< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Форми арттерапевтичної роботи

Арттерапія – це особливий вид психотерапії, психокорекції та розвитку особистості, заснований на творчому самовиявленні за допомогою різних видів мистецтва (живопис, малюнок, ліплення, музика, танець, театр)[1]. Термін "арттерапія" введено до використання у нашій країні порівняно недавно. У перекладі з англійської означає "лікування, засноване на заняттях художньою творчістю", хоча як засіб лікування душі пластичні мистецтва були відомі задовго до виникнення поняття про терапевтичні методи. Кращі зразки архітектури, культових споруд, релігійного живопису та скульптури були завжди спрямовані на оздоровлення душі, народження світлих почуттів, позбавлення деструктивних імпульсів і станів[2].

З'явилась арттерапія в контексті теоретичних ідей З. Фрейда[3] і К. Юнга, широкої концептуальної бази набула, включаючи гуманістичні моделі розвитку особистості К. Роджерса і А. Маслоу. Як зазначав Юнг, арттерапія використовує мистецтво, що значною мірою полегшує процес індивідуалізації саморозвитку особистості на основі встановлення зрілого балансу між несвідомим і свідомим "Я". На думку М. Лібмана, арттерапія – це використання засобів мистецтва для передачі почуттів та інших проявів психіки людини з метою зміни структури її світовідчуття[4]. В енциклопедії соціальної роботи зазначено, що "арттерапія – це способи і технології реабілітації людей засобами мистецтва й образотворчої діяльності"[5].

Арттерапія, стверджує А. Копитін, здатна простими засобами актуалізувати внутрішній потенціал кожної людини, сприяти зціленню і встановленню гармонії особистості, формувати її творчу позицію. При цьому особистість навчається спілкуватися з навколишнім світом на рівні екосистеми, використовуючи образотворчі, рухові та звукові засоби[6].

Широкого застосування отримала арттерапія в соціальній сфері, у роботі з дітьми і дорослими, що пережили насильство. Арттерапія володіє очевидними перевагами перед іншими формами психотерапевтичної роботи, а саме[7]:

  • – є засобом переважно невербального спілкування, що робить її особливо цінною для тих, хто недостатньо добре володіє мовою, відчуває труднощі в словесному описі власних переживань;
  • – є способом вільного самопрояву і самопізнання, має "інсайт- орієнтований" характер, сприяє формуванню атмосфери довіри, високої терпимості й уваги до внутрішнього світу людини;
  • – заснована на мобілізації творчого потенціалу учасника, внутрішніх механізмів саморегуляції і зцілення.

Таким чином, арттерапевтичні технології дозволяють досягати катарсису – звільнення, позбавлення від негативного емоційного досвіду, агресії та інших негативних почуттів, усвідомлення думок і почуттів, які людина звикла придушувати, і поступового розвитку здатності до саморегуляції. Крім того, арттерапія викликає позитивні емоції, сприяє подоланню апатії, пригніченості, безініціативності, допомагає сформувати більш активну життєву позицію[8].

Існують різні форми арттерапії при роботі з дітьми, підлітками і дорослими. Проте найбільш розповсюдженими є два основні варіанти арттерапевтичної роботи – індивідуальна і групова. Кожна з них, у свою чергу, має різновиди[9]. Зокрема, індивідуальну арттерапію можна використовувати для широкого кола учасників. Так, наприклад, деякі клієнти (олігофрени, люди старечого віку з порушеннями пам'яті та ін.) у ряді випадків можуть досить успішно займатися з арттерапевтом як індивідуально, так і в групі: маючи порушену здатність до вербальної комунікації, вони нерідко проявляють свої переживання в образотворчій формі. Навіть якщо деякі з них і не можуть створювати художні образи, проста маніпуляція та гра з матеріалами часом виявляється дуже важливим фактором їхньої активізації, тренуванням сенсомоторних навичок, мислення, пам'яті. Індивідуальна арттерапевтична робота може тривати досить довго. У більшості випадків – кілька місяців чи навіть років. Підставами для завершення індивідуальної роботи, поряд із зовнішніми факторами, є зміни в стані і характері образотворчої діяльності клієнта, що відображають позитивну динаміку арттерапевтичного процесу.

Групові форми арттерапевтичної роботи є більш розповсюдженими і використовуються у сфері охорони здоров'я, освіти, соціальній сфері тощо. Особлива роль у розвитку особистості, корекційній діяльності належить образотворчій діяльності (малюванню), яка має значний біологічний сенс, – малювання відіграє роль одного з механізмів виконання програми вдосконалення організму, його психіки[10]. З успіхом використовують також ліплення з глини, пластиліну, хліба; плетіння з волокнистих матеріалів; рвану аплікацію; дитяче конструювання; орігамі, метод sandplay (дослівно – піскова гра) та ін.

На думку М. Лібмана, групова арттерапія передбачає: розвиток ціннісних соціальних навичок; надання взаємної підтримки учасниками групи і вирішення загальних проблем; можливість спостерігати результати своїх дій та їхній вплив на оточуючих; опанування новими, ролями, а також можливість спостерігати, як рольова поведінка впливає на взаємини з оточуючими; підвищення самооцінки і зміцнення особистої ідентичності; розвиток навичок прийняття рішень[11].

Відмінності групової арттерапії від індивідуальної полягають у тому, що вона:

  • – припускає особливу "демократичну" атмосферу, пов'язану з рівністю прав і відповідальністю учасників групи, менший ступінь їхньої залежності від арттерапевта;
  • – у багатьох випадках вимагає певних комунікативних навичок і здатності адаптуватися до групових норм.

Основна мета групової арттерапії полягає у визначенні змін у стані і соціальному поводженні учасників групи. Існує кілька варіантів групової арттерапії, що відрізняються між собою, головним чином, за ступенем групової взаємодії і структурованості[12]:

  • – студійна відкрита група (переважно неструктурована);
  • – аналітична закрита група (різний ступінь структурованості);
  • – тематично орієнтована група (різний ступінь відкритості і структурованості).

Учасники неструктурованих арттерапевтичних груп хоча і зустрічаються у певний час в одному приміщенні, працюють зовсім самостійно, їм не пропонують ніяких загальних тем та інструкцій щодо виконання роботи. Структуровані групи припускають наявність інструкцій (правил), що додають образотворчій діяльності учасників визначену спрямованість.

Слово "відкрита" у назві студійної групи означає відсутність постійного складу. На будь-якому етапі до групи можуть приєднатися нові учасники. "Студійною" групу називають тому, що умови її роботи чимось нагадують художню студію; є однією з найбільш ранніх форм арттерапевтичної роботи; як правило, припускає використання недирективного підходу – максимум "свободи" кожному учаснику, врахування його індивідуальних особливостей. Заняття в таких групах проводять від одного до декількох разів у тиждень. Тривалість сесій варіює в середньому від півтора до двох з половиною годин.

Аналітична закрита група орієнтована, в основному, на роботу з неусвідомлюваними психічними процесами її учасників. Це комплексний вид роботи, що сполучає у собі як образотворчу діяльність клієнтів, так і вербальну комунікацію. Групові аналітичні сесії дуже динамічні і передбачають на різних стадіях глибоке занурення учасників у самостійну роботу та колективне обговорення. Учасників відрізняє високий рівень незалежності й вміння зберігати власну ідентичність. Вони мають можливість самостійно контролювати свої дії, а іноді й перебіг групової роботи, вирішуючи, в якій формі і коли в неї включатися. Група розрахована, головним чином, на роботу з особами, що мають певні психологічні чи соціальні проблеми; з сім'ями, різними невеликими співтовариствами людей, об'єднаними за якою-небудь ознакою (расовою, етнічною, статевою, віковою тощо), у роботі з правопорушниками, ряді випадків з особами, що проходять лікування від алкогольної чи наркотичної залежності.

Тематично орієнтована група порівняно зі студійною й аналітичною, як правило, припускає великий ступінь структурованості, що досягається, головним чином, за рахунок використання тем, які торкаються загальних інтересів і проблем учасників. У більшості випадків тематично орієнтовані групи є напіввідкритими: деякі учасники на певному етапі можуть залишати групу, у будь-який момент вона може поповнюватися новими людьми. Група структурується не тільки за рахунок використання тем, що мають характер індивідуальних або групових "завдань" з відповідними інструкціями щодо їхнього виконання, але й завдяки розподілу загального часу сесій на окремі етапи:

  • – введення і "розігрів" (займає приблизно від 10 до 25% часу сесії);
  • – образотворча діяльність – "виконання" теми (від ЗО до 40%);
  • – обговорення і завершення сесії (від 35 до 40%).

У деяких випадках тему обирають або пропонують самі учасники групи, а згодом приступають до її "розкриття" та "розробки" за допомогою образотворчих засобів, як правило, не розмовляючи. Передчасні оцінки робіт один одного небажані, оскільки можуть вивести автора зі стану занурення у творчий процес і перешкодити щирому прояву його почуттів.

Особливим і цікавим різновидом арттерапїі є ігротерапія. Головне значення гри полягає в тому, що завдяки особливим ігровим прийомам людина моделює взаємодію з довкіллям та людські стосунки, засвоює мотиви людської діяльності. На основі цього формується прагнення до суспільно важливої діяльності, що стає основним моментом готовності до навчання та трудової діяльності. Як писав 3. Фрейд, "найулюбленіша і всепоглинаюча діяльність – це гра. Можливо, ми можемо сказати, що в грі кожна дитина подібна до письменника, який створює свій власний світ, або, інакше, влаштовує цей світ так, як йому більше подобається. Було б неправильно сказати, що він не приймає свій світ всерйоз, навпаки, він ставиться до гри дуже серйозно і щедро вкладає в неї свої емоції"[13].

Під час ігротерапії стосунки з людиною пристосовані до її можливостей, рівня психічного розвитку. Саме це забезпечує позитивний терапевтичний ефект. Метою ігротерапії є надання особистості можливості виявити свої приховані хвилювання, самостійно вирішити власні проблеми, відображати почуття дитини в тій атмосфері, в якій вона несе відповідальність за свої вчинки.

Казкотерапія – метод арттерапії, система передачі життєвого досвіду, що дозволяє особистості вийти за рамки звичайного життя, в доступній формі вивчати світ почуттів і переживань, ідентифікувати себе з певним персонажем і, таким чином, подивитись на свої проблеми збоку. Казкотерапія уможливлює вирішення таких основних завдань, як корекція мовлення, розвиток дрібної моторики рук, активізація процесів мислення[14].

Отже, методи арттерапії використовують як засіб реставрації почуттів, гідності, набуття стресотолерантності, реабілітації та реадаптації дітей з порушеннями психофізичного розвитку.

  • [1] Малкина-Пых И. Г Гендерная терапия : Справочник практического психолога / И. Г. Малкина• Пых – М Эксмо. 2006 – 928 с
  • [2] Садова І.І. Артотерапія як сучасний метод у системі соціально! роботи педагога з дітьми з порушеннями психофізичного розвитку. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : ttpY/iibb• ribuv.gov.ua/cgi• bin/irbis nbuv/cgiiibis 64 ехе?С21 СОМ*2ЛІ2! DBN*UJRN&P21 DBNeUJRN&IMAGE_FILE DO WNLOAD-1 &lmage_filc_namc-PDF/apko_2012_3_26.pdf
  • [3] Фрейд З. Введение в психоанализ: Лекции / 3. Фрейд. – М.: Наука, 1989. – 456 с.
  • [4] Практикум но арт-терапии / [пол ред. А. И. Копытина] – СПб. : Питер, 2000. – С. 8.
  • [5] Психотерапевтическая энциклопедия / [под ред. Б. Д. Карвосарского]. – СПб : Питер. 1999. – С 34.
  • [6] Практикум по арт-терапии / [под ред. А. И. Копытина]. – СПб : Питер. 2000. – С. 125.
  • [7] Там само. – С 257.
  • [8] Малкина-Пых И. Г. Гендерная терапия : Справочник практического психолога / И. Г. Малкина- Пых. – М.: Эксмо, 2006. – 928 с.
  • [9] Психотерапевтическая энциклопедия [3-є изд., перераб, и доп.] / [под ред. Б. Д Карвасарского]. – СПб: Питер-Юг, 2006. – С. 294.
  • [10] Садова I. L Арт-тералія як сучасний метод у системі соціальної робота педагога з дітьми з порушеннями психофізичного розвитку. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : irbis- nbuv.gov.ua/cgi- bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?C21 СОМ=2&121 DBN=UJRN&P21 DBN=UJRN&IMAGE_FILE_DOWNLOAD=l&Image_file_name=PDF/apko_2012_3_26.pdf.
  • [11] Психотерапевтическая энциклопедия... – С. 398.
  • [12] Практикум по арт-терапии / под ред. А. И. Копытина. – СПб: Питер, 2000. – 448 с.
  • [13] Фрейд З. Введение в психоанализ: Лекции /3. Фрейд. – Μ.: Наука, 1989. – С. 47.
  • [14] Вознесенсі"ка О. L Особливості арт-тсрапії лк методу / О, І, Вознесенська // Психолог. – 2005. – №10.-С. 5-8.
 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >