< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Саморозкриття: зміст, параметри і функції

Саморозкриття є необхідною умовою особистісного зростання, становлення самосвідомості, ідентифікації особистості, об'єктивізації її самооцінки. Феномен саморозкриття є основною передумовою виникнення значущих міжособистісних стосунків, а переживання людиною кризових періодів може негативно вплинути на рівень її саморозкриття.

Поняття "саморозкриття" увійшло до психологічної науки в 60- X роках XX століття. Основи його концепції базуються на глибоких філософських знаннях, аналіз яких необхідний для з'ясування суті цього явища.

Найбільший доробок у розв'язання проблеми саморозкриття внесли прихильники екзистенційної та феноменологічної філософії (Ф. Ніцше, М. Хайдеггер, Ж.-П. Сартр, М. Бубер, М. Мерло-Понті та ін.) Так, Ф. Ніцше вказував на те, що "особистість вільна та сильна, якщо вона усвідомлює себе особистістю, для цього вона присвячує все своє життя розкриттю внутрішнього, неповторного змісту, своєї унікальності оточуючому світу"[1]. Втрата унікальності зумовлена вимогами підпорядкування загальноприйнятим нормам та вимогам, через що особистість втрачає саму себе, одягає маску. Філософ вказував на важливість розкриття власного "Я" оточуючим як необхідну умову становлення повноцінної особистості.

На думку М. Хайдеггера, розуміння особистістю того, що існує інший, та спілкування з ним, запобігає втраті почуття власної справжності. Учений виокремив наступні типи спілкування: з речами, яке визначав як харчування, потреба в одязі, харчах, та спілкування з іншими – турбота про когось. Зокрема, турботу він визначав як сукупність усіх способів спілкування людей[2].

У книзі "Я і Ти" М. Бубер визначив два підходи до розуміння буття, світу: раціоналістичний тип – світ для людини є сукупністю предметів та знарядь, у тому числі й інші люди, які слугують задоволенню цілей; інший підхід "актуалізуючий", "особистісний", "діалогічний", коли людина звертається до інших як до "Ти", як до особистості, більше того, як до друга[3]. Найбільш важливим у трактуванні буття філософ вважає відносини "Я-Ти" між людиною та людиною, оскільки саме тут виникає найбільш аутентичний контакт, що сприяє саморозкриттю особистості.

Відомий соціолог Г. Зіммель вказував на важливу роль саморозкриття у людських взаємовідносинах[4]. Зокрема, виокремив його основний принцип у спілкуванні: кожна людина повинна дати іншим такий же максимум цінностей (радість, легкість, жвавість), який є сумісним з максимумом цінностей, отриманих нею самою. Дослідник визначив світ спілкування як єдиний, де можлива демократія рівноправних, адже саме тут особистість знаходить звільнення та полегшення.

Саморозкриття як психологічне явище вперше почало розглядатися в контексті психотерапевтичної та психокорекційної практик. Обгрунтував визначення поняття "саморозкриття" американський психолог та психотерапевт гуманістичної орієнтації С. Джурард[5] й описав його як процес повідомлення інформації про себе людям. Таке тлумачення і дотепер використовується при вивченні цього феномену. Дослідженню саморозкриття присвятили свої праці й інші науковці гуманістичної орієнтації – К. Роджерс, А. Маслоу, Р. Мей.

На думку К. Роджерса, саморозкриття – це умова формування у людини внутрішнього локусу оцінки, усвідомлення й реконструкції Я-концепції або самості. У груповій психотерапевтичній практиці Роджерс дійшов висновків, що здорова особистість повинна мати об'єктивну самооцінку, яка формується і корегується на основі сприйняття себе іншими людьми. Учений акцентував увагу на тому, що саме спілкуючись з іншими, індивід сприймає себе очима інших, починає об'єктивувати власне самоприйняття та самосприйняття. Цей механізм психолог назвав оберненим зв'язком саморозкриття або шляхом до себе через інших.

Здатність до саморозкриття, вважав А. Маслоу, є однією з характеристик самоактуалізуючої особистості. Саме самоактуалізацію дослідник помістив на вершину ієрархії потреб у своїй мотиваційній теорії. Для того, щоб особистість досягла самоактуалізації, необхідно задовольнити нижчі потреби, в тому числі й потреби у спілкуванні, взаєморозумінні, прийнятті іншими, повазі, емоціях та емоційних контактах, емпатії. Прагнення людини до спілкування, зазначає науковець, є потребою бути глибоко зрозумілим та глибоко прийнятим іншими, що неможливо без процесу саморозкриття[6].

Саморозкриття, стверджує С. Джурард, це повідомлення іншим особистої інформації про себе, що дає можливість оточуючим пізнати людину. Спонтанне та щире саморозкриття свідчить про справжнє "Я" людини, допомагає їй відійти від фальшивого образу про себе і сформувати глибокі взаємовідносини, володіє самостійною мотиваційною силою, оскільки у кожного з нас існує потреба відкрити себе хоча б комусь. Ця потреба має бути обов'язково реалізована, адже її пригнічення може спричинити виникнення не тільки психологічних проблем, але й різноманітних психічних та соматичних захворювань. Повне саморозкриття перед сторонньою людиною, за словами С. Джурарда, є ознакою сильної та здорової особистості, яка буде прагнути зробити так, щоб її повністю пізнала хоча б одна значуща людина"[7]. Учений вважав, що особистісне зростання блокується, якщо людина не розкриває себе іншим.

У вітчизняній психології феномен саморозкриття почав активно досліджуватися нещодавно. Уперше запропонував використовувати його як самостійну категорію І. Кон[8]. Подальшого розвитку названого явища набуло в працях Н. Амяги, О. Зінченко, Т. Зелінської, Т. Скрипкіної, І. Шкуратової, М. Бородіної, Н. Перепелиці, А. Чайкіна, В. Дерліги, Ю. Кошелєвої, А. Хурчак та інших науковців. Так, О. Зінченко розглядає саморозкриття як складний соціально-психологічний феномен, що являє собою здебільшого добровільне безпосереднє або опосередковане повідомлення суб'єктом особистої інформації різного ступеня інтимності одному або декільком реципієнтам[9]. Автор акцентує увагу на тому, що в західному трактуванні під саморозкриттям розуміють в основному тільки вербальне та усвідомлене саморозкриття, насправді ж це поняття варто розглядати більш широко, включаючи в нього і передачу інформації за допомогою невербальних засобів спілкування. Індивідуальна невербальна поведінка виступає психологічною характеристикою особистості, доповнює передачу інформації особистісного характеру іншій людині у вербальній формі.

Науковець Н. Амяга аналізує явище саморозкриття з точки зору концепції діалогічного спілкування, а саме: як "прояв діалогу, як його умову, передумову, а діалог, в свою чергу, як умову та внутрішню характеристику". Окрім цього, дослідниця запропонувала схему функцій та наслідків саморозкриття, поділивши їх на три групи[10]:

Функції та наслідки саморозкриття для комунікатора:

  • – оздоровча (сприяє психічному здоров'ю);
  • – розвиваюча (передбачає особистісний розвиток, самоусвідомлення, самопізнання, особистісну ідентифікацію);
  • – регулятивна або соціального контролю завдяки зворотному зв'язку;
  • – функція сприяння задоволенню емоційних потреб;
  • – психотерапевтична.

Функції та наслідки саморозкриття для реципієнта:

  • – пізнавальна (допомагає краще пізнати оточуючих);
  • – відчуття довіри, позитивної оцінки;
  • – є ознакою любові комунікатора.

Функції та наслідки саморозкриття щодо міжособистісних відносин:

  • – регуляція стосунків у групі;
  • – розвиток та підтримка міжособистісних відносин, зближення людей, формування почуття "ми".

