< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Самопрезентація тренера

Свій стиль само презентації – це той ключ, який дозволить отримати людське визнання.

Філії Девіс

Термін "самопрезентація" (self-presentation) використовується, як правило, як синонім управління враженням (impression management) для трактування численних стратегій і технік, які застосовуються людиною при створенні і контролі власного іміджу, вражень про себе, що демонструються оточуючим[1]. Під "управлінням враженням" розуміють "цілеспрямовану діяльність щодо контролю і регулювання інформацією з метою створення відповідного образу".

Існує безліч різноманітних підходів до вивчення самопрезентації, але немає жодної концепції, яка би поєднувала хоча б незначну їх кількість. Самопрезентація, за Р. Баумейстером і А. Стейнхілбером, – це саморозкриття у міжособистісному спілкуванні через демонстрацію своїх думок, характеру тощо. Це неусвідомлюваний процес, що відображає соціальну природу людини, її потребу у визнанні іншими людьми[2].

За І. Гоффманом[3], самопрезентація – це засіб організації власної поведінки людиною, що не усвідомлює цей процес, пасивна у виборі засобів. На думку Дж. Тедеші і М. Ріеса[4], самопрезентація – форма соціальної поведінки (демонстративної), спрямованої на створення певного враження в оточуючих. Як процес усвідомлюваний або неусвідомлюваний, залежно від ситуації розглядають самопрезентацію Б. Шленкері М. Вейголд, М. Лірі, Р. Ковальські. Учені трактують її як засіб підтвердження "образу-Я" і підтримки самооцінки. Д. Майєрс вважає самопрезентацію "засобом підтримки завищеної самооцінки"[5]. Згідно з Г. Мідом та Ч. Кулі, знання індивіда про себе базуються здебільшого на знаннях інших людей про нього. На основі зворотного зв'язку людина-суспільство-людина формується так зване "дзеркальне Я", тобто самопрезентація є – "засобом формування Образу-Я"[6]

Науковці Г. Аркін і А. Шутц вважають, що це "поведінкова реалізація мотивації і досягнення або уникнення невдач", Р. Вікланд – "фокусування уваги на собі внаслідок уваги до людини з боку інших людей", І. Дженс і Т. Пітман – "прагнення до влади у міжособистісних відносинах". Низка досліджень заснована на припущенні, що самопрезентація є особистісною рисою. А. Фенігстейн, М. Шейер і А. Басе назвали цю властивість самоусвідомленням, а М. Снайдер – саморефлексією[7].

У контексті нашого дослідження цікавими є підходи, в яких зроблено спробу пояснити, як здійснюється процес самопрезентації і які існують реальні можливості управління враженнями про себе. Це концепція соціальної драматургії І. Гоффмана (процес управління враженнями розглядають з позицій виконання соціальної ролі), підходи Е. Доценко і Г. Бороздіної (процес управління образами, що виникають у свідомості реципієнта) та інші[8]. Бороздіна пропонує класифікацію технік самопрезентації, припускаючи, що саме цей феномен запускає механізми соціального сприйняття[9]. Жуков у своїй роботі "Ефективність ділового спілкування" формулює правила комунікації та самоподання, які виконують дві основні функції: створення в оточуючих певного враження та регуляція власної поведінки в критичних ситуаціях[10].

Таким чином, самопрезентація може розглядатися з декількох боків. По-перше, як механізм формування позитивного ставлення до себе з боку оточуючих людей та маніпуляції на основі досягнутого ефекту тяжіння; по-друге, як засіб зазирнути в глибину власної самосвідомості та переоцінити поведінку і стосунки з навколишнім світом; та, по-третє, як один з чинників досягнення когнітивного балансу.

Процес самопрезентації носить глибинний характер і впливає не лише на соціальну сферу особистості, а й формує образ "Я", впливає на ставлення людини до себе та часто може ставати причиною соціальних страхів, установок, прагнень[11]. Так, О. Капусткж стверджує, іцо самопрезентація не обмежується актами пред'явлення свого поверхового, зовнішнього "Я", але включає до свого змісту внутрішні аспекти "Я"[12].

Процес самопрезентації починається з формування першого враження. На перших етапах спілкування значну роль відіграють різні узагальнені схеми, стереотипи сприйняття вчинків і почуттів іншої людини. В цій ситуації об'єкт сприймається як носій певної ролі, ставиться завдання наділення об'єкта певними ознаками, на основі яких може бути побудовано первинний контакт. У ситуації формування першого враження про людину виникає ряд ефектів, які зумовлюють особливості сприйняття суб'єктом об'єкта. У процесі тривалого спілкування відносини між людьми стають індивідуальними, які важко певним чином схематизувати і дослідити[13].

На мотиваційному рівні, залежно від особистісних особливостей тренера, в основі самопрезентації можуть лежати мотив влади, самовираження, саморозкриття й інші мотиви. На рівні цілей – "Я-концепція", ідентичність ведучого, актуальні соціальні ролі визначають зміст того образу, який він представляє оточенню. Конкретні прийоми самопрезентації відповідають інструментальному, тобто операційному рівню. Вони залежать в основному від конкурентної ситуації взаємодії. На думку Н. Федорової, розрізняють такі рівні самопрезентації: стратегії, тактики і техніки[14].

Виокремлюють позитивну і негативну самопрезентацію особистості. Позитивна самопрезентація спрямована на створення позитивного образу "Я", а негативна – негативного образу "Я". Причому, як позитивна, так і негативна самопрезентація може бути ефективною. Створення певної лінії поведінки залежить від цілей особи, а саме: у процесі інтеракції людина здатна впливати на поведінку оточення відповідно до своїх цілей, створюючи відповідне негативне або позитивне враження[15]. Тобто процес самопрезентацїі тісно пов'язаний з процесом маніпуляції. Маніпуляція – це вид психологічного впливу, майстерне виконання якого веде до прихованого порушення в іншої людини намірів, які не збігаються з її актуально існуючими бажаннями[16].

О. Капустюк виділяє три складові самопрезентації – особистісна пластичну і експоновану, якими зумовлюється обрання особистістю відповідної стратегії – пізнавальної, адаптивної і самозахисної[17]. Усі техніки самопрезентації умовно поділяють на вербальні та невербальні. До невербальних технік відносять зовнішній вигляд, одяг, манеру триматися, поставу тощо. Вербальна техніка самопрезентації буває непрямою, як, наприклад, використання інформації про інших людей, і прямою. Пряма техніка самопрезентації – це самоописи через особистісні та соціорольові характеристики, через дії й захоплення, а також через історії про власне життя[18].

Ще один спосіб організувати свою поведінку – визначити характерні риси успішної самопрезентації і створити свою самопрезентацію як суму обраних якостей. До цієї групи відносять техніки самоподачі, описані Г. Бороздіною[19]:

  • – самоподача перевагою – це виокремлення зовнішніх якостей переваги в одязі, мові, поведінці;
  • – самоподача привабливості – приведення одягу у відповідність до зовнішніх даних;
  • – самоподача ставлення – демонстрація партнеру ставлення до нього;
  • – самоподача стану і причин поведінки – це привернення уваги до тієї причини власних дій, яка здається партнеру найбільш прийнятною.

В основу розуміння успішної самопрезентації покладена модель "прибудов" П. Єршова: "прибудова зверху", "прибудова знизу" і "прибудова на рівних". Науковець Ю. Жуков вивів характерні для кожної "прибудови" елементи[20]:

  • – "прибудова зверху" – підборіддя спрямовано вгору; спокійна та впевнена мова; поблажливість, почуття переваги; чіткі жести, нахил вперед, директивна манера поведінки;
  • – "прибудова знизу" – невпевненість і скупість мови та жестів; сутулість; тихий, незрозумілий голос; погляд спрямовано донизу; нервозність, метушливість;
  • – "прибудова на рівних" – упевнена мова, міміка, пантоміміка; впевнена і природна поведінка; погляд спрямований на співбесідника; усмішка.

Найбільш упевненими комунікаторами є люди, які мають достатньо гнучку поведінку, тобто вміють поводити себе по-різному залежно від ситуації. Успішність самопрезентації залежить від ефективності управління враженнями про себе, змінюючи типи "прибудов" відносно обставин.

Отже, самопрезентація – це процес, під час якого відбувається управління сприйманням навколишнього соціального середовища через привернення уваги задля реалізації мотивації, задоволення потреб та досягнення цілей особистості, а також формування образу "Я" і підтримки самооцінки.

Самопрезентація особистості може бути успішною та неуспішною. Успішною можна назвати самопрезентацію, яка допомагає людині упродовж тренінгу або під час спілкування з оточуючим соціальним середовищем досягнути поставлених цілей.

Ефективність самопрезентації визначають доцільним використанням спеціальних технік і стратегій та природним умінням людини поводити себе відповідно до ситуації.

  • [1] Михайлова Е. В. Обучение самопрезентации : учеб, пособие. – [2-е изд.]. / Е. В. Михайлова. – М.: ГУ ВШЭ, 2007. -С. 9.
  • [2] Baumeister R. F. & Steinhilber А. (1984). Paradoxical effects of supportive audiences on performance under pressure: The home field disadvantage in sports championship // Journal of Personality and Social Psychology. – N47. – P. 85-93.
  • [3] Goflman E. Presentation of Self in Everyday Life / E. Goflman. – New York, 1959.
  • [4] Tedeschi J. T. Identities, the phenomenal self and laboratory research / J. T. Tedeschi, M. Riess // Impression management theory and social psychological research. – N.Y : Academic Press, 1981. – P. 3- 22.
  • [5] Майєрс Д. Социальная психология [Текст] : учеб, пособие [для психол, фак., курсов психол, дисциплин на гуманитар, фак. вузов РФ : пер. с англ.] / Дэвид Майерс. – СПб : Питер-Пресс, 1997. – 684 с.
  • [6] Mead G. Н. Mind, self, and society / G. H. Mead. – Chicago : University of Chicago Press, 1934.
  • [7] Snyder М. Social perception and interpersonal behavior On the self-fulfilling nature of social stereotypes/ M. Snyder, E. D. Tanke, E. Bcrscheid // Journal of Personality and Social Psychology. – 1977. – № 35. – P.656-666.
  • [8] Михайлова E. В. Обучение самопрезентадии... – С. 47-56.
  • [9] Бороздина Г. В. Основы психологии и педагогики [Текст] : учеб, пособие / Г. В. Бороздина. – Ми: БГЭУ, 2004. – 304 с.
  • [10] Жуков Ю. М. Эффективность делового общения / Ю. М. Жуков. – М. : Знание, 1988. – 64 с.
  • [11] Чигирин Т. О. Самопрезентація: визначення, види, стратегії, техніки / Т. О. Чигирин // Проблеми загальної та педагогічної психології : зб. наук, праць Інституту психології імені Г. С. Коспока НАПНУ. – Т. XJV. – Ч. 5. – С. 245-252.
  • [12] Капуспок О. М. Самопрезентація як засіб створення позитивного іміджу особистості {Текст]: дис. на здобуття наук, ступеня канд, психол, наук: 19.00.05 / О. М. Капуспок ; АПН України, Ін-т психології ім. Г. С. Костюка. – К., 2007. – 252 с.
  • [13] Москаленко В. В. Соціальна психологія [Текст] : підручник. – [2-ге вид. випр. і доп.] / В. В. Москаленко. – К. : ЦУЛ, 2008. – 688 с.
  • [14] Федорова Н. А. Проблема самопрезснтации в современной социальной психологии: использование понятийного аппарата теории деятельности [Текст] / Н. А. Федорова – [Електронний ресурс]. – Режим доступу ipras.ru/cntnt/njs/dop_dolcume/me2hdunaro/nauchnye_mi/razdel_3_a/fedorova_n.html.
  • [15] Майерс Д Социальная психология (Social Psychology) [Текст]: учебник / Д. Майерс. – СПб: Питер, 2007.-794 с.
  • [16] Доценко Е. Л. Психология манипуляции: Феномены, механизмы и защита / Е. Л. Доренко. – М.: ЧеРо, МГУ, 1997. – 344 с.
  • [17] Калуспок О. М. Самопрезентація як засіб створення позитивного іміджу особистості [Текст]: дне. на здобуття наук, ступеня канд, психол, наук: 19.00.05 / О. М. Капустюк ; АПН України, 1н-т психології ім. Г. С. Коспока. – К, 2007. – 252 с.
  • [18] Соколова-Бауш Е. А. Самопрезснтация как фактор формирования впечатления о коммуникаторе и реципиенте / Е. А. Соколова-Бауш // Мир психологии. – 1999. – № 3. – С. 132-139.
  • [19] Бороздина. Г. В. Психология делового общения [Текст] : учеб, пособие / Г. В. Бороздина. – М.: ИНФРА-М, 2006. – 224 с.
  • [20] Михайлова Е. В. Само презентация. Теории, исследования, тренинг / Е. В. Михайлова. – СПб : Речь, 2007.-216 с.
 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >