Гострий бронхіт

Визначення

Гострий бронхіт (ГБ) – гостре запалення бронхіального дерева через застуду, що виникло у пацієнтів без хронічних легеневих захворювань, з симптомами продуктивного або непродуктивного кашлю, асоційоване з характерними симптомами інфекції нижніх відділів дихальних шляхів (мокрота, задишка, хрипи, дискомфорт у грудній клітці/біль) без можливості їх альтернативного пояснення (синусит, астма).

Класифікація

Відповідно до рубрикації MKX-IO ГБ класифікують згідно етіологічного чинника захворювання:

J 20 – Гострий бронхіт

J 20.0 – Гострий бронхіт, спричинений Mycoplasma pneumoniae;

J 20.1 – Гострий бронхіт, спричинений Haemophilus influenzae,

J 20.2 – Гострий бронхіт, спричинений стрептококком;

J 20.3 – Гострий бронхіт, спричинений вірусом Коксакі;

J 20.4 – Гострий бронхіт, спричинений вірусом парагрипу;

J 20.5 – Гострий бронхіт, спричинений респіраторним синцитіальним вірусом;

J 20.6 – Гострий бронхіт, спричинений риновірусом;

J 20.7 – Гострий бронхіт, спричинений екховірусом;

J 20.8 – Гострий бронхіт, спричинений іншими уточненими агентами;

J 20.9 – Гострий бронхіт неуточнений).

Діагностика

У пацієнтів із гострою респіраторною інфекцією, що проявляється переважно продуктивним або непродуктивним кашлем тривалістю 1 тиждень, діагноз ГБ має бути встановлений, якщо відсутні клінічні і рентгенологічні докази пневмонії, гострого нападу астми або, якщо загострення ХОЗЛ було виключене як причина кашлю.

Причиною ГБ найчастіше є віруси, рідше типові та атипові мікроорганізми. У більш ніж третині випадків етіологію ГБ встановити не вдається, навіть за умови правильного забору матеріалу та використання найсучасніших методів діагностики. Враховуючи нетяжкий перебіг захворювання та схильність до швидкого одужання, мікробіологічні обстеження (вірусологічні та бактеріологічні) проводити не рекомендується, адже встановлення збудника бронхіту рідко впливає на лікування пацієнта.

На бактеріальний характер ГБ може вказувати наявність слизово-гнійного або гнійного характеру харкотиння, тривала (більше 5-7 днів) субфебрильна або фебрильна температура тіла.

Клініко-епідеміологічна характеристика гострого бронхіту вірусної та бактеріальної етіології

Симптоми обструктивного синдрому: експіраторна задишка, сухий кашель, свистячі дистанційні хрипи, ціаноз, подовжений видих, вимушене положення у ліжку з фіксацією плечового поясу, участь додаткових м'язів у акті дихання, тимпанічний звук при перкусії та жорстке або послаблене дихання з подовженим видихом, розповсюджені сухі свистячі хрипи над всією поверхнею легень є ознакою дистального бронхіту або бронхіоліту. Захворювання супроводжується зазвичай середньоважким загальним станом хворого, супроводжується помірною інтоксикацією та легеневою недостатністю. Пацієнт з ознаками гострого бронхіоліту часто потребує госпіталізації.

Рентгенологічне дослідження слід проводити для виключення пневмонії, туберкульозу. Показами для цього дослідження є: частота пульсу більше 100уд./хв., температура тіла >38°С, частота дихання більше 24/хв., під час аускультації – крепітація або звучні дрібнопухирчасті вологі хрипи над обмеженою ділянкою легеневого поля; поява респіраторних симптомів у осіб похилого віку; нові респіраторні симптоми у осіб з імунодефіцитом; наявність хронічних супутніх захворювань серцево-судинної системи, центральної нервової системи, цукровий діабет, цироз печінки, ГЕРХ, хронічний панкреатит і т. ін.

Особливості гострого бронхіту у дітей^[2]

• 1. Кашель, який на початку захворювання має сухий, нав'язливий характер, на 2-му тижні стає вологим, продуктивним та поступово зникає.
• 2. При огляді не виявлено ознак дихальної недостатності (задишка не виражена, допоміжна мускулатура не бере участі в акті дихання, ціаноз відсутній) та симптомів інтоксикації.
• 3. При пальпації та перкусії зміни в легенях відсутні.
• 4. Аускультативно вислуховується жорстке дихання, подовжений видих. Хрипи вислуховуються з обох сторін в різних відділах легень. На початку хвороби хрипи сухі, а згодом з'являються незвучні, вологі дрібно-, середньоміхурові хрипи.
• 5. Зміни гемограми можуть проявлятись прискореною ШОЕ за нормального чи зниженого вмісту лейкоцитів.
• 6. На рентгенограмі грудної клітки спостерігається посилення легеневого малюнку, тінь кореня легень розширена, не чітка.

Ускладнення: Рецидивуючий бронхіт з прогресуванням у хронічний бронхіт (кашель протягом трьох місяців у рік тривалістю 2 та більше роки). Herocпітальна пневмонія. Декомпенсація та/або загострення хронічної супутньої патології.

Зразки формулювання діагнозу

• 1. Гострий бронхіт бактеріальний. ЛН0.
• 2. Гострий бронхіт вірусний. ЛH1.
• 3. Гострий бронхіт. ЛH1.

Лікування

ГБ – це нетяжке, схильне до самовиліковування захворювання. У 90-92% випадків причиною гострого бронхіту є вірусна інфекція, тому сучасне етіотропне лікування повинне включати специфічну противірусну терапію та мінімізувати використання антибіотиків.

У дітей та осіб молодого віку без супутньої патології можливо призначення симптоматичних препаратів: жарознижуючих (парацетамол, ібупрофен), протикашльових (кофекс, глауцин, бутамірату цитрат, лібексін), відхаркуючих (амброксол, ацетілцистеїн, карбоцистеїн, бромгексин та ін.).

За наявності синдрому бронхіальної обструкції показане проведення бронхолітичної терапії. Перевагу слід надавати інгаляційним β2-агоністам швидкої дії, які можна призначати до 4 разів на день при застосуванні індивідуального дозованого інгалятора по 200 мкг, або шляхом небулізації р-ну бронхолітика у дозі 1,25-2,5 мг 2 рази на добу (за потребою).

Для пацієнтів з попереднім діагнозом ГБ рутинна терапія антибіотиками не виправдана і не може бути рекомендована. Рішення про призначення антибіотиків повинне прийматися індивідуально з урахуванням прийнятого лікарем курсу терапії і/або досвіду самостійного їх прийому, що проводився раніше, пацієнтом.

Антибактеріальна терапія при ГБ призначається:

• 1) дітям та дорослим з підтвердженим або можливим коклюшем. Вони повинні отримувати макролід (азітроміцин 500 мг/1 раз на день протягом З днів, або кларитроміцин 250-500 мг 2 рази на день протягом 5-7 днів), бути ізольовані на 5 днів від початку терапії. Рання терапія впродовж перших декількох тижнів здатна усунути пароксизми кашлю і розвиток захворювання;
• 2) у разі передбачуваного або документованого інфікування М. pneumoniae і С. pneumoniae (спалахи в замкнутих колективах) призначають азітроміцин по 500 мг 1 раз на день в 1-й день, далі по 250 мг 1 раз на день до 5 днів, або доксіциклін 100 мг 2 рази на день до 5 днів;
• 3) особам старше 65 років за наявності супутніх захворювань (цукровий діабет, злоякісні пухлини, ХНК, неврологічні захворювання, психічні розлади); пацієнтам з важким загальним станом і частим продуктивним кашлем у денний час, або коли поліпшення стану не відбулось протягом 5-7 днів від початку захворювання, – призначають макроліди, амоксіцилін або доксіциклін в середніх терапевтичних дозах тривалістю 5-7 днів.

У хворих на ГБ не слід використовувати антибіотики широкого спектру дії (фторхінолони, амоксицилін/клавуланат).

Противірусна терапія ГБ. Найчастіше збудником ГБ є віруси грипу А та В. Етіотропними препаратами для лікування цієї інфекції є занамівір, озельтамівір та арбідол, які слід починати використовувати не пізніше 2-х діб при появі симптомів і вживати протягом 5 днів – занамівір та озельтамівір, З днів – арбідол.

Ремантадин пригнічує розвиток вірусу грипу А і є ефективним не пізніше 2-х діб від початку захворювання. Застосовується у дозі 100 мг двічі на добу протягом 5-7 днів.

У разі припущення вірусної етіології ГБ без ознак грипу слід використовувати препарати імунотропної дії: амізон, аміксин, інтерферон відповідно до рекомендованих схем лікування протягом 5-7 днів.

Особливості лікування ГБ у дітей^[3]. Госпіталізація при підозрі на ускладнення. Дієта повноцінна, відповідно до віку дитини, збагачена вітамінами, висококалорійна (стіл №5). Симптоматичне лікування включає: відхаркувальні та муколітичні препарати синтетичного та рослинного походження, що застосовуються ентерально та інгаляційно; протикашльові препарати призначаються тільки при нав'язливому, малопродуктивному, сухому кашлі з метою його пригнічення (глауцин, лібексин, тусупрекс, бутамірат, бронхолітин); антигістамінні препарати (кларитин, тайлед, семпрекс) показані дітям з алергічними проявами; полівітаміни в дозах, що перевищують фізіологічні потреби; при гіпертермії – жарознижуючі (парацетамол, ібуфен); вібраційний масаж разом з постуральним дренажем – ефективний при продуктивному кашлі; фізіотерапевтичні процедури: УВЧ-терапія, мікрохвильова терапія, діадинамічні та синусоїдальні моделювальні токи, різноманітні варінти електрофорезу (КІ, CaCL2, MgSO4).

Покази до призначення антибіотиків при ГБ у дітей: діти перших 6-ти місяців життя; важкий перебіг бронхіту (нейротоксикоз та ін.); наявність обтяжливого преморбідного фону (пологова травма, недоношеність, гіпотрофія та ін.); активних хронічних вогнищ інфекцій (тонзиліт, отит та ін.); підозра на нашарування бактеріальної інфекції (лихоманка з температурою тіла вище 39°С, виражені симптоми інтоксикації, наявність задишки, асиметрія хрипів, лейкоцитоз, прискорена ШОЕ).

Оскільки при гострому захворюванні відсутні дані про збудника у конкретного хворого, вибір препарату базується на рекомендаціях емпіричної стартової терапії з урахуванням вірогідної етіології хвороби та чутливості вірогідного збудника в даному регіоні. Про правильний вибір антибіотика вказує швидке настання ефекту лікування.

Застосовують цефалоспорини (цефалексин; цефадроксил; цефазолін; цефаклор; цефотаксим; цефтріаксон); захищені пеніциліни (амоксицилін/ клавуланат); макроліди (азітроміцин, кларитроміцин).

На етапі реабілітаційних заходів показані дихальна гімнастика, масаж, фітотерапія (мати-й-мачуха, подорожник, солодка, алтей лікарський, аїр, термопсіс, чебрець та ін.).

Препарати, що застосовуються для лікування ГБ

• [1] За матеріалами рекомендацій Європейського Респірапорного Товариства ERS та Європейського Товариства з Клінічної Мікробіології та Інфекційних Захворювань ESCMID, 2011 р.
• [2] Відповідно до Наказу МОЗ України № 18 від 13.01.2005.
• [3] Відповідно до Наказу МОЗ України від 13.01.2005 №18.