Варто також звернути увагу й на інтегрований підхід до проблеми вивчення саморозкриття Ю. Кошелева, що поєднує гуманістичну та когнітивну орієнтації і дозволяє розглядати самоподачу та саморозкриття як дві сторони самопред явлення[11]. Автор визначає самоподачу як прояв зовнішнього "Я" людини, а саморозкриття – внутрішнього.

Отже, аналіз наукової літератури свідчить, що прагнення особистості відкритися хоча б одній значущій людині, повідомлення особистої інформації про себе іншим пов'язано із задоволенням потреб людини у самопізнанні, прийнятті оточуючими її внутрішнього світу. Саморозкриття є умовою формування інтервального локусу контролю, самооцінки, усвідомлення й реконструкції "Я-концепції"; однією з характеристик самоактуалізуючої особистості; фактором переходу почуттів та емоцій з підсвідомості у свідомість.

Прагнення відкриватися оточуючим є соціогенною потребою й обумовлено життєвим досвідом та рівнем самосвідомості людини. Реалізація цієї потреби є показником здорової особистості, оскільки забезпечує її зростання, сприяє об'єктивізації самооцінки, адаптації в соціумі, оптимізації міжособистісних контактів. Ефект саморозкриття характеризує три групи функцій і наслідків, які можуть бути як позитивні для всіх учасників (комунікатора й реципієнта) міжособистісних відносин, так і негативні (надмірне або недостатнє саморозкриття). Явище саморозкриття залежить від мотивації особистості, що відкривається.

Таким чином, сучасний етап розвитку суспільства вимагає вмінь і навичок особистості щодо правильного представлення власного "Я" оточуючим. Саморозкриття як найбільш прямий спосіб трансляції своєї індивідуальності, свого "Я" є запорукою встановлення таких міжособистісних стосунків, які базуються на взаєморозумінні, повазі та довірі.

  • [1] Ницше Ф. Так говорил Заратустра. Книга для всех и ни для кого / Ф. Ницше ; перевод В. В. Рынкевича; под ред. И. В. Розовой. – Μ.: Интербук, 1990. – Ч. 1. – С. 40.
  • [2] Хайдеггер М. Преодоление метафизики / М. Хайдеггер. – Μ.: Республика, 1993. – С. 187.
  • [3] Братченко С. Л. Диалог / С. Л. Братченко, Д. А. Леонтьев // Экзистенциальная традиция: философия, психология, психотерапия. – 2007. – №2. – С. 23-28.
  • [4] Зиммель Г. Избранное. Созерцание жизни / Георг Зиммель. – М.: Юрист, 1996. – Том 2. – С. 486-500.
  • [5] Амяга Н. В. Самораскрытие и самопредъяаление личности в общении / H. В. Амяга // Личность. Общение. Групповые процессы; под ред. О. А. Власова. – М. : АН ССР, ИНИОН, 1991. – С. 37-75.
  • [6] Маслоу А. Мотивация и личность / А. Маслоу ; пер. с англ. Т. Гутман, Н. Мухина ; науч. ред. Е. П. Ильин. – СПб : Питер, 2006. – 352 с. – (Серия "Мастера психологии").
  • [7] Амяга Н. В. Самораскрытие и самопредъявление личности в общении ... – С. 42.
  • [8] Кон И. С. Дружба: Эгико-психологическиЙ очерк [Текст] / И. С. Кон. – М. : Политиздат, 1980. – 220 с.
  • [9] Зинченко Е. В. Самораскрытие как социально-психологический феномен / Е. В. Зинченко // Прикладная психология. – 1998. – №5. – С. 59-69.
  • [10] Амяга Н. В. Самораскрытие и самопредъявление личности в общении ... – С. 41.
  • [11] Кошелева Ю. П. Стратегии самойредъявления одиноких людей в ситуации знакомства : автореф, дис. на соискание ученой, степени канд, психол, наук : 19.00.05 / Ю. П.. Кошелева ; Московский гос. ун-т им. М.В. Ломоносова. – М., 2002. –23 с.
 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >