< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Планування (підготовка) уроку

Велике значення в навчально-виховній роботі вчителя має поурочний план. Без нього урок не проводиться, це – обов'язковий робочий документ учителя. У ньому об'єктивно виправдані такі елементи: дата, клас, тема, план, мета, завдання, методи, засоби та ін., тобто відображення макро- й мікроструктури заняття.

Конструювання уроку – процес складний навіть для досвідченого педагога. Воно вимагає від молодого вчителя ознайомлення з можливими варіантами поурочних планів, кооперування з досвідченими колегами.

Форма цього плану повинна бути зручною насамперед для самого вчителя. Універсальної схеми поурочного плану немає. Єдиний критерій при цьому – те, що план повинен концептуально відображати головні елементи уроку й допомагати чіткій, раціональній організації й проведенню уроку.

Кожен педагог повинен сформувати свій стиль розробки поурочного плану.

У шкільній практиці найбільш поширена схема поурочного плану, рекомендована В. О. Онищуком, в основу якої покладено розроблену ним структуру окремих типів уроків, класифікованих за основною дидактичною (навчальною, освітньою) метою занять.

На що звернути увагу вчителеві, готуючись до уроку? Які його педагогічні знання й уміння повинні бути мобілізовані на уроці?

Розкривати всі питання методики та техніки уроку, природно, неможливо, тим більше, що низку основних елементів педагогічної майстерності вчителя вже висвітлено вище. Тому звернемо увагу лише на окремі питання технології при підготовці до уроку.

Визначення мети й завдань уроку. Мета – категорія організаційно-педагогічна в навчально-виховному процесі. Вона в багатьох випадках, на жаль, не усвідомлюється, ще й сьогодні є недостатньо розробленою. На це, зокрема, звертав увагу А. С. Макаренко, коли відзначав, що мета в педагогічній теорії перетворилась у забуту категорію, хоча педагогіка – "наука педагогічно доцільна" [13, с. 113].

У діяльності педагога повинна бути та чи інша мета навіть тоді, коли він її не усвідомлює. Природно, що в останньому випадку він працює самопливом, стихійно вже на старті, прирікаючи себе на невдачі й низьку ефективність своїх зусиль.

Яка технологія формулювання мети? На кожному етапі суспільного розвитку перед освітою ставиться та чи інша загальна мета. У незалежній Україні вона, як відомо, чітко сформульована в "Національній доктрині розвитку освіти" й полягає у вихованні громадянина нашої держави на основі національного виховання гуманістичного характеру.

Як перейти в педагогічній діяльності від цієї загальної мети до конкретної? Загальні вимоги до дій педагога при цьому можуть бути такими [26, с. 112-124]:

  • 1. Конкретна педагогічна мета випливає із загальної, але інтерпретується, корегується з урахуванням вікових і навчальних особливостей учнів, форм, методів, засобів та умов праці.
  • 2. Конкретна педагогічна мета є спільною для вчителя й учнів. Вона організує навчальний процес, школярів на діяльність і взаємодію між собою та педагогом на співпрацю.
  • 3. Загальна мета конкретної діяльності сама по собі не досягається. Вона реалізується лише при поєднанні часткових завдань.
  • 4. Потрібно пам'ятати про різницю в завданнях і функціях педагога й учнів: перший навчає, виховує, розвиває; другий – навчається, виховується, розвивається, при цьому не автоматично, а активно та цілеспрямовано. Для включення учнів в активну пізнавальну діяльність у них потрібно сформувати потреби, вольові навички, установки.

Технологія визначення мети – це, передусім, логіка побудови й взаємодії мети на її різних рівнях. Схематично процес формулювання мети можна уявляти так (табл. 6.3):

Таблиця 6.3

Технологія визначення мети

Ланка (рівень)

Етап

1. Утворення мети (метапроект)

Вибір і формулювання мети.

2. Реалізація мети (метапроцес)

  • 1. Перевірка правильності вибору.
  • 2. Корегування мети.

3. Оцінювання досягнень (метарезультат)

  • 1. Оцінювання досягнень конкретної мети.
  • 2. Оцінювання досягнень загальної мети.

Метапроект це розробка орієнтованої основи будь-якої діяльності. Вона формується на основі загальної мети, змісту навчального матеріалу з урахуванням педагогічних умов її реалізації.

