здатність фонетичної організації мови до мелодійного звучання, створення звукозображення у висловлюванні відповідно до його змісту і художнього призначення.

Милозвучність української мови досягається:

  • 1. природним чергуванням окремих голосних і приголосних звуків,
  • 2. спрощенням у групах приголосних,
  • 3. використанням паралельних форм слів.

Евфонічність української мови, приємне звукове оформлення її служать засобом естетичності, краси. Для української мови, як і російської та білоруської, характерне уникання важкого для вимови нагромадження звуків.

Евфонічність української мови – характерна ознака усіх її стилів. Щоб дотримуватись милозвучності мовлення, свідомо уникати недоречності у вживанні звуків, треба знати евфонічні засоби й уміло ними користуватися. Для створення мелодійного звучання мовлення служать різні фонетичні засоби.

Ряд засобів милозвучності стали нормативними в сучасній мові і використовуються кожним мовцем, незалежно від стилістичного забарвлення тексту. Сюди належать деякі звукові зміни, що спостерігаються при збігові кількох приголосних. Вони відбулися давно, в процесі історичного розвитку мови. До таких звукових змін належить спрощення у грипах приголосних одного (найчастіше середнього) із трьох-чотирьох: щасливий (а не щастливий), серце (а не сердце), скло (а не стекло) тощо. Це явище розповсюдилось і на запозичені слова, що з'явилися значно пізніше. Порівняймо: інтелігент – інтелігентський [інтеил'іг н'с'кий], студент – студентський [студ н'с'ки й]. У запозичених словах це явище властиве лише у вимові, графічно не передається.

Для полегшення вимови часто між приголосними вставляються голосні о, е. Такі голосні називаються вставними. Наприклад: вихор, капель, сосон, свекор, вітер замість вихр, капль, сосн, свекр, вітр.

Сприяє милозвучності приставляння голосного звука на початку слова. Приставними бувають і, в, г: іржа, іржання, імла; вугілля, бугор, вузол, він, вісь, вівця; гайда, гарба.

Збіг двох і більше приголосних усувається використанням фонетичних варіантів самостійних та службових слів, яке називають евфонічним чергуванням звуків. Такими варіантами бувають паралельні форми самостійних частин мови: Івану

Іванові, Україна – Вкраїна, Єлизавета – Лисавета, червонім – червоному, робити – робить, знає – зна, ходім – ходімо, пишіте – пишіть, знову – знов, більше – більш. До евфонічних чергувань відносяться у – в, і – й, з – із – зі (зо), хоч – хоча, чом – чому, над – наді (надо), під – піді (підо), же – ж, би – б, що давно вже закріпилися в мовній практиці. Більшість фонетичних варіантів стилістично нейтральні і вживаються в будь-якому стилі мовлення з метою милозвучності. Іноді на їх вибір впливає темп мовлення: при швидкому темпі (розмовний стиль вимови) вживаються коротші варіанти, а при повільному (книжний стиль вимови) – повні. Але найголовніше – фонетичні варіанти забезпечують рівномірне чергування голосних і приголосних та уникнення нагромадження однакових звуків.

Чимало слів зі звуковими відмінностями стилістично марковані, тобто вживаються в окремих стилях мовлення. Наприклад: форма робити – загальновживана а робить властива переважно розмовному та художньому стилям; Єлизавета (літературна) – Лисавета мовне, просторічне), ходім, пишім (нейтральні), а ходімо, пишіте (експресивно забарвлені). Такі слова виступають як фонетичні синоніми. Отже, фонетичними синонімами називаються звукові варіанти слів, однакових за значенням, але відмінних за емоційно-експресивним забарвленням і стилістичним уживанням.

Серед фонетичних синонімів виділяються такі групи:

  • 1. Пари слів, що відрізняються кінцевими звуками: на білому – на білім, відтіля – відтіль, та – тая, гуляєгуля.
  • 2. Варіанти власних імен: Фекла – Векла – Текля, Тимофій – Тишко, Варвара – Варка, Євгенія – ївга, Оксана – Ксеня.
  • 3. Ряди слів, які включають літературні і діалектні форми: огірок – гурок – гірок, отрута – трута, до одногодо'дного, орати – горати, в – ві – увуві, може – мо, шафа – шахва.
  • 4. Евфонічні повтори: добрийдобрий – добрий, ледве – ледве – ледве, ген – ген – ген.
  • 5. Співвідносні слова з повноголоссям і неповноголоссям: порох – прах, ворота – врата, сторож – страж, володарвладар.
 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >