ВІЛ-інфекція

^[1]

Визначення

ВІЛ-інфекція – тривала інфекційна хвороба, що розвивається внаслідок інфікування вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ) та характеризується прогресуючим ураженням імунної системи.

Первинні клінічні прояви ВІЛ-інфекції

Гострий ретровірусний синдром

Після зараження ВІЛ у 30-90% інфікованих через 2-3 тижні розвивається клініка "гострої інфекції", яка може проявлятися лихоманкою, фарингітом, збільшенням лімфовузлів, печінки й селезінки, розладами кишковика, різноманітною висипкою на шкірі; можливий розвиток менінгеального синдрому. На стадії гострої інфекції, внаслідок транзиторного зниження рівня СD4*т-лімфоцитів можуть розвиватися клінічні прояви вторинних захворювань (кандидози, герпетична інфекція та ін.). Ці прояви, як правило, мало виражені, короткочасні, добре піддаються терапії, але можуть бути й важкими. Початок періоду гострої інфекції, випереджує сероконверсію, тобто появу антитіл до ВІЛ.

Діагноз ВІЛ-інфекції на даній стадії встановлюється на підставі епідеміологічних даних і лабораторно може підтвердитися виявленням у сироватці крові антигена р24, виявленням PHK ВІЛ у плазмі стандартними методами (серологічний аналіз із використанням Western Blot через 2-4 місяці після початкового тесту, який дав невизначений або негативний результат.

Тривалість клінічних проявів гострої інфекції від декількох днів до кількох місяців (переважно становить 2-3 тижні), після чого захворювання переходить у безсимптомну інфекцію або стадію персистуючої генералізованої лімфаденопатії (ПГЛ).

Гостра інфекція (гострий ретровірусний синдром), безсимптомна інфекція, ПГЛ є первинними клінічними проявами ВІЛ-інфекції, оскільки вони пов'язані головним чином з активністю ВІЛ.

Класифікація

Для опису прогресування ВІЛ-інфекції необхідною є номенклатура та класифікація з описом захворювання у стандартних загальноприйнятих термінах; такий опис може використовуватися для класифікації клінічних форм, для епідеміологічної звітності та для опису прогресії захворювання в процесі лікування або при клінічних дослідженнях. В Україні для характеристики хронічної ВІЛ-інфекції пропонується Клінічна класифікація стадій ВІЛ- інфекції у дорослих та підлітків, розроблена експертами ВООЗ (2002 р.).

I клінічна стадія

1. Безсимптомна.
2. Персистуюча генералізована лімфаденопатія. Рівень функціональних можливостей пацієнта 1: безсимптомне протікання, нормальний рівень повсякденної активності.

II клінічна стадія

3. Втрата ваги менше 10 % від початкової.
4. Мінімальні ураження шкіри та слизових (себорейний дерматит, почесуха, грибкові ураження нігтів, рецидивуючі виразки слизової оболонки ротової порожнини, ангулярний хейліт).
5. Епізод оперізуючого лишаю протягом останніх п'яти років.
6. Рецидивуючі інфекції верхніх дихальних шляхів (наприклад, бактеріальний синусит). Та/або рівень функціональних можливостей (пацієнта)
2: симптоматичне протікання, нормальний рівень повсякденної активності.

III клінічна стадія

7. Втрата ваги більше 10 % від початкової.
8. Немотивована хронічна діарея, яка триває більше 1 місяця.
9. Немотивоване підвищення температури тіла, яке триває більше 1 місяця (постійно або періодично).
10. Кандидоз ротової порожнини (молочниця).
11. Волосата лейкоплакія слизової порожнини рота.
12. Туберкульоз легенів, що розвинувся впродовж року, що передував оглядові.
13. Важкі бактеріальні інфекції (наприклад, пневмонія, піоміозит). Та/або рівень функціональних можливостей (пацієнта) 3: протягом місяця, який передував оглядові, пацієнт проводить у ліжку менше 50% денного часу.

IV клінічна стадія.

14. Синдром виснаження (кахексії) на фоні ВІЛ-інфекції згідно з визначенням CDC^[2].
15. Пневмоцистна пневмонія (збудник Pheumocystis earini).
16. Церебральний токсоплазмоз.
17. Криптоспоридіоз з діареєю тривалістю більше 1 місяця.
18. Позалегеневий криптококоз.
19. Цитомегаловірусна інфекція з ураженням будь-яких органів, крім печінки, селезінки або лімфатичних вузлів.
20. Інфекція, викликана вірусом простого герпесу з ураженням внутрішніх органів або хронічним (більше 1 місяця) ураженням шкіри та слизових оболонок.
21. Прогресуюча множинна лейкоенцефалопатія.
22. Будь-який дисемінований ендемічний мікоз (наприклад, гістоплазмоз, кокцидіоідомікоз).
23. Кандидоз стравоходу, трахеї, бронхів або легенів.
24. Дисемінована інфекція, викликана атиповими видами мікобактерій.
25. Сальмонельозна септицемія (крім Salmonella thyphi, збудника черевного тифу).
26. Позалегеневий туберкульоз.
27. Лімфома.
28. Саркома Калоші.
29. ВІЛ-енцефалопатія згідно з визначенням CDC^[3]. Та/або рівень функціональних можливостей пацієнта: протягом 1 місяця, що передував оглядові, пацієнт проводив у ліжку більше 50% денного часу.

Примітка. Допустимі як заключний, так і попередній діагноз.

Первинна оцінка здоров'я ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД

Пацієнт з невідомим статусом, у якого виявляються інфекції або захворювання, що часто притаманні хворим з ВІЛ-інфекцією, повинен протестуватись. Лікар зобов'язаний пояснити пацієнту доцільність тестування та важливість дізнатися результат для відповідного вибору тактики лікування, проте, пацієнт має право відмовитися від нього.

Первинна оцінка здоров'я пацієнта повинна включати: передтестове консультування; проведення дослідження крові на визначення антитіл до ВІЛ ½ методом ІФА; консультування після тестування (незалежно від отриманого результату); огляд хворого; лабораторні та інструментальні дослідження (загальний аналіз крові та сечі; біохімічні аналізи крові (АЛТ, ACT, білірубін, креатинін); серологічні дослідження (маркери вірусних гепатитів, дослідження на сифіліс, зіскоб на гонорею та Ch. trachomatis, антитіла IgG до Т. gondii, титр антигену Cryptococcus, дослідження на CMV інфекцію); інструментальні дослідження (рентгенографія ОГК, ультразвукове дослідження); огляд "вузькими" спеціалістами.

Порядок організації надання медичної допомоги

Показаннями для надання стаціонарної спеціалізованої та високоспеціалізованої медичної допомоги хворим на ВІЛ-інфекцію/СНІД є: необхідність проведення планових досліджень, які не можуть бути здійснені в амбулаторних умовах; призначення та корекція антиретровірусної терапії (APT); розвиток токсичних побічних реакцій APT; синдром відновлення функції імунної системи; опортуністичні інфекції, супутні захворювання, у тому числі туберкульоз без бактеріовиділення, які не потребують інтенсивної терапії (для стаціонарів, у структурі яких відсутні відділення/палати інтенсивної терапії).

Планова госпіталізація та надання стаціонарної спеціалізованої та високоспеціалізованої медичної допомоги здійснюються у стаціонарних відділеннях Центрів СНІДу або 303, визначених наказами Міністерства охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, відповідних структурних підрозділів з питань охорони здоров'я обласних (міських) державних адміністрацій, та/або у клініці Державної установи "Інститут епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л. В. Громашевського HAMH України" (за згодою).

Хворим на ВІЛ-інфекцію/СНІД та туберкульоз з бактеріовиділенням медична допомога надається у протитуберкульозних диспансерах, туберкульозних лікарнях або відповідних ЇМО.

3. Медична допомога ВІЛ-інфікованим особам надається з дотриманням умов щодо конфіденційності персональних даних, у тому числі даних про стан здоров'я.
4. Лікар, що надає медичну допомогу хворим на ВІЛ-інфекцію/СНІД, відповідає за кодування захворювання, пов'язаного з ВІЛ-інфекцією, в медичній документації відповідно до Міжнародної статистичної класифікації хвороб та споріднених проблем охорони здоров'я десятого перегляду.

Керівник 303, що надає медичну допомогу, відповідає за організацію та створення умов надання медичної допомоги людям, хворим на ВІЛ-інфекцію/СНІД. Медична допомога організовується так, щоб вона надавалася в межах одного 303.

[1] Матеріали викладені згідно Наказу від 12.12.2003 № 580 "Про удосконалення лікування хворих на ВІЛ-інфекцію та СНІД", Наказу від 13.04.2007 № 182 "Про затвердження Клінічних протоколів з антиретровірусного лікування та здійснення медичного спостереження за дітьми, хворими на ВІЛ-інфекцію".
[2] Синдром виснаження (кахексії) на тлі ВІЛ-інфекції: втрата ваги > 10% від початкової та/або немотивована хронічна (більше місяця) діарея, або хронічна слабкість у поєднанні з тривалою (> 1 місяця) немотивованою підвищеною температурою тіла.
[3] ВІЛ-енцефалопатія: клінічні симптоми когнітивних та/або рухових порушень, що викликають інвалідність хворого, знижують можливість хворого виконувати повсякденні обов'язки і прогресують протягом тижнів 1 місяців за відсутності супутніх захворювань або станів, відмінних від ВІЛ-інфекції, які могли б спричинити дані порушення.