Реалізація мети – це вже процес практичної діяльності, у ході якого відбувається не лише перевірка правильності вибору й корегування мети, а й попереднє її оцінювання.

Оцінювання досягнень – це зворотний зв'язок, одержання зворотної інформації про протікання педагогічного процесу, на цій основі – можливість приймати рішення про те, що і як робити далі, чи можна переходити до розв'язання наступної мети або повернутися знову на вихідні позиції (коли одержано негативні результати) тощо.

При цьому важливо сформулювати конкретні педагогічні завдання (навчальні, виховні, розвивальні), які виступають як окремі складники мети заняття.

Навчальні завдання передбачають озброєння учнів знаннями, уміннями й навичками відповідно до вимог навчальних програм,

Виховні завдання пов'язані з формуванням у школярів головних світоглядних ідей (наприклад причинно-наслідкова обумовленість процесів і явищ, матеріальність світу, засвоєння норм моралі та вироблення звички їх безумовного виконання, формування національної самосвідомості й ін.).

Розвивальні (пізнавальні) завдання пов'язані з розвитком умінь і навичок в учнів виділяти найбільш суттєве в інформації, самостійності мислення, оволодіння політехнічними вміннями й навичками, формування позитивних рис у своїй психіці тощо.

Розкриємо це на конкретному прикладі визначення мети й завдань.

Мета: вивчити тему "Фізико-географічне положення України".

Завдання: а) назвати крайні точки й розміри території України, сусідні з нею держави; б) схарактеризувати кордони та особливості географічного положення України, положення України стосовно годинних поясів; в) визначити координати крайніх точок України, поясний і місцевий час; г) зробити висновок про особливості географічного положення У країни,

Мета, як бачимо, не конкретизована й дуже загальна. Для більшої конкретності мету й завдання сформулюємо так:

Мета: усвідомити фізико-географічне положення України на планеті Земля.

Завдання: а) визначити фізико-географічне положення України та його значення для розвитку природи, господарства, населення; б) оцінити географічне й стратегічне положення України, порівняно з іншими країнами (США, Англія. Франція, Японія та ін.); в) установити кордон України на суші та водні кордони, прикордонні держави, значення кордонів для безпеки держави; г) виявити відмінності між крайніми точками України і їх значення; ґ) з'ясувати поняття "годинні пояси", "літній і зимовий час", "місцевий час" та їх роль у господарстві й житті людини.

Ми бачимо: у другому варіанті принципово інший підхід до організації навчального процесу. Якщо в першому вчителеві рекомендується щось назвати, охарактеризувати, визначити тощо, то в другому варіанті учні усвідомлюють, визначають, оцінюють, установлюють, виявляють, з'ясовують, тобто постановка завдань спонукає учнів до самостійної аналітико-узагальнюючої роботи над матеріалом, до активного співробітництва з педагогом.

Якщо в першому випадку мета й завдання обмежуються змістом навчальної програми, то в другому вони виходять на реалізацію завдань виховання й розвитку. Деякі зміни у формулюваннях змінюють сам характер вивчення, надають навчальному матеріалу деякого політичного забарвлення. Наприклад, не просто фізико-географічне положення України, а й значення її положення для розвитку природи, господарства та населення, не просто географічне, а й стратегічне положення нашої держави.

Але головне полягає, очевидно, у тому, що завдання в другому варіанті спрямовано, передусім, на розвиток мислення, особистості учнів, на виховання в них патріотичних рис, почуття гордості за свою державу тощо.

Отже, формулювання мети й завдань – це не просто перший вихідний елемент у конструюванні уроку. Це ядро всієї наступної роботи вчителя з учнями, стержень його професійного самовдосконалення, значною мірою – програмування кінцевих результатів.

Вибір методів дає змогу відповісти на запитання "як працювати?", а запитання "чому саме так?" вимагає обґрунтування правильності саме цього вибору й місця методу в цілісній педагогічній діяльності, механізм переходу від мети діяльності, її завдань до її форми та методів.

Сучасна методична оснащеність учителя (значна кількість методичної літератури, методичні кабінети й методичні об'єднання вчителів, присвоєння кращим педагогам звання "вчитель-методист" та ін.) залишається дещо ілюзорною. Основні причини цього:

  • • розробка методів навчання й виховання відстає від розвитку школи в сучасних умовах;
  • • немає загальноприйнятих визначень понять "методи", "форма", "прийом", "навички", "уміння";
  • • не достатньо чітко визначено номенклатуру педагогічних методів і їхню класифікацію;
  • • як наслідок, значна частина вчителів не може обґрунтувати, чому для розв'язання цього завдання обирається саме цей, а не інший метод, тобто діють у цьому випадку інтуїтивно, на підсвідомому рівні.

Найбільш уживаними є такі визначення зазначених вище понять [26, с. 125-126].

Метод педагогічної діяльності – продумана, упорядкована, перевірена на практиці сукупність прийомів, які вказують, як потрібно діяти на основі загальної й конкретної в цьому випадку мети. Продумана – це означає "осмислена з погляду сучасних вимог". Упорядкована – відповідно організована й приведена в систему.

Форма в педагогічній праціце внутрішня організація стосовно самостійної діяльності. Водночас це ще й певна сукупність методів, засобів діяльності.

Прийом – спосіб дії, елемент того чи іншого методу. Будь-яка загальна мета сама по собі не досягається. Вона, по-перше, розкладається на низку більш конкретних завдань, а по-друге, досягається тим чи іншим прийомом або їх сукупністю. Отже, не методом, а за допомогою прийому виконується та чи інша діяльність. Успіх педагогічної роботи, в підсумку, залежить від арсеналу прийомів, уміння педагога створити їх оптимальне поєднання й найкраще їх використати.

Наприклад, учителі-майстри застосовують у своїй роботі 40- 45 різноманітних прийомів, а молоді – 15-20. Такий прийом, як зауваження учневі, недосвідчені педагоги використовують у шість разів частіше, ніж досвідчені.

Що означає свобода вибору методів? Це, передусім, таке: ніхто не має права нав'язувати педагогові ті чи інші форми, методи, прийоми педагогічної діяльності. Водночас свобода вибору може породити формалізм, стихійність, оскільки будь-який метод, прийом повинні бути доцільними.

Потрібно підкреслити: вибір методів – варіативна система. Суть проблеми полягає в тому, що при цьому слід керуватися не лише закономірностями організації навчально-виховного процесу, а й наявним позитивним досвідом, здоровим глуздом і, нарешті, інтуїцією. Отже, вибір методів не повинен бути випадковим, тим більше – стихійним.

Щодо вибору методів усіх вчителів можна умовно поділити на три групи:

  • 1. Педагоги-новатори, у яких творчий пошук відбувається з метою створення принципово нових форм і методів, прийомів організації навчально-виховного процесу.
  • 2. Педагоги, які творчо працюють і планомірно, систематично прагнуть удосконалювати наявні форми й методи навчання та виховання.
  • 3. Учителі, у яких переважає шаблон, вибір методів у них протікає стихійно або неусвідомлено.

Творчий пошук нових і вдосконалення наявних форм та методів організації навчально-виховного процесу – основний напрям удосконалення професійного рівня,

У чому суть вибору методів педагогом? Суть питання полягає в тому, що обирати методи він повинен сам, але згідно з певними закономірностями.

Перша з них означає, що метод повинен бути доцільним. Якщо мета діяльності уявляється образом майбутнього результату праці, а завдання – етапами з досягнення поставленої мети, то метод – це сукупність (композиція) доцільних прийомів (способів), із допомогою яких ця діяльність виконується.

Друга закономірність полягає у виборі оптимального методу, тобто найкращого не взагалі, а в конкретній ситуації.

Третя закономірність стосується вибору такого методу, який можна реконструювати, видозмінити залежно від обставин (ситуації) у класі, уключаючи в нього такі прийоми, які б сприяли найкращій реалізації поставленої мети й завдань.

Як здійснити обґрунтований вибір методів? Ефективний шлях для цього – формування свого досвіду з використанням досвіду вчителів- новаторів. Давати педагогові якісь конкретні рекомендації щодо вибору методів навчання не можна, оскільки це в кожному конкретному випадку залежить від особистості самого педагога, від характеристики класу, засобів та умов праці. Але, як засвідчує досвід, учителів потрібно озброїти алгоритмом творчого пошуку найбільш ефективного методу навчання й виховання (як і чому саме так вести пошук методу?).

Суть цього алгоритму включає такі послідовні етапи такого вибору:

1. Етап вибору доцільних методів. Спочатку відбувається відбір певної сукупності методів, які співвідносяться з поставленою метою.

Наведемо приклад із практики навчання. Потрібно проаналізувати (дослідити) ефективність і якість заняття. Учитель знає, що в цьому випадку можна використати такі методи, як опитування, що виявляє різний рівень знань учнів у кінці уроку; письмове опитування (міні-контрольна, міні-твір, міні-диктант, анкета із запрограмованими відповідями тощо); опитування за допомогою комп'ютера з відповідною програмою й ін.

А ось приклад із практики виховного процесу. Класному керівникові потрібно старанно вивчити клас. Тут можливо використати такі методи, як спостереження за класом у різних видах його діяльності й ситуаціях поведінки, бесіди з учнями, їхніми товаришами, батьками, педагогами, котрі працюють у цьому класі; психолого-діагностичне тестування (особливо в старших класах), педагогічний консиліум та ін.

Усі ці методи доцільні, але найбільш повну, об'єктивну картину можна одержати тоді, коли вони застосовуватимуться комплексно.

  • 2. Етап вибору оптимальних методів. На цьому етапі з числа вже визначених доцільних методів обираються 1-2 методи, які для досягнення поставленої мети вважаються найкращими. У цьому випадку молодому педагогові бажано використати таку інформацію:
    • а) роз'яснення досвідченого педагога-колеги; б) самостійна робота над методичними посібниками; в) ділова гра з цієї теми; г) робота з персональним комп'ютером, який має спеціальну програму, і т. ін.

Природно, що найбільш ефективний підхід у цьому випадку – систематична самоосвіта вчителя.

Наведемо приклад вибору оптимальних методів.

В 11-х класах учням запропоновано на годині класного керівника тему "Екологія середовища в мікрорайоні школи". В одному з класів цю тему, старанно підготувавшись, у формі бесіди розкрив сам класний керівник. В іншому класі класний керівник разом з учнями сформулював мету й завдання цієї години класного керівника таким чином:

Мета: вивчити екологічну ситуацію в мікрорайоні й роль учнів класу (школи) для її поліпшення.

Завдання: проаналізувати екологічну ситуацію в мікрорайоні.

Виявити конкретний внесок кожного школяра класу в збереження природи, покращення чистоти навколишнього середовища на околицях школи. Якщо він недостатній сьогодні або відсутній зовсім, то чому?

3. Визначити, що конкретно можуть зробити учні класу (школи) у цьому напрямі. Розробити "Програму участі класу (школи) зі збереження, поліпшення екологічного стану території, яка прилягає до школи".

Бачимо: у першому випадку всю ініціативу взяв на себе класний керівник, у другому – зацікавлено, самостійно працювали самі старшокласники під керівництвом класного керівника, Безперечно, принципово відмінний від першого підхід у другому випадку забезпечувався високим рівнем організації учнів. Цьому сприяли сформульовані мета й завдання години класного керівника. Наприклад, для реалізації першого завдання учням потрібно було вивчити й зробити аналіз екологічної ситуації навколо школи, у другому – розібратися кожному, передусім, у собі та виявити, що гальмує, стримує власну діяльність і діяльність класу (школи) у цьому напрямі. Для виконання третього завдання ефективним виявився прийом формулювання системи заходів, які покликані покращити розв'язання цих питань із боку учнів класу й школи в цілому (розробка "Програми...").

Чим важливе для педагога й учнів уміння оптимального вибору методів?

Стихійність у виборі методів, природно, лише випадково може привести до успіху. Уміння вчителя правильно обирати й удосконалювати методи полегшує процес навчання й виховання, інтенсифікує педагогічну діяльність, підвищує її якість та ефективність, як результат – підвищує його професійний рівень.

Це стосується таких учнів, їхнього вміння спільно з педагогом обирати оптимальні методи своєї праці, формує в них самостійність, активність, виконує стимуляційну роль, у результаті – сприяє їхньому навчанню й вихованню.

Отже, педагогові потрібне знання не лише з основ наукової організації педагогічної праці, а й у галузі психології навчання та виховання. Наприклад, психолог М. Я. Микулинська довела, що для успішного засвоєння пунктуації мови не обов'язкове вивчення наявних 200 правил. При цьому досить навчити учнів розпізнавати функції розділових знаків, не вивчаючи жодного з цих правил, щоб безпомилково розставляти розділові знаки. Психолог Г. А. Буткін довів, що, замість нудотного заучування десятків теорем, можна сформулювати загальний метод доведень, який дасть змогу школяреві знаходити доведення теорем одного й того самого розряду тощо.

Отже, метод у разі його вмілого використання дає змогу систематично вдосконалювати педагогічний процес.

На цій основі виокремимо складові частини методики розробки поурочного плану.

Перший етап – це знаходження необхідної сукупності елементів уроку, тобто мінімальної кількості складників уроку, які можна реалізувати за 45 хвилин. Кількість цих елементів визначається кількістю завдань, які сформульовано.

Другий етап – це визначення функціональних властивостей кожного елементу (завдання). При цьому важливо не допустити дублювання окремих функцій між собою, з іншого боку – усі функції (завдання) повинні комплексно сприяти досягненню поставленої мети.

На цій основі можна виокремити такі компоненти методики планування педагогічної діяльності, зокрема під час розробки поурочного плану:

  • • оцінювання педагогічної ситуації з позицій головної мети;
  • • передбачення процесу протікання діяльності вчителя й учнів і на цій основі – визначення конкретних завдань для реалізації мети заняття;
  • • розробка програми послідовних дій на уроці, вибір доцільних форм, методів, засобів для реалізації педагогічного задуму;
  • • чіткий розрахунок роботи в часі та просторі;
  • • урахування вікових й індивідуальних особливостей учнів, наявних умов і засобів праці, можливостей їх використання.

Отже, головні правила організації сучасного уроку (у його класичній схемі) такі: визначення мети й завдань, аналіз і підбір навчального матеріалу на основі поставленої мети, визначення типу уроку та Його структури, відбір найкращих (із позиції педагога) прийомів, методів, засобів реалізації задуму: чітка взаємодія вчителя й учнів на засадах співробітництва, вибір оптимальної системи зворотного зв'язку та ін.

У молодих учителів, зазвичай, є значні труднощі з вибором структури уроку, котра, як відомо, являє собою послідовність і взаємозв'язок окремих Його елементів (перевірка знань, вивчення нового матеріалу, закріплення вивченого, контроль рівня засвоєння вивченого, узагальнення вивченого, домашні завдання). При цьому не повинно бути якогось стандарту (шаблону), оскільки структура заняття залежить від змісту, теми, місця уроку в системі уроків із цього розділу (теми), поставлених завдань, рівня підготовки учнів й ін.

Уже зазначалося: єдиної схеми поурочного плану немає, його форма та зміст залежать від досвіду педагога, рівня осмислення його мети, змісту, ходу заняття. У цих випадках одна вимога є обов'язковою: молоді вчителі повинні готувати максимально деталізовані поурочні плани.

Чи потрібно старанно вести конспекти й плани своїх уроків? Відповідь може бути однозначною: обов'язково не лише педагогові- початківцю, а й учителеві з великим стажем роботи. При цьому щороку повертатися до вже розроблених поурочних планів, вносити зміни та доповнення до них з урахуванням нових даних зі свого предмету, тенденцій у розвитку освіти й виховання.

Доцільно при цьому використовувати досвід роботи передових педагогів під час підготовки до уроку. Наприклад, Ю. Л. Львова розробила такі рекомендації [22, с. 116]:

  • • учитуйся в розділ програми, який потрібно вивчити на цьому уроці, у деяких випадках опрацюй пояснювальну записку до програми.
  • 1. Вивчи цей матеріал.
  • 2. Сформулюй задум уроку, даючи собі відповідь на питання, що ти хотів би досягти в його результаті.
  • 3. Уяви колектив класу, намалюй конкретних учнів. Уяви їхню психологію, використовуючи мистецтво педагогічного перевтілення, намагайся намітити шляхи досягнення поставленої мети.
  • 4. Вибери з усього арсеналу методичних прийомів найоптимальніші для цього матеріалу й самих учнів.
  • 5. Зістав обрані прийоми зі своїми можливостями, змоделюй свої дії на цьому уроці.
  • 6. Продумай структуру уроку, підбери навчальні посібники й необхідне обладнання, зафіксуй усе це в плани-конспекти.
  • 7. Про себе (можливо вголос) повтори вузлові моменти плану.
  • 8. Запитай себе "Чи готовий я до уроку?".

Отже, планування – це процес розробки організаційної схеми, формування в голові вчителя моделі (системи), яка пізніше визначає його діяльність. Без чіткого, ясного поурочного плану діяльність учителя на уроці здійснюється безсистемно й метушливо, на рівні неусвідомлених перед цим імпровізацій.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >