< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Основні поняття мультикультуралізму

Вступ

Другого червня 2006 року сімнадцять молодих мусульман з району Торонто було арештовано за підозрою у плануванні здійснення терористичних актів.

Одного підлітка було заарештовано на початку серпня, звідси назвисько. що їх їм дали ЗМІ – "Торонтівські 18". Воно прижилося, навіть після того, як обвинувачення проти сімох з вісімнадцяти буди зняті.

Чимало коментаторів, вважаючи само собою зрозумілим, що принаймні дехто з цих сімнадцяти справді були сумнівними особистостями, тепер, природно, запитували, як ці молоді канадці дійшли до такої лютої ненависті. Приклад однієї поширеної відповіді подибуємо у колонці Роберта Фулфорда у "Нешнл пост": винним був мультикультуралізм. Для Фулфорда зв'язок між мультикультуралізмом і тероризмом був очевидним. "Ми традиційно були прибічниками старомодного плюралізму: люди різних типів і характерів зберігають незалежні культурні традиції, але живуть спільно в інтегрованому суспільстві". З дурного розуму, однак, ми відмовилися від цього щасливого безтурботного життя. "В часи Трюдо нам захотілось визначити своє суспільство як строкату суміш із багатьох культурно відмінних груп. які можуть взаємодіяти або ні. Слово, що його ми вживали для опису цієї нової, більш роз'єднаної моделі. – мультикультуралізм – на перший погляд безвинне". Але лише на перший погляд, як ми з'ясували завдяки своєму гіркому досвідові. Через мультикультуралізм ми створили "країну гетто", не усвідомивши, що "ті. які сприймають культурну ізоляцію як постійний і незмінний спосіб життя, зазвичай послаблюють свої власні можливості. обмежують свою здатність зміцнювати Канаду і створюють непроникні громади, у яких вони можуть живити свої привізні образи і невдоволення та породжу вати ненависть до демократії та Заходу" [1]. Можливо. Фулфорд має рацію. А може й ні. Зверніть лишень увагу на деякі альтернативні пояснення:

На той час. коли Фулфорд та інші це писали, мала би бути розглянута ще одна альтернативна версія: не було ніякої змови з метою вчинення терору, а заарештовані були жертвами надміру ревної поліції, що перебувала під впливом антимусульмансъких стереотипів. Зрештою, арешти дев'ятнадцяти чоловіків-мусульман у серпні 2003 року, що буцімто були членами терористичного "законсервованого осередку" у Торонто, не призвели до висунення хоча б одного обвинувачення.

  • а) Принаймні декілька із сімнадцяти були причетні до змови з метою вчинення терору, але вони були відхиленнями від норми, що аж ніяк не характерні для жодного ширшого суспільного явища. Нехарактерні вони саме тому, що політика мультикультуралізму послабила можливість повного відчуження серед молоді меншин.
  • б) Принаймні декілька із сімнадцяти були причетні до змови з метою вчинення терору, але вони являють собою крайній випадок невдоволення й відчуження, що вражають багатьох молодих канадців. Однак такі невдоволення й відчуження є наслідком складної сукупності причин, які мають мало або нічого спільного з політикою мультикультуралізму.

Кожна з цих альтернатив наводить на думку, що поквапливе визнання мультикультуралізму винним могло би бути небезпечним:

Якщо пункт а) справедливий, послаблення політики мультикультуралізму було б кроком, що дав би зворотній ефект.

Якщо пункт б), обвинувачення мультикультуралізму може відволікти нашу увагу від глибшого й ретельнішого аналізу нашого становища.

Оцінка Фулфорда позбавлена будь-якої невпевненості: він переконаний, що його пояснення правильне. А переконаний він тому, що точка зору на мультикультуралізм стала масовою у Канаді, настільки масовою, що його твердження про те, що мультикультуралізм заохочує утворення гетто і "культурну ізоляцію", здасться більшості його читачів самоочевидним.

Можна назвати таку точку зору хворобливим страхом перед мультикультуралізмом. Тобто, багато критичних відгуків про мультикультуралізм виражають не добре обґрунтований аргумент, і навіть не виразне, легко впізнаване побоювання якогось конкретного явища, а розмиту тривогу. Цей діагноз підтверджується різноманітними симптомами.

По-перше, мультикультуралізмові ставляться на карб дуже суперечливі негативні явища. Він придушує індивідуалізм, нав'язуючи конформізм через схвалення й підтримку неліберальних звичаїв і порядків у національних меншинах. Тим не менше, він також напохваті в надмірного індивідуалізму. Він підтримує моральний релятивізм і заохочує жорстку безкомпромісність у питаннях моралі, що викриває расистів у кожному куточку канадського суспільства і не бере до уваги звичай й традиції більш ранніх часів.

По-друге, часто можна помітити тимчасову відмову чіткого причинно-наслідкового мислення, так що наслідки передують у часі гаданій причині.

На нашу думку, багато критиків ганять політику мультикультуралізму за біди, що вочевидь передують політиці. Із цим тісно пов'язаний третій симптом – неймовірна оцінка "загрози", яку становить мультикультуралізм, що наділений майже містичною силою, здатною викликати руйнування. Один науковець заявляє, що це "форма культурного геноциду" [2: 47]. Інший реагує на прохання поліціянта-сикха дозволити носити свого тюрбана замість загальновстановленого капелюха стетсон вигуком: "Це те саме, що вони поїхали б до Британії і розпочали кампанію за заборону пивниць" (цит. за [3]). Нарешті, у нас є жвавий обмін "істинами" між наполоханими мультикультурністю коментаторами, де твердження визнаються й повторюються, хоча на їх підтримку не наводиться жодних доказів, надаючи "істинам" хворобливого страху перед мультикультуралізмом характер вірусу.

Може здатися, що тавро "хворобливого страху перед мультикультуралізмом" означає, що критики мультикультуралізму – люди, позбавлені здорового глузду, а їхні занепокоєння можна відкинути. Маємо зазначити, перш за все, що не вся критика мультикультуралізму позначена хворобливим страхом перед ним. Як і будь-яка політика чи ідеологія, або щоб там не було, мультикультуралізм можна піддавати обґрунтованій, переконливій критиці. Навіть коли критичний відгук видається ураженим хворобливим страхом перед мультикультуралізмом, було б недоцільно просто відкинути його.

Час від часу можна мати хворобливий страх перед чимось, що є небезпечним: зміями або висотою, наприклад. Уявімо, що людина потерпає від патологічного страху змій. Цей страх, ймовірно, спирається на суміш істинних і помилкових уявлень. Тому не слід відкидати патологічний страх перед зміями просто як дурість, тому що це не так. Так само недоцільно заявляти, що чийсь страх змій є насправді замаскованим страхом чогось іншого, хіба що можна було б справді довести таку рівнозначність у переконливий спосіб. З іншого боку, можна було б вивчити страх, обміркувавши одне за одним уявлення, що лежать в його основі, визнавши ті з них, що містять якусь частку правди, і поставивши під сумнів ті, в яких її немає.

Саме це нам потрібно робити з мультикультуралізмом. Тому у цій праці не стверджуватиметься, що мультикультуралізм є чудовою річчю, і що нам нема чого його боятися. Не буде в ній також доводитися, що хворобливий страх перед мультикультуралізмом є, насправді, чимось іншим, але замаскованим: расизмом, ностальгією за втраченим світом білих англосаксонських протестантів або тугою за минулим, якого ніколи не існувало. Це радше вправа з "прослухування хворобливого страху перед мультикультуралізмом": прослухування хворобливого страху перед мультикультуралізмом, який, яким би помилковим це не здавалось, дуже впливовий у нашому суспільстві і повинен бути вивчений; прослухування хворобливого страху перед мультикультуралізму, який визначає коло питань, які нам слід обговорити.

З аналогії зі страхом змій можна зробити останній висновок. Можна також вивчати страх, проводячи розрізнення між різними видами змій. Хоча "змія" позначає клас явищ спільного походження, всередині цього класу існують істотні відмінності. Так само і з "мультикультуралізмом": стільки явищ позначено цим терміном, що навряд чи є сенс проголошувати, що хтось "за" чи "проти" мультикультуралізму. Аби підготувати ґрунт для свого аналізу, ми повинні з'ясувати деякі із значень терміну.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >