< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Тренінг когнітивістської орієнтації

Поява тренінгів когнітивістської орієнтації пов'язана з розвитком когнітивної психології, де головна увага зосереджена на пізнавальних структурах психіки, особистісних конструктах та логічних здібностях, особливо в останні десятиліття XX століття. Когнітивний напрям, на думку О. Бондаренко, об'єднує три основні підходи: раціонально-емотивну терапію (РЕТ) А. Елліса, когнітивну терапію А. Бека, реалістичну терапію У. Глассера[1].

Раціонально-емотивна терапія (РЕТ) передбачає серед різноманітності психологічних порушень наявність джерела – системи ірраціональних уявлень про світ, що засвоюється, як правило, у дитинстві від значущих дорослих. Серцевиною емоційних порушень, зазвичай, є самозвинувачення. Тому головною метою упродовж тренінгових занять є допомога в аналізі системи переконань, норм та уявлень.

Окрім того, кожному учаснику варто навчитися бути відповідальним за власні проблеми, ідентифікувати та відмовитися від процесу самоіндоктринації; усунути ірраціональні та самозвинувачувальні погляди на життя, замінити їх більш толерантними і раціональними. Інакше кажучи, звільнитися від ідеї самозвинувачення, терпимості, гнучкості, самоприйняття, здатності до ризику, реалізму тощо[2]. Це, в основному, дидактично- директивний підхід, спрямований більше на сферу мислення, ніж на почуття. В основі РЕТ лежить теорія особистісної та емоційної неврівноваженості ABC. За А. Еллісом: "наші особистісні риси і наша неврівноваженість формується головним чином тим, як ми реагуємо на умови навколо нас, а не самими умовами"[3].

Когнітивна терапія А. Бека головну увагу приділяє емоційним розладам, зокрема депресіям. Мета, прийоми роботи та вихідні передумови передбачають спеціальну організацію спілкування з тренером, коли ставляться запитання типу: "Що ти втрачаєш, якщо?.." або "Звідки ти знаєш, що безглуздо спробувати?.." тощо. Згодом формується більш складна програма дій, на основі якої встановлюється співробітництво з консультантом. Тому цей підхід використовується, здебільшого, в індивідуальному консультуванні, а заходи, що вживають, спрямовані на зниження рівня самокритики й самозвинувачення, вироблення альтернативних рішень і способів дій. Вагоме значення має гумор, іронія, за допомогою яких досягають когнітивних зрушень у сприйнятті ситуації.

Реалістична терапіясистема, розроблена У. Глассером (1965 р.). В її основі є тип ненав'язливого оперантного навчання і може вважатися формою модифікації поведінки. Застосовують у випадках, коли потрібне нетривале психологічне втручання, при цьому увага концентрується на тому, що учасники можуть зробити в їх справжньому становищі для зміни власної поведінки, які засоби використати для цього. Головна мета – допомогти стати розважливим та емоційно витривалим, досягнути особистісної незалежності, піднесення рівня самосвідомості й розробити план власного вдосконалення.

На думку Глассера, відповідальність – це "здатність задовольняти свої потреби та задовольняти їх таким чином, щоб не позбавляти інших здатності задовольняти їхні потреби"[4] Головний інструмент практичної роботи – це послідовна реалізація семи кроків спільної з учасниками роботи, що в цілому забезпечує досягнення психолого-педагогічних цілей[5]:

  • – встановлення приятельських взаємовідносин;
  • – забути про минуле й усю увагу приділяти теперішній поведінці;
  • – заохочувати до оцінювання власної поведінки;
  • – допомагати у пошуку альтернативних способів дії та формуванні конкретного, зрозумілого плану (простого за змістом);
  • – зобов'язати учасників виконати план;
  • – відмовитися прийняти пробачення;
  • – бути жорстким, але не застосовувати покарання.

Таким чином, характер психологічної проблеми, специфіка потреб, бажань, замовлень учасників передбачає не лише вибір однієї з психотерапевтичних моделей, але й потребує врахування можливостей тренера, час та місце проведення терапії.

  • [1] Так само. – С. 131.
  • [2] Бондаренко О. Ф. Психологическая помощь: теория и практика [Текст] : учеб, пособие / О. Ф. Бондаренко. – К.. Укртехпрес, 1997. – 216 с.
  • [3] Дугкевич Т. В. Практична психологія . Вступ до спеціальності...- С. 131.
  • [4] Дугкевич Т. В. Практична психологія : Вступ до спеціальності... – С. 132.
  • [5] Бондаренко О. Ф. Психологическая помощь: теория и практика [Текст] : учеб. пособие / О. Ф. Бондаренко. – К.: Укртехпрес, 1997. – 216 с.
 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >